Як подолати пекло в душі (мій досвід)
Опишу ситуацію, в яку я потрапив і в яку краще нікому не потрапляти.
Сталося це зі мною не з власного бажання, але з моєї власної вини.
Почну з кількох запитань: чи впевнені ви, що всі ваші думки на 100% генеруєте ви самі? Що всі ваші бажання, які виникають, справді на 100% ваші? Не поспішайте з відповіддю.
Кожен із нас відчуває внутрішні суперечності, веде внутрішній діалог і сумнівається в правильності прийнятих рішень – це цілком природний процес. Але мова не про те: не про внутрішню дискусію чи боротьбу із самим собою, а про боротьбу з кимось іншим, чия воля діє ззовні, хто об’єктивно існує і намагається нав’язати свою волю вам.
Я не психічно хворий, ніколи не мав жодних проблем і два тижні тому, якби хтось мені сказав, що подібне відбуватиметься зі мною, навряд чи повірив би. Я вірю в Бога і вірив завжди, відколи себе пам’ятаю, вважав себе достатньо воцерковленим. До певного моменту.
Сталося так, що протягом останніх п’яти років моє спілкування з Всевишнім усе більше й більше набувало епізодичного характеру. Раніше я молився регулярно: і вдома, і в Божому храмі. Зараз уже я розумію, що це хоч і непомітно, але утримувало від багатьох-багатьох помилок і неприємностей, і захист наді мною був значно сильнішим.
Коли ви виявляєтесь вирваними зі звичного середовища, потрапляєте в інше, з іншими поглядами, правилами, нормами, — маєте всі шанси знизити інтенсивність свого спілкування з Богом або й взагалі припинити його. Якщо ви потрапляєте в інше суспільство з його переконаннями, то рано чи пізно підпадаєте під його вплив. Хочете ви того чи ні, але певні зміни у вашій свідомості відбудуться в будь-якому разі. Так сталось і зі мною.
Що змінилося
Багато що. І перш за все моє ставлення до Бога і сприйняття Його. Сучасне суспільство переважно не потребує Бога. Існує гуманізм, писані й неписані правила поведінки, принципи взаємовідносин у суспільстві, сформовані на основі християнської моралі. Разом з тим сучасне суспільство відкидає християнський містицизм. По суті, воно, залишаючи окремі норми християнської моралі, підкоряє їх матеріалістичному світогляду, відкидаючи духовний бік. У цьому й криється головна небезпека. Оскільки з часом люди, знаючи, що треба робити, забувають, для чого це потрібно робити, де витоки цих норм. Втрачається сенс буття. Добробут, успішність не є і не можуть бути сенсом існування людини. Як сказав один священик, автомобіль не створений для того, щоб тільки випалювати пальне, а має інше призначення. Так і людина створена не для того, щоб лише накопичувати матеріальні блага чи досягати успіху в матеріальному світі («Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?» Мф. 16:26). Нахил у бік матеріального призводить до того, що ми забуваємо про потреби нашої душі. Це, в свою чергу, завжди має негативні наслідки.
Конкретно в моєму випадку відбулась утрата значимості Бога і Його ролі в житті. Виникло бажання сформувати собі свого власного «кишенькового бога», дуже зручного в користуванні й комфортного у спілкуванні. Такого «бога», якого зручно витягнути в потрібний момент, а в інший момент знову сховати. Твій «особистий бог» має перед тобою тільки обв’язки, він винен тобі, він зобов’язаний, наприклад, допомогти продати вигідно автомобіль, чи ще щось таке. Якщо ж він чомусь не допомагає, ти, караючи, ховаєш його назад у кишеню. Ти можеш нехтувати ним, хулити його, він же твій власний бог: що хочеш з ним, те й робиш. Бог перетворюється на таку собі безособову інстанцію, яку кожен може використати тоді, коли йому захочеться, поспілкуватися, коли матиме бажання, або не спілкуватися взагалі. Богу ж дітися нікуди, от чекає, коли господар життя надумає приділити йому свій «дорогоцінний» час.
Моє спілкування з Творцем зійшло майже нанівець, з усіма відповідними наслідками. Коли в мене все було добре, мої звертання до Всевишнього обмежувалися кількома фразами кілька разів на тиждень, і мені здавалося, що цього цілком достатньо.
Але одного разу зі мною відбулося неочікуване, чого я не бажав, але до чого, як виявилося, сам уперто йшов. Моє єство зазнало миттєвого нищівного удару. Я був приголомшений, розчавлений, розбитий. Сталося це тоді, коли, здавалось б, ніщо не віщувало біди. Подібні відчуття стали для мене чимось новим, шокуючим. Трапилось усе це раптово. Миттєво я відчув сильне безпричинне хвилювання, страх, ніби мене щось стискало біля сонячного сплетіння. Є таке поняття – «мандраж», яке максимально точно передає цей стан. Подібне я відчував, беручи участь у змаганнях з боксу перед виходом у ринг. Але там ти розумієш причину. Нервуєшся, хвилюєшся, тобі, врешті-решт, страшно, бо тебе зараз будуть бити. На тобі відповідальність за результат: ти повинен здолати себе й суперника і перемогти. Мій стан не мав усвідомленої причини. Жодних підстав відчувати мандраж не було. Але я відчував це протягом декількох діб, удень і вночі, мій сон значно погіршився. Справжні ж випробування почалися трохи згодом – за 3-4 дні, коли мій мозок почав генерувати величезну кількість думок із неймовірною швидкістю. Ці думки заповнювали мою голову потужним потоком, зупинити чи перекрити який було неможливо. Я втрачав контроль над тим, що відбувається в моїй голові. Ці думки мали яскраво виражений негативний зміст. Вони, також, завжди були недоречними, не викликались якимись аналогіями, радше навпаки — самі породжували негативні аналогії з приводу будь-чого. Я б розділив їх на такі групи:
- суїцидального характеру;
- блуд;
- твердження про мою слабкість і неможливість вийти з цього стану;
- безвихідь.
Словом, усе мало чітку направленість на розщеплення і ліквідацію моєї особистості. Мене просто намагались знищити. Повторюсь: ніколи нічого подібного зі мною не траплялося. Я назвав цей стан «ударом» або «атакою». Удар цей був нищівним. Його потужність перевершила мої можливості захищатися. Важко уявити, але це була реальність, коли ти втрачаєш контроль над своєю головою, думками, які там з’являються. До того ж ти перебуваєш у стані постійного неспокою, сильного хвилювання і необґрунтованого страху. Не можеш заспокоїтись, не знаходиш собі місця, не можеш розслабитися і відчуваєш постійну напругу. І жахливо те, що ти не уявляєш, як це зупинити.
Атака
Зазнати атаки найвірогідніше у кризові моменти. Тоді ми стаємо вразливішими і напад на нас значно легше приховати («Вони повстали на мене в час біди моєї» Пс. 17:19). Ми помилково вважаємо, що все стається само собою і всі проблеми — у наших головах, але насправді це не зовсім так. У наших головах лише частина проблеми, своїми думками ми можемо атаку підтримати, а то й посилити її, не розуміючи, що насправді відбувається. Власне кажучи, це від нас і вимагається: ми потрапляємо у зашморг і самі його затягуємо навколо своєї шиї дужче й дужче і, врешті-решт, нам «допомагають» закінчити цю справу. Скажімо, у вас виникли проблеми на роботі чи в особистому житті, чи будь-які інші — саме тоді й відбувається те, до чого ви не готові і про що, напевне, не підозрюєте. Це дуже зручно: ви ніби самотужки робите крок, наприклад, «абсолютно самостійно» вирішуєте спробувати наркотики або ще якось «полегшити» собі життя, і в майбутньому цей крок матиме вкрай негативні наслідки для вас і для ваших ближніх. У тому й фокус: жертва не здогадується, що зазнала нападу, а отже нездатна оборонятись. Мало того, жертва власними ногами йде в пекло, чужі ідеї та висновки вона видає за власні й переконана, що саме це і є її вибір.
Якщо ми знаємо цю методику темних сил, нам значно легше відбити їх атаку, не впустити темряву у свої думки та почуття. Тому Спаситель і повторює нам: «Пильнуйте!», «Пильнуйте й моліться, щоб не впасти у спокусу» (Мк. 13:37; Мф. 26:41) і не потрапити в сіті ворога.
Перші кроки до звільнення
Вихід був один — молитись. Я зрозумів це десь на четвертий день, коли мою голову обпекла дуже конкретна думка про вчинення суїциду. Це для мене стало відправною точкою в розумінні того, що відбувається. Дістав молитвослов і почав молитися. Той досвід, який я мав, ті, хай невеличкі обмежені знання, що містились у моїй голові, дали можливість зробити висновок про природу того, що відбувалося зі мною. Я зрозумів, що хтось хоче мене занапастити.
Молитви мені допомогли. Але я розумів, що з такою напастю в жодному разі не можна намагатись боротися самотужки. Не треба боятися сказати про це близьким людям, не можна соромитися розповідати про свої відчуття й думки, про те, що атакує і намагається розчавити. Розповідайте про це близьким, і стане легше; сховаєте в собі — зробите тільки гірше. Моліться. Багато. Якщо щось відштовхує вас від молитви — тим більше примушуйте себе, якщо не відчуваєте жодного ефекту — моліться більше і наполегливіше («Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» Мф. 7:7). Якщо під час молитви у вашу голову лізе всілякий бруд — це нормально, більше концентруйтеся на словах молитви. Якщо після молитви ваш стан погіршується, і ви відчуваєте, що тиск посилюється — це дуже добре: значить ви на правильному шляху і комусь дуже дошкуляє те, що ви робите. У жодному разі не зупиняйтеся! Не соромтеся просити інших людей, щоб молилися за вас. Не бійтеся говорити про те, що з вами відбувається, тим більше Богу.
Чи справді це мій вибір?
Часто люди, стаючи на шлях, який веде до загибелі, не замислюються над тим, що їх до цього підштовхують. Ми помилково видаємо це за свій вибір. Або коли це трапляється з іншими, гадаємо, що це їхній вибір: «Він наклав на себе руки. Так, це погано, але це його власне рішення». Безумовно, людина наділена свободою волі й сама вибирає між добром і злом. АЛЕ. Чи завжди ми абсолютно вільні у своєму виборі? Чи завжди приймаємо рішення цілком самостійно? Ні, і ще раз — ні. Коли хтось нав’яже вам свою волю, ваші дії вже певною мірою залежні від цієї чужої волі. Чужої і злої. Людині значно важче вибирати, коли її розум і серце пригнічують (хоч, найчастіше, ми самі в тому винні, бо надто віддалилися від Того, Хто може захистити). Аналогічно в світському житті реалізується виборче право громадян: виборець голосує таємно, відокремлено від інших, ніхто не має права тиснути на нього. Якщо ж виборець зазнає певного напору — це грубе порушення законодавства. Коли хтось намагається вплинути на мій вибір і нав’язати свій — мене позбавляють законного права власного волевиявлення. І тоді мені потрібно відкинути чужу волю і виконати власну.
Ніколи не звертали уваги на те, що негативні думки, всілякий бруд і дурість нав’язливіші й легше розкручуються у вашій голові? Для того, щоб позбутися їх потрібно докласти певних зусиль. У тому й річ, що світлі сили, світлі настанови й поради ненав’язливі, Творець не змушує нас чинити Його волю. Він допомагає нам, підказує, подає корисні ідеї, АЛЕ ніколи, НІКОЛИ нічого не заставляє робити насильно!!! Він наділив нас свобідною волею, Він наділив нас правом обирати. Так, він хоче, щоб ми йшли до Нього, щоб ми були на боці світла. Але, повторюсь, це має бути наш свідомий вибір. Ми маємо робити це осмислено, розуміючи чому саме робимо цей вибір, усвідомлюючи його правильність. Нам потрібно прийти до цього самостійно, долаючи труднощі, перешкоди. Бог хоче, щоб ми розвинулися, вдосконалилися, наблизилися до Нього, наскільки це можливо. Переконаний, що в цьому і полягає спасіння наших душ. Повторюю: Бог нам нічого не нав’язує!!!
А от з іншого боку ситуація протилежна. У наші справи, душі нахабно втручаються, наше наближення до Творця, наш поступ намагаються зупинити за всяку ціну, а радше — взагалі нас знищити. Як легко наші голови заповнює велика кількість негативу і як часом важко її позбутися! Темрява чіпляється сама, як повія, сама підходить, сама себе пропонує. Для того, щоб піти за цією темрявою, не потрібно робити жодних зусиль над собою, не треба напружуватись, долати лінь, тягнутись угору. Достатньо розслабитись і «отримувати задоволення». Повторюсь: мета злих сил — не дати нам іти за Творцем, не дати наблизитись до Нього, сприяти нашій деградації і, врешті-решт, підштовхнути нас до загибелі. Вони хочуть нашої смерті — не більше, не менше.
Проблема полягає в тому, що здолати подібний напад самотужки дуже й дуже важко. Для багатьох із нас навіть неможливо. Я самотужки не впорався б.
Всевишній, створюючи людину, заклав достатню кількість механізмів самозбереження. Переконаний: людина не схильна до самознищення, якщо їй не «допомагають». І «допомогу» цю цілком реально побачити. Я був дурнем. Я не зміг вчасно проаналізувати, оцінити і зрозуміти всі ті процеси, які відбувалися в моїй душі. Я не зміг вчасно зрозуміти, що мене далі й далі втягують у бруд, що я почав іти хибним шляхом. Я був переконаний, що все під контролем і все відбувається відповідно тільки до моєї волі. Я помилявся, жорстоко помилявся. А насправді можливість зрозуміти, що йде щось не так, що я обрав хибний шлях, була. Але я її не помітив, засліплений своєю гординею і самовпевненістю.
Пам’ятаю слова моєї мами, яка одного разу сказала, що бачить зміни в мені. Тоді це її занепокоїло, мене — ні, на жаль. Нещодавно, коли я розповів своїм друзям про те, що зі мною сталося, вони, на моє здивування, сказали: «Ми це помітили. В один момент тебе ніби просто не стало. Ти ніби і є поряд з нами, але водночас тебе немає».
Не повторюйте таких помилок, не будьте самовпевненими, відганяйте від себе гординю! Негатив, що накопичується в нас, нечисть, яка поступово крок за кроком нас поневолює, не зупиниться, і ситуація поступово буде тільки погіршуватись. Як сніжний ком — що далі, то він більший і швидше котиться — і рано чи пізно він вас розчавить, не сумнівайтесь у цьому.
Нечиста сила існує. Реально існує. Незалежно від того, чи вірите ви в це, чи ні. Якщо не вірите — тим краще для неї: ви спрощуєте їй виконання наміченого завдання. І вона насправді дуже сильна. Вона дуже потужна, холодна, темна і немилосердна. Я це все відчув на собі.
Коли ви не бачите, що коїться по той бік стіни вашої кімнати, це не значить, що там порожньо. Так само, якщо ми не бачимо Бога, ангелів чи демонів, це не значить, що їх немає, а тільки те, що наше око неспроможне їх бачити. Демони, як злодії, шукають вхід у нашу голову й серце. Не загравайте з ними. У жодному разі не сподівайтеся, що зможете самотужки з ними впоратися, коли вони зайшли. Я відчув, що це таке, на власній шкірі. Я знаю, як це, коли тебе, твою сутність просто ламають через коліно і ти нічогісінько не можеш з цим вдіяти! Нічогісінько!!!
Сумніви. Обман. Гібридна війна
Сумніви. Сумніви в усьому чим ви до цього жили, у що вірили, що відчували, в чому були переконані, у всіх поглядах, сумніви в самому собі. При тому все відбувається таким чином, що ви опиняєтесь у ролі того, хто виправдовується, ви ніби переконуєте незрозуміло кого у своїй правоті. Але сумніви та невпевненість продовжують наступ, і вам доводиться докладати значних зусиль, щоб не піддатись їм.
У вашій душі відбувається така собі «духовна гібридна війна», коли ви не бачите противника, він приховується від вас і використовує засоби, які допомагають йому здійснити намічене. Ця війна ведеться обманом: вам нав’язуються викривлені поняття і видаються за ваші власні висновки (прийняти їх — значить програти). Ця війна ведеться підлістю: вас атакують тихо, приховано, не виявляючи себе. Ця війна ведеться підступом: намагання використати ваші ж сили проти вас самих, підштовхнути до самознищення. Яка знахідка злого розуму! Переконати жертву в повній її самостійності, у самостійності її рішень, і знищити її ж власними силами. Схоже, я знаю від кого люди взяли тактику сучасних гібридних воєн, чия це ідея і хто допомагає в подібних конфліктах.
Пригнічення волі
У певну мить ви відчуваєте, що всі ваші інтереси, все те чим ви жили, цікавились, водночас втрачає для вас будь-який сенс, ви стали до всього байдужими. Вас ніби огортає якась субстанція і відокремлює від зовнішнього світу, від вашого ж життя.
Одним із моїх захоплень є спорт. Я відвідую спортивний зал, цікавлюсь новинами боксу. Я палкий прихильник автоперегонів класу Формула-1. Не фанат, але ці речі мене справді цікавлять і я завжди стежу за останніми новинами у світі спорту. І от раптом я просто втратив смак до всього, чим цікавився, моя воля, мої прагнення, інтереси просто були пригнічені. Я зовсім припинив відвідувати спортивний зал. А коли знову розпочав, виявилося, що мій фізичний стан опустився на дуже низький рівень. Не уявляю, яким чином фізична форма так сильно погіршилася за короткий період часу! Між моїми можливостями місячної давності і сьогоднішніми — прірва! Неймовірно! Мене вистачало тільки на те, щоб після роботи приїхати додому, впасти на ліжко, згорнутись «у калач» і в такому положенні провести декілька годин. При тому, що я стежив за своїм харчуванням, яке було добре збалансованим, направленим на покращення фізичної форми. Але все це не має жодного значення, якщо вашу волю просто пригнічують, ваші м’язи перестають грати будь-яку роль. Перевірено. Ви витрачаєте свою енергію на внутрішню боротьбу. Власних сил боротися не вистачає, тому потрібно не соромитись і приймати допомогу від інших людей, перш за все від власної сім’ї. Хто, як не вона? Допоможе постійне, близьке спілкування і не лише спілкування, а спільні молитви. Моліться разом. Розповідайте близьким людям про те, що з вами відбувається. Не соромтеся, кажіть про все, що відчуваєте, про всі свої переживання. Навіть, якщо соромно — не мовчіть! Не закривайтесь у собі. Закрився — загинув!
Пекло в душі
Я не знаю як виглядає пекло, що очікує душі грішників після смерті. Зате, здається, я знаю стан душі, який можна назвати пеклом вже в цьому світі. Схоже, я знаю, що відчувають самогубці перед тим як зробити найбільшу дурницю і непоправне зло. Цей стан можна визначити як неперервну муку. Це постійний неспокій, тотальна дисгармонія, дисонанс між вами і тією інформацією, яка намагається опанувати вашу свідомість, гнітить, пече, жахає цілковитою безнадією. Ви існуєте в стані напруги постійно. Кінця цьому стану не видно. Засинаєте — усе припиняється (якщо пощастить), прокидаєтесь — і все починається знову. У голові безвихідь. Глухий кут. Надії на покращення немає зовсім. День у день не лише не краще, а, здається, гірше. Щохвилини ви перебуваєте у такому стані. Вам немає спокою і ви не знаєте, чи це припиниться хоч колись. Поступово схиляєтесь до думки, що це назавжди, а жити в такому стані ви зовсім не хочете, жити так — просто неможливо, ви втрачаєте сенс життя, віру, надію на покращення, починаєте розуміти, що є лише маленькою піщинкою. Вас гнітить відчуття самотності, думки, про те, що вас ніхто не зрозуміє і ніхто не допоможе, що шляхів виходу із цією ситуації немає. Потужний потік думок, який ви не контролюєте, надходить незалежно від вашої волі чи бажання. Він дуже стрімкий і намагається подавити і нівелювати будь-які світлі, здорові думки, нав’язуючи те, що для вас невластиве, протилежне вашим переконанням, і намагається накинути свої — такі, що призводять до цілковитої розбалансованості, руйнації. Подавити і зупинити цю навалу темряви неможливо. Вона охоплює, ви втрачаєте контроль над собою. Вона нав’язлива — нахабно і безцеремонно суне голову, не питаючи жодного дозволу. Настирно намагається панувати і подавити будь-який спротив. Таке враження, що в вашу голову просто вкладаються певні думки, але при цьому ніхто не збирається вас питати, чи потрібно воно вам чи ні. Виникає стійке бажання позбавитись цих думок. Ваша сутність опирається тій інформації і боротьба триває майже безупинно. Усе це супроводжується почуттям тривоги (мандражу) — постійної, безпричинної, яку ви не можете зупинити. З’являється звичайно майже одразу після сну. Прокинувся, розплющив очі — і почалося. Я фізично відчував тиск у сонячному сплетінні. І таке саме безпричинне почуття страху. У мене не було видимих причин. Відчував, що боюся чогось, але чого саме — не розумів. І це супроводжує протягом усього дня. Це стан мучить і виникає гостре бажання позбутись його в будь-який спосіб.
Часом ви можете бачити певні картини чи чути голоси близьких, рідних, знайомих людей, які ніби переконують вас у тому, що ви самотужки дійшли до такого стану. Спокій не приходить. Ви вже просто не можете більше чекати. Ви не знаходите собі місця. Усі варіанти виходу з цього стану піддаєте сумніву і відкидаєте. Всі шляхи порятунку здаються непереконливими. І саме в цю мить з’являється думка про один єдиний вихід, який гарантовано (як помилково здається) припинить усі страждання.
Особисто в моєму випадку, в якусь мить я зловив себе на думці, що стою і дивлюся на кухонний ніж, який лежить переді мною на столі. Мене це шокувало. Злякало. І саме тоді почало пробуджувати, оскільки моє ставлення до суїцидів завжди було вкрай негативним. Я розумію, що самогубство — один із найтяжчих гріхів. Тому саме тоді я остаточно усвідомив, що мене намагаються знищити, що хтось чи щось прагне панувати над моєю душею, що з мене намагаються зробити жертву. Зазвичай жертва не розуміє, що відбувається, і починає сама розвивати підкинуту ідею, заганяючи себе далі у прірву. Я відчув на власній шкірі, що це таке, коли твою свідомість викручують і намагаються розібрати на запчастини. Це страшно, коли твоя особистість розбирається на пазли. Ваші думки, переконання, відчуття, уподобання втрачають свою вагомість. Ви не можете вирішувати що тобі думати, а що — ні. Чого тобі хотіти, а чого — ні. Повірте, це справді дуже-дуже важко. І чим далі це триває, тим вам гірше.
Допомагає лише щира, відверта молитва. Після спілкування з Богом цей весь бруд блокується, ви відчуваєте полегшення, можете дихати «на повні груди», ви знову стаєте самим собою (зміну моєї поведінки відмічали сторонні люди) Але з часом вас знову «накриває». Чим більше часу ви проводите у спілкуванні з Всевишнім, тим нові атаки стають слабшими і слабшими. Але не варто розраховувати на швидке закінчення цієї боротьби.
Сни
Останнім часом я бачив велику кількість різноманітних снів: від вкрай негативних, огидних, до, навпаки, позитивних, які мені дуже сильно допомогли морально і які дали мені сили і наснаги у досить скрутні моменти. Святі отці радять не довіряти снам, не зважати на них, бо через них людину теж легко ввести в оману. Але бувають сни особливі, які дають сили для боротьби — як Божа допомога. Хотілось б розказати про два саме такі сни.
Перший сон
Мабуть, у найкритичніший період мені наснився цей сон, ніби я бачу сільську вулицю, що нагадує мені ту, де розташована наша дача. Біля одного з будинків стоїть літня жінка (я її не пам’ятаю, але знаю точно, що вона приємна, «світла»). Ця жінка дає невеличкий клунок і пояснює, що це насіння якихось гарних квітів, що робити з цим вона мені не каже. Далі я бачу ґрунтову дорогу. Надворі, здається, рання весна, тому дорога досить мокра і брудна. Ліворуч від дороги — зоране поле, рілля. Я йду по тій дорозі у брудних чоботах, дістаю цей клунок, відкриваю його і починаю засівати тим насінням частину поля обабіч дороги. На цьому сон обривається. Сон коротенький, але справив на мене сильне враження. Тоді він мені дуже допоміг і підтримав. Допомагає і зараз, у скрутні моменти я його згадую і зрозумію, що мені слід рухатись вперед, не здаватись, що б не сталося, що мені потрібно, по можливості, сіяти те насіння, з якого в майбутньому виростуть квіти і покриють ту багнюку. Я повинен іти цією дорогою, хоч вона і брудна.
Другий сон
Суть його полягає в тому, що я і моя супутниця (дівчина, обличчя якої я не бачу) потрапляємо на якийсь недобудований об’єкт, ми щось там шукаємо, але що саме — я не пам’ятаю. Ми опиняємось у досить великому приміщенні, і раптом під нами починає провалюватись підлога. Бетонні плити одна за одною сповзають донизу, занурюючись у брудну, смердючу масу (судячи з усього, це каналізація) ми, намагаючись врятуватися і не потрапити в ту трясовину нечистот, перестрибуємо і чіпляємось за ту частину підлоги, яка ще залишається цілою. При цьому дівчині, що зі мною, важче лізти, і я підштовхую її вгору. Щойно ми хапаємося за неушкоджену частину підлоги, як вона також починає сповзати донизу, і ми хапаємось за наступну. Так повторюється декілька разів, а провалля з брудною смердючою масою все збільшується у розмірах. Врешті-решт мені вдається підтягнути дівчину до металевих ґратів, прикріплених до стіни, та вхопитись за них самому. По цих ґратам нам вдається піднятись нагору і відійти від провалля. У цей момент до нас наближаються дві людини: немолода жінка (позитивний образ) і чоловік (він стояв далі, до нас не звертався, тому образ його розмитий). Жінка заговорила до нас, кажучи, що нам тут не можна перебувати, оскільки цей об’єкт недобудований і аварійний, тут небезпечно і нам варто покинути його якомога швидше. Я підходжу до великих воріт, які повинні бути замкнені, але замість навісних замків бачу лише дві дужки від них, я легко їх знімаю і відчиняю ворота. Ми з моєю супутницею виходимо назовні. Там — ясний, сонячний день.
Цей сон справив на мене ефект аналогічний першому: підсилив упевненість у тому, що вдасться все перебороти, вибратись із того бруду, в якому я опинився, і зрештою вийти до «світла і сонця».
Як захищатися
Свої дії я розділив би на кілька пунктів (пізніше дізнався, що це цілком узгоджується з духовним досвідом Церкви: тисяч християн у подібних ситуаціях).
- Усвідомлення того, що насправді з вами коїться. Аналізуйте інформацію, яка приходить у вашу голову. Таким чином ви зможете ідентифікувати ворога. Усе гнітюче, руйнівне, нав’язливе і в перспективі шкідливе — не ваше. Відганяйте його від себе. Не намагайтеся сперечатися з цими думками. Просто женіть геть. Це — бруд. З ним не сперечаються, його вичищають.
- Обмеження, відгородження себе від брудної та деструктивної інформації, дій. Якщо ви, наприклад, сприймаєте інформацію з елементами насильства, порнографії тощо, або якщо самі берети участь у брудних справах, користь від ваших молитов, сповіді, причастя нівелюється. Наступає момент, коли треба сказати: «Стоп!» — і припинити згубну практику. Неможливо служити двом богам одночасно. Деструкція і бруд, повторюся, має властивість значно легше захоплювати наші голови і розвиватися в них, тому потрібен свідомий спротив.
- Відкритість. Відкривайте свої думки, наміри, почуття близьким людям, тому що темрява боїться світла, тому що порада близьких людей може зруйнувати плани лукавого і допомогти вам вирватися з його тенет. Хоч би якими ви не були сильними і впевненими у собі — зі злою силою просто так не впораєтеся, не треба соромитись казати про те, що вас мучить, які б не були бридкі й огидні ці думки — не мовчіть про це! Повторюся, закритись у собі — значить програти.
- Очищення через молитву, піст, сповідь, причастя. Звертайтеся до Бога, подумки спілкуйтеся з ним, просіть Його допомоги («Просіть, і дасться вам….»), розповідайте про свої гріхи і просіть прощення за них. Всевишній усе почує — не сумнівайтесь. Спільна молитва ще дієвіша за індивідуальну. Особливо коли це молитва двох рідних людей. Ми з моєю мамою, наприклад, разом молимось щовечора. Оскільки я живу далеко, ми робимо це за допомогою Skype. Окремо хотілося б сказати про церковні Таїнства: сповідь і причастя. Їх названо Таїнствами тому, що в них діє не людина, а Дух Святий, і Бог запровадив їх саме для того, щоб людина могла зцілити ті духовні (а часто й тілесні) хвороби, які людина вилікувати не може. Саме вони є найбільшою реальною допомогою в усіх наших проблемах, оскільки через них Господь непомітно зцілює саму душу, дає сили боротися і перемогти значно сильнішого ворога — розумну злу силу, якій потрібна наша мука і наша загибель. І якщо Ви не хочете цього, то Господь допоможе вам вижити і перемогти в цій війні, а якщо вже потрапили в полон — визволитися.
- Ніколи не втрачайте ВІРУ («По вірі вашій буде вам» Мф. 9:29). Навіть коли навалюється відчай і безнадія — пам’ятайте, що для Бога немає нічого неможливого, що за хмарами все одно є Сонце, і воно незрівнянно сильніше за будь-які хмари і будь-яку бурю. Вірте навіть тоді, коли немає надії. Коли помирає надія на власні сили, на допомогу оточуючих, на обставини, віра в Бога (і Богу) в цей час може тільки почати діяти. Пам’ятайте, що для Бога немає нічого неможливого.
У важкий час дуже важливо ДОВІРИТИСЯ Богові, як доброму батькові, який чинить іноді те, чого дитина часом не розуміє, не хоче, не приймає, але життєво для неї потрібне.
Час розраховуватися?
Переконаний, що наше життя поділене на певні періоди і закінчення кожного з них супроводжується певною «ревізією» Творця. І зазвичай характеризується внутрішньою кризою у житті. Глибина кризи залежить від того, наскільки правильно/неправильно ми прожили попередній період, наскільки ми реалізувалися в ньому. Приходить час, коли нам потрібно підвищувати рівень свого розвитку, робити наступний крок. Якщо ми здатні — все добре, продовжуємо рух вперед, якщо ні — отримуємо кризу і негатив, які ми можемо нібито обійти, переступити, подавити свої відчуття, але негатив цей залишиться в нас і рано чи пізно вибухне. Ми можемо знайти безліч причин негараздів у своєму житті, тисячі пояснень, десятки винних… Але насправді причина одна — хибний шлях: ми не дослухаємось до Всевишнього і робимо багато помилок, не каємось у своїх провинах, накопичуємо в собі все більше й більше негативу і, як наслідок, ідемо не туди, куди мали б. Зрештою приходить час робити проміжні висновки і відповідати за свої помилки. Всевишній дивиться на нас і коригує наше життя, якщо ми вже зовсім заблукали в ньому. Церква стверджує, що Бог може допускати вплив нечистих на людину задля того, щоб випробувати її і врешті-решт зробити сильнішою, здатною зробити висновки і стати на шлях виправлення.
Вплив Бога на наше життя, переконаний, залежить зокрема і від рівня нашої віри в Нього і Йому. Не можна викинути Всевишнього зі свого життя, не дослухатися до нього, а потім із плачем кричати: «Боже, чому ти мене покинув?!» чи обвинувачувати Його в усіх своїх бідах. Хоча це так зручно, так комфортно, не сперечаюсь. Можливості Творця безмежні, обмеженою є лише наша здатність, (а нерідко і наше небажання) сприймати і використовувати ці можливості. Ми самі себе обмежуємо.
Що залишається коли помирає надія? Віра! Коли знаходишся в безнадійному стані порятувати тебе зможе тільки віра. В Євангелії є багато місць, де Ісус наголошує на важливості Віри і її чудодійних властивостях. У відомому описі про зцілення жінки, яка страждала на кровотечу, Христос прямо про це їй говорить: «Кріпися дочко! Віра твоя тебе спасла». В описі про зцілення двох сліпих, що благали про зцілення, ми можемо бачити те саме. Ісус спершу запитує їх: «Чи вірите, що я можу це зробити (зцілити)?» і після їхньої ствердної відповіді, що вони в це вірять, доторкнувшись до їхніх очей мовив: «Хай вам станеться за вашою вірою». Тобто ми можемо бачити, що для Бога важлива наша віра. Віра — це механізм, який наближає нас до Нього, дозволяє нам приймати Його і використовувати Його можливості, бачити і розуміти Його підказки. Віра значно менш раціональне явище ніж надія. Або й взагалі часто — ірраціональне. Оскільки для останньої потрібне якесь підґрунтя. Для віри — ні. В тому-то й справа, що сила віри проявляється вже після загибелі надії, коли, здається, вже підстав для очікування порятунку не існує. В такі моменти і відбувається Боже втручання, Він неприховано (звісно, якщо ми не належимо до тих, що «дивляться і не бачать») демонструє свою силу і свою любов до нас. Не побачити це — насправді складно, не побачиш це, тільки якщо не хочеш бачити.
Для чого це все
Все, що відбувається з нами — допускає Бог.
У момент найбільшого загострення, найтяжчої кризи, найсильніших ударів Він спостерігає за нами, нашою поведінкою, за тим, які кроки ми робимо, і не лише спостерігає, а завжди допомагає (і Церква, і духовні книги, і поради мудрих людей, і просто добре слово чи добра думка — це та соломинка, яка може нас врятувати). Переконаний, що в ці моменти ще нічого не вирішено. Ми наділені свобідною волею, тому можемо як піддатися злому тиску, здатися, так і вистояти. Творець випробовує нас, чого ми варті, чи готові боротись. Він простягає руку допомоги, але й ми повинні не відштовхнути цю руку, виявити своє бажання боротись за себе, показати, що хочемо змінитися і змінити своє життя. Тому потрібно вистояти, витримати, витерпіти. Хоч би що відбувалося з вашим життям, які б аргументи не наводила «інша сторона», (а вона буде наполягати, і часом дуже переконливо). Потрібно вистояти. Під словом «вистояти» я маю на увазі також змінитися внутрішньо, змінити себе, своє мислення, своє життя. Це головне. Це те, що потрібно Всевишньому: не просто полегшити наші земні муки (Він може це зробити з легкістю), а саме виправити нас, удосконалити, наблизити до себе, дати нам можливість виправити свої помилки.
Принциповим є визнання своїх помилок, каяття і не повторення їх у майбутньому. Колись наступає момент, коли жити по-старому вже не вийде, коли потрібно робити крок уперед. Якщо ти цього не робиш — тобі допоможуть. Нечисть підсилить свій тиск, який допущений для того, щоб ви змінилися, зрозуміли, що маєте іти вперед. Зрозумієте — випливете, не зрозумієте — потонете.
Від вас потребується постійна робота над собою, постійний контроль своїх думок. Але тільки таким чином ви можете розділити пшеницю і кукіль, ви чітко починаєте розуміти, що є вашим, а що ні. Приходить усвідомлення, що саме намагаються вам нав’язати. Коли бачите ворога, коли ідентифікуєте небезпеку — їх легше здолати.
Мені доводилося чути розповіді різних людей, які свого часу переживали аналогічні кризи. Усе дуже і дуже схоже! Відбувається за подібним сценарієм. Я був неймовірно здивований, коли чув подібні історії! Звісно, у кожному випадку є свої особливості, але в цілому все дуже схоже, схожі відчуття, переживання.
В Євангелії є одне місце, де Христос описує механізм заволодіння людини нечистими. Демон, вигнаний з якоїсь оселі, певний час вештається ззовні, а потім бачить, що «оселя прибрана й порожня», і тоді заходить туди вже не один, а з сімома бісами, ще лютішими за нього. Так от, оселя — це ми, це кожен із нас. І якщо там «прибрано й порожньо», (тобто ми не лишаємо місця для Бога), демон обов’язково до нас навідається. Якщо ми закриваємо свої душі для Бога — там оселяться інші. Перевірено. Дякувати Всевишньому! Він допоміг мені у найскрутніший момент, дав розуміння того, що відбувається, допоміг прийти до молитви, до Церкви — до Нього, і це дало мені можливість піднятися, розпочати боротьбу і зробити правильні висновки.
* * *
Скільки себе пам’ятаю, завжди вірив у Бога. Завжди вірив в існування світлої небесної ієрархії, так само — в існування темної, в те, що краще жити за заповідями Божими і всіма своїми думками, діями, словами, бажаннями уникати представників темряви. Але віра моя, як виявилось, була заслабкою. Довелось на власній шкірі відчути вплив темних сил. Неймовірно потужний удар, якого я не очікував, але на який, безумовно заслуговував. Отримав те, до чого сам ішов.
Тепер я з цим борюсь, тепер мені з цим жити, не знаю, як довго, але боротьба триває. Вірю, що з Всевишнім я здолаю все. Вірю, що Він позбавить мене цієї напасти, якої я зазнаю, що та нечисть буде знищена.
Аналізуючи свій стан, свої відчуття, порпаючись у своїй голові, розумію, що сьогодні мені значно легше, ніж тиждень тому чи, тим більше, два тижні тому. Я відчуваю вплив Творця, відчуваю як «працює» молитва. Коли я починаю молитись, мене ніби накриває хвиля бруду, моя голова знову наповнюється ним, виникає стійке бажання припинити молитву, відкинути молитвослов і піти геть, бо ніби стає тільки гірше. Виникає переконання, що все це не допоможе але цей стан мені вже знайомий, і я не зупиняюсь, продовжую. Згодом усе минає, і відчуваю, як у моїй голові все починає змінюватись: хвилювання зникає, думки очищуються, настає спокій. І так — щодня. Дуже цікаві відчуття. Протягом 15-20 хв реально відчуваєш, як відбуваються зміни у твоїй свідомості! Інколи мені не віриться, що це відбувається насправді. Але так, це реальність.
Мене запитували (і я сам себе також), чому це трапилось саме зі мною? Не знаю. Я знаю тільки те, що це справді дуже важко, що для подолання цього потрібно багато зусиль, колосальне напруження, робота над собою. Я знаю, що сам би не впорався.
Можливо, подібні випробування даються тим, хто йде шляхом, на 180 градусів оберненим до Божого? Хто по-справжньому заблукав і сам уже не здатен вибратися? Можливо. Не варто сподіватися, що все скінчиться швидко. О ні! Доведеться поборотися. Часом відчуваєш, що зло відступає, почуваєшся вільно, у голові твоїй просвітлюється… Але потім знову! Ніби все скінчилось, ніби все почало забуватись — і знову зазнаєш удару. Знову переживаєш усе заново, знову хапаєшся за голову, відчуваєш безвихідь, муки… З тобою ніби граються: тебе відпускають, дають «вдихнути на повні груди», а потім знову душать. Це жорстокі ігри, виглядають як знущання чи катування. І я знаю хто в них грає роль катів.
Але я вірю, знаю, що Творець мене не залишив. Розумію, що повинен пройти цю кризу, повинен удосконалитись, очиститись. І якщо це не вдається зробити іншим шляхом, значить подібна криза в житті — це єдиний варіант, єдиний спосіб врятувати мене. Я це усвідомлюю і намагаюсь робити правильні кроки.
Отже, в цьому тексті я просто хотів описати надзвичайно складну ситуацію, в яку сам потрапив. Я хочу застерегти всіх від того, щоб ставати на відверто згубний шлях, піддатися слабкостям, які нашіптує «внутрішній голос», чинити речі, які матимуть украй негативні наслідки, свідомо лізти туди, куди лізти не слід за жодних обставин. Я закликаю всіх у жодному разі не відвертатись від Бога, від його заповідей! Це не просто думки, написані на папері. Будьте обережні. Пам’ятайте: нечисть існує, вона чатує на нас. Будьте сильні. Будьте чесні. Будьте чисті, бережіть внутрішню чистоту. Любіть. Вірте в Бога і довіряйте Йому, дослухайтесь до Нього, ідіть за Ним.
