Бесіда на псалом 3
Псалом Давида, коли він втікав
від Авессалома, сина свого.
Господи! Як намножилося напасників моїх! (Пс. 3, 1-2)
від Авессалома, сина свого.
Господи! Як намножилося напасників моїх! (Пс. 3, 1-2)
Царі споруджують величаві статуї на честь воєначальників, які здобули перемогу; так само начальники виставляють переможні зображення і стовпи на честь візниць і борців і змушують написами (безмовні) предмети, ніби вустами, сповіщати про перемогу. Інші висвітлюють похвалу переможцям у книгах і письменах, водночас бажаючи показати, що самі вони у похвалах сильніші за тих, кого хвалять. Оратори і живописці, різьбярі і скульптори, народи і начальники, міста і селища дивуються переможцям, однак ніхто не накреслив зображення на честь того, хто втікав і не воював, як (робить) тепер Давид, оскільки говорить: «Псалом Давида, коли він втікав від Авессалома, сина свого» (Пс. 3, 1). Коли втікач удостоюється похвал? Коли вигнанець заслуговує написів? Утікачів ловлять, письмово повідомляючи про них, а не прославляють написами. Але довідайся, брате, про причину такого надпису (псалма) і збережи свою душу. Нехай ця розповідь послужить тобі для виправлення життя; нехай це гоніння праведника буде захистом для твого розуму. Довідайся, чому Давид був гнаний Авессаломом, щоби ти, утвердившись на цьому, мовби на фундаменті, зростав страхом Божим. Бо як будинок без фундаменту не може бути міцним, так і Писання, якщо не бачиш його мети, не принесе користі.
Блаженний Давид у цьому псалмі мав на меті навчити побожного і цнотливого життя, ніколи не чинити зла і не нехтувати Божими законами, щоби будь-хто, згрішивши, не зазнав того, що зазнав він. Давид утікав від свого сина тому, що відійшов від чистоти, втікав від сина, бо порушив цнотливий шлюб, втікав від сина, бо втік від закону Божого, який говорить: «Не убивай, не перелюбствуй» (Вих. 20, 13-14). Він увів до свого дому чужу агницю, вбивши її пастиря, і тоді агнець із його власного дому став буцати свого пастиря. Він приніс війну в чужий дім, тому повстала війна проти нього в його власному домі. Це не мої думки, а слова Божі, а де висловлюється Бог, там ніхто не може суперечити. А що справді проти Давида повстав його син через те, що він убив Урію і взяв його дружину, про це послухай Бога, Який сказав Давидові через пророка Нафана: «Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула, і дав тобі дім господаря твого…, і дав тобі дім Ізраїлів та Юдин, і, якщо цього для тебе мало, додав би тобі ще більше. Навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зло перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем, дружину його взяв собі за дружину… Отже, не відступить меч від дому твого вовіки-віків» (2 Цар. 12, 7-10). Ти розсік мечем чужий дім, а Я приготую меч проти тебе у твоєму домі. «Ось Я пошлю на тебе зло з дому твого», — не звідкись ззовні, а «з дому твого» (2 Цар. 12, 11). Звідки джерело гріха, звідти і бич покарання. Отже, він втікав від сина тому, що зробився втікачем і вигнанцем щодо заповіді Божої.
«Псалом Давида, коли він втікав від Авессалома, сина свого». Перш ніж розповідати про саму війну, краще показати причину війни, щоб ми, побачивши падіння праведника, самі застерегли себе від падіння й уникнули подібного покарання. Адже багато хто і нині веде війну в своєму домі: один зустрічає війну з боку дружини, інший осаджується сином, ще інший терпить неприємності від брата, інший — від слуги, і кожний мучиться, печалиться, бореться, розпочинає війну й уражається війною. Але ніхто не думає, розмірковуючи сам у собі, що якби він не посіяв гріхів, то не проросли б у його домі терня й будяки, — якби не підклав іскор гріха, то не запалився б його дім. А те, що домашні прикрощі є плодами гріхів і що виконавцями кари для грішника Бог призначає його домашніх, про це свідчить Божественне Писання, більш достовірного за яке немає нічого.
З тобою веде війну дружина? Коли ти приходиш, зустрічає тебе, мов дикий звір, вигострює свій язик, як меч? Сумно, звичайно, що помічниця зробилася супротивницею, однак поглянь на себе, чи не замишляв ти в юності чого-небудь проти якої-небудь жінки, і ось образа жінки мститься жінкою, і чужу рану лікує твоя дружина. Хоч сама ображена не знає про це, зате знає лікар — Бог — Він діє на тебе нею, мов залізом. І як залізо не знає того, що робить, а знає той, хто звершує залізом лікування, лікар, так і тут, хоч дружина, яка уражає, і чоловік, який терпить, не знають причини кари, зате знає, що є корисним, Бог як лікар. А що зла дружина є бичем за гріхи, про це свідчить Божественне Писання — воно говорить, що грішному чоловіку дається зла дружина (Сир. 25-26 розд.). Вона дається йому, як гіркі ліки, що винищують гріховні соки.
А що й напади з боку дітей так само є карою за гріхи, то свідком цього є Давид, гнаний своїм сином Авессаломом за беззаконний зв’язок, як уже було сказано перед цим. А що брати ворогують проти братів також за гріхи, про це свідчить книга Суддів. Коли деякі з коліна Веніамина зблудили з наложницею мандрівника і вона, не перенісши безмірної образи, померла, то одинадцять колін почали війну проти одного. Та оскільки одинадцять колін відступили від Бога і в перелюбі відійшли до ідолів, тому всі одинадцять були подолані одним коліном, і причому зазнавали поразки від одного багаторазово, тоді як над ним отримали перемогу тільки раз. І брати воювали з братами, оскільки Бог за їхні гріхи руйнував осередок гріха (Суд. 19-20 розд.). Коли одне коліно зблудило з жінкою, а одинадцять колін чинили перелюб, спілкуючись з ідолами, тоді ті й інші були винищені Богом, як написано: «Ти знищуєш кожного, хто відступає від Тебе» (Пс. 72, 27). Отже, брати воювали з братами через гріхи. Тож, коли брати нападають на тебе, ти не стільки ремствуй на них, скільки подивися на себе й уважно подумай, за які гріхи брати стали твоїми ворогами.
Однак не всі терплять напади від братів за гріхи. Так Йосиф терпів напади від братів, але зовсім не за гріхи; й Іов зазнав наклепів від дружини, але зовсім не за гріхи. Однак у більшості домашні бувають ворогами через гріхи. Буває, що й друзі через гріхи перетворюються на ворогів, і ті, які раніше любили, починають ненавидіти і відвертатися, тому що Бог допускає таку ненависть між ними через причини, які відомі Йому. Так про єгиптян написано в псалмі сто четвертому: «Попустив у серце єгиптян зненавидіти народ Його» (Пс. 104, 25). А Бог не допустив би ненависті, якби колись їхня любов не була порочною. Кого любов вела до погибелі, для того ворожнеча стає спонуканням для чеснот. Часто проти своїх господарів повставали за їхні гріхи і раби, і підлеглі.
Зверни увагу: коли Адам ще не згрішив, тоді і звірі служили й підкорялися йому, і він давав їм імена, як своїм рабам; а коли заплямував своє обличчя гріхом, тоді звірі не впізнавали його і з рабів зробилися його ворогами. І домашній собака служить тому, хто його годує, боїться і тремтить перед ним, та коли раптом побачить його з обличчям, забрудненим сажею чи покритим чужою маскою, тоді кидається на нього, як на чужого, і заміряється розтерзати його. Так було і з Адамом: доки він зберігав своє обличчя, створене за образом Божим, чистим, доти звірі підкорялися йому, як раби; а коли він заплямував своє обличчя неслухняністю, тоді вони не впізнали в ньому господаря і стали ворогувати проти нього, як проти чужого. Так і повстання рабів буває відплатою за гріхи. Даниїл був праведним, і леви визнали його зверхність, вони бачили його незаплямованим гріхом і залишили непричетним для покарання (Дан. 6, 22). Пророк згрішив, коли сказав неправду, тому зустрів його лев на дорозі й умертвив (3 Цар. 13, 24), — він заплямував себе неправдою, і лев не впізнав його. Якби лев побачив у ньому пророка, подібного до Даниїла, то вшанував би його; однак він знайшов лжепророка і тому напав на нього, як на чужого. Володар збрехав — і раб відкинув його зверхність.
Але що я кажу про домашні прикрощі, коли й саме тіло наше, яке найближче і наймиліше для нас, якщо й воно, коли ми грішимо, інколи ворогує проти нас, мстить нам гарячками та іншими хворобами і стражданнями, — і тіло, яке є рабом, карає душу, коли вона грішить, хоч вона і володарює, однак не тому, що воно цього хоче, а тому, що так робити йому заповідано. Про це засвідчив Христос, Який сказав зціленому розслабленому: «Ось ти одужав; не гріши більше, щоби з тобою не сталося чого гіршого» (Ін. 5, 14).
Отже, браття, побачивши, що війни від домашніх, рідних і рабів, і хвороби тілесні в більшості бувають за гріхи, будемо винищувати джерело зла — гріх. Коли не ллються потоки пристрастей, тоді ріки Божих вод веселять душу. Давид узяв заміжню жінку, мов чуже царство (адже для всякого чоловіка однодушна дружина є царством, і не настільки цар любить порфіру й діадему, як чоловік любить дружину), за те син власної дружини повстав проти нього як тиран, наміряючись відняти царство в батька. Він узяв насиллям і сам зазнав насилля; згрішив таємно, а викритий явно; ранив себе потай, а відчув на собі руку лікаря при всіх, за Божими словами: «Ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем» (2 Цар. 12, 12). Однак зло Авессалома не досягло мети і справедливо, щоби батьковбивці не прийняли його вчинок за правило батьковбивства. Але, послуживши як виконавець покарання, він був сам убитий як засуджений. Як на видовищах дикі звірі на одних нападають, а іншими самі бувають убитими, так Авессалом, напавши на Давида, був убитий Іоавом (2 Цар. 18, 14). І завис на високому дереві той, котрий звеличувався перед батьком; рослиною був затриманий той, котрий повстав проти кореня; серед гілок заплуталася гілка, яка відламалася від батьківської прихильності; був затриманий за голову той, котрий домагався опанувати головою батька; висів, наче плід від рослини, той, котрий хотів знищити винуватця свого єства; був уражений у серце і вбитий саме в томі місці, де замишляв убивство.
Тоді можна було бачити дивне видовище: їдучи на мулі, він був затриманий густим гіллям дерева за густе волосся, і гілки тримали за волосся тирана, заподіюючи йому біль саме в тому місці, на якому він хотів носити батьківську діадему. Можна було бачити, як Авессалом висів між небом і землею. Небо не приймало його, бо коли воно відкинуло першого підбурювача, диявола, то як воно могло прийняти другого підбурювача? Земля відверталася від нього, не терплячи осквернення від ніг батьковбивці, бо коли вона поглинула Дафана, який виступав проти Мойсея, якщо відкрила свої вуста на того, хто відкрив свої вуста на зло (Числ. 16), то як вона могла терпіти ноги, які кинулися проти батька? Отже, коли Авессалом висів високо на дереві, підійшов до нього воєначальник Іоав і встромив три стріли в серце безсердечного і так уразив його якраз у те місце, де було вмістище беззаконня. І коли той висів високо на дереві, Давид оспівав про нього прекрасну надгробну пісню: «Я бачив беззаконника, як він пишався і підносився, наче кедри ливанські. Але минув він, не стало його, шукаю його і не знаходжу» (Пс. 36, 35-36). «Псалом Давида, коли він втікав від Авессалома, сина свого».
Він утікав від сина не тому, що боявся, а тому, що побоювався вбити його. Він жалів його як сина, але ті, що були з ним, не пожаліли його, як бунтівника. Ось тому Давид, будучи гнаний сином і ганьблений за нього Семеєм (2 Цар. 16), смиренно переносив усе. Та оскільки було чимало таких, які спокушалися щодо нього, мовби покинутого Провидінням, а особливо ті, котрі повстали проти нього разом з Авессаломом, і говорили:
— Нині Давид покинутий, цілком позбавлений усякої допомоги, нині Бог відступив від нього, як колись від Саула, — як тоді Він відступив від Саула і був з Давидом, так нині відступив від Давида і прихилився до Авессалома. Повстанемо і нападемо на нього. Немає для нього спасіння в Бозі.
Оскільки вони говорили такі слова, то Давид, будучи опечалений цим більше, ніж зухвалими вчинками сина, волає до Бога: «Господи! Як намножилося напасників моїх! Многі повстають на мене». Я обложений спокусами, оточений потоками зла, на мене хлинув дощ нещасть, прийшли ріки ворогів, подули вітри злих духів і напали на дім мій, намагаючись відлучити від Тебе душу мою. Але, твердо стоячи на камені віри, я не падаю, а припадаю, щоб довідатися: «Господи! Як намножилося напасників моїх! Многі повстають на мене». Той, котрий від мене, тепер проти мене, але зі мною Ти. Проти мене веде війну моя утроба, мій народ іде за Авессаломом, моє військо озброюється проти мене, мої вівці зробилися вовками, агнці — левами, ягнята — скаженими собаками, і барани — битливими волами. Але я печалюся не про себе, а оплакую їхню погибель (Тобі, Спасителю, віддаю подяку, бо Тобі належить слава і держава нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь).
| Зміст | Бесіда на псалом 4
