Церква — земне небо!
Церква — земне небо!
Так казали всі святі. Та й кожен, хто пізнав благодатну, життєдайну дію церковних служб, таїнств, постів — усіх настанов і дарів Церкви — не може ставитися до Неї інакше, як до найсвятішої Матері.
Церква — це корабель серед бурхливого моря життя. Церквою керує та охороняє Її Сам Господь і тому — що б не сталося у світі, НАЙГОЛОВНІШОГО в Церкві ніхто і ніколи не зможе здолати: ні люди, ні обставини, ні біси.
«Усі, що від віків нападали на Церкву, розвіялися, немов морська піна. А вона, наче незламна скеля, перебуває в тій самій вірі».
«Хто не шанує Церкви — той не шанує і Бога. Хто відлучає себе від Церкви, той відлучає себе від Бога і від усякої правди Божої. Хто не має Церкву Матір’ю, той не має Бога Отцем».
«Кожна людина, не замислюючись, скаже: „Я люблю Бога«, забуваючи при цьому слова Господні: „Хто любить Мене, той заповіді Мої виконує«, забуваючи те, що, не виконуючи Божі заповіді, ми стаємо ворогами Божими, бо Він Сам сказав: „Хто не зі Мною, той проти Мене«.
А ось одна із заповідей гласить: „Шість днів працюй і роби всі діла твої, а день сьомий — Господу Богу твоєму«. Зверніть увагу — не спи або гуляй, чи не роби нічого, а саме „присвяти Господу«. Якщо гріхом є ледарство, багатоспання чи пияцтво в будень, то, звичайно ж, набагато більшим гріхом є робити те саме у дні святкові… „Присвятити Богові« — це не що інше, як обов’язково бути у храмі на молитві, і взагалі благочестиво прожити день… Звичайно ж, молитися треба всюди, але є на землі такі місця, де молитва більш богоугодна, тому що там — особлива Божа присутність. Найбільша святість, якій немає рівних, по яку не треба нікуди їздити, десь її шукати, є в кожному православному храмі… Не символічна, не духовна, а справжня, видима присутність Божества завжди є у храмі. Отже, стоячи у церкві на молитві, ми стоїмо перед самим престолом Господа Слави, оточеного незчисленними сонмами ангелів. І, звичайно ж, кожна наша молитва, навіть кожне наше молитовне зітхання у храмі перед Небесним престолом у сотні разів цінніші, ніж молитва домашня…
На жаль, ще й сьогодні є люди, котрі кажуть, що вони можуть і вдома помолитися або взагалі заявляють, що вони „мають Бога в душі« і не треба їм ніяких храмів. Це, звичайно ж, глибока неправда. Тому що Бог в душі так просто не оселяється…
Якщо людина не відчуває потреби в молитві, причасті, перебуванні у храмі, не відчуває потреби у сповіді, то це є дуже поганою ознакою. Це свідчить не про „нормальність« чи „безгрішність« цієї людини, не про її духовне здоров’я, а саме про те, що вона у критичному стані, вона настільки паралізована власними гріхами, що навіть не відчуває потягу до святості, не має сили, щоб попросити Бога про зцілення…
Якщо мова йде про всю Церкву Божу (про всіх людей, святих і ангелів, з’єднаних істиною вірою), то слово Церква пишуть з великої літери. А якщо про церковний храм — то з малої. Переважно перші рази людина приходить до храму без чіткого усвідомлення й осмислення своїх дій. Якщо людина не піддасться сатані і не відійде одразу ж від цієї лікарні душі, не повернеться у своє болото, то з часом почне потроху воцерковлюватися. Поступово під дією молитви, повчання, благодаті, вона буде пізнавати себе, почне бачити і відчувати свої гріхи. Буде вчитися молитися, берегтися від спокус диявола, боротися зі своїми пристрастями, а отже — духовно зростати.
І тільки за якийсь час людина розбудить свою душу, віддасть її Богові для зцілення. Розкаявшись у своїх гріхах, почне сама вже відчувати користь молитви, благодать причастя і зрозуміє, яке це щастя — жити з Богом. Вона почне відчувати різницю між днями, що почалися з молитви, і днями без неї, зрозуміє, що таке тиждень, освячений недільними богослужіннями, а що таке безбожний тиждень».
«Чи ви не знаєте, що Бог влаштував церкви в містах, як пристані на морі, щоб ми, втікаючи від бурі життєвих скорбот, насолоджувалися великою тишею. Як же не пожаліти тих, хто, маючи можливість придбати такий величезний скарб, не часто звертаються і не приходять до спільної Матері всіх — Церкви? На яке заняття ти міг би мені вказати, що є необхіднішим від цього? Яке зібрання корисніше? І що перешкоджає приходити сюди? Ти звичайно скажеш мені, що бідність буває перешкодою тобі брати участь у цьому прекрасному зібранні; але — це тільки безпідставний привід. Тиждень має сім днів; ці сім днів Бог розділив з нами, так що Собі не взяв більше, і нам не дав менше, і навіть не розділив їх порівну, не взяв Собі трьох, і не дав нам трьох, але тобі відділив шість днів, а для Себе залишив один. Ти ж і протягом цього одного дня не хочеш утриматися від справ житейських, але, як поступають святотатці, так і ти насмілюєшся поступати з цим днем, крадучи і використовуючи його на життєві турботи, тоді як він освячений і призначений для слухання повчань.
Але що говорити про цілий день? Як вчинила вдовиця з милостинею, так вчини і ти з часом цього дня: як вона поклала дві лепти і знайшла велике благовоління від Бога, так і ти приділи Богові дві години і внесеш цим у свій дім надбання незчисленних днів. А якщо не захочеш, то дивися, щоб ти, не бажаючи стриматися від земних надбань протягом малої частини дня, не позбавився праці цілих років. Бог уміє, коли нехтують Ним, знищувати і зібрані багатства, як Він погрожував і юдеям, коли вони нехтували храмом: „Очікуєте багато чого, а виходить мало; і що принесете додому, те Я розвію. — За що? говорить Господь Саваоф: за Мій дім, який у запустінні, тоді як ви біжите кожен до свого дому« /Агг.1;9/. Якщо ти приходиш до нас один раз або двічі на рік, то скажи мені, чому необхідному ми можемо навчити тебе?.. Маючи навчитися найважливішій з усіх наук: як догодити Богові й одержати небесні блага, ви думаєте, що можна зробити це мимохідь? Чи це не безумно? Бо ця наука дійсно потребує великої уваги».
«Церква – це земне небо, богослужіння, що звершується в ній – діло ангельське, тому до церкви треба заходити зі страхом Божим і в ній не балакати й не міркувати ні про що тимчасове».
