Василь Барвінський
Особливе місце в історії української музичної культури належить Василеві Барвінському — видатному композитору ХХ століття, талановитому педагогу, виконавцю, вченому, активному громадському діячеві, якому в 2008 році виповнилося 120 років від дня народження.
«3начення Барвінського в історії розвитку української музики величезне не тільки тому, що він в рішучий спосіб повернув західноукраїнську музику на новий шлях, не тільки з огляду на високу мистецьку вартість і якість його творів, з яких багато були першими цього роду в нашій літературі, але й з огляду на його безпосередній вплив на цілу генерацію західноукраїнських композиторів і піаністів, з яких усі, без винятку, були або безпосередніми учнями Барвінського — як З. Лисько, М. Колесса, Ст. Туркевич-Лукіянович, Р. Савицький. Д. Каранович, Б. П’юрко та автор цих рядків — або були з ним в постійнім особистім контакті, як товариші по праці та приятелі, що теж не могло не відбитися на їх творчості чи діяльності, як у випадку С. Людкевича та Н. Нижанківського» (A. Рудницький, Про музику і музик. — Нью-Йорк — Париж — Сидней — Торонто, 1980. — С. 189–190).
Еволюція вітчизняної музичної культури немислима без мистецької спадщини В. Барвінського.
Тривалий час ім’я композитора несправедливо замовчувалося, мистецький доробок вилучався з навчально-виховного процесу, а окремі твори (передусім рукописи) були знищені. Трагізм особи В. Барвінського полягає в тому, що за сфальсифікованою більшовицьким режимом справою, він був репресований і 10 років (1948–1958) змушений разом зі своєю дружиною Наталею, донькою знаменитого вченого Івана Пулюя, перебувати в неволі у Мордовських таборах. І хоча 21 березня 1964 року композитора було офіційно реабілітовано (посмертно), однак твори його за невеликим винятком, практично не видавалися. І тільки з наближенням давно омріяної незалежності помітно зростає інтерес до мистецької спадщини композитора.
Василь Барвінський народився 20 лютого 1888 року у Тернополі в родині вчителя гімназії й семінарії, посла віденського парламенту. Мама композитора, Євгенія, була вчителькою музики, керувала хором тернопільського товариства «Боян». Згодом, сім’я переїжджає до Львова і Василь вчиться гри на фортепіано у відомого педагога Вілєма Курца.
У 1907 році В. Барвінський продовжує навчання у Празі (вчиться у консерваторії і Карловому університеті). Теорію композиції опановує у Вітезслава Новака, слухає лекції у відомих чеських музикознавців О. Гостінського і З. Неєдлого. В цей час він активно концертує в Чехії і вже проводить приватні уроки гри на фортепіано. У Празі він знайомиться з Наталкою Пулюй. В 1915 році вони одружуються й повертаються до Львова. Василь Барвінський очолює Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка (адже в цей час попередній директор Ст. Людкевич змушений служити в австрійському війську). Тут він викладає теоретичні предмети, фортепіано, гармонію; працює в польській консерваторії і керує хором львівського «Бояну».
В 20-х роках В. Барвінський активно концертує (виїжджає в творче турне із співаком Романом Любинецьким до Чехословаччини, виступає із співаками Олександрою Любич-Парахоняк, Соломією Крушельницькою, Модестом Менцінським, віолончелістом Богданом Бережницьким, скрипалем Євгеном Перфецьким). Згодом, з Б. Бережницьким виступає у Києві, Харкові, Одесі й Дніпропетровську.
Поряд з композиторською, піаністичною (виконавською) і педагогічною роботою, В. Барвінський розвиває публіцистичну й наукову діяльність як дописувач до різних газет, часописів, енциклопедій тощо. З під його пера з’являється низка статей і рецензій, присвячених проблемам української музичної культури, такі як «Огляд Історії української музики»(1937), «Нова доба української музики» в «Українській загальній енциклопедії» (1937). Багато статей про М. Лисенка, В. Косенка, Б. Бартока, М. Равеля та інших друкує в часописі «Українська музика» (1937–1939).
В. Барвінський — ініціатор заснування СУПРОМу (Союзу українських професійних музик) й був обраний його першим головою. А у 1940 році мистець стає першим директором Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка. На цій посаді він працює й після війни, але внаслідок наклепу його і дружину було арештовано й в 1948 році засуджено на 10 років ув’язнення у Мордовських таборах.
Головна трагедія полягає в тому, що майже всі твори композитора були знищені (спалені на подвір“ї консерваторії). Тільки після відбуття покарання (1958) В. Барвінський намагався з пам’яті поновити деякі п’єси, але 9 червня 1963 року він відійшов у засвіти.
До історії української музичної культури композитор увійшов, передусім, як автор музики для фортепіано. Тут і твори для молоді («Наше сонечко грає на фортепіано», «Колядки і щедрівки», «Шість мініатюр на українські народні теми», «Українські народні пісні для фортепіано», «Прелюдії» та ін.) й твори великої форми: віднайдений аж у далекій Арґентині американським вченим-бібліографом Романом Савицьким-молодшим Концерт фа мінор для фортепіано й симфонічного оркестру, Соната Cis-dur. Згадаймо й твори для віолончелі і фортепіано («Соната», «Варіації», «Сюїта», «Ноктюрн», «Думка»), камерно-інструментальні композиції (Секстет, Тріо, Квінтет), оркестрові твори (Українська рапсодія).
Окрему групу становлять вокально-симфонічні полотна («Українське весілля» для мішаного хору, квартету, солістів, оркестру, «Заповіт» на сл. Т. Шевченка для хору, соло басу в супроводі симфонічного оркестру, «Наша пісня, наша туга» на сл. С. Черкасенка для хору з оркестром, «В перші роковини» на сл. П Карманського для мішаного хору, соло і симфонічного оркестру, «94-й псалом Давида» — для соло тенора з оркестром, дві пісні на слова Івана Франка «Місяцю, князю», і «Блаженна будь поміж женами» та ін.).
В жанрі хорової музики варто згадати «Пісні з Богогласника» для мішаного хору, пісня в супроводі фортепіано «Співа Західна Україна» (сл. Ю. Шкрумеляка); «Шевченкова хата» (сл. Б. Лепкого) — «Колосися ниво» (сл. Б. Лепкого), «Не гнути нам голов» (сл. А. Курдидика), а cappella та ін. Відзначимо й солоспіви «Ой, поля, ви поля», «Вечером в хаті», «В лісі», «Ой, люлі, люлі, моя дитино», «Колисанка» та ін.
На сьогоднішній день все частіше звучить музика В.Барвінського з концертної естради. В 1990 році світ побачила перша ґрунтовна монографія про композитора, створена доктором мистецтвознавства, професором С. Павлишин. З’являються окремі публікації В. Грабовського, Л. Кияновської, Н. Кашкадамової, О. Криштальського, Б. Тихонюка, Л. Філоненка, О. Німилович, М. Ластовецького та ін.
У видавництві «Музична Україна» видруковано «Твори для фортепіано» (Упор. С. Павлишин, передмова М. Колесси, 1988), Сонату для фортепіано (1990), «Романси» (Упор. С. Павлишин, 1993), а зусиллями професора Тернопільського державного педагогічного університету Олега Смоляка і Лесі Корній перевидано «Фортепіанні п’єси для дітей» (Лілея, 1996) й «Колядки та щедрівки для фортепіано зі словесним текстом» (Збруч, 1997). Перевидано й Концерт для фортепіано і симфонічного оркестру фа мінор, який виконала після тривалої перерви народна артистка України, професор М. Крушельницька. На черзі — перевидання «Думки» для скрипки, присвяченої Г. Грабець з Коломиї (вперше виконав І. Турканик у Дрогобичі, 1996) та віолончельного концерту.
Його іменем названі вулиці, музичні заклади. У Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Дрогобичі проводяться піаністичні конкурси, присвячені В. Барвінському, а в Дрогобичі створено Науково-культурологічне товариство ім. Василя Барвінського, основним завданням якого є вивчення й популяризація творчості галицького мистця, який все своє життя присвятив служінню українській музичній культурі.
Джерело: Національна спілка композиторів Украіни
