«Наша Парафія»

Часто я роздумував, для чого отці наші, обійшовши молитовні доми, що знаходяться в містах, установили, щоб сьогодні збиралися за містом і тут (звершували Богослужіння). Здається мені, що вони зробили це не даремно і не без причини. Я дошукувався причини і, за благодаттю Божою, знайшов причину справедливу, ґрунтовну і гідну цього свята. Яка ж це причина? Ми згадали про хрест, а Розіп’ятий на хресті був розп’ятий за містом — ось чому виводять нас за місто. За пастирем, сказано (в Писанні), йдуть вівці. Де цар — там і воїни, де труп — там й орли. Саме тому за містом (ми збираємося). Але що саме тому, доведемо це насамперед Божественним Писанням.

Щоб ви не подумали, що це наші здогади, я поставлю свідком перед вами Павла. Що він говорить про жертви? «Тіла тварин, кров яких для очищення за гріхи вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором» (Євр. 13, 11). Тому й Ісус, щоб Своєю Кров’ю освятити народ, постраждав поза воротами. Вийдемо ж до Нього за місто, переносячи Його приниження. Це сказав, звелів Павло, а ми послухалися і вийшли.

Отже, саме тому ми і збираємося поза (містом). Але чому саме в цьому храмі мучеників, а не в будь-якому іншому? З Божої благодаті наше місто зі всіх боків захищене останками святих. Чому отці повеліли нам збиратися саме тут, а не в іншому храмі мучеників? Тому, що тут спочиває безліч померлих. А оскільки сьогодні Ісус зійшов до померлих, тому ми і збираємося тут. Тому і саме місце назване усипальницею (κοιμητήπιον), щоб ти знав, що ті, котрі померли і лежать тут, не померли, а спочивають і сплять.

До приходу Христа смерть називалася смертю. «У той день, коли ти з’їси від нього (від древа пізнання добра і зла), — сказано, — смертю помреш» (Бут. 2, 17). І ще: «Душа, яка грішить, вона помре» (Єз. 18, 20). І Давид говорить: «Смерть же грішників люта» (Пс. 33, 22). І далі: «Чесна перед Господом смерть преподобних Його» (Пс. 115, 6). Також Іов: «Смерть для людини — спокій» (Іов. 3, 23)1. І не тільки смертю вона називалася, але й пеклом. Послухай, що говорить Давид: «Але Господь спасе душу мою від пекла, коли прийме мене» (Пс. 48, 16). І Яків: «Зведете ви сивину мою з печаллю до пекла» (Бут. 42, 38). Такі назви мала наша кончина колись, але коли прийшов Христос і помер заради життя світу, то смерть уже не називається смертю, а сном і успінням. А те, що вона справді називається успінням, видно з того, що сказав Христос: «Лазар, друг наш, заснув» (Ін. 11, 11). Не сказав «помер», хоч той уже був мертвий. А для того, щоб ти знав, що називати смерть успінням було незвичним, поглянь, як учні, почувши це, бентежаться і говорять: «Господи, якщо заснув, то одужає» (Ін. 11, 12), тобто вони ще не знали, що означали ці слова. Також Павло говорить до деяких: «І ті, що вмерли у Христі, загинули?» (1 Кор. 15, 18). І в іншому місці про померлих він говорить: «Ми, які живемо…, не попередимо померлих» (1 Сол. 4, 15). І ще: «Встань, сплячий». А щоб вказати, що він говорить це про мертвих, додає: «… і воскресни з мертвих» (Еф. 5, 14). Бачиш, як скрізь смерть називається сном. Тому і це місце назване усипальницею, оскільки сама ця назва корисна для нас і наповнена великою мудрістю.

Отже, коли ти проводжаєш сюди покійного, не печалься, бо проводжаєш його не до смерті, а до сну. Цієї назви достатньо тобі для розради в горі. Знай же, куди його проводжаєш — в усипальницю, і коли проводжаєш — після смерті Христа, коли кайдани смерті вже розірвані. Так ви і від місця, і від часу можете отримати велику розраду. Особливо ж слова наші стосуються жінок, адже ця стать найбільше чуттєва і схильна до печалі. У тебе проти печалі є достатньо ліків — назва місця. Тому ми і збираємося тут.

2. Сьогодні Господь наш обійшов усі місця пекла. Сьогодні він «розбив врата мідні і замки залізні зламав» (Іс. 45, 2; Пс. 106, 16). Зверни увагу на досконалість слів. Не сказано: «Відкрив мідні врата», але «розбив врата мідні», щоб в’язниця стала непридатною. І не зняв замки, але «розбив» їх, щоб варта стала безсилою. Де немає ані дверей, ані замків, там не втримають нікого, хоч би хтось і ввійшов. Отже, коли Христос зруйнував, то хто ж зможе їх виправити? Що Бог зруйнує, то хто потім відновить? Царі, коли мають намір звільнити в’язнів, то, посилаючи розпорядження, так не роблять, але залишають і двері, і стражів в’язниці, чим показують, що туди мають знову ввійти або ті, котрі звільняються, або інші замість них. А Христос учинив не так. Бажаючи показати, що для смерті прийшов кінець, Він зруйнував її «врата мідні». Мідними назвав їх пророк не тому, що ці врата були з міді, а щоб показати жорстокість і невблаганність смерті. А щоб ти переконався, що під міддю і залізом тут мається на увазі саме суворість і непохитність, послухай, що говорить Він одному безсоромному: «У шиї твоїй жили залізні, і чоло твоє — мідне» (Іс. 48, 4). Він сказав так не тому, що той мав залізні жили чи мідне чоло, а тому, що він мав упертий, безсоромний і затятий вигляд.

Хочеш знати, якою смерть була впертою, невблаганною і твердою, ніби алмаз? Упродовж такого тривалого часу ніхто не схилив її відпустити когось із тих, котрі перебувають під її владою, поки Владика ангелів, зійшовши, не примусив її до цього. Спочатку Він зв’язав сильного, а потім забрав посудини його. Тому пророк і додає: «…скарби темні…, невидимі» (Іс. 45, 3). Хоч ці вирази однакові, однак зміст їх двоякий. Бо є місця темні, але такі, котрі можуть бути і видимими, як тільки туди буде внесено світильник і світло, а це місце пекла було особливо похмуре, безвідрадне і не мало нічого спільного зі світлом. Тому Він і сказав, що вони були «темні…, невидимі». І справді, вони були темними, поки не зійшло туди Сонце правди, не освітило і не зробило пекло небом, — де Христос, там і небо.

Він називає пекло «скарбами» темними, і це справедливо — там зберігалося велике багатство. Усе людське єство, яке є Божим багатством, було пограбоване дияволом, котрий звабив першу людини, і віддано у кайдани смерті. А те, що все людське єство було багатством для Бога, про це говорить Павло: «Господь у всіх, багатий для всіх, хто покличе Його» (Рим. 10, 12). Як будь-який цар, упіймавши проводиря розбійників, котрий нападав на міста, скрізь грабував, переховувався в печері і там ховав багатство, зв’язує цього розбійника і засуджує до страти, а скарби його переносить до царської скарбниці, так учинив і Христос — начальника розбійників і в’язничного сторожа, диявола і смерть Він зв’язав Своєю смертю, а все багатство, тобто рід людський, переніс до Царського сховища. На це вказує і Павло, коли говорить: «Визволив нас від влади темряви і ввів у Царство улюбленого Сина Свого» (Кол. 1, 13).

І дивним є те, що явився Сам Цар, тоді як жодний цар ніколи не зволив би зробити цього сам, оскільки, зазвичай, вони звільняють в’язнів через своїх слуг. А тут інакше — Сам Цар прийшов до в’язнів і не посоромився в’язнів, бо Він не буде соромитися того, кого створив, знищив ворота, зламав замки, з’явився в пеклі, безсилою зробив усяку його охорону і, зв’язавши в’язничного сторожа, повернувся до нас. Мучитель приведений полоненим, сильний зв’язаний, сама смерть, кинувши зброю, голою прибігла до ніг Царя.

Чи бачиш дивну перемогу? Чи бачиш дії Хреста? Чи сказати тобі і щось інше, більш дивне? Довідайся про спосіб перемоги, і тоді ти здивуєшся ще більше. Чим переміг диявол, тим же подолав його Христос, — узявши його ж знаряддя, Він ними і переміг його. А як? Послухай.

Діва, древо і смерть були знаками нашої поразки. Дівою була Єва, бо тоді вона ще не пізнала чоловіка; древом було дерево раю; смертю було покарання Адама. І ось знову Діва, древо і смерть — ці знаки поразки зробилися знаками перемоги. Замість Єви — Марія, замість дерева пізнання добра і зла — древо Хреста, замість смерті Адамової — смерть Христова. Чи бачиш, що чим переміг диявол, тим сам переможений? Через древо диявол уразив Адама, через хрест подолав диявола Христос. Те дерево скинуло до пекла, а це Дерево навіть тих, котрі відійшли, витягло звідти. І знову те дерево прикрило роздягнутого невільника, а це Дерево відкрило з висоти для всіх роздягнутого Переможця. Так само і смерть. На ту смерть засуджувалися ті, котрі будуть жити після неї, а ця смерть воскресила і тих, котрі жили до неї. «Хто висловить могутність Господа?» (Пс. 105, 2). Через смерть ми зробилися безсмертними — такою є дія Хреста.

Чи усвідомив ти перемогу? Чи пізнав спосіб перемоги? Поглянь, як легко (для нас) звершилася ця справа. Ми не обагрили кров’ю зброю, не стояли в строю, не зазнали ран і не бачили бою, а перемогу отримали. Подвиг Владики, а вінець — наш. Отже, якщо ця перемога стала і нашою, тоді всі ми, подібно до воїнів, вигукнімо нині переможну пісню, скажімо, прославляючи Владику: «Поглинута смерть перемогою. Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?» (1 Кор. 15, 54–55). Ось що зробив для нас Хрест. Хрест — трофей проти бісів, зброя проти гріха, меч, яким Христос проколов змія. Хрест — милість Отця, слава Єдинородного, радість Духа, прикраса ангелів, утвердження Церкви, похвала Павла, твердиня святих, світло для всього світу. Як у домі, огорнутому темрявою, хто-небудь, запаливши світильник і поставивши його на узвишші, проганяє темряву, так і Христос у світі, огорнутому темрявою, встановивши Хрест ніби якийсь світильник і піднявши його високо, розсіяв весь морок на землі. І як світильник містить світло вгорі на своїй вершині, так і Хрест угорі на своїй вершині мав сяюче Сонце правди. Побачивши Його розіп’ятим, світ затремтів, земля захиталася, каміння розпадалося. Але хоч каміння і розпалося, нечутливість юдеїв не розпалася. Завіса роздерлася, але не роздерлася їхня нечестива однодумність.

Чому роздерлася завіса? Тому, що храм не міг бачити Владику, Який розпинається. Тим, що сталося з його завісою, він, ніби закликаючи, говорив:

— Нехай тепер зневажає Святеє-святих усякий, хто хоче. Яка мені користь від нього, коли поза ним принесена така Жертва? Яка мені користь від Завіту? Яка мені користь від Закону? Даремно і марне учив я їх стільки часу.

Це ж виразив і пророк, волаючи: «Навіщо бунтуються народи, і люди замишляють марне?» (Пс. 2, 1). Вони чули, що «як агнець ведений був Він на заколення, і як агнець перед тим, хто стриже його, безмовний» (Іс. 53, 7), і, досліджуючи, на який час вказувало це пророцтво, не увірували, коли подія звершилася. Бачиш, як вони «замишляють марне»? Тому і звершилося роздирання в храмі, щоби провістити запустіння, яке після цього має бути в ньому постійно.

3. Оскільки і ми нинішнього вечора побачимо Розіп’ятого на Хресті, як агнця, заколеного і принесеного в жертву, то приступімо, застерігаю вас, зі страхом, з великою повагою і благоговінням. Хіба ви не знаєте, як стояли ангели біля гробу, в якому вже не було Його тіла, біля гробу порожнього? Через те, що він цілком прийняв у себе тіло Владики, вони віддають велику честь і самому місцю. Ангели, які перевершують наше єство, з такою повагою і благоговінням стояли біля гробу, а ми, наміряючись приступити не до порожнього гробу, а до самої Трапези, яка містить Агнця, приступимо із шумом і сум’яттям? Яке ж після цього можемо мати прощення?

Не даремно я говорю це, а тому, що бачу, як багато хто цього вечора шумить, кричить, тіснить один одного, штовхається, свариться і скоріше готує для себе покарання, ніж спасіння. Тому я і звертаюся до них із цим умовлянням. Що робиш ти, людино? Коли перед престолом стоїть священик, здіймаючи руки до неба, закликаючи Духа Святого, щоб Він зійшов і торкнувся приношення, тоді велика тиша, велика безмовність. Коли ж Дух дарував благодать, коли Він зійшов, коли Він торкнувся принесених дарів, коли ти бачиш Агнця вже заколеного і приготовленого, тоді починаєш шум, тоді сум’яття, тоді суперечка, тоді лайка? Як же ти можеш причаститися цієї Жертви, приступаючи до трапези з таким шумом? Хіба не досить для нас того, що ми приступаємо з гріхами, але й ще під час самого приступання не хочемо утриматися від гріхів? Справді, коли ми сперечаємося, коли шумимо, коли ображаємо один одного, то як будемо без гріхів? Чому ти поспішаєш, скажи мені? Чому тиснешся, бачачи заколеного Агнця? Якби навіть довелося дивитися на цю Жертву цілу ніч, то невже, скажи мені, таке видовище змогло б спричинити пересичення? Цілий день ти чекав, провів більшу частину ночі і за коротку мить втрачаєш і губиш такий подвиг? Подумай, Хто перед тобою і з якої причини. Агнець заколений задля тебе, а ти зі зневагою дивишся на Нього заколеного. «Де буде труп, — сказано, — там зберуться орли» (Мф. 24, 28). А ми приступаємо не як орли, а як пси. Така наша безсоромність! Подумай, що колись було пролито. Це — Кров, Кров, яка стерла рукописання гріхів, Кров, яка очистила твою душу, яка омила твою нечистоту, яка восторжествувала над начальствами і владою, бо, «забравши сили, — говорить Апостол, — у начальства і властей, владно вивів їх на ганьбу, подолавши їх Собою» на Хресті (Кол. 2, 15). Цей трофей, говорить він, має на собі багато ознак перемоги, на вершині хреста високо повішена здобич. Як мужній цар, завершивши переможно надзвичайно важку війну, виставляє високо трофеї: лати, щит і зброю переможеного володаря та його воїнів, так і Христос з перемогою завершив війну проти диявола, повісив на вершині хреста, наче якісь трофеї, всю його зброю: смерть, прокляття, щоб ці трофеї бачили всі, — і сили небесні, що на небесах, і люди, які живуть унизу, на землі, і переможені злі біси. Отже, якщо ми отримали такий великий дар, то, відповідно до наших сил, покажімо, що ми гідні дарованих нам благ, щоб сподобитися і Царства Небесного благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким Отцеві зі Святим Духом слава, честь, держава навіки-віків. Амінь.

1. Ці слова із церковнослов’янського тексту. В українському тексті Біблії цих слів немає. [↩]

Опубліковано: 25.10.2016.