Микола Колесса
Лідія Мельник
Майбутній композитор народився 6 грудня 1903 року в родині Філарета Колесси, видатного фольклориста та музикознавця. За проханням М. В. Лисенка, доброго друга сім’ї, новонародженого було названо на його честь — Миколою. Ніхто тоді не здогадувався, що разом з ім’ям видатного українського композитора хлопчик багато в чому успадкує і його долю.
Життя Колесси, як і всього його славетного роду (рід Колесс — невід’ємна частка Галичини, і є своєрідною ілюстрацією багатьох етапів розвитку культури та науки цього регіону від другої половини ХІХ сторіччя і до нашого часу), тісно пов’язане з рідним краєм. Так, вже з самого дитинства Микола належав до Пласту (українська організація скаутів, що сформувалася у 1912 році на території Галичини), та приймав активну участь у його діяльності. За це пізніше він був удостоєний однієї з найпочесніших своїх нагород — ордену «Вічного Вогню у Золоті».
Проте, освіту Колесса здобував не на батьківщині, а за кордоном. Спочатку він став студентом медичного факультету Краківського університету (1922–1923), а пізніше, всупереч бажанням батьків, вступив до Празької консерваторії, де з 1925 року навчався композицїї у відомого композитора і теоретика О. Шіна, а диригуванню — у О. Острчила.
Саме у цей період чеська столиця досягла піку свого мистецького розквіту та славилася бурхливим музичним життям. Навчання у Празі дало змогу молодому композитору познайомитися з творчістю передових митців. Тут Колесса відвідав концертні виступи С. Рахманінова, Б. Бартока, О. Респігі, слухав виступи Ф. Шаляпіна, скрипаля Я. Кубеліка та ін. У Празі композитор вперше почув Шосту симфонію П. І. Чайковського на справді високому виконавському рівні. Ця подія надихнула Колессу на створення свого першого зрілого твіру — «Української сюїти» (1928р.) — що прозвучала згодом в концерті випускників.
До років навчання відносяться й інші плідні спроби Колесси, як композитора. Перш за все, вони характеризуються незвичним поєднанням сучасної західноєвропейської стилістики з глибинним розумінням фольклору, який був близький йому з дитинства (так наприклад, створена ним в цей час Сюїта для оркестру «В горах» поєднує риси імпресіоністичного звукопису та національні фольклорні традиції).
Закінчивши Школу вищої майстерності, по класу композиції видатного педагога В. Новака, Микола Колесса повернувся до Львова, де з 1930-х років почав викладати композицію у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (на сьогоднішній день — Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка).
Цей період є найбільш плідним для Колесси, і серед інших творів, позначений такими, як фортепіанні сюїти «Дрібнички» та «Картинки з Гуцульщини», а вершинний доробок композитора в ці роки – яскравий оркестрово-хоровий цикл «Лемківське весілля», де використовуються справжні мелодії пісень лемків, імітуються награвання сільських музик, і уся ця конструкцію оформлюється, як своєрідне дійство. Головний акцент у циклі робиться на свіжому і колоритному звучанні народних пісень Лемківщини. Авторський вибір саме цього фольклорного пласту не є випадковим, серед інших він вирізняється своєю неповторністю як в самому діалекті так і в інтонації (цікаві ладові переходи, незвичність акцентів та вибаглива ритміка є характерними рисами лемківського фольклору).
Неофольклорні пошуки Колесси багато в чому перегукуються з пошуками його сучасників — Карла Орфа та Бели Бартока, що також вбачали свіжість музичної мови у національних пісенних пластах. А «Лемківське весілля» можна вважати, в певному сенсі, українською «Карміною Бураною», оскільки обидва твори посідають у різних культурах аналогічні ніші.
Головна особливість творчості композитора — звертання до різних музичних діалектів Західної України, з яких, можливо, найбільш своєрідні: гуцульський, поліський і особливо лемківський. Це стосується не лише обробок та хорових жанрів, а й переважної більшості інших створених ним творів: «Картинки Гуцульщини», «Три коломийки», Перша симфонія та ін.
Однак, для пізнання творчості Миколи Колесси важливе розуміння багатогранності і різнобічності його таланту. Як видатний музикант, він проявив себе не лише в композиторській творчості. Митець постійно виступав і в якості диригента: сучасники запам’ятали його, як талановитого інтерпретора музики різних стилів і жанрів. Колесса був одним із засновників симфонічного оркестру Львівської філармонії, диригентом Львівського театру опери та балету, працював художнім керівником і диригентом хорової капели «Трембіта». А згодом — став фундатором львівської диригентської школи, створивши її теоретичне обґрунтування, викладене у підручнику «Основи техніки диригування». Цей посібник не втрачає своєї актуальності для диригентів вже протягом кількох десятиліть.
Окремої теми заслуговує педагогічна діяльність Миколи Колесса. Він, поряд з С. Людкевичем, започаткував Львівську композиторську школу і продовжив себе у цілій плеяді талановитих учнів. Серед них багато імен визнаних не тільки на Україні, а і за кордоном: Стефан Турчак, Юрій Луців, Євгеній Вахнянин, Тарас Микитка, Іван Гамкало, Роман Филипчук та багато інших.
Сьогодні ім’я Миколи Колесси шановане не лише на теренах батьківщини, але й широко за її межами. Його вважають легендою музичної культури та одним за найвизначніших львівьян усіх часів.
За свої вагомі творчі досягнення Микола Колесса здобув звання заслуженого діяча мистецтв України (1951) та народного артиста УРСР (1972). Також, він — лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка, академік, кавалер орденів «За заслуги», кавалер ордену Ярослава Мудрого V ступеня, Герой України.
Нещодавно, у 2006 році, видатний композитор пішов з життя (у віці 103-х років), залишивши після себе безцінний спадок: твори останніх десятиліть, що визначили найвищу творчу зрілість — Другу симфонію, твір для струнного оркестру «У гора» та хорові твори. Ним опрацьовані фактично всі музичні жанри: хорові, сценічні, камерно-вокальні, оркестрові та жанр мініатюри. Усі вони поповнюють на сьогодні мистецьку скарбницю України.
Джерело: Національна спілка композиторів Украіни
