На Святу П’ятидесятницю. Бесіда перша
Про те, чому нині немає знамень,
і про те, що наші діла і слова записуються
і про те, що наші діла і слова записуються
1. Знову свято, знову торжество і знову багатодітна Церква, яка любить дітей, прикрашається безліччю чад. Але яка їй користь від любові до дітей, якщо вона бачить жадані обличчя своїх дітей тільки у свята, а не постійно? Це так, наче хтось, маючи прекрасний одяг, не мав дозволу користуватися ним постійно. Численність тих, що приходять, — це одяг Церкви, про що колись і пророк сказав, коли говорив про Церкву: «Усіма ними ти одягнешся, як убранням, і нарядишся ними, як наречена» (Іс. 49, 18). Як цнотлива і благородна жінка, одягнувшись в одяг, що досягає п’ят, здається вродливішою і кращою, так і Церква, покриваючись безліччю ваших тіл, ніби довгим убранням, є сьогодні більш сяючою.
Сьогодні не видно в неї, як у попередні дні, жодної оголеної частини. Винуватцями ж тодішнього її оголення є ті, котрі не прикривають свою матір постійно, а прийшли тільки сьогодні. А що бачити свою матір оголеною є чималою небезпекою, згадаймо стародавню історію, згадаймо про того, хто бачив оголеним свого батька, і за це зазнав покарання. Хоч не він особисто оголив батька, а тільки побачив батька оголеним, однак саме за те, що побачив, кари не уникнув (Бут. 4, 20–25). Ті ж, котрі прийшли сьогодні, а раніше не приходили, не тільки бачать свою матір оголеною, але й роблять її оголеною. Якщо ж той, хто бачив наготу, не уник кари, то як можуть сподобитися прощення ті, котрі спричиняють наготу? Це я говорю не для того, щоб залякати вас, а щоб ми уникли покарання, щоб уникли прокльону Хама, щоб, наслідуючи Сима та Іафета, заслужили благовоління, — щоб ми завжди прикривали свою матір.
Це для юдеїв властиво було бути перед Богом тільки тричі на рік. Їм було сказано: «Тричі на рік повинні з’являтися перед лице Владики, Господа твого» (Вих. 23, 17). А від нас Бог хоче, щоб ми були перед Ним постійно. У них причиною такого нечисленного зібрання була відстань. Тоді богослужіння було обмежене єдиним місцем, тому час їхніх зібрань і присутності на них були нечисленні, оскільки поклонятися необхідно було в Єрусалимі, а в іншому місці — ні. Тому їм велено являтися перед Богом тричі на рік — виправданням для них була відстань. А для нас не може бути жодного виправдання. Вони були розсіяні по всій землі. «У Єрусалимі ж — сказано (в Писанні), — перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами» (Діян. 2, 5).
А ми всі живемо в одному місті, живемо у тих же стінах, часто не віддалені від церкви навіть одним провулком і однак так рідко заходимо на це священне зібрання, начебто ми відділені широкими морями. Їм велено було святкувати тільки тричі, а нам велено робити це безупинно, бо в нас завжди свято. А щоб ви переконалися в тому, що в нас завжди свято, я скажу вам про причини свят, і ви побачите, що в нас свято щодня.
Отже, перше свято в нас — Богоявлення1. Яка ж причина цього свята? Та, що Бог «явився на землі і знаходився між людьми» (Вар. 3, 38), та, що Бог, Єдинородний Син Божий, був з нами, а це є постійно. «Ось, — говорить Він, — Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Тому Богоявлення можна святкувати кожного дня.
Що означає свято Пасхи? Яка його причина? Ми тоді сповіщаємо смерть Господа — це і є Пасха. Але й це ми робимо не в один і той же час. Павло, бажаючи вказати нам на незалежність від часу і показати, що Пасху можна звершувати завжди, говорить: «Кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11, 26). Отже, якщо ми завжди можемо сповіщати смерть Господню, то можемо завжди звершувати і Пасху.
Хочете знати, як і сьогоднішнє свято може звершуватися щодня, чи, краще, що воно буває щодня? Подивимося, яка причина цього свята і чому ми святкуємо його. Це тому, що Дух зійшов до нас, — як Єдинородний Син Божий перебуває з вірними, так і Дух Божий. Звідки це відомо? «Якщо любите Мене, — говорить (Спаситель), — то дотримуйтесь Моїх заповідей. І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік, Духа істини» (Ін. 14, 15–17). Тож коли Христос сказав про Себе: «Ось, Я з вами по всі дні, до кінця віку», і ми можемо завжди святкувати Богоявлення, так сказав Він і про Духа: «… щоб був з вами повік», — і ми можемо завжди святкувати П’ятидесятницю.
2. Для того, щоб ви переконалися, що ми можемо святкувати постійно, що для цього немає визначеного часу і ми не пов’язані залежністю від часу, послухайте, що говорить Павло: «Тому святкуємо…» (1 Кор. 5, 8). Коли він писав це, тоді не було свята — не було ані Пасхи, ані Богоявлення, ані П’ятидесятниці. Але він хоче показати, що не час визначає свято, а чиста совість, що свято — це не що інше, як радість, а радість духовну і розумну приносить не що інше, як усвідомлення добрих справ. Тож хто має добру совість і такі ж діла, той може святкувати постійно. Отже, бажаючи показати саме це, Павло сказав: «Тому святкуємо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5, 8). Бачиш, як він не зв’язує тебе залежністю від часу, а закликає мати чисту совість?
Я хотів би використати задля цього всю бесіду. Коли хтось після довгого часу захопить будь-кого у свої руки, тоді вже відпускає його не так скоро. А оскільки ми захопили у свої сіті вас, що приходите сюди через рік, тому сьогодні не хочемо відпускати. Але щоб ви не пішли звідси без наставляння стосовно свята, тому необхідно від цього умовляння звернутися до причини свята.
Чимало благ багаторазово сходило з неба для всього людського роду, але таких, які зійшли сьогодні, ще не було послано ніколи. Щоб ви побачили відмінність між тими й іншими, то погляньте, які блага були колись і які є сьогодні. «Дощем послав їм манну на поживу, хліба небесного дав їм. Хлібом ангельським живилися люди» (Пс. 77, 24–25). Воістину, великі діла і гідні людинолюбства Божого! Після того задля виправлення юдейського народу, який заблукав, був посланий вогонь і пожер жертву на жертовнику (3 Цар. 18, 38). Потім, коли всі були виснажені голодом, був посланий дощ і подав велику родючість.
Великі ті блага і дивні, однак ці набагато більші, бо не манна, вогонь і дощ послані сьогодні, а потік духовних дарів. З неба послані рясні дощі, які не землю збуджують до родючості, а спонукають людське єство віддавати плоди чеснот Тому, Хто вирощує людей. І ті, котрі прийняли краплю звідти, тут же забули про своє єство, і раптово вся земля наповнилася ангелами, ангелами не небесними, а такими, котрі в людському тілі виявляють побожність, властиву безплотним силам. Не ангели зійшли на землю, а, що особливо дивно, земні піднялися до їхніх чеснот. Вони не скинули плоті й не душами піднеслися, але, перебуваючи у своєму єстві, стали ангелами через уподобання.
А щоб ти знав, що і колишнє покарання, коли було сказано: «Ти порох і до пороху повернешся» (Бут. 3, 19), не було покаранням, то Бог благоволив залишити тебе на землі, щоби більше відкрилася сила Духа, яка чинить такі діла через тлінне тіло. Справді, можна було бачити, як тлінний язик повелівав бісами; можна було бачити, як тлінна рука зціляла хвороби; або ще краще — можна було бачити, як не тільки тлінна рука, але, що особливо дивне, тіні тлінних тіл долали і смерть, і безтілесні сили, тобто бісів. Як з появою сонця темрява розсівається, дикі звірі ховаються у своїх лігвищах, убивці, розбійники і грабіжники могил тікають на вершини гір, так і тоді, коли став Петро і підніс свій голос, — темрява омани розсіялася, диявол заховався, біси втекли, плотські пристрасті вгамовувалися, душевні хвороби зцілялися, всякий гріх виганявся і чеснота оселялася на землі.
Якщо б хтось із царської скарбниці, в якій зберігається золото і дорогоцінне каміння, міг узяти бодай малу частку того, що в ній пильно охороняється, бодай тільки один камінь, то зробився б власником великого багатства, — так учинилося і від уст апостольських. Їхні вуста були царськими скарбницями, що зберігали в собі скарби зцілень, і кожне слово, що виходить з них, подавало велике духовне багатство. Тоді воістину можна було бачити, що слова Господні «дорожчі за золото й дорогоцінне каміння» (Пс. 18, 11), бо чого не могли зробити ані золото, ані дорогоцінне каміння, те робили слова Петра. Яка кількість талантів золота могла б зцілити кривого від народження? А слово Петра було спроможне виправити цю природну ваду. Він сказав: «В ім’я Ісуса Христа встань і ходи» (Діян. 3, 6), — і слово стало ділом. Бачиш, наскільки їхні слова «дорожчі за золото й дорогоцінне каміння»? Чи бачиш, що їхні вуста були царськими скарбницями?
Воістину вони були і лікарями світу, і хліборобами, і керманичами. Лікарями, бо зціляли хвороби; хліборобами, бо сіяли слова благочестя; керманичами, бо приборкували бурю омани. Тому і Христос колись говорив їм, як лікарям: «Ходячи ж…, хворих зціляйте» (Мф. 10, 7–8). Інколи говорив, як хліборобам: «Я послав вас жати те, над чим ви не працювали» (Ін. 4, 38). А іноді розмовляв з ними, як з керманичами та рибалками, і в одному місці говорив: «Зроблю вас ловцями людей» (Мф. 4, 19); а також Петрові: «Не бійся, віднині будеш ловцем людей» (Лк. 5, 10). І можна було бачити чудеса за чудесами.
За десять днів до цього наше єство зійшло на Царський престол, а сьогодні на наше єство зійшов Дух Святий — Господь підніс наш початок і звів Духа Святого. Інший Господь наділяє цими дарами, бо і Дух є Господом. Піклування про нас розділили між собою Отець, Син і Святий Дух. Ще не минуло десяти днів, як вознісся Христос, а вже послав нам духовні дари, дари примирення. Щоб ніхто не бентежився і не сумнівався, чи зробив що-небудь Христос після вознесіння, чи примирив з нами Отця, чи умилостивив Його, — щоб показати нам, що (справді) примирив Його з нашим єством, Він тут же послав нам дари примирення. Так, коли вороги єднаються і миряться між собою, то після примирення тут же йде обмін вітаннями, дружні прийоми і дари. Ось і ми послали віру — й отримали звідти дари, послали слухняність — й отримали виправдання.
3. А щоб ви знали, що дар Святого Духа — це дар Божого примирення, я постараюся переконати вас у цьому з Писання. Спочатку поясню свої слова, починаючи від протилежного, і покажу, що Бог, коли гнівається на нас, утримує благодать Духа, тобто відсутність Святого Духа є ознакою Його гніву, і, побачивши, що Дух знову посилається, переконався й пізнав, що якби Він не примирився, то не послав би і Духа Святого. Звідки ж ми довідаємося про це?
Перестарілий Ілій був у всьому іншому людиною поважною і розсудливою, однак через надмірну любов до своїх дітей не вмів виправляти їхню порочність. Послухайте ви, котрі маєте дітей, як ви повинні урівноважувати свою любов до них і пестливість. Ілій засмутив цим Бога і довів Його до такого гніву, що Він відвернувся від усього народу. Тому той, хто написав про це, бажаючи показати, що Бог цілком відвернувся від них, говорить: «Слово Господнє було рідкісним у ті дні, видіння були не часто» (1 Цар. 3, 1). Цим він пояснив, що дари пророцтва тоді були рідкісними. Так само й інший, плачучи й ридаючи через Божий гнів, говорить: «Немає в нас у даний час ні князя, ні пророка» (Дан. 3, 38). І євангеліст говорить: «Бо ще не було в них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений» (Ін. 7, 39). Оскільки Він ще не був розп’ятий, тому, говорить, і Дух Святий не був дарований людям, — бо прославлений означає розп’ятий. Хоч ця подія, за своєю природою, ганебна, та оскільки вона була вчинена заради улюблених, тому Христос називає її славною.
А чому, скажи мені, Дух не був дарований раніше за розп’яття? Тому, що весь світ був ще у гріхах, у злобі, у ворожнечі й безчесті, тому, що ще не був принесений у жертву Агнець, Який узяв на Себе гріхи світу. Отже, поки Христос ще не був розіп’ятий, доти не було і примирення, а поки не було примирення, доти, відповідно, не був посланий і Дух. Отже, дарування Духа є ознакою примирення. Тому і Христос говорить: «Краще для вас, щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас» (Ін. 16, 7). Якщо Я не піду, говорить Він, і не примирю Отця, то не пошлю вам Утішителя.
Бачите, скільки доказів ми подали вам стосовно того, що відсутність Духа Святого в людях є ознакою гніву Божого? «Слово Господнє було рідкісним у ті дні, видіння були не часто» (1 Цар. 3, 1). «Немає в нас у даний час ні князя, ні пророка» (Дан. 3, 38). «Бо ще не було в них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений» (Ін. 7, 39). «Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас» (Ін. 16, 7). Отже, відсутність Духа Святого є ознакою Божого гніву. А коли ти бачиш, що Дух Святий посилається щедро, тоді вже ніскільки не сумнівайся в примиренні.
Де ж, скажеш, нині Дух Святий? Коли були знамення: мертві воскресали і всі прокажені очищалися, тоді справді можна було говорити про це. А нині чим ми доведемо, що Дух Святий з нами? Не бійтеся, я покажу, що Дух Святий і нині перебуває у нас. Як і яким чином? Якби в нас не було Духа Святого, то як ці, освячені цієї священної ночі, позбулися б гріхів? Без дії Духа не може бути і відпущення гріхів. Послухайте Павла, який говорить: «Бо і ми були колись нерозумними, непокірними, обманутими, рабами похотей і різних розкошів… Коли ж з’явилася благодать і людинолюбство Спасителя нашого, Бога, Він спас нас не за діла праведності, які б ми вчинили, а зі Своєї милості, через купіль відродження й оновлення Святим Духом» (Тит. 3, 3–5). І ще в іншому місці: «Не обманюйте себе: ні блудники, ні ідолослужителі, ні перелюбники, ні малакії, ні мужоложці, ні злодії, ні лихварі, ні п’яниці, ні лихословці, ні хижаки — Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9–10). Бачиш усі види пороків? «І такими були деякі з вас; але обмилися, але освятилися, але виправдалися». Яким чином? Питання в тому, чи через Духа Святого ми звільнилися від пороків. Послухай же: «… але освятилися, але виправдалися іменем Господа нашого Ісуса Христа і Духом Бога нашого» (1 Кор. 6, 11). Бачиш, що Дух Святий знищив усі ті пороки?
4. Де тепер ті, що зневажають гідність Духа? Якщо Він не відпускає гріхів, то даремно приймається під час Хрещення. А якщо Він відпускає гріхи, то даремно зневажається єретиками. Якби не було Духа Святого, то ми не могли б назвати Ісуса Господом, бо «ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки через Духа Святого» (1 Кор. 12, 3). Якби не було Духа Святого, то ми, вірні, не могли б призивати Бога, а ми говоримо: «Отче наш, Який є на небесах». Як не могли б називати Ісуса Господом, так не могли б називати і Бога Отцем. Звідки це видно? Зі слів того ж Апостола. «Оскільки ви сини, — говорить він, — то послав Бог Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: «Авва, Отче» (Гал. 4, 6). Отже, коли ти називаєш Його Отцем, то пам’ятай, що ти сподобився називати так тому, що Дух животворить твою душу.
Якби не було Духа, то в Церкві не було б слова премудрості і знання: «Одному дається Духом слово мудрості, іншому — слово знання» (1 Кор. 12, 8). Якби не було Святого Духа, то не було б у Церкві пастирів і вчителів, бо і вони поставляються Духом, про що і Павло говорить: «… в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами і пастирями» (Діян. 20, 28). Чи бачиш, що й це — від Духа? Якби не було Духа Святого в нашому отцеві й учителеві, то коли перед цим він виходив на це священне підвищення і подав усім вам мир, ви всі разом не відповідали б йому: «І духові твоєму». Тому не тільки тоді, коли він виходить (сюди) і розмовляє з вами чи молиться за вас, ви вимовляєте ці слова, але й тоді, коли він стоїть перед цією священною трапезою, коли має намір принести страшну Жертву (посвячені в тайни знають, про що я кажу), він не торкається дарів доти, поки не випросить для вас благодаті від Господа, а ви відповісте йому: «І духові твоєму», нагадуючи собі цією відповіддю, що сам він нічого не робить, і що принесені дари перетворюються не людським єством, але присутня благодать Духа, що сходить на все, приготовляє цю таємну Жертву. Хоч є присутньою людина, але діє через неї Бог.
Отже, не дивися на видиму природу, а уявляй собі благодать невидиму. На цьому священному престолі ніщо людське не відбувається. Якби не був присутній Дух, то не існувала б і Церква, а коли існує Церква, то цілком зрозуміло, що присутній Дух.
Чому ж, скажеш, не буває знамень сьогодні? Тут слухайте мене уважно. Я від багатьох чую це безперестанне і повсякчасне запитання: чому тоді всі, котрі хрестилися, говорили мовами, а нині вже цього нема? Насамперед уяснімо, що означає говорити мовами, а потім скажемо і про причину. Що ж означає говорити мовами? Охрещений негайно починав говорити мовою індійців, єгиптян, персів, скіфів, фракійців, і одна людина отримувала дар багатьох мов. І якби ці, котрі хрещені нині, були хрещеними тоді, то ти тут же почув би, як вони розмовляють різними мовами. Павло, сказано (в Писанні), знайшовши деяких хрещених хрещенням Іоановим, сказав їм: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши? Вони ж сказали йому: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий»… Він негайно повелів їм хреститися і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами» (Діян. 19, 2–6).
Чому ж нині припинена і взята від людей ця благодать? Не тому, що Бог хотів принизити нас, а навпаки, тому, що робить нам велику честь. Як? Я скажу. У ті часи люди, які щойно відійшли від ідолів, були ще нерозумні, їхній розум був ще надто обмежений і грубий, вони віддавалися і дивувалися всьому земному, у них ще не було жодного поняття про безтілесні дари, вони навіть не знали, що таке благодать духовна, яку можна споглядати тільки вірою. Тому тоді і були знамення. Одні — духовні дари, які невидимі й осягаються тільки вірою, а інші — задля свідчення невірним виявляються через чуттєві знамення. Наприклад, відпущення гріхів є справою духовною — це дар невидимий, оскільки тілесними очима ми не бачимо, як наші гріхи очищаються. Чому? Тому, що очищається душа, а душа не може бути видимою для тілесних очей. Отже, очищення від гріхів — це дар духовний, який не може бути помітний для очей тілесних. А здатність говорити різними мовами хоч також походить від духовної дії Духа, однак подає чуттєве знамення, яке сприймають невірні. Мова, яку чутно, — це вияв і показник дії, що відбувається всередині душі, тобто дії невидимої. Тому і Павло говорить: «Кожному дається виявлення Духа на користь» (1 Кор. 12, 7).
Отже, сьогодні я не маю потреби в знаменнях. Чому? Тому, що і без дару знамень я навчився вірувати у Владику. Невіруючий має потребу у заставі, а я, який вірую, не потребую ані застави, ані знамень, і хоч я не говорю мовами, однак знаю, що я очищений від гріхів. Ті тоді, якби не отримали знамень, не повірили б, тому їм і давалися знамення, як застава віри, якою вони вірували. Отже, знамення давалися їм не як вірним, але як ще невірним, щоб вони зробилися вірними. Так і Павло говорить: «Є знамення не для віруючих, але для невіруючих» (1 Кор. 14, 22). Чи бачите, що припинення знамень є доказом не того, що Бог принижує нас, але того, що Він робить нам честь? Він зробив це, бажаючи показати віру нашу, — що ми віруємо в Нього без застав і знамень. Ті, якби наперед не отримали знамень і застави, то не повірили б Йому щодо невидимого, а я і без цього виявляю всю віру. Ось причина, чому нині немає знамень.
5. Хотів би я сказати і про причину свята і показати, що таке П’ятидесятниця, чому в це свято подано дар, чому у вогненних язиках і чому через десять днів. Але бачу, що повчання надто затяглося. Тому, додавши дещо, завершу бесіду.
«Коли настав день П’ятидесятниці…, з’явилися їм розділені язики, мов вогненні» (Діян. 2, 1, 3), — не вогненні, але «мов вогненні», щоб ти не підозрював стосовно Духа чогось чуттєвого. Як на Йорданські води Він зійшов не голубом, але «як голуб» (Лк. 3, 22), так і тут не вогнем, але у вигляді вогню. Також і вище сказано: «… ніби від сильного вітру» (Діян. 2, 2). Не від сильного вітру, але «ніби від сильного вітру».
Чому ж Єзекіїль отримав дар пророцтва не через подобу вогню, але через книгу, а Апостоли отримують дар за допомогою вогню? Про нього сказано, що (Бог) дав у його вуста книжковий сувій, у якому було написано: «Плач, і стогін, і ридання»…, і списаний був усередині і ззовні» (Єз. 2, 9–10). І він з’їв його, «і був в устах його солодкий, як мед» (Єз. 3, 3). А з Апостолами не так, але «з’явилися їм язики, мов вогненні». Отже, чому там сувій і письмена, а тут язики і вогонь? Тому, що той ішов викривати гріхи й оплакувати юдейські нещастя, а ці йшли винищувати гріхи всього світу. Той отримав сувій, щоб пам’ятати про прийдешні нещастя, а ці отримали вогонь, щоб попалити і винищити всі гріхи світу. Як вогонь, упавши в терня, легко винищує його дотла, так і благодать Духа винищує гріхи людей.
Але при цій події черстві юдеї замість того, щоб розчулитися, тремтіти і поклонятися Подателю дару, знову показують власне божевілля, обвинувачуючи Апостолів, сповнених Духа, у сп’янінні. «Вони, — говорять, — напилися вина» (Діян. 2, 13). Поглянь на невдячність людей і подивися на вдячність ангелів. Ангели, побачивши наше єство піднесеним (до неба), раділи й говорили: «Піднімайте врата, верхи ваші, піднімайтеся врата вічні — і ввійде Цар слави!» (Пс. 23, 7). А люди, побачивши благодать Духа, яка зійшла до нас, говорять, що ті, котрі отримали благодать, п’яні, і не бентежилися навіть порою року: адже під час весни неможливо було знайти вина, а тоді була весна.
Але залишимо їх і подивимося на нагороду людинолюбного Бога. Христос узяв початок нашого єства і віддав нам благодать Духа. І, як буває після тривалої війни, коли закінчилася битва і настає мир, і ті, котрі раніше ворогували між собою, дають один одному запоруку і заручників, так відбулося і між Богом і людським єством — воно послало Йому запорукою і заручником свій початок, який підніс Христос, а Він натомість послав нам запорукою і заручником Духа Святого. А що ми маємо запоруку і заручника, це видно з наступного: запорука і заручники повинні бути із царського роду, тому і посланий нам Дух Святий як від Царського єства. Так само як і Той, Хто вознісся від нас, був царського роду, бо Він був від сімені Давидового. Тому я вже більше не страшуся, бо початок наш перебуває на небі. Тому, хоч би будь-хто говорив мені про черв’яка, що не вмирає, чи про вогонь, що не гасне, чи про інші кари й муки, я вже не боюся, чи, краще, хоч і боюся, але не впадаю у відчай щодо свого спасіння.
Справді, якби Бог не хотів дарувати нашому роду великі блага, то не взяв би наш початок до неба. Колись ми, дивлячись на небо й уявляючи безтілесні сили, через порівняння з ними чіткіше бачили свою незначність. А тепер, коли ми хочемо бачити свою гідність, то дивимося вгору, на небо, на самий Царський престол — там перебуває початок від нас. Так і Син Божий прийде з неба судити нас. Тому будемо приготовлятися, щоб не втратити тієї слави. А наш спільний Владика неодмінно прийде і не забариться, прийде, ведучи із Собою воїнства, полки ангелів, собори архангелів, строї мучеників, лики праведників, сонми пророків й апостолів, і серед цих безтілесних воїнств явиться Сам, як Цар у неосяжній і невимовній славі.
6. Отже, будемо робити все, щоб не втратити тієї слави. А хочете, я скажу і страшне? Це не для того, щоб засмутити (вас), але щоб виправити. Тоді перед тим престолом буде текти вогненна ріка, тоді розкриються книги, суд буде страшний і жахливий, коли, наче в судилищі, будуть читатися записи про наше життя. Про ці книги багато говорять і пророки. Так, Мойсей говорить: «Прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав» (Вих. 32, 32). Також і Христос говорив учням: «Тому не радійте, що духи вам коряться, а радійте тому, що імена ваші записані на небесах» (Лк. 10, 20). І пророк Давид: «У книзі Твоїй були записані всі дні, призначені для мене, коли ще й одного з них не було» (Пс. 138, 16). І ще: «Нехай буде викреслено їх із книги живих, і між праведними нехай не напишуться» (Пс. 68, 29). Бачиш, що одні викреслюються, а інші записуються? Чи хочеш знати, що в ті книги записуються не тільки праведні, але записані там і гріхи наші?
Тепер час свята, то ж будемо повчатися, як би нам уникнути покарання. Страшне це слово, але водночас і корисне, оскільки спасає нас, щоб ми не зазнали покарання насправді. Отже, будемо знати, що гріхи записуються, і що би ми тут не сказали, негайно вноситься туди і записується. А звідки це відомо? Такі речі неможливо пояснити просто. Михей говорить до юдеїв: «Горе тим, котрі гнівлять Господа і говорять: «Чим прогнівляємо Його?» Тим, що говорите: «Всякий, хто робить зло, хороший перед очима Господа». — Це слова рабів невдячних, — «…і до таких Він благоволить» (Мал. 2, 17), — тобто, говорить, до розбещених, котрі не служили Йому. «Ми дотримувалися постанов Його і ходили в сумному одязі перед лицем Господа». «Ми, — говорили вони, — щодня служимо, а інші насолоджуються благами» (Мал. 3, 14–15)2. Так часто говорять і раби про господарів. Однак людині говорити це про людину не настільки небезпечно, хоч і небезпечно, але говорити це про Владику всього світу, про Владику милостивого і людинолюбного — це гідне всякого осуду і найтяжчого покарання. А щоб ти переконався, що такі слова записуються, послухай, що говорить пророк: «Слухає Господь і чує це, і перед лице Його пишеться пам’ятна книга» (Мал. 3, 16). Записуються не для того, щоб Бог пригадав день, а щоб подати книгу, як певний доказ і обвинувачення. Можливо, я потряс вашу душу страхом, але не так вашу, як насамперед свою.
Отже, припиню цю розмову, чи краще — страх, а ще краще — не припиню, а пом’якшу. Нехай він залишається й очищає душу вашу, однак суворість його зменшимо. Як же ми можемо зменшити його? Якщо покажемо, що гріхи не тільки записуються, але й викреслюються. У судилищі все, що підсудний скаже при записуванні, неодмінно записується назавжди і вже не може бути викреслене. А в тій книзі, хоч би ти і сказав щось негідне, однак потім, якщо захочеш, воно викреслиться. Звідки це відомо? З Писання. «Відверни лице Твоє, — говорить псалмоспівець, — від гріхів моїх і прости всі беззаконня мої» (Пс. 50, 11). Ніхто не викреслює того, що не написано, а оскільки гріхи записані, тому він і молиться, щоб їх викреслили. А дехто інший повчає і про те, як вони викреслюються: «Милостинями і вірами, — говорить він, — очищаються гріхи» (Притч. 15, 27)3 — не тільки викреслюються, але й очищаються так, що не залишається навіть сліду. Причому викреслюється не тільки те, що записано після Хрещення, але й те, що записано ще до цього обмивання, — все очищається водою Хрещення і хрестом Христовим, як говорить Павло: «Знищивши вченням рукописання, що було про нас і проти нас, і Він узяв його із середовища і прибив до хреста» (Кол. 2, 14).
Бачиш, як викреслено це рукописання? І не тільки викреслено, але й розірвано. Цвяхи хрещені так розірвали його, що воно зробилося непридатним. Однак усе це викреслено благодаттю і людинолюбною силою розп’ятого Христа. А те, що вчинене після Хрещення, щоб знову було викреслене, вимагає великих зусиль. Адже другого обмивання вже нема, тому потрібні наші сльози, покаяння, сповідь, милостиня, молитва і всяке інше благочестиве заняття. Тому гріхи, вчинені після Хрещення, очищаються з великим трудом і зусиллям.
Отже, будемо докладати всі старання, щоб викреслити їх тут і позбутися від тамтешньої ганьби і кари. І хоч би вчинили незліченну безліч гріхів, ми можемо, якщо захочемо, скинути весь цей тягар гріхів. Тому виявімо таке бажання, бо набагато краще трохи потрудитися тут і позбутися неминучої кари, ніж, провівши цей короткий час у недбальстві, впасти в ті нескінченні муки.
Однак уже час оглянути сказане. Ми зробили докір тим, котрі приходять сюди тільки через рік, за те, що вони залишають свою матір оголеною, і нагадали їм про стародавні події і про прокляття, і про благословення. Ми говорили про свята юдейські і про те, чому Бог велів юдеям приходити до Нього тричі на рік. Ми сказали, що в нас свято буває повсякчас: і П’ятидесятниця, і Пасха, і Богоявлення. Сказали, що свято звершується чистою совістю, а не визначеним колом днів і часів. Далі ми перейшли до дарів, які послані з вище, — сказали, що вони є ознакою примирення, довели присутність Святого Духа через відпущення гріхів, відповідь пастирю, слова премудрості і знання, рукоположення, тайну Жертву. Ми сказали, що маємо взаємних заручників і запоруку, і додали причину, через яку сьогодні вже не видно знамень. Після того нагадали про страшний Суд, про книги, які тоді розкриються, і про те, що всі наші гріхи записуються, і пояснили, що вони знову викресляться, якщо ми захочемо.
Пам’ятайте про все це. Якщо ж неможливо пам’ятати все, то зі всього збережіть у пам’яті сказане про книги. І що б ви не говорили, говоріть з обережністю, ніби маючи біля себе записувача. Постійно зберігайте ці слова у свіжій пам’яті, щоб ті з вас, котрі записані в книзі праведних, примножували чесноти, а ті з нас, котрі мають записаними багато гріхів, викреслили їх тут, поки ніхто не бачить, і позбулися їхнього майбутнього виявлення. А викреслити всі записані гріхи можна, як ми показали, старанням, молитвою і натхненною побожністю.
Отже, будемо старатися про це повсякчас, щоб після відходу туди ми отримали прощення й усі уникнули неминучих кар, щоб, позбувшись їх, усі ми сподобилися Царства Небесного через благодать і людинолюбство Господа нашого Ісуса Христа, з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, держава, честь нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
- Із найважливіших свят Святитель називає тільки три, причому першим називає Богоявлення, другим — Пасху, третім — П’ятидесятницю. Імовірно, в цьому він наслідував стародавню традицію Антіохійської Церкви, в якій вважалися найбільшими християнськими святами саме ці три. Щодо Різдва Христового, то до недавнього часу в Антіохії та інших східних церквах воно святкувалося разом із Богоявленням, тому він не згадує про нього окремо. [↩]
- Насправді це слова Малахії, однак у Золотоустого замість Малахії названий Михей. [↩]
- Переклад за церковнослов’янським текстом Біблії. [↩]
