Премудрість Божа
-
1. Урок
2. Само по собі?
3. Премудрість Божа
4. Чудо для царя Соломона
5. Царство короля
6. Небесний слід
Урок
Батько накреслив на грядці свого городу три початкові букви імені того сина і засипав ці борозенки насінням салату. Днів десять по тому хлопчик, здивований, прибіг до батька і повідомив, що його ім’я виросло на грядці.
Батько посміхнувся і зробив вигляд, що не вірить у таке диво. Тоді дитина стала наполягати, щоб батько пішов на город і переконався у цьому сам. Батько погодився і, прийшовши на грядки, сказав:
— Це звичайна випадковість.
Хлопчик задумався. «Як же це ні з того ні з сього виросло моє ім’я? — розмірковував він. — Хто-небудь це неодмінно влаштував, тільки я не знаю, хто і як».
Користуючись таким випадком, батько сказав синові:
Ти правий, це не могло відбутися само по собі. От так-то й увесь світ, що ти бачиш, не міг утворитися сам по собі, якби його не створив Бог, Якого ми тому і називаємо Творцем не тільки землі, але й неба.
Само по собі?
Один американський професор-біолог щоденно вивчав закони життя: від найпростіших рослин до тварин і людини. Він завжди дивувався таємниці Божого творіння.
У нього, до речі, був товариш, астроном. Багато ночей проводив той за телескопом, вивчаючи мільярди зірок і планет.
Якось уночі астроном узяв біолога із собою до обсерваторії. Показав йому малесеньку світлу цятку на небі і запропонував розглянути її у величезний телескоп. Картина була настільки вражаюча, що в біолога аж дух захопило: світла цяточка виявилася неймовірною безліччю великих і маленьких зірок, звитих у формі величезної спіралі. Астроном пояснив:
— Це Галактика, яка складається приблизно із сотні мільярдів сонячних систем.
Професор-біолог, вражений величчю творіння й відчувши себе зовсім крихітним, розчулено вигукнув:
— Яка ж мудрість і сила у Господа, якщо Він створив усі ці зірки!
— Всесвіт виник сам по собі, — заперечив товариш, — існують певні теорії…
Астроном не вірив у існування Бога-Творця.
Через деякий час біолог запросив його на вечерю. Під впливом побаченого в обсерваторії він купив макет Сонячної системи і помістив у своєму кабінеті.
Астроном був сам не свій від здивування.
— Оце так річ! — присвиснув він. — Кожна планета обертається навколо Сонця точно по своїй орбіті! Хто зробив цей макет?
Професор усміхнувся і відповів:
— Ніхто. Він виник сам по собі.
Премудрість Божа
Якось один мудрець відпочивав під яблунею. Лежить він, слухає, як пташки співають, розмірковує:
— Скільки у природі незрозумілого! Як це так виходить, що яблука, сливи й вишні ростуть на великих і високих деревах, а гарбузи — на землі. Чи не краще було б навпаки?
Тієї ж миті з високої гілки зірвалося яблуко і стукнуло мудреця по носі.
— Я зрозумів! — зрадів мудрець. — Бог влаштував усе мудро. Якби гарбузи росли на деревах і на мене зараз упав гарбуз, то вже ніколи не довелося б мені їсти яблук…
Чудо для царя Соломона
Одного разу майбутній цар Соломон, будучи ще юнаком, сидів, глибоко замислившись, під пальмами в саду свого батька. До нього підійшов Нафан, його вчитель, і спитав:
— Про що ти так замислився?
Юнак підняв голову і відповів:
— Мені хотілося б побачити чудо, Нафане!
Учитель Нафан посміхнувся і сказав:
— Коли я був таким як ти, я бажав того ж.
— І що ж, здійснилося твоє бажання? — поспішно запитав юнак.
— Одного разу я побачив, як гранатова кісточка впала в ямку, земля одразу ж дала тріщину — і з маленького зерняти з’явилося два листочки. Але не встиг я розглянути їх, як вони склалися і утворили круглий стовбур, який на моїх очах ставав усе товстішим і вищим. Поки я дивився, на стовбурі з’явилися гілки. Вони покрилися зеленим листям, так що я опинився в прохолодній тіні і відчув приємний аромат. Дерево зацвіло. Я підвів голову і побачив, що між листям уже з’явилися плоди.
Тут Нафан замовк. Соломон же поспішно спитав:
— Я теж хотів би побачити таке чудо!
Нафан сказав:
— Ти можеш побачити все те, що я тобі розказав, у саду твого батька. Чи не те саме відбувається навесні з кожним деревом?
— Так, — погодився Соломон, — але це здійснюється якось само по собі і протягом досить довгого часу.
Учитель Нафан відповів йому:
— Хіба тому, що воно здійснюється непомітно, воно втрачає свою принаду? Я думаю, що від цього воно стає ще більш божественне. Придивися до природи — і ти швидше пізнаєш Творця.
Царство короля
Якось король, який дуже любив дітей, зайшов у сільську школу довідатися, чим діти займалися до його приходу і, дізнавшись, що читанням, звелів одному з хлопчиків продовжувати заняття.
Учень став жваво читати про те, що все, що існує в природі, поділяється на три царства: тваринне, рослинне й мінеральне, причому людина відноситься до тваринного царства.
— Добре, — сказав король, коли дитина закінчила, — але чи всі зрозуміли прочитане?
— Усі, — хором відповіли діти.
— Чудово! У такому випадку я вас зараз перевірю. — І король, вказавши на великий коштовний камінь, який прикрашав його перстень, запитав: — До якого царства віднести його?
— До мінерального, — дружно відповів клас.
— Чудово. А горобця?
— До тваринного царства.
— Ну, а до якого царства належу я?
— Також до… — почали було діти, але раптом зам’ялися і похнюпилися.
— Ну, і що ж вас збентежило? — посміхнувся король. — Кажіть же, кажіть, я не розсерджуся.
Але клас продовжував мовчати. Пройшло кілька секунд, перш ніж на передній лаві хлопчик років десяти сміливо підняв руку.
— Ага, молодець. Скажи ж мені, хоробра дитино, до якого царства ти відносиш мене?
— До царства Божого, — несподівано для всіх відповіла дитина.
— Ти хороше дитя і разом із тим справжній мудрець, — сказав король і ласкаво погладив хлопчика по голові. — Дай Бог, щоб ти все життя пам’ятав, що у людини безсмертна душа, і що створена вона для пізнання Бога і прославлення Його імені. У повсякденному житті дехто, на жаль, про це забуває, і замість того щоб ретельно оберігати своє серце від усього поганого, вдається до грубих пристрастей і розпусти, опускається до рівня тварин і тим самим спотворює свою душу, створену за подобою Творця.
Небесний слід
Один француз у супроводі провідника-араба подорожував по пустелі. День у день араб схиляв свої коліна для молитви. Якось увечері невіруючий француз запитав в араба:
— Звідки ви знаєте, що існує Бог?
Провідник на хвилину зупинив свій погляд на насмішникові і відповів:
— Звідки я знаю, що існує Бог? А з чого ви взяли, що минулої ночі мимо нашого намету пройшов верблюд, а не людина?
— Ну, це видно по слідах, — відповідав невіруючий француз.
Тоді, вказуючи на призахідне сонце, що заливало своїми променями весь обрій, араб сказав:
— Дивлячись на творіння, пізнаєш Творця.
