Слова на вручення архіпастирсьских жезлів
Промови, звернення, листи | Зміст | Інтерв’ю
↑Слово
Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу Чернігівському і Ніжинському
Іларіону (Процику)
У Володимирському соборі
14 травня 2008 року
улюблений у Христі брате!
Цього святкового дня, коли Київська паства вшановує пам’ять свого ревного митрополита — священномученика Макарія, який сповідав свою віру аж до пролиття крові, звершилася твоя єпископська хіротонія. Ти був обраний на архієрейське служіння Священним Синодом, але покликав тебе та освятив Дух Святий. Ти призначаєшся на одну з давніх єпархій Київської Русі. Єпархію не тільки давню, але й славну. Тут подвизалися славні святителі, серед яких святий Феодосій Чернігівський, архієпископ Лазар Баранович та інші достойні подвижники. На Чернігівській землі знаходилася гетьманська столиця славного сина українського народу великого гетьмана Івана Мазепи — в Батурині, який 300 років тому було по-варварському зруйновано російським князем, а його жителі — від малих до старих — винищено.
Чернігівська Кафедра давня, але зросійщена. Тому тобі треба багато трудитися, щоб у міру своїх сил і можливостей повернути кафедрі український дух.
Ти народився і вихований у священицькій родині. Закінчив Київську духовну семінарію і академію. Прийняв чернечий постриг у Михайлівському Золотоверхому монастирі, чиє 900-ліття від заснування відзначається цього року. Був викладачем Київської православної богословської академії. І тепер покликаний на єпископське служіння з посади намісника Феодосіївського ставропігійного монастиря м. Києва. У молоді роки призначаєшся ти на архієрейське служіння. Але молодість не порок, вона швидко проходить. Молодості не треба боятися. Боятися потрібно гріха і байдужого ставлення до своїх архіпастирських обов’язків. Багато хто з єпископів бачить в архієрействі владу і славу, а не звертає увагу на труднощі та убогість; особливо це стосується архієреїв Київського Патріархату. Коли опинишся у скрутних умовах, згадуй Господа нашого Ісуса Христа, Який не мав де голови прихилити.
Сутність архієрейського покликання полягає у служінні; адже Сам Христос Спаситель сказав про Себе, що Він прийшов на землю не для того, щоб Йому служили, а щоб Самому послужити. Тому і ти в міру своїх можливостей служи Церкві Христовій у Чернігівському винограднику. Трудися й подвизайся не покладаючи рук. Не шукай слави і стережися гордості й марнославства. Ці пороки, притаманні архієреям, зводять усі їхні труди нанівець.
Виконуючи архіпастирські обов’язки, ніколи не забувай про власне спасіння. Заради цього ми приймаємо чернецтво і звершуємо архієрейське служіння як тяжкий послух. Бо дехто думає, що єпископство — це нагорода за попередні труди. Нагорода ж за ревне служіння Церкві Христовій буде на небесах. У той же час ми повинні знати, що не всі архієреї сподобляться Царства Небесного. Бо є серед наших братів архієреїв такі, які служать своїй славі, а не Божій; і догоджають не Господу, а своєму череву. Такі, за словами апостола Павла, Царства Божого не успадкують. Якщо будеш постійно думати про своє спасіння і про свої гріхи, то будеш смиренним. І, як говорить апостол, Бог смиренним дає благодать, а гордим противиться.
Не лінуйся звершувати богослужіння. Не щади своїх сил і здоров’я. Звершуючи святі таїнства, особливо Таїнство святої Євхаристії, де хліб стає Тілом Христовим, а вино — Кров’ю Христовою, — ми часто буваємо байдужими, бо маємо скам’янілі серця. Треба просити у Господа, щоб Він забрав у нас серце кам’яне, і дав нам серце плотяне, щоб воно тремтіло при звершенні цього таїнства.
Господь знає нашу неміч. Він сказав, що без Нього ми не можемо нічого творити. Тому звертайся з молитвою до нашого Пастиреначальника Христа — і Він допоможе тобі і всім нам у нашому щирому служінні Його Церкві.
А тепер прийми цей архіпастирський жезл — як видимий знак твого єпископського служіння — і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення цьому побожному народу, який разом з нами молитовно брав участь у твоїй єпископській хіротонії.
↑Слово
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу Васильківському
Євстратію (Зорі), вікарію Київської єпархії,
у Михайлівському соборі Свято-
Михайлівського Золотоверхого монастиря
25 травня 2008 року
улюблений у Христі брате!
В день відновлення Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, напередодні ювілею — 900-ліття його заснування, звершилася твоя єпископська хіротонія. На єпископське служіння ти обраний Священним Синодом Української Православної Церкви Київського Патріархату, але покликав тебе та освятив Дух Святий. Ти призначаєшся єпископом Васильківським, вікарієм Київської єпархії, але як вікарій ти будеш займатися інформаційно-видавничою діяльністю Київської патріархії. В дійсності це є просвітницька діяльність. Господь дав тобі талант володіти словом і пером. Тому ми сподіваємось, що ти будеш ревно виконувати свої обов’язки.
Господь обрав тебе на служіння Церкві в молоді літа, і ти послухався Його голосу. Ти народився на славній Черкаській землі, де славний син українського народу гетьман Богдан Хмельницький почав свою визвольну боротьбу за волю України. Ти закінчив Київську Духовну Семінарію і Академію; отримав вчену ступінь кандидата богослів’я; прийняв чернечий постриг в цьому монастирі, став викладачем Київської Православної Богословської Академії.
Ти бажав стати єпископом. І як говорить апостол Павло: «Хто бажає єпископства, той доброго діла бажає» (1. Тим. 3, 1). Багато хто із бажаючих стати єпископами посилаються на ці апостольські слова, але вони неправильно розуміють їх. Бажаючи архієпископської слави і влади, вони думають, що це є добре діло. А апостол Павло під «добрим ділом» розуміє служіння, страждання і великі труди. Якщо єпископ бажає страждати за діло Боже і за свою паству і не думає про свою славу і владу, то він дійсно бажає доброго діла. Якщо він готовий терпіти убогість і ганьбу заради проповіді Євангелія Христового, то він дійсно доброго діла бажає.
В наш час архієреям Київського Патріархату часто приходиться звершувати єпископське служіння в неблагоприємних умовах. У деяких з них не буває ні величних соборів, ні приміщень для житла і єпархіальних управлінь, ні транспорту. І якщо єпископ в таких умовах ревно звершує єпископське служіння, то він дійсно звершує добре діло.
У тебе будуть благоприємні умови для архієрейського служіння. Але це не значить, що вони завжди будуть такими. Ніхто із нас не знає, що нас чекає у майбутньому. Але щоб не було у майбутньому, ми повинні бути готовими до всього, тоді ми дійсно будемо правдивими єпископами.
Єпископ не повинен бути лінивим, а постійно знаходитись в трудах на благо Церкви. Не випадково ап. Павло назвав апостольське, а значить і єпископське служіння працею на ниві Божій. Він пише коринфським християнам: «Ми співпрацівники Божі, а ви Божа нива» (1 Кор. 3, 9). Це означає, що і всі ми, архієреї, повинні постійно трудитися. Але трудитися не у свою славу, а в славу Божу, бо «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4, 6).
Єпископське служіння — це не честь і не нагорода. Єпископство — це, насамперед, подвиг. Це більшість із нас зрозуміли тільки тепер, коли наша православна Церква в Україні знову опинилася перед лицем випробувань. Всім нам треба пам’ятати, що, яким би тяжким не було наше служіння, — це шлях до спасіння, шлях до вічного життя. Ап. Петро говорить: «Коли ви страждаєте за правду, ви блаженні; а страху їхнього не бійтеся і не тривожтеся… Майте добру совість, щоб тим самим, за що лихословлять на вас, як злочинців, були осоромлені ті, які ганьблять ваше добре життя в Христі. Бо коли на те воля Божа, то краще постраждати за добрі діла, ніж за злі; тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші» (1 Петр. 3, 14, 16-18).
Деякі наші браття-архієреї не витримали тяжкості єпископського служіння і відпали від нього. Виконуючи свої архіпастирські обов’язки, ти ніколи не забувай про своє власне спасіння. Заради нього ми приймаємо чернецтво і звершуємо архієрейське служіння як послух.
Хочеш ти, улюблений у Христі брате, спастися і успадкувати життя вічне? Чи хочеш ти, щоб твоє архіпастирське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш принести людям благо, зміцнювати добро і зменшувати зло? Ніде і нічим ти не можеш досягти цього, як тільки старанням і вірним служінням Церкві.
Господь знає нашу неміч. Тому Він сказав, що без Нього ми не можемо нічого творити. Звертайся до Господа нашого Ісуса Христа і Він допоможе тобі, якщо будеш смиренним і бачитимеш свою неміч. Свої успіхи завжди приписуй Богові, а невдачі — своїм гріхам і немочам. Нехай буде твоє архипастирське служіння корисним святій Церкві, а для тебе спасительним.
А тепер прийми цей архіпастирській жезл — як видимий знак твого єпископського служіння, — і від данної тобі благодаті Святого Духа подай своє перше архіпастирське благословення цьому побожному народу, який разом з нами молитвою брав участь у твоїй єпископській хіротонії.
↑Слово
Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу Валуйському
Петру (Москальову), вікарію
Білгородської єпархії,
у Володимирському соборі
13 грудня 2008 року
улюблений у Христі брат наш і співслужитель!
Кожного разу, коли поставляється новий єпископ, ми нагадуємо йому, що він освячується не людиною, а силою і дією благодаті Святого Духа. Покладання архієрейських рук є лише зовнішнім виявленням дії Святого Духа. Про це нагадується тобі, щоб ти ніколи не мав сумніву у законності і благодатності твоєї єпископської хіротонії. Від співбратів архіпастирів, від себе, а також від пастирів і віруючих, які щирими молитвами брали участь у нашій священнодії, вітаю тебе з одержанням архієрейської благодаті.
Ти отримав великий дар Святого Духа і виявив перед лицем Церкви добре сповідання православної віри. Перед народом Божим і перед невидимими ангелами ти обіцяв нести своє єпископське служіння зі страхом Божим і все своє життя присвятити тому, щоб, наслідуючи великих святителів Церкви Христової, пасти довірене тобі церковне стадо. Пам’ятай і ніколи не забувай твою архієрейську присягу, як забули і потоптали її деякі колишні наші співбрати.
Колись святий апостол Павло, висвятивши на єпископа Ефеської церкви свого ученика Тимофія і посилаючи його на проповідь Євангелія, казав: «Нагадую тобі зігрівати дар Божий, який у тобі через покладання рук моїх» (2 Тим. 1, 6). В особі святого Тимофія апостол нагадує всім нам, архіпастирям, у тому числі й тобі, зігрівати у своєму серці цей великий дар Божий, який немічне лікує і збідніле поповнює. Всі ми добре знаємо про це, але майже нічого не робимо, тому благодать Божа поступово відступає від нас і ми поступово перетворюємося зі служителів Божих на звичайних адміністраторів.
Яким чином можемо ми зігрівати в собі дар Святого Духа? Насамперед безустанною сердечною молитвою, яка зігріває людське серце вогнем невгасимої любові до Бога і до людей. Вона може оживотворити і зміцнити і твій дух неослабною надією на всесильну допомогу Пастиреначальника Христа, Який, Сам невидимо обравши тебе, Сам і поведе тебе новим шляхом.
Зігрівай дар Божий, що живе в тобі, постійним читанням Святого Письма, бо воно, як говорить апостол Павло, може «умудрити тебе на спасіння вірою в Христа Ісуса» (2 Тим. 3, 15). Святе Письмо — це невичерпне джерело, з якого чим більше черпаємо, тим більше знаходимо в ньому втіхи, духовної поживи і радості життя. Треба також постійно читати Творіння святих отців та іншу духовну літературу. Святі отці пояснили Святе Писання так, як розуміє його Свята Церква, яка є, за словами апостола Павла, «стовпом і утвердженням істини» (2 Тим. 3, 15). Правильно розуміючи Біблію, ти зможеш зберегти свою паству від різноманітних спокусників — сектантів, які розуміють Святе Письмо кожен на свій лад.
Сучасне духовенство, в тому числі і архієреї, перебувають під впливом сучасних засобів масової інформації, які не зігрівають дару Святого Духа. Треба знати реальний світ, в якому ми живемо і в якому несемо пастирське служіння, але не треба допускати, щоб темрява загасила світло, яке ми отримали від Духа Святого в Таїнстві священства.
Апостол наказує благовістити Євангеліє «вчасно і невчасно» (2 Тим. 4, 2). Для цього одержали благодать єпископства і ми, і горе нам, якщо через наше недбальство ми не благовіствуємо, якщо через наші лінощі і незнання ми залишаємо християнські душі без духовної поживи, якою є насамперед Слово Боже.
Єпископ не повинен ставити метою свого життя і свого служіння здобуття земних благ, слави, нагород і зростання на посадах. Це марний труд. Він закінчується смертю і залишенням на землі всього надбаного. Єдиною метою єпископа, як і кожного християнина, є вічне блаженне життя. Якщо ти поставиш собі за мету — вічне блаженне життя, то Господь допоможе тобі, і ти з допомогою Господа нашого Ісуса Христа досягнеш його. Тоді і твоє архієрейське служіння буде благословенним Богом.
У своєму архієрейському служінні тобі доведеться зіткнутися з такими ревнителями церковними, які дозволяють собі лихословити на своїх пастирів, судити їх за дійсні, а частіше за вигадані пороки і хиби. Обов’язок архіпастиря не довіряти сліпо подібному осуду, але водночас суворо і рішуче вимагати від пастирів, щоб вони жили і діяли за своїм покликанням. Іноді нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серце собі, щоб віддавати імені Моєму хвалу, — говорить Господь Саваоф, — то Я пошлю прокляття на вас і прокляну ваші благословення і вже проклинаю, бо ви не берете до серця цього!» (Мал. 2, 1-2).
Нехай не бентежать тебе труднощі архіпастирського служіння і немочі людської природи. Господь, обравши тебе на це високе служіння, пошле свою благодатну поміч, якщо ти виконуватимеш обіцяне тобою. Крім того, ти, як вікарний єпископ, проходитимеш своє єпископське служіння під керівництвом твого духовного наставника, досвідченого архіпастиря, який пройшов велике випробування, — Преосвященного архієпископа Іоасафа.
А тепер, на знак одержаної архієрейської благодаті, прийми цей архіпастирський жезл, як видиму опору в майбутньому високому служінні, зійди на єпископську кафедру і подай благословення цьому побожному народові, який своєю молитвою взяв участь у твоїй єпископській хіротонії.
↑Слово
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу Кіровоградському
і Голованівському Марку (Левківу),
у Володимирському соборі
1 лютого 2009 року
улюблений у Христі брате!
Обрання на єпископа стало для тебе несподіваним. Але ми віримо, що як усе в світі звершується з волі Божої або за Його попущенням, Так і Твоє поставлення на архиєрейське служіння сталося не без волі Божої. Священний Синод Української Православної Церкви Київського Патріархату обрав тебе на єпископа Кіровоградського і Голованівського. Сьогодні в соборі Святого Володимира, просвітителя нашої землі, на місці Хрещення Руси, ти прилучився до собору єпископів Православної Церкви. Через покладання рук архіпастирів, які брали участь у твоїй хіротонії, благодаттю Святого Духа ти став єпископом.
В молоді роки ти обрав чернечий спосіб життя, став ігуменом Жидичівського монастиря Волинської єпархії. Монастир бідний, але в ньому звершується справжнє чернече життя. Деякі єпископи думають, що з одержанням архієрейської влади вони вже вільні від чернечих обітниць і не провадять чернечого способу життя. Затьмарені архієрейською владою і славою вони забувають, що ченці дають обітниці Богу на все життя. Тому кожен архієрей повинен пам’ятати, що він, насамперед, є чернець, а потім архієрей.
На архієрейство треба дивитися як на послух Церкви, яка наклала на тебе обов’язки єпископа. Архієрей, як і кожен чернець повинен зрікатися своєї волі. Недбалість архієрея про чернечі обітниці робить єпископа свавільним і спокушає його творити свою волю. Єпископ повинен творити не свою волю, а старанно виконувати свої архіпастирські обов’язки. Часто єпископ змушений робити не те, що він хоче, а виконувати волю Божу. Волю Божу не кожен може розпізнати. Для цього потрібна тверезість розуму і досвід духовного життя. Свавільний єпископ рано чи пізно перестає бути послушним Церкві. А ми знаємо, що Господь наш Ісус Христос навіть про себе сказав, що Він прийшов творити не Свою волю, а волю Отця, Який послав Його. Тому єпископ виконує свої чернечі обітниці, коли він послушний Церкві, як простий чернець.
Думками завжди ходи перед Богом і не нехтуй цнотливістю. Не забувай апостольського повчання, що «диявол, як лев, шукає кого б пожерти». І якщо він полює так за кожною людиною, то за служителем вівтаря Господнього — особливо. Коли ж йому не вдається спокусити ділом, то він намагається опорочити єпископа хоча б наклепом. Святі отці тікали від спокус в пустелі і ліса, на долю єпископа випадає ще тяжчий хрест через те, що йому за обов’язком свого служіння треба бути серед людей, а отже, жити в середовищі великих спокус.
Дух користолюбства може жити в серці і незаможної людини. І, навпаки, заможний може бути некористолюбивим, якщо він сприймає багатство не як свою власність, а як дар Божий, даний йому для служіння нужденним, або в управління. Одержуючи винагороди від Церкви за свої труди, єпископ повинен використовувати їх не для свого задоволення, не для служіння плоті, але все, що отримуємо від народу Божого, віддавати на діла милосердя, для скорботних і обтяжених. У цьому і буде проявлятися чернеча безкорисливість єпископа. Єпископ може мати, нічого не маючи. Все це для тебе не нове, але нагадується воно тобі, щоб ти, ставши єпископом, не впускав у своє серце духа користолюбства.
Особливо єпископ повинен бути пильним до себе, коли ним починає оволодівати марнославство і гордість. На ці два пороки не всі єпископи звертають увагу, а вони можуть зробити архієрейське служіння марним, бо не приведе його до Царства Небесного і вічного життя. Не треба забувати, що гордість і марнославство були початком зла серед невидимого світу. Гордість породжує всі гріхи. Дух гордині можна прогнати тільки смиренням. Єпископ при всій величі повинен бути смиренним, бо Ісус Христос — Спаситель наш сказав про Себе: «Я лагідний і смиренний серцем». Єпископ повинен бути смиренним, а не гордим, ще й тому, що, як говорить Апостол: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Це апостольське попередження дуже страшне. Якщо у гордого єпископа Господь відніме благодать, а без Мене, сказав Христос Спаситель, ви не можете нічого робить, то це означає, що служіння такого єпископа буде безплідним і не спасительним. Тому у своєму архіпастирському служінні ти тікай від гордості, як від вогню, щоб вона не спалила всі твої добрі справи.
З яким почуттям вступаєш ти на повний шлях нового церковного служіння? Мабуть, з почуттям радості. Але при цьому не забувай, що радість здатна заслонити почуття обов’язку. Чи може тебе долає страх перед невідомістю? Але церква, що закликає тебе до мирного служіння, не мала наміру відняти у тебе душевний мир.
Вселенські вчителі і святителі, поблажливо ставлячись до наших немочей, не заперечують ні радості, ні страху перед вступом на високе служіння єпископа Церкви Христової. Святий Григорій Богослов говорить з цього приводу так: «З обраних благодаттю у звання предстоятелів Церкви ні ті не підлягають осудженню — за свою боязнь, — які страхаються прийняти дар, ні ті — за свою ревність, — які з готовністю йдуть на обрання. Бо одні бояться величі служіння, інші підкорюються — ради віри в того, хто покликав».
Єпископ повинен своїм життям, своїм невтомним трудом, своїм духовним настроєм бути прикладом для пастирів і для пастви. Якщо він своїм духовним, богоугодним і сповненим віри життям буде подавати приклад пастві, то його слово буде сильним і діяльним. Тому апостол Павло навчає свого ученика Тимофія: «Будь взірцем для вірних у слові, в житті, в любові, в дусі, у вірі, в чистоті» (1 Тим. 4, 12). Пам’ятай ці настанови апостола Павла, які стосуються всіх нас, архипастирів, і пильнуй, щоб доручені твоєму керівництву пастирі були для своєї пастви повчальним прикладом — як своїм життям, так і проповіддю. Кіровоградська єпархія бідна і наполовину зруйнована, але ти не засмучуйся цим. Працюй з усіх сил, відправляй богослужіння, не лінуючись, проповідуй, керуй, будуй; і Господь, бачачи твою ревність, допоможе тобі Своєю благодаттю. Іди в мирі на твоє майбутнє архипастирське служіння з уповзанням на допомогу Божу.
А тепер прийми цей жезл — як символ духовної влади і опори в скорботах і благослови твоїм першим архіпастирським благословенням народ Божий, який своєю молитвою брав участь у твоїй архієрейській хіротонії.
↑Слово
Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Тернопільському і Теребовлянському
Павлу (Кравчуку),
у Володимирському соборі
29 березня 2009 року
улюблений у Христі брате!
Благодаттю Всесвятого Духа ти нині приєднався до собору єпископів Української Православної Церкви Київського Патріархату і цим взяв на себе великий тягар архіпастирського служіння в Церкві Христовій. Вітаємо тебе, нашого нового співбрата за благодаттю, і молимося разом з тобою, щоб ти недаремно прийняв благодать Божу (Див.: 2 Кор. 11, 1).
В житті людей усі переміни відбуваються не без промислу Божого. І у твоєму житті також неодноразово були переміни. Ти був одруженим, будучи священиком, втратив дружину і став вдівцем. Тепер ти прийняв чернецтво.
Чернечі обітниці ти повинен сприймати дуже серйозно, бо ти давав їх не людям, а Богу. Багато хто з єпископів дивиться на чернечі обітниці, як на щось суто формальне перед єпископською хіротонією. В дійсності це не так! Кожен із нас, архієреїв, дасть відповідь Господу нашому Ісусу Христу насамперед за свої чернечі обітниці, а вже потім — за єпископське служіння. Тому ми повинні усвідомлювати себе спочатку ченцями, а потім єпископами.
В промовах новопоставленим єпископам часто нагадується про те, що обрання на єпископське служіння відбувається з волі Божої. Боже обрання не виключає обрання його Церквою. Іполіт Римський говорить: «На єпископа має бути висвячений той, хто обраний усім народом» (Апостол. Пред. II). Обрання народом, або іншим церковним способом є свідченням про відкриту в Церкві волю Божу. Водночас воно є згодою Церкви на поставлення єпископом того, хто на виконання волі Божої обраний на служіння. Тебе обрали на єпископське служіння духовенство і твоя майбутня паства.
В обранні єпископів мають своє виявлення і Божественна, і людська воля. Але людська воля повинна схилятися перед волею Божою. Навіть наш Пастиреначальник Господь Ісус Христос, молячись у Гефсиманському саду, промовив до Отця Небесного: «Отче, нехай буде не Моя, а Твоя воля». В Церкві Христовій нема місця людській волі як самостійній і незалежній від волі Божої. Тому церковна свідомість рішуче не погоджується з поставленням на єпископів тих, у кому переважає людська воля.
В історії Церкви було багато випадків, коли цей церковний принцип порушувався, і таким чином для служіння в Церкві поставлялися не ті, кого обрав Бог, а ті, кого на єпископське служіння висувала людська воля. Людська воля може поставляти на пастирське служіння тих чи інших осіб, але вона не може зробити з них справжніх пастирів.
І в наш час ми іноді досить часто бачимо таких архієреїв, які або стали єпископами з попущення Божого, або, втративши благодать Божу, з тієї чи іншої причини відійшли від архіпастирського служіння. Достойність єпископа міститься не в ньому самому, а в обранні Його Богом і в посланні йому дарів Святого Духа. Коли на церковне служіння висвячуються негідні люди, тоді виконується не воля Божа, а попущення Боже. Нехай не станеться цього з тобою!
Перед собором єпископів ти приніс архієрейську присягу, зокрема, бути однодумним з преосвященними архієреями, мати до них духовну любов і повагу як до братів. Але трапляється і таке, що потім, коли минає певний час, чи то з гордості і марнославства, чи під впливом гріховності і людської немочі, дехто забуває про архієрейську присягу і не вважає себе зобов’язаним дотримуватися однодумності і братолюбства. Застерігаю тебе від цього!
Нам, архієреям Київського Патріархату, треба бути особливо однодумними і братолюбивими. Адже Київський Патріархат ненависний для тих, хто не хоче бачити в Україні єдину Помісну Православну Церкву, хто свідомо чи несвідомо бореться проти Української держави, за «Єдіную Святую Русь». Вони дбають не про святість і єдність, а про панування над українським народом. Використовуючи святі слова вони затьмарюють розум багатьох українців, і тим самим уловлюють у диявольські тенета розбрату не тільки православних українців, але і все українське суспільство.
Ти як архієрей повинен служити єдності у Христі, а не зовнішній єдності під владою чужих господарів, служити своєму народові. І тоді, коли ми навчимося по-справжньому любити свій український народ, тоді ми полюбимо й інші народи, бо і вони — творіння Єдиного Бога. Єпископ повинен бути духовною людиною, а не так, щоб проповідувати про святість, а самому жити мирським життям, за звичаями цього розбещеного світу.
Вступаючи на єпископське служіння, не бійся, але май страх Божий, і Господь допоможе тобі у нелегкому архієрейському подвигу. Нам, архієреям, треба зігрівати дар Божий, який живе в нас. І ти зігрівай цей дар, який віднині перебуває в тобі. Зігрівай дар Божий посильними подвигами любові до Бога і ближніх, насамперед, щирою і побожною відправою богослужінь, читанням Священного Писання, Творінь святих отців, Житія святих та іншої духовноїлітератури. Читання цих писань допоможе тобі зігрівати дар Божий, а щира молитва укріпить тебе у відповідальному єпископському служіння.
А тепер прийми цей архіпастирський жезл, як символ архієрейської влади й опору в старості, і благослови цей побожний народ, який разом з нами молився за твоє успішне єпископське служіння.
↑Слово
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Вишгородському Епіфанію,
у Володимирському соборі
15 листопада 2009 року
улюблений у Христі брат!
Кожний новопоставлений єпископ сповідує віру, що його обрав на єпископське служіння Сам Христос. Дійсно, в Церкві все робиться з волі Божої, навіть і в тих випадках, коли єпископами стають недостойні: майбутні єретики, хулителі імені Христа Спасителя, люди низької моралі. Воля Божа попускає входити в церковну огорожу і найманцям, а не добрим пастирям. Ми віримо, що благодать Святого Духа, яка зійшла на тебе під час архієрейської хіротонії, поставила тебе як доброго пастиря.
Господь обрав тебе на служіння Церкві ще в молоді літа, і ти прислухався до Його голосу. Ти народився на Буковині, де український народ глибоко шанує православну віру, закінчив Київську духовну семінарію і академію з вченою ступінню кандидата богослів’я, проходив церковне служіння під керівництвом блаженноспочилого преосвященного митрополита Рівненського Даниїла (Чокалюка), навчався в Афінському університеті, прийняв чернечий постриг в Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі, був призначений намісником Видубицького монастиря, керуючим справами Київської Патріархії і викладачем Київської Православної Богословської Академії. За короткий час ти показав себе добрим пастирем і організатором чернечого життя у Видубицькому монастирі. Нині дією Святого Духа через покладання архієрейських рук ти прийняв єпископську благодать у святині українського православ’я — в Києві, в соборі просвітителя Київської Руси святого рівноапостольного князя Володимира, в місті, де преподобні Антоній і Феодосій поклали початок чернечого житія на Русі.
Ти добре знаєш, що архієрейське служіння — це не честь і не нагорода за труди, а, насамперед, подвиг. Більшість із нас зрозуміла це тільки тепер, коли Православна Церква в Україні знову опинилася перед лицем випробувань. Багато хто із наших співбратів архієреїв не зрозуміли волі Божої і не встояли перед спокусами.
Всім нам треба пам’ятати, що яким би не було тяжким наше служіння, — це шлях до спасіння, шлях до вічного життя. Ми повинні бути переконаними і глибоко вірити, що тільки вірою, через виконання закону Божого, можна впорядкувати наше земне життя.
Святий Іоанн Золотоустий у своїх настановах пастирям висловлює такі думки. Чи хочеш ти, улюблений у Христі брате, пройти життям і залишити після себе благотворний слід? Чи хочеш ти, щоб твоє архіпастирське служіння не було пустим і безплідним? Чи хочеш ти принести людям благо, зміцнювати добро і зменшувати зло? Ніде й нічим не можеш досягти цього, як тільки старанням і вірним служінням Церкві. Мірою своїх сил і здібностей працюй для Церкви Христової, служи ЇЇ синам і дочкам, навчай свою паству словом і ділом, дотримуйся канонів святих апостолів і Вселенських соборів, бережи мир у Церкві. Якщо будеш так робити, то завжди відчуватимеш повне душевне задоволення і принесеш користь людям, і життя твоє буде не марним.
Наших власних сил недостатньо, щоб достойно здійснювати подвиг архієрейського служіння, до якого закликає нас Господь як пастирів людських душ. Нам потрібна особлива благодать і допомога Божа, які посилаються Святим Духом через молитву, чисте та богоугодне життя і постійне пильнування за своєю душею. Згадаємо апостола Павла, який сказав про себе, що благодаттю Божою він став таким, яким є, але потрудився він більше за всіх (див. 1 Кор. 15, 10).
Це означає, що ми повинні покладати надію на благодать Божу, яка діє в Церкві, але і трудитися треба, як апостол Павло. Якщо Дух Святий благозволив кого обрати на єпископське служіння, то Він, звичайно, не залишить Свого обранця, якщо сам обранець не відхилиться від Нього гріховними діяннями. Святий Григорій Богослов говорить: «Утішає нас, єпископів, ця істина, адже вона утверджує нас у тому, що в нашому служінні нам сприяє Святий Дух. Ця істина свідчить ще й про те, що ми повинні мати постійний страх Божий, щоб не образити гріховними діями Святого Духа і не залишитися без Його допомоги». Погляньмо навколо себе і побачимо, скільки єпископів відійшло від служіння Церкві через свою гріховну діяльність.
Єпископ, насамперед, своїм життям, своїм духовним настроєм має бути прикладом для пастирів та пастви, і якщо своїм духовним, сповненим віри, богоугодним життям він подаватиме приклад своїй пастві, то сильним і дієвим буде і його слово; і вогнем своєї віри він запалюватиме серця доручених йому духовних чад.
Ти бачив, і, без сумніву, знаєш, з якою любов’ю благочестивий народ ставиться до добрих і старанних пастирів, і з якою скорботою він сприймає холодне, байдуже ставлення до своїх обов’язків та недостойне життя інших пастирів. Поряд з цим сумним явищем не можна не звернути увагу на намагання деяких так званих ревнителів благочестя порочити своїх пастирів, осуджувати їх за справжні недоліки, а частіше — за вигадані пороки. Обов’язок архіпастиря — не довірятися сліпо подібним осудам, але разом з тим суворо і рішуче вимагати від пастирів, щоб вони жили і діяли гідно свого звання. Нагадуй їм грізні слова пророка Малахії: «Для вас, священики, заповідь ця, якщо ви не послухаєтесь і не покладете на серце собі, щоб віддавати імені Моєму хвалу, — говорить Господь Саваоф, — то Я пошлю прокляття на вас і прокляну благословення ваші і вже проклинаю, бо ви не берете до серця цього!» (Мал. 2, 1-2)
У годині міркувань про Бога, коли ти молитимешся і будеш наодинці з Богом і своєю совістю, не полінуйся порівняти своє служіння зі служінням наших православних світильників віри і побожності. Тож якщо твої немочі збудять у тобі почуття скорботи й жалю, то це означатиме, що благодать Божа не відступила від тебе.
Вітаємо і поздоровляємо тебе, нашого нового співбрата, який вступає на шлях єпископського служіння в час розділення українського православ’я. Роби все можливе для утворення в Україні єдиної Помісної Православної Церкви. Ти, як добрий воїн Христів, за словами апостола Павла, стань, «підперезавши стегна твої істиною і зодягнувшись у броню праведності, і взувши ноги в готовність благовістувати мир; а понад усе візьми щит віри, яким можеш погасити всі розпечені стріли лукавого; і шолом спасіння візьми, і меч духовний, що є слово Боже» (Еф. 6, 14-17).
Ми з любов’ю благословляємо тебе на новий шлях служіння в твердій надії, що ти виправдаєш наше обрання.
А тепер прийми цей жезл, що вручається тобі як від руки Христової, як знамення сили і міцності, які дарує тобі Пастиреначальник, нехай буде він твоєю опорою у нелегкому архіпастирському служінні.
Іди і благослови цей побожний народ, який своєю молитвою разом з нами брав участь у твоїй єпископській хіротонії.
↑Слово
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Дніпропетровському і Павлоградському
Симеону (Зінкевичу)
у Михайлівському соборі Свято-
Михайлівського Золотоверхого монастиря
21 листопада 2009 року
улюблений у Христі брате!
Сьогодні, на свято архистратига Божого Михаїла і всіх небесних сил безплотних, силою і дією Святого Духа через рукопокладання рук нас архієреїв ти зведений на високе служіння в Церкві Божій. Від імені співбратів архіпастирів і всього народу Божого, що молився разом з нами, вітаю тебе з прийняттям архієрейської благодаті.
Перед Богом ти обіцяв нести єпископське служіння достойно, наслідуючи великих святителів Церкви Христової: ще на зорі юності Господь кликав тебе до чернечого життя, але тоді ти не послухав голосу Божого і не пішов тим шляхом, на який Він тебе закликав. На тобі сповнилися слова євангельської притчі про сина, який сказав батькові: «не піду», а потім подумав і пішов. Ти одружився, але невдало, бо то була не твоя життєва дорога. Господь повернув тебе на ту путь, на яку Він тебе закликав. Ти закінчив Київську духовну академію, прийняв священство, а згодом був пострижений в чернецтво і короткий час був насельником Видубицького монастиря. Тепер Господь закликає тебе на високе служіння в Церкві Христовій в сані єпископа. Іди по цьому шляху і не озирайся назад, щоб не стати тобі соляним стовпом, як дружина Лота.
Новопоставлений єпископ повинен на все своє життя запам’ятати архієрейську присягу, яку він давав не людям, а Богові. Немало серед нас архіпастирів таких, які ставляться до архієрейської присяги як до якоїсь формальності. Минає короткий час, і вони забувають про свої обіцянки Богові. Не будь таким! Після смерті Господь нагадає нам про наші обітниці.
З яким почуттям і настроєм ти прийняв благодать єпископства? Якщо зі страхом Божим, то благо тобі, тому що цей страх викликається усвідомленням своєї немочі, духовного убожества і смирення перед величчю і відповідальністю служіння. А якщо новопоставлений єпископ сприймає архієрейство з почуттям внутрішнього самовдоволення, то благодать Божа відступить, тому що Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать. Усвідомлення єпископського достоїнства слід угамовувати роздумами про власну нікчемність і гріховність, пам’ятаючи про силу Божу, яка виявляється в людській немочі (див. 2 Кор. 12, 9).
Єпископ користується в Церкві владою, і ця влада приваблює багатьох бажаючих стати єпископами. Але для того, щоб зрозуміти характер єпископської влади, треба завжди мати на увазі її особливості. Хоча часто і говориться про «монархичне» єпископство, і таке ставлення до нього часом знаходить виправдання в особистому владолюбстві окремих єпископів, однак нам, архієреям, слід завжди пам’ятати, що церковна природа має духовну природу, а не світську. Треба постійно пам’ятати слова Христа Спасителя: «Я прийшов не для того, щоб Мені служили, але щоб послужити». Тому сутність духовної влади полягає в служінні Церкві, в служінні людям, в служінні Богу. Єпископи є працівниками на ниві Божій, де вони трудяться, а все вирощує Бог, дією благодаті Святого Духа, як про це ясно говорить апостол Павло. «Я насадив, Аполос поливав, а зростив Бог; а тому і хто насаджує, і хто поливає є ніщо, а все Бог, Який вирощує» (1 Кор. 3, 6-7). Господь ясно сказав апостолам, коли вони сперечались між собою, хто з них більший: «Царі народів панують над ними, і ті, хто володіє ними, доброчинцями звуться. Ви ж не так: але більший між вами хай буде як менший, а старший — як слуга (Лк. 22, 25-26). Господь, як бачимо не робить всіх рівними, але визнає і більших, і старших, а мірилом достоїнства є не влада, а смирення і труди. Хочеш бути більшим, смири себе перед всіма, а, особливо, перед ворогами, і тоді станеш великим у Господа. Всі великі святителі були дуже смиренними і не думали про себе високо, але проповідували невтомно, боролися з єресями і всіма ворогами церкви та надзвичайно багато подвизалися, Єпископ, здійснюючи свою владу, діє з Церквою, але не над Церквою. Єпископська влада повинна розчинятися в єднанні з паствою.
Єпископське служіння завжди було подвигом, що вимагає цілковитої самопожертви святій справі, але особливо важким воно стало для нас, єпископів Української Православної Церкви Київського Патріархату. Перед нами стоїть завдання створити в Україні Єдину Помісну Православну Церкву. Український народ підтримує цю ідею. Він зрадів великою радістю, коли почалися наші переговори з УПЦ Московського Патріархату про підготовку до діалогу. Але в середовищі Московського Патріархату є противники утворення Єдиної Помісної Української Православної Церкви, особливо на сході України, де тобі предстоїть звершувати архіпастирське служіння. Перед нашою Церквою стоїть два важливих завдання: з одного боку працювати на об’єднання українського православ’я, а це означає, насамперед, припинити всіляку ворожнечу і протистояння; а з другого боку розширювати і зміцнювати Київський Патріархат. В Дніпропетровській єпархії у тебе буде велике поле діяльності. Козацький край жадає незалежної Української Церкви, а ворожі Україні сили борються за єднання з Російською Церквою. Треба бути в таких умовах мудрим, як змія, і лагідним як голуб.
Тобі, як і всім нам, доведеться витримати чимало принижень, пережити багато скорбот, вислуховувати зведені на нас наклепи і брехню. Щоб до кінця нести цей хрест, необхідна надзвичайна благодатна допомога. І ми віримо, що Господь пошле тобі Свою благодать, бо ми стоїмо на вірному шляху — незалежна держава повинна мати незалежну церкву. Про це свідчить 34-те апостольське правило: «Кожен народ повинен мати свого першого єпископа», тобто патріарха або митрополита. Усвідомлюючи свою правоту і уповаючи на Божу допомогу, не бійся майбутніх труднощів. Господь допоможе Своєю Божественною благодаттю. Одного бійся — гріха.
Якщо ж ти відчуєш свою неміч перед високими вимогами єпископського служіння і труднощами, з якими ти безсумнівно зіткнешся в своїй діяльності, не падай у відчай, а щирою молитвою звертайся до Бога і закликай благодать Святого Духа, яка лікує людські немочі та виправляє людські недоліки. Дух Святий не позбавить тебе сил, якщо ти сам не відійдеш від Нього через маловір’я та легкодухість. Дух премудрості нехай керує тобою у твоїх архіпастирських діяннях і нехай наставляє тебе на всіх шляхах твого нового служіння. А крім того, бережи, як зіницю ока, єдність єпископату, бо в єдності сила. Хто не турбується про єдність єпископату і не зберігає братерську любов, той, за народною мудрістю, рубає сучок, на якому сидить.
А тепер прийми цей архіпастирський жезл і від даної тобі благодаті Святого Духа подай твоє перше архіпастирське благословення братії та цьому благочестивому народу, який разом з нами брав участь у твоєму освяченні.
↑Слово
Патріарха Київського
і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Луганському і Старобільському
Тихону (Петранюку)
у Володимирському соборі м. Києва
22 листопада 2009 року
улюблений у Христі брате!
Кожен православний християнин вірить і сповідує, що, як в історії народів, так і в житті окремої людини, все здійснюється з волі Божої. Обрання і поставлення єпископів Церкви також відбувається з волі Божої, або за Його попущенням. Ми сподіваємось, що і твоє обрання на єпископське служіння звершилося з волі Божої, а не з Його попущення. Спочатку ти ходив кривими дорогами, а потім несповідимі шляхи Промислу Божого привели тебе в Михайлівський Золотоверхий монастир і ти дав обітниці чернечого життя. Ти отримав вищу богословську освіту і був викладачем богословського факультету при Чернівецькому університеті. Ти, як і деякі інші, хотів бути єпископом. Апостол Павло в посланні до Тимофія пише: «Коли хто єпископства бажає, доброго діла бажає» (1 Тим. 3, 1). Але коли апостол говорить про єпископство, то він має на увазі не стільки архієрейську владу, скільки подвиги і страждання, пов’язані з єпископським служінням. Тому ти повинен сміливо йти на труднощі і скорботи, тоді твоє архієрейське служіння буде виправданим і ти отримаєш нагороду від Бога у вічному життя.
Ти сьогодні обіцяв перед лицем Церкви пильнувати, «як перебувають вірні у вірі й у виконанні справ благих, а найбільше — ієреї». Це обов’язок єпископа. Важкий він нині, тому що дуже впала дисципліна серед пастирів. Багато з них шукають користі і поводяться як найманці, не думаючи про чорне і про своє власне спасіння. І нині без належної побожності і страху Божого проводять своє служіння, не проповідуючи Слово Боже, забуваючи застереження апостола Павла: «Горе мені, якщо я не благовістую». Вони сіють скоріше збентеження і спокуси серед пастви. На єпископі лежить обов’язок пильно слідкувати за тим, щоб пастирі Церкви зі страхом Божим, з побожністю і ревністю творили справу Божу. Своєю поведінкою вони не повинні зневажати святості свого служіння і почуттів благочестивого народу.
Коли зовнішні, люди невіруючі, ганьблять нас незаслужено, то ми повинні в таких випадках радіти, що за ім’я Христове терпимо ганьбу. А якщо пишуть і говорять правду, і совість підказує нам, то треба не обурюватися, а виправлятися. Треба дивитися на подібні явища як на голос Божий, який через диявола і злих людей вказує на наші гріхи і провини, щоб ми виправилися і не почули такі звинувачення після смерті під час проходження митарств.
В своїй діяльності єпископ повинен керуватися насамперед благом Церкви, тобто її місією служіння спасінню людей. Тягар єпископського служіння полягає і в тому, щоб керуватися не тільки любов’ю, але й справедливістю; і тому в деяких випадках застосовувати суворість як до пастирів, так і до пастви. Святий апостол Павло, навчаючи свого ученика Тимофія, говорив йому: «А тих, хто грішить, викривай перед усіма, щоб інші страх мали» (1 Тим. 5, 20). Але викривання і покарання не повинні носити характер помсти, щоб не руйнувати Церкву несправедливими діями. Єпископ повинен будувати, а не руйнувати.
Єпископ зобов’язаний постійно підносити свій розум і серце до Престолу Божого і охороняти святиню вівтаря Господнього. Цими почуттями повинна бути наповнена душа єпископа. Тоді його дії будуть сповнені благодаті і сили. Єпископ повинен постійно перебувати в молитві і спілкуванні з Богом, за допомогою совісті оцінювати свої діла, слова і почуття. І якщо совість викриває, тут же каятися перед Богом і просити у Нього прощення.
Коли паства бачить, що єпископ турбується про те, щоб богослужіння, які відправлються ним самим, або під його керівництвом, були молитовними і величними, тоді вона радіє і благословляє подвиг єпископа. А якщо паства спостерігає прагнення єпископа піднести себе або поставити себе осередком уваги і почестей, то даремна його праця, бо вона не веде до слави Божої, а до самозвеличування.
Під час хіротонії усі єпископи приносять присягу і обіцяють піклуватися про доручену паству. Жити у братолюбстві, слухати розумних порад старших своїх співбратів єпископів. Але через певний час деякі єпископи забувають про свої обіцянки і замість братолюбства стають підозрілими один до одного, думають не стільки про доручену паству, скільки про земне благополуччя і пошану, часто незаслужену. Але ще гірше, коли єпископи перестають думати про вічне життя, перестають працювати над самим собою і не виконують своїх архіпастирських обов’язків.
Ти призначаєшся на невлаштовану Луганську єпархію, яку можна вважати неораною нивою.
Там неблагоприємні умови для служіння. Але мужайся і кріпись! Приклади всі свої здібності, дані тобі Богом, і використай їх на благо нашої святої Церкви. Господь допоможе тобі, якщо ти виявиш старання і будеш звертатися до Нього з молитвою. Нехай не бентежать тебе майбутні труднощі. Втіхою для тебе повинні бути слова Христа Спасителя, які сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Віруй у всесильну поміч Божу і обіцянки Христа після вознесіння: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28, 20). Він, а не ми, немічні і грішні люди, керує і оживотворяє благодаттю Святого Духа Свою Церкву. Про це необхідно завжди пам’ятати і ніколи не чванитися своїм високим становищем в Церкві.
Іди в мирі на твоє майбутнє архіпастирське служіння з упованням на Бога. Прийми і цей архіпастирський жезл, як символ твоєї духовної влади і благослови першим твоїм архіпастирським благословенням цей побожний народ, який своєю молитвою брав участь у твоєму освяченні благодаттю Святого Духа.
↑Слово
Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Чернівецькому і Кіцманському
Марку (Гринчевському)
у Володимирському соборі
17 грудня 2009 року
улюблений у Христі брате!
Сьогодні, коли Православна Церква святкує пам’ять св. великомучениці Варвари, св. мощі якої знаходяться у цьому величному кафедральному соборі св. рівноапостольного князя Володимира, звершилася твоя єпископська хіротонія дією благодаті Святого Духа через покладання рук нас, архієреїв. Хоч тебе обрав на єпископське служіння Священний Синод нашої святої Церкви, але дійсне обрання тебе звершив Сам Господь наш Ісус Христос. Колись Він сказав Своїм апостолам: «Не ви Мене обрали, але Я вас обрав» (Ін. 15, 16). Тому ти цінуй, що через нас тебе обрав Господь.
Ти був покликаний на служіння Церкві в молоді роки, але священиком ти став після закінчення Волинської Духовної Семінарії і Львівської Православної Богословської Академії. Ти зазнав труднощі сімейного життя. Але то був не твій путь. Майже десять років ти проходив пастирське служіння, а в останні роки прийняв чернечий постриг, щоб повністю віддати себе служінню Церкві.
Нам, єпископам XX і XXI століть Господь судив проходити архіпастирське служіння в складний і тяжкий для Церви час. Як тут не згадати слова апостола Павла, сказані своєму ученикові Тимофію: «Знай же, що в останні дні настануть тяжкі часи. Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі, горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, неправедні, нелюбовні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні, що мають вигляд побожності, а сили її зреклися. Від таких віддаляйся» (2 Тим. 3, 1-5). Певною мірою це пророцтво можна віднести і до нашого часу. Складність архієрейського служіння сьогодні полягає в тому, що перелічені гріхи панують не тільки в навколишньому світі, який за словами апостола Іоанна Богослова, «лежить у злі», але вони є і в Церкві серед значної частини християн.
Ми, архіпастирі і пастирі, не несемо відповідальність за стан сучасного світу і християнства. Але ми будемо засуджені праведним судом Божим, якщо не будемо виконувати свої архіпастирські і пастирські обов’язки. Подвиг спасіння людського роду звершив Син Божий — Господь наш Ісус Христос, а спасіння кожної людини здійснюється благодаттю Святого Духа. Апостол Павло про себе сказав, що благодаттю Божою він став таким, яким є; але потрудився він більше за всіх (див. 1 Кор. 15, 10). Наша праця на ниві Божій полягає в тім, щоб насаджувати і поливати, а Бог вирощує все.
Але горе тому архієрею, який не виконує своїх обов’язків: не завжди звершує богослужіння, не молиться, не проповідує, не займається просвітницькою діяльністю, не звершує справ милосердя, не піклується про духовно-моральний стан духовенства, а головне, не займається своїм власним спасінням. Ми, архієреї, часто перетворюємося на стовпи-дороговкази, які іншим показують дорогу, а самі не рухаються. Немало серед нас архієреїв, які з самого початку піклуються про своє земне благополуччя, а не служіння справі спасіння для життя вічного. Ми більше турбуємося про тимчасове, яке рано чи пізно залишимо, а не про вічне.
Єпископ має бути готовий пережити наклепи, громадське обплювання, людську невдячність, зраду, біди від лжебратії, зрадливість друзів, матеріальні труднощі. Ми, архіпастирі і пастирі, маємо не тільки усвідомлювати, а й відчувати всім серцем, що Христос — наше життя, радість і мир. З Ним завжди і всюди добре. Нам треба відкинути самовпевненість, не покладати особливих надій на свій розум і вченість, не бути марнославним, а мати більше віри та давати місце благодаті Божій. Не треба дивитися на хвороби і страждання лише як на покарання за скоєні гріхи. В них треба бачити милість Божу і напоумлення для нашого спасіння. Краще постраждати на землі і спастися, ніж бути покараним у вічному житті.
Декотрі архієреї багато працюють, часто відправляють богослужіння, проповідують, виступають у засобах масової інформації, та все це роблять не на славу Божу, а в ім’я власного прославлення, тобто заради марнославства. Про таких Господь сказав, що «вони вже мають нагороду свою» (Мф. 6, 16). Ти ж, улюблений брате у Христі, працюй, молись і проповідуй в ім’я Христа та на славу Божу, інакше не матимеш похвали в Бога і Царства Небесного не успадкуєш. Не треба жаліти себе для Церкви і не треба жертвувати Церквою заради себе. А серед сучасних архієреїв немало таких, які заради власних інтересів жертвують Церквою. Вони готові йти кривими дорогами, безсоромно говорити неправду, аби їм було добре жити на землі.
За 70 років своєрідного вавилонського полону нашу святу Церкву не вдалося зруйнувати ззовні. Сьогодні ті ж диявольські сили намагаються підірвати зсередини. І тоді і тепер діють одні й ті самі антицерковні сили. Тільки раніше вороги Церкви діяли відкрито, а тепер вони рядяться в одяг духовності, канонічності та моральності, будучи дуже далекими від правди Божої.
В дні нових випробувань ми, архіпастирі, пастирі і миряни, ще більше маємо дбати про те, щоб Церква Христова — цей скарб духовно-морального життя, єдності та миру — залишалася Єдиною Церквою Христовою, а в Україні була Єдиною Помісною. Будемо ж молитися і працювати, щоб Господь — Глава Церкви зберіг Свою Церкву, а Україні дав єдність в Єдиній Помісній Православній Церкві.
Вітаємо тебе, нашого нового брата, який стає на шлях єпископського служіння в нелегкий для нашої Церкви час, але в час дійсної свободи.
А тепер прийми цей архіпастирський жезл — як видимий знак твого єпископського служіння — і від даної тобі благодаті Святого Духа надай твоє перше єпископське благословення цим побожним православним людям, які молилися сьогодні разом з нами за Божественною літургією під час архієрейської хіротонії.
↑Слово
Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
при врученні архіпастирського жезла
новопоставленому єпископу
Вишгородському Агапіту (Гуменюку)
у Володимирському соборі
8 серпня 2010 року
улюблений у Христі брате!
Сьогодні, під час Божественної літургії у Володимирському соборі, силою і дією Святого Духа через покладання рук архієреїв ти поставлений на єпископа, щоб «пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28).
Народившись у козацькому краю, з юних років ти прилучився до церковного життя. Свого часу Господь сподобив тебе закінчити Київську Духовну Семінарію і Академію та отримати духовну освіту. У стінах відродженого Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря ти був пострижений в чернецтво і тим започаткував чернече життя. Ретельно виконуючи послух, ти піднявся до посади намісника Золотоверхої обителі. Тепер тобі надається послух бути вікарним єпископом, керуючим справами Київської патріархії і намісником Михайлівського монастиря.
Деякі єпископи дивляться на чернецтво як на сходинки до вищого служіння в Церкві, забуваючи про свої чернечі обітниці. Насправді єпископство не звільняє від даних Богові обітниць: послуху, цнотливості й безкорисливості. Єпископ повинен ставитися до даної йому влади в Церкві як до послуху. Це означає, що він не може обирати собі ту чи іншу єпархію і не повинен відмовлятися від запропонованої йому вищою церковною владою. Єпископ виконує архієрейське служіння як послух, запропонований йому Церквою. Єпископства не можна домагатися, але не слід і відмовлятися, бо відмова означає невиконання послуху. Як можна поєднати владу і послух? Так само, як настоятель монастиря поєднує владу керувати братією з виконанням послуху, який поклала на нього братія, яка його обрала, або єпископ, що його призначив.
Єпископ як чернець не звільняється від обітниці цнотливості, хоч і змушений жити в миру, від якого він зрікся. Єпископ повинен бути цнотливим, хоч бути цнотливим у середовищі пастви набагато тяжче, ніж у монастирі або в пустелі. Церква посилає цнотливого ченця-єпископа у світ, тому що він, будучи в монастирі, виявив свої духовні якості. Перебування єпископа в миру — це заклик до більшого подвигу. Але, на превеликий жаль, не всі єпископи витримують це випробування.
Нарешті, єпископ як чернець повинен бути некористолюбним. Це означає, що єпископ не повинен привласнювати собі церковне майно і гроші, як роблять деякі архієреї. Церковне майно належить Богові, тому що все багатство, як творіння Боже, належить Богові, а не людині. Крім того, віруючі жертвують на Церкву, а не єпископові. Якщо ж якийсь єпископ привласнює собі присвячене Богові, то він не просто краде, а святотатству є. Святотатство тяжчий гріх, ніж крадіжка. Церковне майно і гроші надані єпископу не для власного користування, а для розпорядження на благо Церкви і знедолених. Якщо ти будеш користуватися цими правилами, то збережеш чернечі обітниці, виконаєш єпископські обов’язки і спасеш свою душу. На жаль, не всі єпископи, отримавши владу і шану, дбають про своє власне спасіння. Життя коротке, і швидко настає смерть, а за нею — Суд Божий. Єпископ повинен постійно думати про Суд Божий, це допоможе йому виконувати архієрейські обов’язки. Ми думаємо про Суд Божий, коли стоїмо перед могилою, а не перед Престолом Божим.
Улюблений брате, якщо хочеш, щоб архієрейство привело тебе до Царства Божого і до вічного блаженного життя, тоді пам’ятай про смерть і Суд Божий і, як говорять Святі Отці, не згрішиш. Страх Божий поступово приводить до любові до Бога і ближніх, а в любові виявляється блаженство не тільки на небі, а й на землі.
Все, що ти знаєш і про що почув, можливо виконати, але тільки з допомогою благодаті Божої, а не власними силами, бо вони немічні. Апостол Павло, який закликає всіх християн уподібнюватися йому, як і він Христу, сказав: «Благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за них усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1 Кор. 15, 10). Тому перш за все всім нам треба багато трудитися — і милість Божа не залишить нас.
Благодать архієрейства нехай укріпить і умудрить тебе у твоїй діяльності, в житті і в служінні Церкві Христовій і Богові. Йди з миром на твій новий послух, вказаний тобі Богом і Церквою.
А тепер прийми цей жезл як символ духовної влади і як підкріплення на архієрейському шляху і благослови цей благочестивий православний народ своїм першим архієрейським благословенням.
Промови, звернення, листи | Зміст | Інтерв’ю
