«Наша Парафія»

Текст Нового Завіту перекладу Пилипа Морачевського розпізнано за виданням «Новий Завіт Господа нашого Іисуса Христа українською мовою. — Херсон. Видання кооперативного товариства «Українська Книгарня», — 1919».

Електронна форма тексту поширюється на умовах ліцензії «Attribution-ShareAlike 3.0 Unported». Посилання на електронне джерело (цю сторінку) обов’язкове.

© Наша Парафія

Глава:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28

Глава 1↑

Перше оповідання написав я, Θеофиле, про все, що став Іисус робити і навчати,

2. Аж до дня, котрого вознісся, заповідавши через Духа Святого Апостолам, котрих вибрав

3. Перед котрими являвся він живий після муки своєі у многих ознаках; і бачили його сорок днів, і казав про царство Боже;

4. І, зібравшися з ними, заповів ім з Ієрусалиму не виходити, а дожидатись обітування Отця, що про нього чули від мене.

5. Бо Іоанн хрестив водою: ви ж хреститиметесь Духом Святим по немногим сіх днях

6. Вони ж, зійшовшись, питали його його кажучи: Господи, чи не під сей час поставиш ти знов царство Ізраільске?

7. Сказав же до них: Не вам єсть розуміти і пору, що Отець положив у своій власті.

8. А приймете силу, як зійде Святий Дух на вас; і будете мені свідками в Ієрусалимі і у всій Іудеі і Самариі, і до краю землі.

9. І, се промовивши, як дивились вони, знявсь угору, і хмара взяла його від очей іх.

10. І, як вони пильно дивились на небо, як він одходив, аж ось два мужи стали перед ними в білій одежі,

11. Котрі і сказали: Мужи Галилейські, чого стоіте дивлячись на небо? Се Іисус, узятий од вас на небо, так прийде, як бачили ви Його, сходячого на небо.

12. Тоді вернулись вони в Ієрусалим із гори, званоі Оливною, що поблизу Ієрусалиму, на суботній день ходи.

13. І, ввійшовши, зійшли на гірницю, де пробували Петр та Яков, та Іона, та Андрей, Филип та Θома, Варөоломей и Матөей, Іаков Алфеів та Симон Зилот, та Іуда Іаковів.

14. Усі вони пробували од­ностайно в молитві і благан­ню з жінками і Мариєю, матірью Іисусовою, і з братами Його.

15. І ставши тими днями Петр посеред учеників, сказав, (було ж число имен укупі до ста двадцяти:)

16. Мужи брати, треба було справдитись писанню сему, що прорік Дух Святий устами Да­видовими про Іуду, що став­ся проводирем тих, котрі схо­пили Іисуса.

17. Бо полічено його до нас, і прийняв був долю служення сього.

18. Сей чоловік придбав по­ле за нагороду неправедну, і, впаши сторч, тріснув надвоє, и вийшло усе нутро його.

19. І відомо стало усім домуючим у Ієрусалимі, так що прозвано поле теє власною говіркою іх Акельдама, чи то б сказати: поле крови.

20. Написано бо в книзі Псалм: Нехай оселя його спу­стіє в ній, а догляд іі нехай прийме инший.

21. Треба ж, щоб з мужів, що сходились із нами по всяк час, як входив і виходив між нами Господ Іисус,

22. Почавши від хрещення Іоаннового до дня, як Його взято від нас, був один із сіх укупі з нами свідком воскресення Його.

23. І поставили двох: Іосифа званаго Варсавою, котрого зва­ли також Юстом, та Матөеєм.

24. І молячись казали: Ти, Господи, що знаєш серця всіх, покажи одного з сих двох, ко­трого вибрав єси,

25. Прийняти долю служення сего і Апостольства, від ко­трого відступив Іуда, щоб йти в своє місце.

26. І кинули жереб про них; і впав жереб на Матөея; і при­лучено його до дванадцяти Апостолів.

Глава 2↑

А як скінчився день пятидесятниці, були всі одностайно вкупі

2. І роздався зразу гук з неба, мов би од віючого буй­ного вітру, і сповнив увесь, дім, де вони сиділи.

3. І явились ім поділені язики, ніби огняні, і сів на кожному з них.

4. І сповнились усі Духом Святим, і почали розмовляти иншими мовами, як Дух давав ім вимовляти.

5. Домували ж у Ієрусалимі Іудеі, люде побожні, з усякого народу під небом.

6. Як же роздався сей голос, зійшлось множество, і стрівожились: бо чув кожен, що вони говіркою іх розмовляють.

7. Здумілися ж усі і дивувались, говорячи один до одного: Чи не всі оце сі, що розмовляють, Галилейці?

8. Як же се чуємо кожний власну говірку свою, в якій родились,

9. Парфяне, і Мидяне, і Єламити, і що домуємо в Месопотамиі, і в Іудеі, і Каппадокиі, і Понті, і Азиі,

10. І Фригиі, і Панфилмі, і Єгипті, і в сторонах Ливийських, що коло Киринеі, і захожі Римляне, і Іудеі, і нововірці,

11. Критяне і Арапи, чуємо, що вони розмовляють нашими мовами про величчя Боже?

12. Здумілися ж усі, і в сумніві казали один до одного: Що се має бути?

13. Инші ж, сміючись, казали: Що молодим вином повпивались.

14. Ставши ж Петр з одинадцятьма, зняв голос свій і промовив до них: Люде Іудейські, і всі жителі Ієрусалимські, нехай се відомо вам буде і вислухайте слово моє.

15. Сі бо не пьяні, як думаєте: бо третя година дня.

16. А єсть се, що промовив пророк Іоіль:

17. І буде останнього дня, каже Бог, виллю я Духа Мого на всяке тіло; і пророкуватимуть сини ваші і дочки ваші, і молодці ваші видіння бачитимуть, і старшим вашим сни снитимуться;

18. І на слуг моіх і на служниць моіх виллю в ті дні Духа мого, и пророкуватимуть.

19. І дам чудеса вгорі на небі, і ознаки внизу на землі: кров і огонь і димову куряву.

20. Сонце обернеться в темряву, і місяць у кров, перш ніж прийде день Господень великий і славний.

21. І буде, що всякий, хто призиватиме имя Господнє, той спасеться.

22. Мужи Израільскі, вислухайте сі слова: Іисуса Назорея, чоловіка, від Бога прославленого між вами силою, і чудесами, і ознаками, які робив через Нього Бог серед вас, як і самі знаєте,

23. Сього, призначеного радою і Провидінням Божим виданого, ви, взявши руками беззаконних, пригвоздивши вбили.

24. Котрого Бог воскресив, розвязавши болесті смерти: якож бо не було можливе вдержаним Йому бути від неі.

25. Давид бо каже про Нього: Мав я Господа перед очима завсігди: бо Він по правиці в мене, щоб я не захитався.

26. Тим звеселилось серце моє, і зрадів язик мій, ще ж тіло моє оселиться в надіі.

27. Бо не зоставиш души моєі в пеклі, ані даси святому твоєму видіти зотління.

28. Объявив єси мені дороги життя; сповниш мене радощами перед лицем Твоім.

29. Мужи брати, дайте говорити явно до вас про праотця Давида, що вмер і поховано його, і гроб його у нас до сього дня.

30. Бувши ж пророком і знавши, що клятьбою клявсь йому Бог, що з плоду поясниці його по тілу підійме Христа сидіти па престолі його,

31. Предвидівши сказав про воскресення Христове, що душа його не зоставлена в пеклі, а тіло не виділо зотління.

32. Сього Іисуса воскресив Бог; сьому всі ми свідки.

33. Правицею ж Божою вознісшись і обітування Святого Духа прийнявши від Отця, злив се, що ви тепер бачите і чуєте.

34. Бо Давид не зійшов на небеса, каже ж сам: сказав Господь Господеві моєму: Сиди по правиці в мене,

35. Доки положу ворогів підніжком ніг твоіх.

36. Твердо ж нехай знає ввесь дім Ізраілів, що Господом і Христом зробив Його Бог, сього Іисуса, Котрого ви роспяли

37. Почувши ж се, помякли серцем, і казали до Петра та до инших Апостолів; Що ж робити нам, мужи брати?

38. Петр же сказав до них: Покайтесь, і нехай охреститься кожен з вас в имя Іисуса Христа на оставлення гріхів, і приймете дар Святого Духа.

39. Для вас бо обітниця, і для дітей ваших, и для всіх далеких, скільких іх покличе Господь Бог ваш.

40. І иншими многими словами свідкував і напоминав, кажучи: Спасайте себе з сього розворотного кодла.

41. Хто ж залюбки прийняв слово Його, охрестились; і пристало того дня душ тисяч зо три.

42. Пробували ж у науці Апостольскій, і в общині, і в ламанню хліба, і в молитвах

43. Був же на кожній душі страх, і багато чудес і ознак робилось через Апостолів.

44. І всі віруючі були вкупі, і все було в них спільне;

45. І продавали маєтки та достатки, і ділили іх на всіх, як кому було треба

46. І що-дня пробували одностайно в церкві, і ламлючи по домах хліб, приймали харч в радості і простоті серця,

47. Хвалячи Бога і маючи ласку у всього народа. Господь же прибавляв спасенників у церкву що-дня.

Глава 3↑

Петр же та Іоанн йшли вкупі до церкви на молитву в девят годин.

2. І несено одного чоловіка, що був кривий від утроби матери своєі, котрого кладено що дня перед церковними дверима, званими красними, просити милостині в тих, що входили в церкву.

3. Побачивши він Петра та Іоанна, що хотіли ввійти в церкву, просив милостині.

4. Споглянувши ж Петр на нього з Іоанном, сказав: Подивись на нас.

5. Він же дивився пильно на них, сподіваючись що від них прийняти.

6. Сказав ж Петр: Срібла та золота нема в мене; що ж маю, се тобі даю. В имя Іисуса Христа Назорея встань і ходи.

7. І, взявши його за праву руку, звів угору, і зараз його ноги і коліна окрепились,

8. І, підскочивши, став, та й ходив, і ввійшов із ними в церкву, похожаючи, та скачучи, та хвалячи Бога.

9. І бачив його ввесь народ ходячого и хвалячого Бога.

10. А знали його, що се той, що для милостині сидів коло красних дверей церковних, і сповнилися страхом і дивом над тим, що сталось йому.

11. Як же держався сцілений кривий коло Петра та Іоанна, збігся до них увесь народ у ходник званий Соломонів, дивуючись.

12. І побачивши се Петр, озвався до народу: Мужи Ізраіляне, чого ви дивуєтеся сим? або чого так пильно на нас дивитесь, мов би своєю силою або побожністю зробили ми, щоб ходив він?

13. Бог Авраамів, та Ісааків, та Іаковів, Бог отців наших, прославив Сина Свого Іисуса, що ви бачили та відреклись од Його перед Пилатом, як судив він відпустити.

14. Ви ж Святого і Праведного відреклись, і просили дарувати вам чоловіка душогубця,

15. А князя життя убили, котрого Бог воскресив з мертвих; чому ми свідки.

16. І через віру в имя його, сього, що бачите і знаєте, окрепило имя його, і віра, що через його, дала йому се сцілення перед усіма вами.

17. І тепер, брати, знаю, що через незнання зробили ви, як і князі ваші.

18. Бог же, що наперед звістив устами всіх пророків своіх про муки Христові, сповнив так.

19. Покайтеся ж і наверніться, щоб очистились од гріхів ваших, як прийде час покріплення від лиця Господнього,

20. І пошле наперед проповіданого вам Іисуса Христа,

21. Котрого мусить небо прийняти аж до часу ново настання всего, що казав Бог устами всіх святих своіх пророків од віку.

22. Моисей бо до отців промовив: Що пророка підійме вам Господь Бог ваш із братів ваших, як мене. Сього слухайте у всьому, що казатиме вам.

23. Буде ж, що всяка душа, котра не слухатиме пророка того, погубиться з народу.

24. І всі ж пророки від Самуіла і після сих, скільки іх промовляло, також наперед сповіщали про дні ці,

25. Ви ж сини пророків, і завіту, що положив Бог з отцями вашими, кажучи Авраамові: І в насінні твоім благословенні будуть усі народи землі.

26. Вам найперше піднявши Бог Сина Свого Іисуса, послав Його благословляючи вас, щоб кожен одвернувсь од лукавства свого.

Глава 4↑

Як же вони промовляли до народу, приступили до них священики та начальники церковні та саддукеі,

2. Сердячись, що вони навчають народ і проповідують в Іисусі воскресення з мертвих.

3. І наложили на них руки, і віддали іх під сторожу до ранку, бо вже був вечір.

4. Многі ж з них, що слухали слово, увірували; було ж число людей вірних тисяч з пять.

5. І сталось, зібрались у ранці князі іх та старші, та книжники в Ієрусалимі,

6. Та Анна первосвященик та Каіафа, та Іоанн, та Александр і скильки було з родини первосвященичеськоі,

7. І, поставивши іх посередині, питали; Якою силою, або яким именем, робили ви се?

8. Тоді Петр, сповнившись Духом Святим, сказав до них: Князі людські та старші Ізраілеві!

9. Коли у нас оце допитуються про добре діло (зроблене) недужому чоловікові, чим сей спасся,

10. То нехай знане буде всім вам і всьому народові Ізраілевому, що в имя Іисуса Христа Назорея, котрого ви роспяли, котрого Бог воскресив з мертвих, ним сей стоіть перед вами здоровий.

11. Се камінь, зневажений од вас будівничих, що стався головою угла;

12. І нема ні в кому другому спасення бо і нема иншого имени під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам.

13. Як же побачили вони сміливість Петра та Іоанна, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали іх, що вони були з Іисусом,

14. І, бачивши чоловіка з ними стоячого сціленого, не мали нічого сказати проти.

15. Звелівши ж ім вийти з ради, радились між собою,

16. Говорячи; Що нам робити з сими людьми? що велика ознака осталась через них усім явна, що домують у Ієрусалимі, і не можемо відректи.

17. Тільки ж, щоб бильш не ширилось між народом, то заказом закажемо ім, щоб більш не говорили в имя сеє нікому з людей.

18. І, покликавши іх, заповіли ім зовсім не говоріти ані навчати в имя Іисусове.

19. Петр же та Іоанн, озвавшись до них, сказали: Чи праведно перед Богом слухати вас більш ніж Бога, судіть.

20. Не можна бо нам того, що бачили і що чули, не говорити.

21. Вони ж заборонивши, відпустили іх, не знайшовши нічого, за що б іх покарати, задля народа; бо всі прославляли Бога за те, що сталося.

22. Було бо більш сорока років чоловікові тому, на котрому сталася ознака сяя сціленя.

23. Відпущені ж прийшли до своіх і сповістили, що казали до них первосвященики та старші,

24. Вони ж, вислухавши те, одностайно підняли голос до Бога і промовили; Владико, ти єси Бог, що сотворив небо, і землю, і море, і все, що в них;

25. Котрий устами Давида, слуги Твого, промовив: Чого збунтувались невірні, і люде задумують марні речи?

26. Повставали царі земні, і князі зібрались докупи на Господа і на Христа Його.

27. Бо зібралися справді на Святого Сина Твого Іисуса, що намастив єси, і Ирод, і Понтийський Пилат з невірними і людьми Израільскими,

28. Зробити, що Твоя рука і рада Твоя наперед призначили статись.

29. І нині, Господи, споглянь на заборони іх, і дай слугам твоім з усякою одвагою промовляти слово Твоє,

30. І простягай руку Твою на сцілення, и нехай ознаки і чудеса стаються через имя Святого Сина твого Іисуса.

31. А як помолились вони, захиталося місце, де зібрались, і сповнились усі Духом Святим, і промовляли слово Боже з одвагою.

32. Множество ж вірних мали одно серце і одну душу; і ні один, що мав, не казав, що се його, а було в них усе спільне.

33. І з великою силою давали Апостоли свідчення воскресення Господа Іисуса, і ласка велика була на всіх іх.

34. Бо і в недостатку ніхто між ними не був: хто бо був властителем земель або домів, ті продавши приносили гроші за продане,

35. Та й клали у ногах у Апостолів, і роздавали кожному, як кому треба було.

36. Іосия ж, названий від Апостолів Варнава (що єсть перекладом син одради), Левиєць, родом Кипрянин,

37. Мавши поле, продав, та й приніс гроші, та й положив у ногах у Апостолів.

Глава 5↑

Один же чоловік, на имя Анания, з Сафирою, жінкою своєю, продав маєток,

2. та й приховав з ціни, за довідом жінки своєі, та, принісши якусь частину, положив у ногах у Апостолів.

3. Петр же сказав: Ананиє, чого сповнив Сатана серце твоє, щоб обманити Святого Духа та приховати з ціни за землю?

4. Хиба, що ти мав, не твоє воно було? і продане, не в твоій власті було? На шо положив єси в твоєму серці діло таке? Ти обманив не людей, а Бога.

5. Почувши ж Анания слова сі, упав без духу; і обняв страх великий усіх, що чули се.

6. Уставши молодці, взяли його і винісши поховали.

7. І сталось, годин через три після сього ввійшла й жінка його, не знаючи, що сталося,

8. Озвався ж до неі Петр: Скажи мені, чи за стільки віддали землю? Вона ж каже: Так, за стільки.

9. Петр же сказав до неі: Як се, що змовились ви спокусити Духа Господнього? Ось коло дверей ноги тих, що поховали чоловіка твого; то й тебе винесуть.

10. Упала ж зараз у ноги йому, та й зітхнула духа. І ввійшовши молодці, знайшли іі мертву, і винісши поховали коло чоловіка іі.

11. І обняв страх великий усю церкву і всіх, що чули про се.

12. Руками ж Апостольскими стались ознаки і чудеса в народі многі, і були одностайні всі в ходнику Саломоновім.

13. З инших же ніхто не важився приставати до них, тільки величав іх народ.

14. І прибувало більш віруючих у Господа, множество чоловіків і жінок.)

15. Так що виносили на улиці недужих, і клали на постелях та ліжках, щоб як ітиме Петр, хоч тінь отінила кого з них.

16. Сходилось же множество з околичних городів у Ієрусалим, приносячи недужих та мучених од нечистих духів, і всі сцілялись.

17. Уставши ж архиєрей і всі, що з ним (тодішня єресь Саддукейська), сповнились завистю,

18. І наложили руки своі на Апостолів, та й посадили іх у громадську темницю.

19. Ангел же Господень одчинив у ночі двері темнишні, і вивівши сказав:

20. Ідіть, і ставши промовляйте в церкві до народу всі слова життя сього.

21. Вислухавши ж ввійшли в-ранці в церкву, та й навчали. Прийшовши ж архиєрей і ті, що з ним, скликали раду і всю старшину синів Ізраілевих, і послали в вязницю привести іх.

22. Слуги ж прийшовши не знайшли іх у темниці, і вернувшись оповіли,

23. Говорячи: Що темницю знайшли ми замкнену з усякою осторожністю і сторожів знадвору стоячих перед дверима, та відчинівши нікого в середині не знайшли.

24. Почувши ж слова сі священник і старшина церковний та архиєреі, сумнівались, що б воно таке було.

25. Прийшовши ж один, сповістив іх, кажучи: Що ось чоловіки, що ви повкидали в темницю, стоять у церкви і навчають народ.

26. Тоді прийшовши старшина з слугами привели іх без примусу: боялись бо народу, щоб не покаменував іх.

27. І привівши іх, поставили перед радою; і спитав іх архиєрей,

28. Кажучи: Чи не заборонили ж ми Вам учить сим іменем? І ось сповнили ви Ієрусалим наукою вашою, і хочете навести на нас кров чоловіка того.

29. Озвався ж Петр і Апостоли, і сказали: Більше треба коритись Богу, ніж людям.

30. Бог отців наших підняв Іисуса, що ви вбили, повісивши на дереві.

31. Сього князя і Спаса підняв Бог правицею своєю, дати покаяння Ізраілеві і оставлення гріхів.

32. І свідки його в словах сих ми і Дух Святий, Котрого дав Бог тим, хто кориться Йому.

33. Вони ж почувши запалали гнівом, і радились, щоб повбивати іх.

34. Уставши ж у раді один фарисей, на имя Гамалиіл, учитель закону, поважаний од усього народу, звелів на часину вивести Апостолів,

35. І каже своім: мужи Ізраілськи, вважайте на людей сих, що маєте робити.

36. Бо перед сими днями встав Өевда, кажучи, що він хтось такий; до нього пристало число людей з чотириста; його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і обернулись у ніщо.

37. Після сього встав Іуда Галилейський під час переписі, і потяг за собою доволі народу. І сей загинув, і всі, хто слухав його, розсипались.

38. А теперь кажу вам: Одступіться від людей сих і оставте іх: бо коли від людей рада ся або діло се буде, то обернеться в ніщо;

39. Коли ж од Бога, то не здолієте його знівечити, та щоб і противниками Божими не зробитись вам.

40. Послухали ж його, і, покликавши Апостолів, побивши заборонили ім говорити в имя Іисусове, та й одпустили іх.

41. Вони ж пішли веселі з перед ради, що за имя Господа Іисуса удостоілись бути зневаженими.

42. І цілий день не переставали вони і в церкви, і по домах навчати і благовіствувати про Іисуса Христа.

Глава 6↑

У тіі ж дні, як намножилось учеників, було нарекання Єленистів на Євреів, що у щоденному служенню не дбають про вдовіць іх.

2. Тоді ж прикликавши дванадцять (Апостолів) громаду учеників, сказали: Не личить нам, покинувши слово Боже, служити при столах.

3. Виберіть же, брати, сім мужів із вас доброі слави, повних Духа святого та мудрости, котрих поставимо по сю потребу.

4. Ми ж у молитві і в служенню слова пробуватимем.

5. І вподобалось слово всій громаді; і вибрали Стефана, чоловіка, повного віри и Духа Святого, та Филипа, та Прохора, та Никанора, та Тимона, та Пармена, та Миколая, нововірця з Антиохиі.

6. Котрих поставили перед Апостолами, і помолившись положили вони руки на них.

7. І росло слово Боже, і намножувалось число учеників у Ієрусалимі вельми, и велике множество священників корилось вірі.

8. Стефан же, повній вірі і сили, робив чудеса і ознаки великі між народом.

9. Устали ж деякі з сінагоги, званоі Либиртинців, та Киринейців, та Александрийців і тих, що з Киликиі та Азиі, перепитуючись из Стефаном.

10. І не здоліли встояти проти премудрости і Духа, котрим він казав.

11. Тоді підучили вони людей, щоб казали, що чули ми його, як він промовляв слова хульні на Моисея і Бога.

12. І підбурили народ, і старшину, і книжників і напавши схопили його, і привели в сінедріон.

13. І поставили лживих свідків, що казали: Сей чоловік не перестає слова хульні говорити проти місця сього святого і проти закону:

14. Чули бо ми, як він казав, що Іисус Назорей сей зруйнує місце се і перемінить, звичаі, котрі Моисей передав нам.

15. І дивлячись пильно на нього всі, що сиділи в сінедріоні, виділи ліце його як-би лице Ангела.

Глава 7↑

Тоді сказав первосвященик: Чи справді се так?

2. Він же сказав: Мужи брати і отці! слухайте. Бог слави явивсь отцеві нашому Авраамові, як був у Месопотамиі, перш ніж оселився він у Харані.

3. І сказав йому: вийди з землі твоєі, і з родини твоєі, і із дому отця твого та йди в землю, що я тобі покажу.

4. Тоді вийшовши з землі Халдейськоі, оселився він у Харані, а звідтіля, як умер батько його, переселив його (Бог) у сю землю, де ви тепер живете.

5. І не дав йому насліддя в ній ні на ступінь ноги, а обіцяв дати йому іі в державу і насінню його після нього, як не було в його дитини.

6. І сказав йому Бог, що буде насінне його захожим у землі чужій, и підневолять його, і мучитимуть чотиріста літ.

7. А народ, котрому служитимуть, буду я судити, сказав Бог; і після того вийдуть вони, та служитимуть Мені у місці сьому.

8. І дав йому завіт обрізання; і так породив Ісаака, та й обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Іакова, а Іаков дванадцять патріархів.

9. А патриархи через зависть продали Іосифа в Єгипет; і був з ним Бог.

10. І визволив його з усякого горя його, і дав йому ласку та премудрість перед Фараоном, царем Єгипетським; і настановив його той правителем над Єгиптом і над усією господою своєю.

11. Прийшла ж голоднеча на всю землю Єгипетську та Ханаанську, та горе велике; і не знайшли поживи отці наші.

12. Почувши ж Іаков, що є пшениця в Єгипті, післав отців наших найперш.

13. А другого разу був пізнаний Іосиф од братів своіх; і стався знаним Фараонові рід Іосифів.

14. Пославши ж Іосиф, прикликав батька свого Іакова і всю родину свою, сімдесят і пять душ.

15. Прийшов же Іаков у Єгипет, і вмер, він і отці наші.

16. І перенесено іх у Сихем, і положено в гробі, що купив Авраам ціною срібла в синів Єммора Сихемового.

17. Як же наближився час обітування, котрим клявся Бог Авраамові, ріс народ і намножувавсь у Єгипті,

18. Аж поки настав инший царь, що не знав уже Іосифа.

19. Сей, хитрий проти роду нашого, мучив отців наших, щоб викидали діток своіх, щоб не бути ім живими.

20. Того часу родивсь Моисей, і був угоден Богу; годовано його три місяці в домі отця його.

21. Як же викинуто його, взяла його дочка Фараонова, і вигодовала його собі за сина.

22. І навчивсь Моисей усієі Єгипетськоі мудрости, був же потужний у словах і в ділах.

23. Як же сповнивсь йому сорок літ, забажало серце його одвідати братів своіх, синів Ізраілевих.

24. І, побачивши одного обиженого, уступився за нього, тай помстився за обиженого, вбивши Єгиптянина.

25. Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог його рукою дає ім спасення; вони ж не зрозуміли.

26. Другого ж дня явився ім, як бились, і приводив іх до поєднання, говорячи: Мужи, ви брати; за що ви обижаєте один одного?

27. Той же, що обижав ближнього, відопхнув його, кажучи: Хто тебе настановив начальником і суддею над нами?

28. Чи й мене хочеш убити, як убив єси вчора Єгиптянина?

29. Од сих слов утік Моисей і зайшов у землю Мадиянську; де породив двох синів.

30. А як уплило сорок років, явивсь йому в пустині гори Синаія Ангел Господень у поломьі огняного тернового куша.

31. Моисей же побачивши дивувавсь видінням; як же приступив він, щоб придивитись, роздався голос Господень до нього:

32. Я Бог Отців твоіх, і Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Іаковів. Затрусившись же Моисей, не одважився придивлятись,

33. Сказав же йому Господь: Роззуй обувья ніг твоіх: бо місце, на котрому стоіш, земля свята.

34. Дивившись бачив я муку народа мого в Єгипті, і стогнання його чув я, і зійшов визволити його. І тепер іди, пошлю тебе в Єгипет.

35. Сього Моисея, котрого відцурались вони, кажучи: хто тебе настановив начальником та суддею над нами? сього Бог начальником і збавителем послав рукою ангела, що явивсь йому в терновім кущі.

36. Сей вивів іх, робивши чудеса та ознаки в Єгипті, і на Чермному морі, і в пустині сорок літ.

37. Се той Моисей, що сказав синам Ізраілевим: Поставить вам Господь Бог ваш пророка з братів ваших, як мене; його слухайте.

38. Се той, що був у церкві, в пустині з Ангелом, котрий промовляв до нього на горі Синаі, та з отцями нашими, що прийняв живі слова дати нам.

39. Котрому не хотіли слухняними бути отці наші, а відопхнули, і обернулись серцем у Єгипет,

40. Говорячи Аронові: Зроби нам богів, котрі б й шли перед нами: бо Моисей той, що вивів нас із Єгипту, не знаємо, що сталося з ним.

41. І зробили тельця в дні ті, і принесли жертву идолу, і втішались ділами рук своіх.

42. Одвернувся ж Бог і попустив іх кланятись воінству небесному, як написано в книзі пророків: Доме Ізраілів! Хіба заколене та жертва приносили ви мені сорок років у пустині?

43. Ні, ви прийняли скинію Молохову і звізду бога вашого Ремфана, болвани, що поробили на поклонення ім; і переселю я вас дальш Вавилона.

44. Скинія свідчення була у отців наших у пустині, як звелів той, хто казав Моисеєві зробити іі по взірцеві, який бачив.

45. Котру також узявши отці наші внесли з Іисусом у державу народів, що прогнав Бог од лиця отців наших, аж до днів Давидових.

46. Котрий знайшов ласку перед Богом, і просив, щоб знайти скинію для Бога Іакового.

47. Соломон же збудував йому храм.

48. Тільки ж Вишній не в рукотворних церквах живе, як каже пророк:

49. Небо Мені престол, а земля підніжок ніг Моіх; який храм збудуєте Мені? сказав Господь, або яке місце відпочинку Мого?

50. Хіба не моя рука зробила це все?

51. Люде тугошиі і необрізані серцем і ушима, ви завсіди Духові Святому противитесь; як батьки ваші, так і ви.

52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? і повбивали тих, що наперед звіщали про прихід Праведного, котрого ви тепер зрадниками і убийцями стались.

53. Ви прийняли закон через роспорядки Ангелів, та й не хоронили його.

54. Почувши ж се запалали серцем своім, і скреготали зубами на нього.

55. Він же, будучи повний Святого Духа, споглянувши на небо, побачив славу Божу, і Іисуса, стоячого по правиці у Бога,

56. І сказав: Ось бачу небеса відчинені, і Сина Чоловічеського стоящого по правиці в Бога.

57. Вони ж закричали голосом великим, позатуляли уши своі, та й кинулись одностайно на нього.

58. І, випровадивши за город, закаменували його; а свідки поклали одежу свою у ногах у молодця, званого Савлом.

59. І каменували Стефана, котрий молився і казав: Господи Іисусе, прийми дух мій.

60. Приклонивши ж коліна, покликнув голосом великим: Господи, не постав ім сього за гріх. І, се промовивши, уснув.

Глава 8↑

Савл же похваляв убийство його. Сталося ж того дня велике гонення на церкву Ієрусалимську і всі порозсипались по землях Іудейських та Самарийських, окрім Апостолів.

2. Поховали ж Стефана побожні люде, і зробили великий плач по ньому.

3. Савл же руйнував церкву, входячи в доми та хапаючи і виволікаючи чоловіків і жінок, передавав у темницю.

4. Которі ж порозсипались, ходили благовіствуючи слово.

5. Филип же прийшовши в город Самарійський, проповідував ім Христа.

6. І вважав народ на слова Филипові одностайно, слухавши і бачивши ознаки, що він робив.

7. З многих бо що мали духів нечистих, виходили вони, ревучи великим голосом; і многі розслаблені і криві сцілялись.

8. І стались радощі великі в городі тому.

9. Один же чоловік, на имя Симон, пробував перше у городі, чарував і дивував народ Самарийський, кажучи, що він хтось великий.

10. На нього вважали всі від малого до старого, кажучи Сей єсть велика сила Божа.

11. Вважали ж на нього через те, що доволі часу чарами дивував іх.

12. Як же увірували Филипу, що благовіствував про царство Боже і имя Іисуса Христа, охрестились і чоловіки й жінки.

13. Симон же і сам увірував і охрестившись пробував у Филипа, і, видівши ознакі, дивувався.

14. Почувши ж Апостоли в Ієрусалимі, що прийняла Самария слово Боже, послали до них Петра та Іоанна.

15. Котрі прийшовши молилися про них, щоб прийняли Духа Святого.

16. Ще бо ні на кого з них не зійшов, а тільки охрещені були в имя Господа Іисуса.

17. Тоді клали руки на них, і прийняли вони Святого Духа.

18. Побачивши Симон що положенням рук Апостольских, дається Дух Святий, приніс ім грошей,

19. Говорячи: Дайте й мені власть таку, щоб, на кого я положу руки, прийняв Духа Святого.

20. Петр же сказав йому: Нехай срібло твоє з тобою буде на погибель; бо дар Божий думав єси за гроші здобути.

21. Нема для тебе частини, ані долі в речі сій: серце бо твоє не праве перед Богом.

22. Покайся ж у ледарстві сьому твоім, та благай Бога: може відпуститься тобі думка серця твого.

23. Бо в жовчі гіркости і в увязі неправди бачу тебе.

24. Озвався ж Симон та й каже: Моліться ви за мене Господу, щоб ніщо не найшло на мене, що ви сказали.

25. Ті ж, що свідкували, казавши слово Господнє, вернулись у Ієрусалим, і в многих селах Самарийських благовіствували.

26. Ангел же Господень сказав Филипові: Устань, та йди на полуднє дорогою, що йде з Ієрусалиму в Газу; ся пуста.

27. І вставши пійшов; і ось чоловік із Єөиопиі, євнух, вельможа Кандакиі, цариці Єөиопськоі, що був над усім скарбом іі; він приходив поклонитись у Ієрусалим,

28. І вертався, і сидячи на позі своім, читає пророка Ісаю.

29. Сказав же Дух Филипові: Приступи та пристань до воза сього.

30. Приступивши ж Филип, почув його, як читав пророка Ісаю, і сказав: Чи розумієш, що читаєш?

31. Він же каже: Як бо можу, коли ніхто не наведе мене? І просив Филипа, щоб злізши сів з ним.

32. Місце ж писання, що читав, було се: Як овечку на заріз ведено його; і як ягня перед тим, хто стриже його, безголосе, так не відкриває уст своіх.

33. У приниженню його суд Його взято; рід же Його хто зъясує? бо береться з землі життя його (Ісаія 53, 7. 8).

34. Озвався ж євнух, і каже до Филипа: прошу тебе, про кого пророк каже се? про себе, чи про иншого кого?

35. Одкривши ж Филип уста своі і почавши від Писання сього, благовівствував йому Іисуса.

36. Верстаючи ж дорогу, прибули до води; і каже євнух: Ось вода; що боронить мені охреститись?

37. Сказав же Филип: Коли віруєш усім серцем, то можна. Озвавшися ж, каже: Вірую, що Син Божий Іисус Христос.

38. І звелів зупинити воза; і ввійшли обидва в воду, і Филип і євнух; і охрестив його.

39. Як же вийшли з води, Дух Господень ухопив Филипа, і не бачив його більш єв­нух: пійшов бо дорогою сво­єю радіючи.

40. Филип же опинивсь в Азоті, і проходячи проповіду­вав по всіх городах, аж до­ки прийшов у Кесарию.

Глава 9↑

Савл же, ще дишучи грозьбою та вбийством на учеників Господніх, приступивши до первосвященика,

2. Просив од нього листів у Дамаск до синагог, щоб, коли кого знайде, що путя того будуть, чоловіків і жінок, звязавши поприводив у Ієрусалим.

3. Ідучи ж був близько Дамаску, аж ось осияло його світло з неба,

4. І, впавши на землю, чув голос, говорячий йому: Савле, Савле, чого мене гониш?

5. Каже ж: Хто єси Господи? Господь же сказав: Я Іисус, котрого ти гониш. Трудно тобі проти рожна йти.

6. І затрусившись та стуманівши, каже: Господи, що хочеш, щоб робив я? А Господь до нього: Устань, та йди в город; і скажеться тобі, що маєш робити.

7. Люде ж, що йшли з ним, стояли зумившись, чуючи голос, нікого ж не бачивши.

8. Устав же Савл з землі; як же відкрились очі йому, нікого не бачив, вели ж його за руку, та й привели в Дамаск.

9. І був він три дні невидющим, і не йів і не пив.

10. Був же один ученик у Дамаську, на имя Анания: і сказав йому Господь у видінні: Ананиє. Він же каже: Ось я, Господи.

11. Господь до нього: Уставши йди на улицю, що зветься Простою, та й пошукай у домі Іуди Савла, на имя Тарсянина, ось бо він молиться,

12. І бачив у видінні чоловіка, на имя Ананию, що (ніби) ввійшов і положив руку на нього, щоб прозрів.

13. Одказав же Анания: Господи, я чув од многих про чоловіка сього, скільки він зла заподіяв святим Твоім у Ієрусалимі;

14. І тут має власть од первосвящеників вязати всіх, хто призиває имя твоє.

15. Сказав же до нього Господь: Іди, бо сей у мене вибрана посудина, щоб нести имя моє перед народом, і царями і синами Ізраілевими:

16. Я бо покажу йому, скільки мусить він за имя моє терпіти.

17. Пійшовши Анания, ввійшов у господу та, положивши на нього руки, сказав: Савле брате, Господь Іисус, що явивсь тобі в дорозі, котрою ійшов єси, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Духом Святим.

18. І зараз із очей йому мов би луска спала, і прозрів того часу, і вставши охрестився.

19. І принявши йіжу, покревився. Був же Савл з учениками, що в Дамаску, днів кілька.

20. І зараз по сінагогах проповідував Христа, що се Син Божий.

21. Дивувались усі, хто чув і казали: Чи се не той, що погубляв у Ієрусалимі призиваючих се имя, і сюди на те прийшов, щоб, звязавши іх, вести до первосящеників?

22. А Савл вбивавсь у силу та в силу, і перемагав Іудеів, що жили в Дамаску, доводячи, що се Христос.

23. Як же сповнилось доволі днів, змовились Іудеі вбити його.

24. Довідався ж Савл про змову іх. А вони стерегли воріт день і ніч, щоб його вбити.

25. Взявши ж його ученики в-ночі, спустили через стіну, попускаючі в коші.

26. Прийшовши ж Савл в Ієрусалим, пробував пристати в ученики; та всі боялись його, не маючи віри, що він ученик.

27. Варнава ж, прийнявши його, повів до Апостолів, і росповів ім, як він дорогою бачив Господа, і як він казав йому, і як у Дамаску одважно проповідував имя Іисусове.

28. І ввіходив і виходив з ними в Ієрусалимі.

29. І одважно проповідував имя Господа Іисуса і розмовляв і змагався з Єленянами; вони ж лагодились убити його.

30. Довідавшись же брати, привели його в Кесарию, та й вислали його в Тарс.

31. Церкви ж по всій Іудеі і Галилеі і Самариі мали впокій, будуючись і ходячи в страсі Господнім, а потіхою Святого Духа намножувались.

32. Сталося ж, як проходив Петр через усі, прийшов і до святих, що проживали в Лидді.

33. Знайшов же там одного чоловіка, на имя Єнея, що на ліжку лежав вісім літ, котрий був розслаблений.

34. І сказав йому Петр: Єнею, оздоровлює тебе Іисус Христос; устань, та й постели собі. І зараз устав.

35. І бачили його всі, що жили в Лидді та в Сароні, котрі навернулись до Господа.

36. Була ж в Іоппиі одна учениця, на имя Тавита, що перекладом зветься Сарна. Ся була повна добрих учинків і милостині, що робила.

37. Сталося ж, що тими днями, занедужавши вмерла вона. Обмивши ж іі, положили в горниці.

38. Як же близько була Лидда від Іоппиі, то ученики, почувши, що Петр там, послали двох чоловіків до нього, просячи, щоб не загаявсь прийти до них.

39. Устав же Петр, та й пійшов з ними. Як же прийшов, повели його в горницю; і обступили його всі вдовиці, плачучи і показуючи одежу і шмаття, що посправляла, бувши з ними, Сарна.

40. Випровадивши ж Петр усіх і приклонивши коліна молився, і, обернувшись до тіла, сказав: Тавита, встань. Вона ж одкрила очі своі і, побачивши Петра, сіла.

41. Подавши ій руку, підвів іі; покликавши ж святих та вдовиць, поставив іі перед ними живу.

42. І знане се стало по всій Іоппиі, і многі увірували в Господа.

43. Сталося ж, що доволі днів пробував він у Іоппиі у одного Симона кожемяки.

Глава 10↑

Був же один чоловік у Кесариі, на имя Корнелий, сотник із роти званоі Италийською,

2. Побожний і богобоязливий, з усім домом своім; подавав він багато милостині народові, і молився всякого часу Богу.

3. Бачив він у видінні ясно, коло девятоі години Ангел Божий ввійшов до нього і промовив йому: Корнелію!

4. Він же, глянувши на нього, злякався, і каже: Чого, Господи? Одповів же йому Ангел: Молитви твоі і милостині твоі спогадались перед Богом.

6. Пошли ж тепер у Іоппию людей та приклич Симона, що прозивається Петром.

6. Він гостює в одного Симона кожомяки, якого дом знаходиться над морем. Сей скаже тобі, що маєш робити.

7. Як же пійшов Ангел, що говорив до Корнелія, покликавши він двох слуг своіх та побожного воіна з тих, що стерегли його.

8. І росказавши ім усе, послав іх у Іоппію.

9. Назавтра ж, як були в дорозі і наближались до города, зійшов Петр на кришу помолитись коло шостоі години.

10. Став же голодний і забажав йісти; як же готовили, найшло на нього захоплення,

11. І видить небо відчинене, і що сходить до нього посудина якась, наче полотно велике, по чотирьох кінцях звязане і спускаючиєся на землю.

12. В котрому були всякі чотироногі земні, і звірі, і повзючі, і птиці небесні.

13. І роздався голос до нього: Устань, Петре, заколи, та йіж.

14. Петр же каже: Ні, Господи: ніколи бо не йів я нічого поганого або нечистого.

15. А голос знов вдруге до нього: Що Бог очистив, ти не погань.

16. Сталося ж се тричі; і взято знов посудину на небо.

17. Як же сумнівався в собі Петр, що се за видіння було, що бачив, аж ось два чоловіки, послані від Корнелія, роспитавши про Симонову господу, стали коло воріт,

18. І покликнувши спитали: Чи тут гостює Симон, на прізвище Петр?

19. Коли ж думав Петр про видіння, сказав йому Дух: Ось три чоловіки шукають тебе.

20. Уставши ж зійди та йди з ними не розбираючи: бо я послав іх.

21. Зійшовши ж Петр до чоловіків, посланих до нього від Корнелія, сказав: Ось я, кого шукаєте? Що за причина, для котроі прийшли?

22. Вони ж кажуть; Корнелій сотник, чоловік праведний, і богобоязливий, і доброі слави між усім народом Іудейським, був наставлений од Ангела Святого покликати тебе в господу свою і послухати словес од тебе.

23. Закликавши ж іх, угостив. Назавтра ж вийшов Петр з ними, і деякі з братів з Іоппіі пійшли з ним.

24. А другого дня увійшли в Кесарію. Корнелій же дожидав іх, скликавши родину свою і близьких приятелів.

25. Як же сталося, що ввійшов Петр, зустрівши його Корнелій, упав у ноги та й уклонився.

26. Петр же підвів його, говорячи: Встань: я такий же чоловік.

27. І, розмовляючи з ним, увійшов, і знаходить многих, що посходились.

28. І сказав до них: Ви знаєте, що не годиться чоловікові Іудеєві приставати або приходити до чужоземців. А мені Бог показав, щоб нікого невірним або нечистим чоловіком не звав.

29. Тим я не відмовляючись прийшов покликаний. Питаю ж оце, для чого покликали мене?

30. І каже Корнелій: Четвертий день тому як постив я аж до сієі години, а в девятій годині молився в дому моім; і ось чоловік став передо мною в ясній одежі,

31. І сказав: Корнелію, вислухана твоя молитва, і милостині твоі згадано перед Богом.

32. Пошли ж в Іоппію та поклич Симона, що зветься Петром. Він гостює в господі в Симона кожемяки, над морем. Котрий прийшовши казатиме тобі.

33. Зараз оце послав я до тебе, і добре зробив єси, прийшовши. Нині ж усі ми перед Богом стоімо, слухаючи все, що звелено тобі од Бога.

34. Відкривши ж Петр уста, сказав: Поправді постерегаю, що не на лице дивиться Бог,

35. А в кожному народі, хто боіться Його, і робить правду, приятен Йому.

36. Слово, що послав синам Ізраілевим, благовіствуючи впокій через Іисуса Христа (се Господь усіх).

37. Ви знаєте слово; що було по всій Іудеі, почавши од Галилеі після хрещення, що проповідував Іоанн,

38. Іисуса з Назарета, як на мастив його Бог, Духом Святим і силою, котрий ходив, роблячи добро та сціляючи всіх підневолених дияволом, бо Бог був з ним.

39. І ми свідки всього, що Він робив і в землі Іудейській, і в Ієрусалимі; Котрого убили і повісили на дереві.

40. Сього воскресив Бог третього дня, і дав йому статись явним,

41. Не всьому народові, а свідками, наперед вибраним од Бога, нам що йіли й пили з ними по воскресенню його з мертвих.

42. І повелів нам проповідувати народові і свідкувати, що він призначений од Бога суддею живим и мертвим.

43. Про сього всі пророки свідкують, що всякий, хто вірує в його, відпущення гріхів прийме через имя його.

44. Ще, як промовляв Петр слова сі, найшов Дух Святий на всіх, хто слухав його.

45. І здивувались ті, що були від обрізання, котрі прийшли з Петром, що й на невірних Дар Святого Духа вилився.

46. Чули бо іх, що розмовляли мовами і величають Бога. Тоді озвався Петр:

47. Чи може хто боронити води, щоб оцім охреститись, котрі Духа Святого прийняли, як і ми?

48. І звелів ім охреститись в имя Господнє. Тоді просили його, щоб пробув у них кілька днів.

Глава 11↑

Почули ж Апостоли та брати, котрі були в Іудеі, що й невірні прийняли Слово Боже.

2. І як прийшов Петр у Ієрусалим, змагались з ним ті, що від обрізання,

3. Кажучи: Що до людей, обрізання немаючих, ходив єси і йів з ними.

4. Почавши ж Петр, виложив ім рядом, говорячи:

5. Був я в городі Іоппіі молячись і бачив у захопленю видіння: посудину якусь, що сходила, наче полотно велике по чотирьох кінцях спускано з неба, і прийшов аж до мене.

6. Зазирнувши в нього поглянув і бачив чотироногих земних, і звірів, і повзючих, і птиць небесних.

7. Чув же я голос, що говорив до мене: Встань. Петре, заколи та йіж.

8. Я ж сказав: Ні, Господи: бо ніщо погане або нечисте ніколи не входило в уста моі.

9. Відказав же мені голос удруге з неба: Що Бог очистив, ти не погань.

10. Се сталось тричі, і знов потягнено було на небо.

11. І ось зараз три чоловіки прийшли в господу, де я був, послані з Кесаріі до мене.

12. Сказав же мені Дух іти з ними, нічого не розбираючи. Пішли ж зо мною і шість братів, і ввійшли ми в господу до чоловіка.

13. І звістив нам, як бачив Ангела в господі своій, що став і говорив йому: Пошли в Іоппію людей, та поклич Симона, званого Петром.

14. Він говоритиме слова до тебе, котрими спасесся ти і ввесь дом твій.

15. Як же став я говорити, найшов Дух Святий на них, як і на нас у почині.

16. Згадав я тоді слово Господнє, як казав він: Іоанн хрестив водою, а ви будете хреститись Духом Святим.

17. Коли ж рівний дар дав ім Бог, як і нам, що увірували в Господа Іисуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заборонити Богові?

18. Вислухавши се, замовкли, і просили Бога, говорячи: То й невірним дав Бог покаяння в жизнь.

19. Ті ж, що порозсипались од гонення, що сталось на Стефана, пійшли аж у Финикію, Кипр і Антиохію, нікому не проповідуючи слова тільки одним іудеям.

20. Були ж деяки з них люде з Кипру і Киринеі, котрі, прийшовши в Антиохію, говорили до Єленян, благаючи Господа Іисуса.

21. І була рука Господня з ними; і велике число увірувавши навернулись до Господа.

22. Дійшло ж про них слово до ушей церкви, що в Єрусалимі, і послали Варнаву, щоб пійшов аж до Антиохіі.

23. Котрий прийшовши і видівши ласку Божу, зрадів, і молив усіх, щоб у постановленню серця пробували в Господа.

24. Бо був чоловік добрий, повний Духа Святого і віри; і прихилилось доволі народу до Господа.

25. Вийшов же Варнава в Тарс шукати Павла,

26. І, знайшовши його, привів його в Антиохію. Сталося ж, що вони цілий рік збірались у церкві, і навчали багато народу, і єднали учеників Християнських найперш в Антиохіі.

27. Тих же днів прийшли з Ієрусалиму пророки в Антиохію.

28. Ставши ж один з них, на имя Агав, віщував Духом, що велика голоднеча має бути по всій вселенній. Котра ж і сталась за Клавдія кесаря.

29. З учеників же, скільки хто міг, постановив кожен з них послати на запомогу бра­там, що жили в Іудеі.

30. Що й зробила пославши до старших через руки Варнави та Савла.

Глава 12↑

Під той же час підняв царь Ірод руки, щоб мучити деяких з церкви.

2. Вбив же Якова, брата Іоаннового, мечем,

3. І, видівши, що се подобається Іудеям, постановив схопити й Петра. (Були ж дні опрісноків.)

4. І схопивши його, посадив у темницю, передавши чотирьом четверицям воінів стерегти його, задумавши після Пасхи вивести його перед народ.

5. Стережено ж Петра в тем ниці; церква ж без перестану молилась Богу за нього.

6. Як же мав його вивести Ірод, спав тієі ночи Петр між двома воінами, скованими двома залізами; а сторожі перед дверима стерегли темниці.

7. І ось Ангел Господень став перед ним, і світло зассяло в темниці; торкнувши ж у бік Петра, підвів його, говорячи: Уставай швидче. І поспадали кайдани з рук його.

8. І сказав Ангел до нього: Підпережись та підвяжи постоли твоі. Зробив же так. І сказав йому: Надінь одежу твою, та йди за мною.

9. І вийшовши пійшов слідом за ним, і не знав, що се правда, що сталось через Ангела, думав же, що видіння бачить

10. Минувши ж першу сторожу й другу, прийшли до залізних воріт, що вели в город, котрі самі собою відчинились ім; і ввійшовши пройшли одну улицю, і зараз одступив Ангел од нього.

11. І прийшовши Петр до себе, сказав: Тепер знаю справді, що послав Господь Ангела свого, і вирвав мене з руки Іродовоі і від усього дожидання народа Іудейського.

12. І міркуючи прийшов до дому Маріі, матери Іоанна, званого Марком, де многі зібрались і молились.

13. Як же постукав Петр у сінешні двері, вийшла послухати дівчина, на имя Рода,

14. І, впізнавши голос Петра, з радощів не відчинила дверей, і вбігши сповістила, що Петр стоіть під дверима.

15. Вони ж сказали до неі: Збожеволіла єси. Вона ж таки говорила, що се так. Вони ж казали: Се Ангел його.

16. Петр же не переставав стукати; відчинивши ж, побачили його, та й здивувались.

17. Махнувши ж ім рукою, щоб мовчали, оповів ім, як Господь вивів його з темниці. Сказав же: Сповістіть Іакова та братів про се. І вийшовши пійшов у друге місце.

18. Скоро ж настав день, зробивсь немалий переполох між воінами, що сталося з Петром.

19. Ірод же, потребувавши його, і не знайшовши, судив сторожів, та й звелів одвести іх. І перейшовши з Іудеі в Кесарію, жив (там).

20. Лютував же Ірод на Тирян та на Сидонян. Прийшовши ж одностайно до нього, и намовивши Бласта, царського постельника, просили примирья; бо земля іх живилась од царськоі.

21. Призначеного ж дня Ірод, одягшись у царську одежу і сівши на престолі, промовив до них:

22. Народ же покликував: Голос Бога, а не чоловіка!

23. Зараз же поразив його Ангел Господень за те, що не віддав слави Богу; і ззіли його черви, і зітхнув духа.

24. Слово ж Боже росло і множилось.

25. Варнава ж та Савл вернулись у Ієрусалим, сповнивши службу, і взявши з собою Іоанна, званого Марком.

Глава 13↑

Були ж у церкві, що була в Антиохіі, деякі пророки та вчителі, Варнава та Симеон, званий Нигером, та Лукий Киринейський, та Манаіл, зрощений з Іродом четверовластником, та Савл.

2. Як же служили Господеві та постили, сказав Дух Святий: Одлучіть мені Варнаву та Савла на діло, до котрого покликав я іх.

3. Тоді попостивши та помолившись, і положивши руки на них, одпустили.

4. Вони ж, послані від Духа Святого, прийшли у Селевкію, звідтіля відплили в Кипр.

5. І, бувши в Саламині, проповідували слово Боже в синагогах Іудейських; мали ж і Іоанна за слугу.

6. Пройшовши ж остров аж до Пафа, знайшли одного чарівника, Іудейського лжепророка, на имя Варіуса,

7. Котрий був у проконсула Сергія Павла, чоловіка розумного. Сей, покликавши Варнаву та Савла, бажав слухати слово Боже,

8. Противився ж ім Єлима чарівник (так бо перекладається імя його): шукаючи одвернути проконсула од віри.

9. Савл же, він же і Павел, сповнившись Святим Духом, і подивившись на нього,

10. Сказав: О, ти повний усякого підступу і всякого зла, сину діяволів, вороже всякоі правди! чи (ніколи) не перестанеш розвертати праві дороги Господні?

11. Оце ж рука Господня на тебе: і будеш сліпий, і не бачитимеш сонця до часу. І зараз обняв його туман і темрява й слоняючись шукав, хто б його провів за руку.

12. Тоді проконсул побачивши, що сталось, увіровав, дивуючись наукою Господньою.

13. Пустившися ж із Пафи ті, що круг Павла, прийшли в Пергію Панфильску; Іоанн же, відлучившись од них, вернувсь у Ієрусалим.

14. Вони ж, перешовши з Пергіі, прибули в Антиохію Писидійську, й ввійшовши в синагогу суботнього дня, посідали.

15. Як же прочитано з закону та пророків, послали начальники синагоги до них, говорячи: Мужи брати, коли маєте слово утішення до людей, то промовте.

16. Вставши ж Павел і повівши рукою сказав: Мужи Ізраіляне і богобоязливі, слухайте.

17. Бог народа Ізраільського вибрав отців наших, і підніс угору народ, як був він з[ахо]жим у землі Єгипетській, і рамям високим вивів іх з неі.

18. І до сорока літ годував іх у пустині.

19. А зруйнувавши сім народів у землі Ханаанській, попаював ім землю іх.

20. А після сього літ з чотириста і пятьдесят давав (ім) суддів, до Самуіла пророка.

21. А потім забажали вони царя, й дав ім Бог Саула, сина Кисового, чоловіка з роду Веняминового, на сорок літ.

22. А відсунувши його, підняв ім Давида за царя, котрому й сказав свідкуючи: Знайшов я Давида сина Єсеєвого, чоловіка по серцю моєму, котрий вчинить усю волю мою. (1 Цар. 13, 14; Псал. 88, 21).

23. Із його ж насіння підняв Бог по обітуванню Ізраілеві Спасителя Іисуса,

24. Перед Котрого приходом проповідував Іоанн хрещення покаяння всему народові Ізраілевому.

25. Сповнивши ж Іоанн путь свій сказав: Хто я, думаєте ви? Се не я. А ось іде за мною, Котрому я недостоєн обувья ніг розвязати.

26. Мужи брати, синове роду Авраамового, і всі богобоязливі між вами, вам слово спасення сього послано.

27. Ті що живуть у Ієрусалимі, і князі іх, не зрозумівши сього й голосів пророчих, читаних що-суботи, сповнили іх, осудивши Його,

28. І, не знайшовши ніякоі вини смерти, просили Пилата убити Його.

29. Як же скінчилось усе, що про Нього писано, знявши з дерева, положили у гробі;

30. Бог же воскресив Його з мертвих.

31. Многі дні являвся Він тим, що поприходили з Ним з Галилеі в Ієрусалим; вони свідки Його перед людьми.

32. А ми вам благовіствуємо обітування дане отцям,

33. Що се Бог сповнив нам, дітям іх, піднявши Іисуса, як і в другій псальмі написано; Син Мій єси Ти; я сьогодня родив Тебе. (Псал. 2, 7).

34. А що воскресив Його з мертвих, щоб більш не мав вертатись на зотління, то так говорив: що дам вам святе Давидів завіт. (Ісаія 55, 3)

35. Тим і в иншій (псальмі) каже: Не даси Святому Твоєму бачити зотління. (Псал. 15, 10).

36. Давид бо, послуживши своєму родові. Божою волею уснув, і положено його до батьків, і бачив зотління:

37. Кого ж Бог підняв, не бачив зотління.

38. Відоме ж нехай буде вам мужи брати, що через Його вам прощення гріхів проповідується;

39. І від чого не могли ви у законі Мойсеєвім оправдитися, у тому всякий віруючий оправдується.

40. Глядіть же, щоб не прийшло на вас те, що сказано в пророків:

41. Дивіться, гордівники, та дивуйтесь, та й пощезайте, бо діло роблю я в дні ваші, діло которому не увіруєте, коли хто роскаже вам.

42. Як же виходили з синагоги Іудеі, промовляли ім другоі суботі слова сі.

43. Як же розійшлось зібрання, тоді многі з Іудеів и побожних нововірців ішли слідом за Павлом та Варнавою, котрі розмовляючи з ними, напоминали іх, щоб пробували в благодаті Божій.

44. А другоі суботи мало не ввесь город зібрався слухати слово Боже.

45. Але Іудеі, побачивши народ, сповнились завистю, і перечили речам Павла, суперечуючи та хулячи.

46. Озвавшись Павел та Варнава, сказали: До вас треба було перше промовити слово Боже; коли ж одкинули ви його і вважаєте себе за недостойних жизні вічноі то ось обертаємось до невірних.

47. Так бо заповів нам Господь: Я поставив тебе світлом невірним щоб був ти на спасення до края землі.

48. Слухаючи ж невірні, зраділи, і прославляли слово Господнє, і увірували, скільки було іх призначено до вічного життя.

49. Розносилося ж слово Боже по всій стороні.

50. Іудеі ж підмовили побожних та поважних жінок і перших у городі, й підняли гонення на Павла та Варнаву, та й вигнали іх із гряниць своіх.

51. Вони ж, обтрусивши порох од ніг своіх на них, пійшли в Іконію.

52. Ученики ж сповнились радощами та Святим Духом.

Глава 14↑

Сталося ж в Іконіі, увійшли вони вкупі в Іудейску синагогу, і промовляли так, що увірувало велике множество і Іудеів і Єленян.

2. Невіруючі ж Іудеі підіймали і озлобляли душі невірних на братів.

3. Доволі ж часу пробували, одважно промовляючи про Господа, що свідкував словом благодати своєі, і давав, щоб ознаки та чудеса робились руками іх.

4. І розділився натовп городський; і одні були з Іудеями, а другі з Апостолами.

5. Як же піднявся заколот невірних та Іудеів з князями іх, щоб зневажати і покаменувати іх;

6. Довідавшись повтікали в городи Ликаонські, Листру та Дервію, і в околицю,

7. І там благовівствували.

8. А один чоловік у Листрі сидів нездужавши ногами, кривий бувши від утроби матери своєі, котрий ніколи не ходив.

9. Сей чув, як Павел говорив; а той подививсь на нього і, постерігши, що має віру, щоб одужати,

10. Сказав голосом великим: Стань просто на ноги твоі. І підскочив і ходив.

11. Народ же, бачучи, що зробив Павел, підняв голос свій, говорячи по ликаоноьки: Боги, уподобившись людям, зійшли до нас.

12. Назвали ж Варнаву Зевесом, а Павла Гермесом: бо він був проводирем слова.

13. Жерець же Зевесів, що був перед городом іх, привівши воли з вінками до воріт, хотів зробити посвят разом з народом.

14. Почувши ж Апостоли Варнава та Павел, роздерши одежу свою, вбігли покликуючи між народ.

15. І казали: Мужи, на що се робите? Ми такі ж люде, як ви; благовіствуємо вам, щоб од дурниць навернулись до Бога Живого, що сотворив небо й все, що є в них.

16. Він у минувші часи попустив усім невірним ходити дорогами іх.

17. Тільки ж не оставляв себе без свідчення, роблячи добро: даючи дощі з неба і пори врожайні, сповняючи йіжею й радощами серця наші.

18. І, се говорячи, ледве спинили народ, щоб не приносили ім жертви, а щоб кожний ішов до дому. Між тим, як вони зоставались там, та навчали,

19. Прийшли з Антиохиі та Ікониі Іудеі і коли Апостоли сміло проповідували, переконали народ одійти од них, кажучи: вони не говорять нічого істиннаго, а все неправду; і, підмовивши народ, і вкаменувавши Павла, виволікли геть з города, думаючи, що він умер.

20. Як же обступили його ученики, уставши ввійшов у город, а другого дня вийшов з, Варнавою в Деревню.

21. І благовіствтвувавши городу сьому, і навчивши многих вернулися вони в Листру, і Іконію, і Антиохію,

22. Укріпляючи душі учеників, благаючи пробувати у вірі, і що многими муками треба нам увійти в царство Боже.

23. Рукоположивши ж ім пресвитерів по церквах і помолившись з постом, передали іх Господеві, в котрого увіровали.

24. І, перешовши Пасидію, прийшли в Панфилію.

25. І скінчивши проповідувать слово Господнє в Перші, прийшли в Аталію,

26. А звідтіля поплили в Антиохію, звідкіля були передані благодаті Божій на діло, котре сповнили.

27. Пробувши ж та зібравши церкву, оповідали все, що зробив Бог з ними, і як він відчинив невірним двері віри.

28. Пробували ж там час немалий з учениками.

Глава 15↑

І, поприходивши деякі з Іудеі навчали братів: що коли не обріжетесь по звичаю Мойсеєвому, не можете спастися.

2. Як же почався спір і немале змагання Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павел та Варнава і деякі инші з них пійшли до Апостолів та старших у Ієрусалилим ради сього питання.

3. Вони ж, послані від церкви, проходили Финикію та Самарію оповідуючи про навернення невірних, і зробили великі родощі всім братам.

4. Прийшовши ж у Ієрусалим, прийняті були від церкви і Апостолів і пресвітерів і сповістили про все, що Бог з ними зробив.

5. Устали ж деякі з єреси фарисейськоі, що увіровали, кажучи: що треба обрізати невірних наказати, щоб хоронили закон Мойсеів.

6. І зібрались Апостоли та старші взглянути в сю річ.

7. Як же постало велике змагання, вставши Петр, сказав до них: Мужи брати, ви знаєте, що з давніх днів Бог між нами вибрав, щоб через моі уста невірні чули слово благовістя, та й увірували.

8. І Бог, що знає серця, свідкував ім, давши ім Духа Святого, як нам,

9. І не розріжнив нічого між нами і ними, вірою очистивши серця іх.

10. Тепер же чого спокушуєте Бога, щоб наложив ярмо на шию ученикам, котрого ні батьки наші, ні ми не здоліли носити.

11. Ні, благодаттю Господа Іисуса Христа віруємо, що спасемось, як і вони.

12. Умовкла ж уся громада, і слухала, як Варнава та Павел оповідували про ознаки та чудеса, що зробив Бог через них між невірними.

13. Як же вмовкли вони, озвався Яков, говорячи: Мужи брати, вислухайте мене.

14. Симон оповів, як Бог перше зглянувся, щоб з невірних прийняти людей в имя своє.

15. З сим сходяться слова пророчі, якож писано:

16. Після сього знов вернуся, і збудую скинію Давидову що впала, і руіни його збудую знов і поставлю його.

17. Щоб остальні з людей шукали Господа, і всі народи, на котрих признано имя моє, говорить Господь, що робить оце все.

18. Відомі од віку Богові всі діла Його.

19. То сужу, що не треба тих турбувати, котрі від невірних обернулись до Бога;

20. А написати ім, нехай удержуються від идольских гидот, та блуду, та давленного, та крови і щоб не робили другим того, чого не хотять собі.

21. Мойсей бо від стародавніх родів має проповідуючи його по городах, читаний по синагогах що-суботи.

22. Зболили тоді Апостоли і пресвітери і вся церква вибраних мужів з між себе послати в Антиохію з Павлом та Варнавою Іуду, названого Варсавою, та Силу, мужів проводирів між братами,

23. Написавши через руки іх так: Апостоли та старші і брати братам з язичників, що в Антиохіі, і Сиріі і Киликіі, радуйтеся.

24. Якож бо чули ми, що деякі з між нас вийшовши, потрівожили вас словами і підгортаючи души ваші, говорячи: щоб обрізувались та хоронили закон, котрим ми не наказували;

25. То зволилось нам, зібравшимся одностайно, вибраних мужів послати до вас з любими нашими Варнавою та Павлом,

26. Людьми, що передавали душі своі за имя Господа нашого Іисуса Христа.

27. Послали ми оце Іуду та Силу, котрі і самі роскажуть про те словом.

28. Зволилось бо Святому Духу, та й нам, ніякоі тяготи більш не накладувати вам, опріч сього необхідного.

29. Щоб удержувались від жертів идолам, та крови, та давленого, та блуду і не робіть другим того, чого собі не хочите. Від чого оберегаючи себе, добре робитимете. Бувайте здорові.

30. Послані ж прийшли Антиохію і, зібравши громаду, подали послання.

31. Прочитавши ж (ті), зраділи від утішення.

32. Іуда ж та Сила, будучи самі пророками, многими словами втішали братів і утвержували.

33. Пробувши ж (там якийсь) час, одпущені були з упокоєм од братів до Апостолів.

34. Зволив же Сила зостатись там, (а Іуда повернувсь у Ієрусалим).

35. Павел же та Варнава пробували в Антиохіі, навчаючи та благовіствуючи слово Господнє з многими иншими.

36. По кількох же днях сказав Павел до Варнави: Вернувшись одвідаємо братів наших по всіх городах, де проповідували ми слово Господнє, як вони живуть.

37. Варнава ж радив узяти з собою Іоанна, званого Марком.

38. Павел же не удостоів брати з собою того, одлучивсь од них з Панфиліі, і не дійшов з ними на діло.

39. Постала ж сварка, так що вони розлучились між собою; і Варнава, взявши Марка, поплив у Кипр,

40. Павел же, вибравши Силу, вийшов, переданий благодаті Божій од братів.

41. Проходив же Сирію і Киликію, утверджуючи церкви.

Глава 16↑

Прийшов же у Дервію та в Листру; і ось був там один ученик, на імя Тимоөей, син однієі жінки, вірноі Іудеянки, батька ж Грека;

2. Що мав добру славу між братами у Листрі і Іконіі.

3. Сього схотів Павел узяти з собою, і взявши обрізав його задля Іудеів, що були в тих місцях: знали бо всі батька його, що був Грек.

4. Як же проходили городи, передавали ім хоронити устави, постановлені від Апостолів та пресвитерів, що в Ієрусалимі,

5. Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.

6. Як же пройпіли Фригію та Галацьку сторону, заборонив ім Святий Дух промовляти слово в Азіі.

7. Прийшовши ж в Мисію, поривались іти в Виөинію, і не пустив іх Дух.

8. Перешовши ж Мисію, прийшли в Трояду.

9. І явилось уночі видіння Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його і говорячи: Прийшовши в Македонію, поможи нам.

10. Як же видіння побачив, зараз ми забажали ввійти в Македонію, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати ім.

11. Пустившись тоді з Трояди, приспіли ми в Самоөракію, другого ж дня в Неаполь,

12. А звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієі части Макидоніі, колонія. Пробували ж ми в сьому городі кілька днів.

13. А суботнього дня вийшли геть з города над річку, де бувуло звичайно молення і посідавши говорили до жінок, що посходились.

14. І слухала нас одна жінка, на імя Лидія, купчиха кармазином, із города Өиятирського, що шанувала Бога; ій же Господь одчинив серце уважати на говорене від Павла.

15. Як же охрестилась вона і дом іі, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.

16. Сталося ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дівчина, що мала духа віщого; котра заробіток великий давала панам своім ворожачи.

17. Ся, йдучи слідом за Павлом та за нами, покликувала кажучи: Сі люде слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.

18. Робила ж се многі дні. Павел розсердившись і обернувшись, сказав духові: Повеліваю тобі імям Іисуса Христа, вийди з неі. І вийшов тієі ж години.

19. Бачучи ж пани іі, що пропала надія заробітку іх, схопивши Павла та Силу, потягли іх на торг до начальників.

20. І привівши іх до воівод, казали: Сі люде дуже трівожать город наш, бувши Іудеями,

21. І навчають звичаів, котрих не годиться нам приймати, ані робити, бувши Римлянами.

22. І встав народ проти них, а воіводи, зірвавши з них одежу, звеліли бити іх.

23. І завдавши ім багато ран, повкидали в темницю, звелівши темничнику пильно стерегти іх.

24. Котрий прийнявши такий наказ, повкидав іх у саму середню темницю і позабивав ноги іх у колоду.

25. О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, чули ж іх вязники.

26. І зразу стався великий трус, так що аж підвалини в вязниці захитались; і повідчинялись зараз усі двері, і поспадали кайдани з усіх.

27. Прокинувшися ж темничник од сну та побачивши відчинені двері темниці, вийнявши меч. хотів себе вбити, думаючи, що повтікали вязники.

28. Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нічого лихого: всі бо ми тут.

29. Попросивши ж світла, ускочив трусячись, припав до Павла та Сили.

30. І, вивівши іх геть, каже: Панове, що мені робити, щоб спастись?

31. Вони ж сказали: Віруй в Господа Іисуса Христа, то спасешся ти і ввесь дом твій.

32. І проповідували йому слово Господнє, і всім, що в дому його,

33. І, взявши іх тієі ж нічноі години, пообмивав рани, та й охрестився сам и всі домашні його зараз.

34. І, повівши іх у господу свою, заставив перед ними стіл, і повеселився з усім домом, увірувавши в Бога.

35. Як же настав день, прислали воіводи паличників, кажучи: Відпусти людей сих.

36. Звістив же темничник про сі слова Павла: що прислали воіводи, щоб відпустити вас;

37. Павел же сказав: Бивши нас прилюдно неосужених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Ні бо, а нехай самі прийшовши виведуть нас.

38. Звістили ж воіводам паличники слова сі; і перелякались, почувши, що вони Римляне.

39. І прийшовши благали іх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.

40. І вийшовши вони з темниці, прийшли до Лидіі, і, побачивши братів, утішили іх, та й пійшли.

Глава 17↑

Перейшовши ж Анфиполь та Аполонію, прийшли в Солунь, де була школа Іудейська.

2. По звичаю ж своєму, ввійшовши до них Павел, три суботи розмовляв з ними з писання,

3. Виказуючи і доводячи, що треба було Христу пострадати і воскреснути з мертвих, і що се Христос Іисус, котрого я звіщаю вам.

4. І деякі з них увірували, та й пристали до Павла та Сили, і побожних Єленян велике множество і жінок значних немало.

5. Завидуючи невіруючі Іудеі, і назбіравши гультяів, якихсь поганих людей і зробивши купу, збунтували народ, і напавши на дом Ясонів, шукали іх, щоб вивести до народу.

6. Не знайшовши ж іх поволокли Ясона та кілька братів до городських начальників, гукаючи: Ті, що заколотили вселенну, і сюди сі поприходили;

7. Ясон прийняв іх; і всі вони ідуть проти уставів, кесаревих, говорячи, що єсть инший цар, Іисус.

8. Стрівожили ж вони народ і городських начальників, що чули се.

9. І взявши поруку у Ясона і в инших, одпустили іх.

10. Брати ж зараз у ночі вислали Павла та Силу у Верію. Прибувши вони (туди), прийшли в синагогу Іудейську.

11. Сі ж були благородніші від тих, що в Солуні; вони прийняли слово з великою охотою, що-дня розбираючи писання, чи так воно є.

12. Многі ж з них увірували; і з Єленських жінок поважних і з чоловіків немало.

13. Як же довідались ті, що з Солуня Іудеі, що і в Веріі проповідується од Павла слово Боже, то прийшли й сюди, бунтуючи народ.

14. Зараз же послали тоді брати Павла, щоб йшов ніби над море, а Сила та Тимоөей зостались.

15. Ті, що провожали Павла провели його аж до Аөин, і, прийнявши наказ до Сили та Тимоөея, щоб як найшвиче прийшли до нього, пійшли.

16. Як же дожидав іх Павел в Афинах, кипів дух його в йому, бачивши город, одданий идольству.

17. Розмовляв же з Іудеями в синагозі та з побожними, і на торгу що-дня з тими, з кими довелося.

18. Деякі ж философів Епикуреів та Стоіків змагалися з ним; і деякі казали: Що хоче сей суєслов сказати? инші ж: Здається, буде проповідником чужих богів. Бо благовіствував ім Іисуса та воскресення.

19. І, схопивши його, повели в Ареопаг, говорячи: Чи можемо знати, що се ти за нову таку науку проповідуєш.

20. Чуже бо щось вносиш в уші наші; то хочемо знати, що воно має бути.

21. Усі бо Аөиняне і захожі чужоземці ні про що инше це дбали, як говорити або слухати що нове.

22. Ставши ж Павел посередині Ареопага, сказав: Мужи Аөиняне, по всьому бачу, що ви дуже побожні.

23. Бо, ходячи та дивлячись на поклонення ваші, знайшов я жертвепик, на котрому написано: Невідомому Богові. Кому ж ви не відаючи поклоняєтесь, того я проповідую вам.

24. Бог, що сотворив світ і все в йому, сей неба і землі Господь не в рукотворних храмах домує.

25. Не від рук чоловічих служення, приймає, дознаючи нужду в чому: сам бо дає всім життя, і дихання, і все;

26. І зробив з однієі крови ввесь народ чоловічий, щоб жили на всему лиці землі, відгряничивши наперед призначені часи і гряниці домування іх.

27. Щоб шукали Господа, чи не почують його та не знайдуть, хоч недалеко (він) од кожного з нас.

28. Ним бо живемо й двигаємось, і єсьмо, як і деякі з ваших поетів мовляли. Його бо й рід ми.

29. Бувши ж оце Божим родом, не мусимо думати, що Божество похоже на золото, або на камінь, різьбу, искуства і видумки чоловічоі.

30. На часи незнання не вважаючи, Бог тепер повеліває всім людям усюди каятись;

31. Бо призначив день, в котрий судитиме вселенну правдою через чоловіка, котрого наперед постановив, подаючи певноту всім, воскресивши його з мертвих.

32. Чуючи про воскресення мертвих, деякі сміялись, инші ж казали: Послухаємо тебе знов про се.

33. І так Павел пійшов з посеред них.

34. Деякі ж люде, приставши до нього, увірували, між котрими і Діонисій Ареопагит, і жінка на имя Дамара, і инші з ними.

Глава 18↑

Після сього, Павел покинувши Аөини, прийшов у Коринө

2. І, знайшовши одного Іудея, на імя Аквилу, родом Понтянина, тільки що прибувшого з Італіі, і Прискилу, жінку його: (бо Клавдій повелів, щоб усі Іудеі вийшли з Риму), прийшов до них.

3. А, бувши одного з ними ремесла, пробував у них і робив: були бо наметники по ремеслу.

4. І розмовляв що-суботи в синагозі, і пересвідчував Іудеів і Єленян.

5. Як же прийшов з Македоніі Сила та Тимоөей, був Павел обнятий духом, свідкуючи Іудеям про Христа Іисуса.

6. Як же противились вони і хулили, струснувши він одежу, сказав до них: кров ваша на голови ваші; я чистий од нині до невірних іду.

7. І, пійшовши звідтіля, прийшов у господу одного, на імя Іуста, що поклонявся Богу, котрого господа була обіч синагоги,

8. Крисп же, начальник синагоги, увірував у Господа з усім домом своім, і многі з Коринөян, почувши, увірували, та й охрестились.

9. Сказав же Господь у нічному видінню Павлу: Не бійся, тільки говори і не мовчи:

10. Бо я з тобою, і ніхто не одважиться тобі нічого лихого заподіяти; бо в мене багато людей у сьому городі.

11. І пробував там рік і шість місяців, навчаючи між ними слова Божого.

12. Як же старостував Галион в Ахайі, напали одностайно Іудеі на Павла, та й повели його на судилище,

13. Говорячи: Що він проти закону намовляє людей шанувати Бога.

14. Як же хотів Павел одкрити уста, каже Галион до Іудеів: Іудеі! колиб (тут була) кривда яка, або лихе діло, вислухав би я вас (до слова).

15. Коли ж (тут) питання про слово, та імена, та про закон ваш, то глядіть самі: суддею бо сього не хочу бути.

16. Та й повиганяв іх судилища.

17. Тоді всі Єленяне, взявши Состена, начальника синагоги, били його перед судилищем та Галіонові було про те байдуже.

18. Павел же, пробувши там ще доволі днів, попрощавшись із братами, поплив у Сирію, (а з ним Прискила і Аквила) остригши голову в Кинхреях: бо зробив обітницю.

19. Прибувши ж у Ефес, і тих зоставив там, сам же, ввійшовши в синагогу, розмовляв з Іудеями.

20. Як же просили його, щоб довший час побув у них, не згодився,

21. А попрощався з ними говорячи: Притьмом мушу свято, що надходить, святкувати в Ієрусалимі; і знов вернусь до вас, коли буде воля Божа. І поплів з Ефесу.

22. А прибувши в Кесарію, вийшовши і привітавши церкву, пійшов в Антиохію.

23. І, пробувши час якийсь, вийшов, проходячи рядом Галацьку сторону та Фригию, утвержуючи усіх учеників.

24. Один же Іудей, на імя Аполос, родом Александриєць, чоловік красномовний, прийшов у Ефес, бувши сильний у писаннях.

26. Сей був наставлений на путь Господень: палаючи духом, промовляв і навчав пильно про Господа, знаючи тільки про хрещення Іоаннове.

26. Сей же почав одважно говорити в синагозі. Слухаючи ж його Аквила та Прискила, прийняли його, і виложили йому доладніщ путь Господень.

27. Як же захотів він перейти в Ахаю, писали брати ученикам, напоминаючи прийняти його; котрий прибувши много помагав тим, що увірували, благодаттю:

28. Сильно бо обличав Іудеів прилюдно, доводячи писаннями, що Іисус єсть Христос.

Глава 19↑

Сталося ж, як був Аполос у Коринөі, пройшовши Павел верхні сторони, прибув у Ефес, і, знайшовши деяких учеників,

2. Сказав до них: Чи прийняли ви Духа Святого увірувавши? Вони ж сказали йому: Ба й не чували, чи є Дух Святий.

3. І сказав до них: У що ж ви хрестились? Вони ж казали: В Іоаннове хрещення.

4. Сказав ж Павел: Іоанн хрестив хрещенням покаяння, кажучи людям, щоб у грядущого за ним вірували, тоб то в Христа Іисуса.

5. Почувши, ж хрестились в імя Господа Іисуса.

6. І, як положив на них Павел руки, зійшов Дух Святий на них, і заговорили мовами, і пророкували.

7. Було ж усіх до дванадцяти чоловік.

8. Увійшовши ж у синагогу, промовляв одважно три місяці, розмовляючи і доводячи про царство Боже.

9. Як же деякі закаменіли, і не слухали злословлячи путь (Господень) перед народом, одступив од них і відлучив учеників, що-дня розмовляючи в синагозі одного Тирана.

10. Се ж діялось два роки, так що всі, що проживали в Азіі, слухали слово Господа Іисуса, Іудеі й Єленяне.

11. І не малі чудеса робив Бог руками Павловими,

12. Так що на недужих носили з тіла його хустки або рушники, і покидали іх недуги, і злі духи виходили з них.

13. Почали ж деякі з тиняючихся Іудеів заклинателів іменувати над маючими духів лукавих імя Господа Іисуса, говорячпи: Заклинаємо вас Іисусом, котрого Павел проповідує.

14. Було ж яких ся сім синів Іудейського первосвященника Скеви, що се робили.

15. Й озвавшись дух лукавий, каже: Іисуса знаю і Павла знаю; ви ж хто такі?

16. І кинувсь на них чоловік, що в йому був дух лукавий, і опанувавши іх, подужав іх так, що нагі й зранені повтікали з того дому.

17. Сталося се відоме всім Іудеям і Єленянам, що жили в Єфесі; і напав страх на всіх іх і величалось імя Господа Іисуса.

18. І многі з вірних приходили і визнавали, і объявляли учинки своі.

19. Доволі ж з тих, що робили чари, позносивши книги своі, попалили перед усіма; і злічено ціну іх, і налічено пьятьдесят тисяч срібників.

20. Так потужно росло слово Господнє і окреплялось.

21. Як же се сповнилось, постановив Павел у дусі, пройшовши через Македонію та Ахаю, йти в Ієрусалим, говорячи: що, побувши там, мушу і Рим побачити.

22. Пославши ж у Македонію двох послугуючих йому, Тимоөея та Єраста, сам пробув (якийсь) час в Азіі.

23. Сталася ж часу того немала трівога про сей путь.

24. Один бо, на ймя Димитрій, золотарь, що робив срібні храми Артемиді, давав ремесникам немалий заробіток

25. Зібравши іх і инших сього діла робітників, каже: Люде, ви знаєте, що з сього заробітку прожиток наш.

26. І бачите й чуєте, що не то в Єфесі, та мало не по всій Азіі, сей Павел, пересвідчивши, одвернув багато народу, говорячи, що нема богів рукотворних,

27. І не тільки се ремеслу нашому грозить прийти в упадок, та шоб і храм великоі богині Артемиди не обернувсь в ніщо, й не зруйнувалось величчє іі, котрій вся Азія й вселенна покланяється.

28. Вислухавши ж і сповнившись гнівом, закричали, говорячи: Велика Артемида Єфеська!

29. І ввесь город був повен заколоту: й кинулись одностайно до театру, схопивши Гайя та Аристарха Македонян, подорожніх товаришів Павлових.

30. Як же хотів Павел увійти між народ, не пустили його ученики.

31. Деякі ж з Азійськоі старшини, бувши йому приятелями, пославши до нього, благали, щоб не йшов до театру.

32. Инші ж що инше гукали: була бо громада заколочена, й більша з них (часть) не знала, чого посходились.

33. З народу ж вивели Александра, а Іудеі попихали його наперед. Александр же, махнувши рукою, хотів був оправдуватись перед народом.

34. Як же довідались, що він Іудей, то всі гукали в один голос годин зо дві: Велика Артемида Єфеська!

35. Утихомиривши ж писарь народ, каже: Мужи Єфеські, що б то був за чоловік, котрий не знав би, що город Єфес шануватель великоі богині Артемиди й Дионета!

36. А коли нічого проти сього не можна сказати, то треба вам угамуватись і нічого нерозважно не робити.

37. Привели бо ви чоловіків сих, що ні святого не крали, ні богині вашоі не хулили.

38. Коли ж Димитрий та ремісники, що з ним, мають з ким справу, то (на се) судді судять і єсть старости: нехай позивають один одного.

39. А коли чого иншого допевняєтесь, то у законному зборі розсудиться.

40. Бо ще опасуємось, щоб не обвинувачено нас за сегоднішню бучу, не маючи жадноі причини, котрою могли б оправдити се збіговище.

41. І се, промовивши роспустив громаду.

Глава 20↑

А як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і, попрощавшись, вийшов у дорогу до Македоніі.

2. Пройшовши ж ті сторони й преподавши віруючим многі. слова, прийшов у Грецію.

3. Поживши ж (там) три місяці, як засіли ва нього Іудеі, коли хотів був плисти в Сирію, надумавсь вернутись через Македонію.

4. Товаришували йому до Азіі: Сосипатр Вериєць і Солуняне: Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимоөей, Азияне ж Тихик та Трофим.

5. Сі, пійшовши попереду, підождали нас у Трояді.

6. Ми ж поплили після опрісночних днів з Филип, та й прибули до них за пьять днів у Трояду, де пробули сім день.

7. Першого ж дня в тижні, як зібрались ученики переломити хліба, проповідував ім Павел, хотячи вийти назавтра і продовжив слово до півночи.

8. Було ж світла много в горниці, де ми зібралися.

9. Сидів же один юнак на ймя Євтих, на вікні, та й обняв його глибокий сон: і як Павел промовляв много, похилившись зо сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.

10. Зійшовши ж угору, пероломив хліб і попоівши бесідував багато аж до зорі, та й пійшов.

10. Зійшовши ж Павел у низ, припав до його й обнявши сказав: душа бо його в йому.

12. Привели ж хлопця живого і втішились немало.

13. Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотівши звідтіля взяти Павла, так бо звелів, хотівши сам іти пішки.

14. Як же зійшовся з нами в Асоні, узявши його, прибули ми в Митилену.

15. А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос та побувши в Трогиліі, другого дня прийшли в Милет.

16. Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азіі, а поспішав, коли можна, щоб йому бути у день пятидесятниці в Ієрусалимі.

17. З Милета, пославши в Єфес, прикликав старших церковних.

18. Як же прийшли до його, сказав ім: Ви знаєте з першого дня, як прийшов я в Азію, яким робом пробував я з вами всякого часу,

19. Служачи Господеві з усякою покорою й многими слізми й спокусами, які прилучалися мені від Іудейского чигання.

20. І що я ні від чого корисного не вхилявся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно й по домах.

21. Свідкуючи й Іудеям й Єленянам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Іисуса Христа.

22. І ось я, звязаний Духом, іду в Ієрусалим, не знаючи, що в йому приключиться мені.

23. Тільки що Дух Святий по городах свідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.

24. Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Іисуса, щоб свідкувати євангеліє благодати Божоі.

25. І тепер ось я знаю, що-більш не бачитимете лиця мого ви всі, між котрими ходив я, приповідуючи Царство Боже.

26. Тим я свідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.

27. Бо я не вхилявсь объявляти вам усяку волю Божу.

28. Тим достеригайте себе й все стадо, в котрому вас Дух Святий настановив єпіскопами, щоб пасти церкву Господа й Бога, котру придбав Собі Кровью Своєю.

29. Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не щадять стада.

30. І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.

31. Тим пильнуйте, памьятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слізми вчити кожного з вас.

32. А тепер передаю вас, брати, Богові й слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам насліддє між усіма освяченими.

33. Срібла або золота або одежи, нічого не жадав я.

34. Сами ж знаєте, що потребинам моім і тим, хто бував зо мною, служили оці руки.

35. У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памьятати слово Господа Іисуса, що він казав: Більше щастє давати, ніж приймати.

36. І се промовивши, упав на коліна своі, й моливсь із усіма ними.

37. Доволі ж було плачу у всіх, і, впавши на шию Павлові, цілували його.

38. Смуткучи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видіти. І провели його до-коробля.

Глава 21↑

Як же сталось, що ми поплили, попрощавшись із ними, то просто верстаючи дорогу, прибули ми в Кос, другого ж дня в Родос, а з відтіля в ІІатару.

2. І, знайшовши корабель, що плив у Финикію, сівши поплили.

3. Зуздрівши Кипр і минувши його ліворуч, поплили ми в Сирію, та й пристали в Тирі: там бо треба було кораблю скинути тягар.

4. І, знайшовши учеників, пробули ми там сім день. Вони Павлові казали Духом не йти в Ієрусалим.

5. А як сталося, що ми скінчили дні, вийшовши пійшли ми; а всі провожали нас із жінками й дітьми аж за город; і приклонивши коліна на березі, помолились,

6. І, попрощавшись один з одним, увійшли в карабель, вони ж вернулись до дому.

7. Ми ж, скінчивши плавання від Тира, пристали в Птоломаіді, і привітавши братів, пробули в них один день.

8. Назавтра ж, вийшовши ті що з Павлом, прибули в Кесарію; й ввійшовши в господу Филипа благовістника, одного з семи, пробували в його.

9. Було ж у його четверо дочок дівчат, що пророкували.

10. Як же пробували там много днів, прийшов з Іудеі один пророк, на імя Агав.

11. І, прийшовши до нас, і взявши пояс Павла, звязавши руки своі й ноги, сказав: Так каже Дух Святий: Чоловіка, чий се пояс, оттак звяжуть у Ієрусалимі Іудеі, і видадуть у руки невірним.

12. Як жє почули ми се, благали ми й тамошні, щоб, не йшов він у Ієрусалим.

13. Озвався ж Павел: Що робите плачучи та рвучи мені серце? я бо не то звязаним бути готов, та й умерти в Ієрусалимі за ймя Господа Іисуса.

14. Як же він не дав себе вговорити, замовкли ми, кажучи; Нехай буде воля Господня.

15. По тих же днях, налагодившись, пустились у Ієрусалим.

16. Ішли ж з нами й деякі з учеників із Кесариі, й вели одного Мнасона Кипрянина, старого ученика, в котрого б нам оселитись.

17. Як же прибули в Ієрусалим, радо прийняли нас брати.

18. Назавтра ж прийшов Павел до Іакова, прийшли ж усі старші.

19. И, привітавши іх, росказував про все, що зробив Бог між невірними через служеннє його.

20. Вони ж, вислухавши, прославляли Господа, й сказали йму; Бачиш, брате, скільки тут тисяч Іудеів, що увірували, а всі вони ривнителі закону.

21. Про тебе ж дознались, що ти навчаєш відступлення від закону Мойсеєвого усіх Іудеів, які живуть між невірними, говорячи щоб не обрізували дітей своіх, ані додержували звичаів.

22. Що ж тепер (робити)? Мабуть зійдеться народ: прочують бо, що прийшов єси.

23. Зроби ж оце, що тобі скажемо. Є в нас чотирі чоловіки таких, що мають на собі обітницю.

24. Узявши іх, очистись із ними, та й втраться на них, щоб обстригли голови; то й знатимуть усі, що чого дознались про тебе, се ніщо, та що й ти ходиш у законі, хоронячи його.

25. Що ж до увірувавших невірних, ми писали, присудивши, щоб такого нічого вони не додержували, а тільки щоб хоронились идольскоі жертви, та крові та давленого та блуду.

26. Тоді Павел, узявши тих чоловіків, очистившись із ними, увійшов на завтра в святилище, звіщаючи сповненнє днів очищення, доки принесеться за кожного з них принос.

27. Як же вже мало сім день скінчитись, Азийські Іудеі, побачивши його в святилищі, збунтували ввесь народ, і наложили руки на його.

28. Гукаючи: Мужи Ізраілеві, помогайте! Се чоловік, що проти народу й закону й місця сього всіх усюди навчає, та що й Єленян увів у святилище, й опоганив святе місце се.

29. (Виділи бо Трофима Єфесця у городі з ним, про котрого думали, що його увів у святилище Павел).

30. І заворушивсь увесь город, і постало збіговище народу; і взявши Павла, виволікли з церкви, і зараз зачинили двері.

31. І як хотіли вбити його, дойшла вістка до тисячника роти, що ввесь Ієрусалим збунтувався.

32. Він, узявши зараз воінів і сотників, побіг, на них; вони ж, побачивши тасячника та воінів, перестали бити Павла,

33. Приступивши ж тисячник узяв його і звелів заковати въ два ланцюги, і питав, хто він такий, і що зробив.

34. І деякі кричали одно, а инші друге між народом; і, не змігши довідатись нічого певного за гуком, звелів вести його в замок.

35. Як же дійшов до сходів, то прилучилось, що мало не несли його воіни задля натовпу народу.

36. Ішло бо за ним множество народу з криком: Страть його!

37. А, як мали вводити Павла в замок, сказав він тисячнику: Чи дозволиш сказати що тобі? Він же каже: Чи вмієш по грецькі?

38. Чи не ти єси Єгиптянин, що перед сими днями зробив бунт та вивів у пустиню чотирі тисячі народу розбишацького?

39. Сказав ж Павел: Я Іудей Тарсийський, славного города Киликіі житель; прошу тебе, дозволь мені промовити до народу.

40. Як же дозволив, тоді Павел, ставши на сходах, махнув рукою до народу, і як настало велике мовчаннє, промовив Іудейською мовою, говорячи:

Глава 22↑

Мужи брати й батьки, вислухайте тепер моє оправданнє перед вами.

2. (Почувши ж, що Іудейською мовою говорив до них, ще більш утихомирились).

3. Я справді Іудей, рождений у Тарсі Киликийському, зрощений же у сьому городі при ногах Гамалиіла, навчений добре отцовського закону, бувши ревнителем Бога, якож ви всі тепер.

4. Я сей путь гонив до смерти, вяжучи та віддаючи в темниці чоловіків і жінок;

5. Якож і архиєрей свідкує мені, і вся старшина, від котрих і листи взявши до братів, ішов я в Дамаск, щоб звязавши привести в Ієрусалим й тих, що там були, щоб скарано іх.

6. Сталося ж мені, як ішов я і наближавсь до Дамаску о полудні зразу осияло мене велико світло з неба.

7. І впав я на землю, й почув голос, який казав мені: Савле, Савле, чого мене гониш?

8. Я ж озвавсь: Хто єси, Господи? І сказав до мене: Я Іисус Назарей, котрого ти гониш.

9. Ті ж, що були зо мною, бачили світло й полякались; голосу ж не чули, що казав мені.

10. Сказав же я: Що робити мені, Господи? Господь же сказав до мене: Уставши йди в Дамаск; і там скажеться тобі про все, що постановлено тобі робити.

11. Як же не бачив я від сяєва того світла, то ведений за руку від тих, що були зо мною, увійшов я в Дамаск.

12. Ананія ж, чоловік один побожний по закону, доброі слави у всіх тамошніх Іудеів.

13. Прийшовши до мене й ставши, сказав мені: С[авле] брате, прозри. І я тієі [ж го]дини побачив його.

14. Він же сказав: Бог отців наших вибрав тебе розуміти волю Його, й бачити Праведника, й чути голос із уст Його.

15. Бо будеш свідком Йому перед усіма людьми у тому, що ти бачив і чув єси.

16. А тепер чого гаєшся? уставши охрестись, та обмий гріхи твоі, призвавши імя Господнє.

17. І сталось, як вернувсь я в Ієрусалим та моливсь у церкві, то був у захопленню,

18. І побачив Його, і Він сказав мені: Поспіши та вийди швидче з Ієрусалиму: бо не приймуть свідчення твого про мене.

19. А я сказав: Господи, вони знають, що я вкидав у темниці та бив по синагогах тих, що, вірували в Тебе.

20. І як пролилась кров Стефана, свідка Твого, я сам стояв і похваляв убийство його, стережучи одежи убийців його.

21. І сказав до мене: іди; бо я до невірник далеко пошлю тебе.

22. Слухали ж його аж до сього слова, й зняли голос свій, кажучи: Геть із землі такого! не мусить він жити.

23. Як же кричали вони та кидали одежу, та підкидали [порох]ом на воздух,

24. Звелів тисячник вести його в замок, і казав бійкою допитуватись у нього, щоб дознатись, чого так гукають на нього.

25. Як же ростягнуто його реміннєм, сказав Павел до сотника стоячого: Хіба годиться вам чоловіка Римлянина, та й несудженого, бити?

27. Почувши ж сотник, приступивши до тисячника, сповістив, говорячи: Дивись, що хочеш робити: чоловік бо сей Римлянин.

27. Прийшовши тисячник промовив до нього: Скажи мені, чи Римлянин єси ти? Він же сказав: Так.

28. І відказав тисячник: За велику суму здобув я се горожанство. Павел же сказав: Я ж і родивсь (у йому).

29. Зараз тоді відступили від його ті, що мали в його допитуватись; і тисячник злякався, довідавшись, що се Римлянин, і що він його закував.

30. На завтра ж, хотівши довідатись певно, за що винуватять його, зняв з його кайдани, і звелів прийти первосвященикам і всьому синедріону і вивівши Павла, поставив перед ними.

Глава 23↑

Поглянувши ж Павел пильно на синедріон, сказав: Мужи брати! я жив у всій добрій совісті перед Богом до сього дня.

2. Первосвященик же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його в лице.

3. Тоді сказав Павел до його: Битиме тебе Бог, стіно побіляна; й ти сидиш, судячи мене по закону, а проти закону велиш мене бити.

4. Ті ж, що стояли, сказали: Ти первосвященика Божого злорічиш?

5. Сказав ж Павел: Не знав я брати, що се первосвященик: писано бо: Не казатимеш лихого на князя народу твого.

6. Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга Фарисейська, покликне в синедріоні: Мужи брати! я Фарисей, син Фарисеів, за надію й воскресенне мертвих мене судять.

7. Як же се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; й розділилась громада.

8. Садукеі бо кажуть, що нема воскресення, ні ангела, ні духа, а Фарісеі визнають обох.

9. Постав же крик великий; і вставши книжники части Фарисейськоі, змагались, говорячи: Нічого лихого не знаходимо в чоловікові сьому; коли ж дух промовив до його або ангел, то не воюймо з Богом.

10. І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелів воінам, зійшовши та вхопивши його з посеред них, привести в замок.

11. Другоі ж ночи став перед ним Господь і сказав: Бодрись, Павле: як бо ти свідкував про мене в Ієрусалимі, так ти маєш і в Римі свідкувати,

12. Як же настав день, зробивши поєданнє деякі з Іудеів, заклялись, говорячи, що ні йістимуть, ні питимуть, доки не вбьють Павла.

13. Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили.

14. Приступивши вони до первосвящеників та старших, казали: клятьбою поклялисьмо нічого не йісти, доки не вбьємо Павла.

15. Тепер же ви дайте знати тисячникові й синедріону, щоб завтра вивів його до вас,

ніби хочете розвідатись пильніше про справу його; ми ж, поки ще він наближиться, готові будемо вбити його.

16. Прочувши ж син сестри Павловоі про іх чиганне на його, прийшовши й ввійшовши в замок, сказав Павлові.

17. Покликавши ж Павел одного з сотників сказав: Одведи хлопця сього до тисячника: має бо щось сказати йому.

18. Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця: має бо щось сказати тобі.

19. Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити мені?

20. Він же каже, що Іудеі змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у синедріон, паче б хотіли лучче роспитатись про його.

21. Ти не слухай іх: чигає бо іх на його більш сорока чоловік, що заклялися не йісти й не пити, доки не вбьють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки.

22. Тисячник же відпустив хлопця, звелівши нікому не казати, що се виявив єси передо мною.

23. І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотні воінів, щоб ішли в Кесарію, та сімдесят комонників, та дві сотні стрельців на третю годину ночи;

24. І скотину наготовити, щоб посадивши Павла, одвели цілого до старости Феликса.

25. Написав же й лист такого содержання:

26. Клавдій Лисій вельможному старості Феликсові, радуйся.

27. Чоловіка сього, що Іудеі схопили і мали вбити, пристигши я з військом одняв його, довідавшись, що він Римлянин.

28. Хотівши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в синедріон іх.

29. І знайшов, що обвинували його про питання закону іх, та ніякоі вини, достойноі смерти або кайданів, нема в йому.

30. Як же сказано мені про чиганне, що мало бути од Іудеів на чоловіка сього, зараз послав я його до тебе, звелівши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на нього. Бувай здоров.

31. Воіни ж, як звелено ім, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду.

32. А назавтра, зоставивши комонників іти з ним, вернулись у замок.

35. Вони ж, ввійшовши в Кесарію й оддавши лист старості, поставили перед ним і Павла.

34. Прочитавши ж староста й спитавши, з якоі він краіни, й довідавшись, що з Киликіі,

35. Слухатиму тебе, каже, як прийдуть і винувателі твоі. І звелів стерегти його в Преторіі Иродовій.

Глава 24↑

По пьяти ж днях прийшов первосвященик Ананія з старшими й з ритором Тертулом якимсь: вони озвались перед управителем проти Павла.

2. Як же покликано його, почав винувати Тертул, говорячи: Дознаючи через тебе великого впокою й всякого добра, що сталося народові сьому за твоім дбаннєм,

3. Завсіди і всюди приймаємо (се), вельможний Феликсе, з усякою дякою.

4. Та, щоб довго тобі не докучати, благаю вислухати нас у коротці, твоєю ласкою.

5. Знайшли бо ми, що чоловік сей зараза, і зачинщик він бучи між усіма Іудеями по вселенній, і ватажок Назорейськоі єреси.

6. Що й церкву наражився опоганити; ми його і взяли, і хотіли по нашому закону судити.

7. Пристигши ж Лисій тисячник, з великим насильством узяв його з наших рук.

8. Звелівши винувателям його йти до тебе. Від його можеш сам судивши про все дознатись за що ми винуємо його.

9. Пристали ж (на се) і Іудеі, говорячи, що се так єсть.

10. Озвався Павел, як кивнув йому управитель говорити: Знаючи від многих літ тебе суддею народові сьому, тим радніщ про себе відповідаю.

11. Ти можеш зрозуміти, що не більш, як дванадцять днів, відколи я прийшов поклонитись у Ієрусалим.

12. Та й ні в церкві не знайшли мене, щоб я до кого промовляв, або робив усобицю в народі, ні по синагогах, ні в городі;

13. Ані довести мені не можуть, у чому тепер винують мене.

14. Визнаю ж тобі се, що в сьому вченню, котре вони звуть єрессю, служу так Богу отців, віруючи всьому, що по закону і що в пророках написане.

15. Маючи надію в Бозі, чого й самі оці сподіваються, що має бути воскресеннє мертвих праведних і неправедних.

16. На те я й подвизаюсь, щоб мати по всяк час чисту совість перед Богом і людьми.

17. По многих же літах прийшов я зробити милостиню народові моєму та приноси.

18. У сьому знайшли мене очищеного в церкві, ані з натовпом ані з бучею, деякі Іудеі з Азіі,

19. Котрим би треба перед [те]бе прийти і винувати, коли б що мали проти мене.

20. Або самі оці нехай скажуть, чи знайшли в мені яку неправду, як стояв я перед синедріоном.

21. Окрім одного голосу сього, котрим покликнув, стоячи між ними: що за воскресеннє мертвих я суд приймаю сьогодні од вас.

22. Вислухавши ж се Феликс, відослав іх, докладніш довідавшись про вчення се говорячи: Як Лисій тисячник прийде, розберу вашу справу,

23. І звелів сотникові стерегти Павла, й давати волю, й нікому з його знакомих не забороняти послугувати або приходити до його.

24. По кількох же днях, прибувши Феликс із жінкою своєю Друзилою, Іудеянкою, покликав Павла, і вислухав його про віру в Христа.

25. Як же казав він про правду й здержаннє, й про суд, що має бути, злякавшись Феликс, озвався: Тепер годі, йди; мавши ж час, покличу тебе.

26. До того ж сподіваючись, що й грошей здобуде від Павла, щоб випустив його, тим же й часто прикликаючи його, бесідував з ним.

27. Як же скінчилось два роки, перемінив Феликса Порцій Фест, і хотячи Феликс угодити Іудеям, оставив Павла закованого.

Глава 25↑

Прибуши ж Фест у ту краіну, по трьох днях пійшов у Ієрусалим з Кесаріі.

2. І озвались перед ним первосвяшеники та значні з Іудеів проти Павла і благали його,

3. Просячи ласки в його, щоб послав його в Ієрусалим, змовившись, щоб його вбити на дорозі.

4. Фест же відказав, що Павла стережуть у Кесаріі, і що він сам незабаром мав вийти (туди).

5. Котрі ж з між вас, каже, згідні в сьому, нехай йдуть за мною, і коли що є в сьому чоловікові, нехай винують його.

6. І пробувши в них більш десяти днів, прибув у Кесарію; назавтра сівши на судищі, звелів привести Павла.

7. Як же прийшов він, обступил[и йо]го Іудеі, що прийшли з Ієрусалиму, приносячи на Павла [мн]огі і тяжкі вини, котрих не змогли довести.

8. А він відказав, що ні проти закону Іудейського ні проти церкви, ні проти Кесаря нічого не провинив.

9. Фест же, хотівши Іудеям угодити, озвавшись, каже Павлові: Хочеш іти в Ієрусалим, і там судитись передо мною в сьому?

10. Сказав же Павел: Я стою перед судищем Кесаревим; там маю суд приймати. Іудеів нічим не скривдив я, як і ти добре знаєш.

11. Коли я не прав і зробив що достойне смерти, не відмовляюсь і вмерти; коли ж нема в мені нічого, чім мене сі винують, ніхто не може мене ім видати. Покликуюсь до Кесаря.

12. Тоді Фест, поговоривши з радою, відказав: Ти покликуєшся до Кесаря, до Кесаря й пійдеш.

13. Як же минуло днів кілька, Агриппа царь та Верникія прибули в Кесарію вітати Феста.

14. Як же пробули тут многі дні, предложив Фест цареві Павлову справу, говорячи: Є (тут) один чоловік, оставлений вязнем од Феликса;

15. Про його, як прибув я в Ієрусалим, объявили первосвященики та старші Іудейські, вимогаючи суду на його.

16. Відказав я ім, що се не Римський звичай, видавати кого на смерть перш, ніж обвинувачений матиме винувателів перед лицем і дасться йому місце оборони від вини.

17. Як же зійшлись вони сюди, не роблячи жадноі проволоки, сівши другого дня на судищі, звелів я привести чоловіка.

18. Обступивши його винувателі, ніякоі вини не принесли, про які я думав,

19. Були ж між ними деякі змагання про марновірство іх та про якогось Іисуса, що вмер, про котрого казав Павел, що він живий.

20. Я ж, сумніваючись про се змаганнє, сказав: коли хоче, нехай іде в Ієрусалим і там судиться про се.

21. Як же Павел покликнувся, шоб його задержано до розсуду Августа, звелів я держати його, доки одішлю до Кесаря.

22. Агриппа ж каже до Феста: хотів би й я чоловіка сього послухати. Він же: завтра, каже, чутимеш його.

23. Назавтра ж, як прийшов Агриппа та Верникія з великою пихою та ввійшли в судову палату з тисячниками та городськими передніми мужами, звелів Фест привести Павла.

24. І каже Фест: Агриппо царю і всі мужи, що сидите з нами, гляньте на сього, про котрого все множество Іудеів озвалось до мене в Ієрусалимі, гукаючи, що не треба йому жити більш.

25. Я ж, зрозумівши, що нічого достойного смерти він не зробив, а як і (сам) він покликнувся до Августа, то й присудив я послати його.

26. Про його ж нічого докладного писати панові не маю. Тим привів його перед вас, а особливо перед тебе, царю Агриппо, щоб зробивши роспит, мав що написати.

27. Нерозсудливо бо мені здається послати вязника, а яка вина на йому, не означити.

Глава 26↑

Агриппа ж каже до Павла: Дозволяється тобі за себе говорити. Тоді Павел відповів, простягши руку:

2. Про все, в чому винують мене Іудеі, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогодні перед тобою,

3. А й надто, що ти свідомий всіх звичаів Іудейських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпеливо.

4. Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моім у Ієрусалимі, знають усі Іудеі.

5. Знаючи мене здавна, (коли схочуть свідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресі нашоі віри.

6. А тепер за надію обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на суді,

7. Котрого дванадцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надіються дойти. За сю надію, царю Агриппо, винуватять мене Іудеі.

8. Що? невірним здається вам (се), що Бог воскрешає мертвих?

9. Мені справді і самому здавалось, що проти імени Іисуса Назорея треба багато робити.

10. Що і робив я в Ієрусалимі, і многих святих замикав у темниці, прийнявши власть од первосвящеників, а як убивали іх, давав мій голос.

11. І по всіх школах часто караючи іх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив іх навіть і в чужих городах.

12. І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од первосвящеників,

13. О полудні, царю, в дорозі бачив я з неба світло над сяєво сонця, осиявше мене і тих, що йшли зо мною.

14. Як же всі ми попадали на землю, почув я голос, що казав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати.

15. Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же сказав: Я Іисус, котрого ти гониш.

16. Та встань і стань на ноги твоі: на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і свідком того, що бачив єси, і що объявлю тобі,

17. Визволяючи тебе від людей і від невірних, до котрих тепер тебе посилаю,

18. Відкрити очі ім, щоб обернулись від темряви до світла і від власти Сатаниноі до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і насліддє між святими вірою в мене.

19. Тим, царю Агриппо, протививсь я небесному видінню,

20. А найперш у Дамаску і в Ієрусалимі і по всій землі Іудейській і невірним проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи діла, достойні покаяння.

21. За се Іудеі, вхопивши мене в церкві, хотіли вбити.

22. Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сього дня стою свідкуючи малому й великому, нічого иншого не говорячи, як що пророки казали, що має бути і Моисей;

23. Що мусить пострадати Христос, а будучи перший з воскресення мертвих, має світло проповідувати народові і невірним.

24. Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.

25. Він же сказав: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди і розуму кажу.

26. Знає бо про се царь, до котрого і промовляю вільно: певен бо я, що ніщо з сього перед ним не втаілось: бо не в закутку се діялось.

27. Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.

28. Агриппа ж каже до Павла: За малий (час), вговорив єси мене бути християнином.

29. Павел же сказав: Бажав би я від Бога, щоб і за малий і за довгий (час) не тільки ти, та й всі, хто чує мене сьогодні, стались такими, як я, окрім оцих кайданів.

30. І як промовив се, устав царь і игемон і Вереникія і ті, що сиділи з ними,

31. І, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи: що нічого смерти достойного не робить чоловік сей.

32. Агриппа ж каже Фестові; Можна було б випустити сього чоловіка: коли б не покликався до Кесаря. Через се і зважився правитель послати його до Кесаря.

Глава 27↑

Як же присуджено, щоб плисти нам в Італію, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на імя Юлія, Августовоі роти.

2. І взійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти до місць Асийських, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.

3. А другого дня пристали в Сидоні. І ходивши Юлій ласкаво коло Павла, дозволив іти до другів, щоб дізнати іх піклування.

4. А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра: бо вітри були противні.

5. І, перепливши море, що проти Киликиі та Панфилиі, прибули в Мири Ликийські.

6. А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італію, посадив нас на нього.

7. Многі ж дні помалу пливучи і ледве бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,

8. І ледве минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько Город Ласея.

9. Як же доволі часу минуло і було вже небезпечне плаваннє, тим, що вже і піст минув, то раяв Павел,

10. Кажучи ім: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для корабля, та і для душ наших буде плаваннє.

11. Сотник же керманичові і властителеві коробля довіряв більш, ніж тому, що сказав Павел:

12. Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше іх давали раду пуститись звідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикіі, перезимувати в пристані Крицькій, що лежить між вітром полуденним і західнім.

13. Як же повіяв полуденний вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.

14. Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий евроклидон.

15. Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, та віддались ми (хвилям) і носило нас.

16. На остров же якийсь набігши, званий Клавда, насилу здоліли удержати човна,

17. Котрий стягнувши, усякого способу добірали, підвязуючи корабля, і боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, так нас носило.

18. А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.

19. А третього дня своіми руками повикидали вещі з корабля.

20. Як же ні сонце, ні зорі не являлись многі дні, і налягала немала буря, то на останок і вся надія віднялась, щоб спастися нам.

21. Як же довго не йіли ми, тоді ставши Павел серед них сказав: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такоі втрати і шкоди.

22. А тепер благаю вас, бодріться: не буде бо погибели ні одній душі з вас, окрім корабля.

23. Явився бо мені сієі ночи ангел Бога, котрого я єсть і котрому служу,

24. Кажучи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед Кесарем, і ось дарував тобі Бог усіх тих, що пливуть з тобою.

25. Тим бодріться, мужи, бо я вірую Богу, що так буде, як сказано мені.

26. Мусимо бо до острова якогось пристати.

27. Як же настала чотирнадцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;

28. І змірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сажнів пьятнадцять.

29. І, опасуючись, щоб не набігти на камьянисте місце, кинули з корми чотирі якори і дожидали дня.

30. Як же корабельники хотіли втікти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, ніби хочуть кинути якоря з носу,

31. Сказав Павел сотникові і воінам: Коли сі не зостануться на кораблі, то ви не можете спастися.

32. Тоді воіни пообтинали верівки в човні, та й дали йому впасти.

33. Як же почало дніти, благав Павел усіх прийняти йіжи, говорячи: Сьогодні чотирнадцятий день ви ждучи постите, нічого не йівши.

34. Тим же благаю вас, прийміть йіжи: воно бо для вашого спасення: ні в кого бо з вас і волос не впаде з голови.

35. Сказавши ж се і взявши хліб, оддав Богу хвалу перед усіма, і переломивши почав йісти.

36. Тоді повеселіщали всі, і вони прийняли йіжу.

37. Було ж нас у кораблі всіх двісті сімдесят і шість душ.

38. А наситившись йіжею, облегчили корабль, викидаючи пшеницю в море.

39. Як же настав день, не пізнали землі, загледіли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.

40. І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши стерна і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.

41. Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою хвиль.

42. Між воінами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб котрий випливши не втік.

43. Сотник же, хотівши спасти Павла, заборонив ім що загадали, і звелів, щоб, хто вміє плавати, щоб перші скочивши вийшли на землю,

44. А останнім спасатись, кому на дошках, а кому на чому-нибудь з корабля. І сталось так, що всі спаслись на землю.

Глава 28↑

Спасшися ж, довідались, що остров зветься Мелит.

2. Чужоземці ж показали нам не мале милосердє: розложивши бо багаттє, прийняли всіх нас задля дощу що йшов і задля холоду.

3. Як же набрав Павел оберемок хворосту і положив на огнище, вибігши від жару гадина, почепилась на руці його.

4. Побачивши ж чужоземці, що змія висіла з руки його, говорили між собою:

5. Певно сей чоловік убийця, що спасся з моря, та суд (Божий) не дав йому жити.

6. Він же струснувши гадюку в огонь, не дізнав ніякого лиха.

7. Вони ж, дожидаючи, що він має опухнути або зразу впаде мертвий, як же довго дожидались і бачили, що ніякого лиха йому не сталось, перемінивши думки, казали, що се бог.

8. Навкруги ж сього місця були землі першого на острові, на імя Публія. Він, прийнявши нас три дні поприятельски гостив.

9. І сталось, що батько Публиів лежав, боліючи на пропасницю та на живіт. Приступивши до нього Павел, помоливсь і положивши руки на нього, сцілив його.

10. Як же сталося, то й инші на острові, що мали недуги, приходили та й сцілялись.

11. Вони і великою честью пошуновали нас, а як ми відпливали надали чого нам треба (було).

12. По трьох же місяцях одвезлись ми кораблем Александрійським, називаємим Диоскур, що зимував на острові.

13. І. припливши в Сиракузи, пробули (там) три дні.

14. А звідтіля відпливши, прибули в Ригію, і за один день, як настав полуденний вітер, прийшли другого дня в Путеол.

15. Де знайшовши братів, ублагані були від них перебути у них сім день; так прийшли в Рим.

16. І звідтіля, почувши брати про нас, повиходили назустріч нам аж до Апиєвого торгу та Трьох Гостинниць. Побачивши іх, Павел подякував Богу і, набрався смілости.

17. Як же прийшли ми в Рим, сотник передав вязників воіводі; Павлу ж дозволено жити окроме з воіном, що стеріг його.

18. Сталося ж по трьох днях, скликав Павел первих із Іудеів і як посходились вони, сказав до них: Мужи брати, нічого не зробивши противного народові або звичаям отцовським, передан я, яко вязник, у руки Римлянам.

19. Роспитавши вони мене, хотіли випустити: бо ніякоі вини смерти не було в мені.

20. Як же противились Іудеі був я змушений покликатись до кесаря, не якоби мав чим обвинуватити народ мій.

21. Тим же скликав я вас, щоб побачити вас та поговорити: бо за надію Израилеву залізом сим оковано мене.

22. Вони ж промовили до нього: Ми ані письма про тебе не одержували в Іудеі, ані прийшовши хто з братів звістив або сказав про тебе що лихе.

23. Та бажаємо від тебе чути, що ти думаєш: бо про сю єресь відомо нам, що всюди противляться ій.

24. Призначивши ж йому день, поприходили до нього в оселю многі. Викладував він ім, свідкуючи про царство Боже, і впевняючи іх про Іисуса, з закону Моисеєвого і з пророків, од ранку до вечора.

25. І деякі увірували в слова його, а инші не увірували.

20. І будучи в незгоді між собою, розійшлись, як промовив Павел одно слово: що добре промовив святий Дух через Ісаю пророка до батьків наших,

27. Кажучи: Іди до людей сих та скажи: Слухом будете слухати, та й не зрозумієте, і дивлячись будете дивитись, та й не побачите:

28. Бо серце сього народу затвердило, і ушима тяжко чують, і очі своі позаплющували, щоб не бачили очима, і ушима не чули, і серцем не розуміли, і не навернулись, щоб я сцілив іх. (Ісаіі 6, 9, 10).

29. Відомо ж нехай вам буде, що послане невірним спасеннє Боже вони чутимуть.

30. І, як промовив сі слова, пійшли Іудеі, маючи велике змаганнє між собою.

31. Пробував же Павел цілих два роки в найнятій хаті своій, і приймав усіх, хто приходив до нього.

32. Проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Іисуса Христа з усією сміливостю без заборони.

Опубліковано: 11.03.2015; востаннє змінено: 16.01.2017.