7. До Немесія
7. До Немесія
Немесію, око правосуддя й красномовства, ти колись був славний у царя тим, що вмів давати велику силу прадавнім і авзонським законам, при вівтарях правосуддя викривав неправу справу власними словами супротивника, 5. а наостанок сяєш на високому місці правителя в боголюб’язних каппадокійців, показуючи їм начатки свого правознавства! Інші стали б звеличувати твою славу у віршах і гучних піснях, виливаючи з вуст те полум’яне красномовство, яке тобі властиве, в якому ти всіх залишив далеко за собою, тому що, якби хто захотів докладно описувати твої доблесті, вони, як потік великої ріки, розділилися на багато гілок, 10. склали б достатній предмет для багатьох промов; інші ж, зобразивши різцем або відливши у горні з міді твій лик, о муже, рясний словом, поставили б на міських площах безмовного Немесія, 15. щоб прославити тим свої міста, бо містам приносить славу й сам образ доброго правителя, видимого нащадками. А мене великий Бог зробив знавцем небесного й земного; у мене розум, 20. при осяянні великого Духа досліджуючи самі глибини, літає найвище; і тому говоритиму, що тільки пристойно сказати тому, хто священнодіє, громогласному віснику істини, учневі тих, які не на твердість доказів покладалися, не силою багатства надимались, але, не будучи доти славними, уловили світ у жадані Божі сіті, 25. щоб усякий зізнався, що через них діяла сила Бога-Слова. Але і ти вшануй увагою мою пісню; ти довгий час тішив слух приємними, але суєтними піснями, в яких, як у любодійних жінок, привабливість підробна; 30. тепер схили ненадовго свій слух до моїх слів, у яких становить нев’янучу й незмінну красу думка, яка ясним світлом осяяла чисті очі. Тому що якби Христос з неба уразив і простромив наскрізь твоє серце Своєю животворчою стрілою, 35. то, розглянувши уважно ту й іншу любов, ти довідався б, як приємно вражає жало стріли Царевої.
Сива моя голова і зігнуті члени вже схилилися до вечора хворобливого життя. Багато скорбот зустрічало моє серце, 40. а між ними багато і короткочасних насолод; але я не бачив ще слави, яка була б вища й міцніша за славу наближатися до Божества пренебесного Бога. Одна слава була для мене приємна — здобути пізнання, які зібрали Схід, і Захід, і краса Еллади — Афіни; 45. над цим я багато і довгий час трудився. Але всі ці пізнання, кинувши на землю, я поклав до ніг Христових; вони поступилися Слову великого Бога, Яке настільки ж затьмарює Собою всяке витійство і різне слово людського розуму, наскільки високоходяче сонце затьмарює собою інші зірки. 50. Тому зваж на мої слова, це й для тебе буде краще.
Людині, яка є Боже творіння, прекрасний і нетлінний образ небесного Слова, як духовний, здатний до духовного відання і красномовний, — людині, кажу, не дозволено і не властиво всупереч справедливості схилятися перед суєтними ідолами, перед незначними, складеними із тлінної речовини зображеннями 55. риб, земних тварин і повітряних птахів, — перед цими творіннями людської руки, що гинуть від іржі й молі, — творіннями з речовин, з яких одна частина вшановується, а інша кинута з презирством. Людина не повинна поклонятися небесним тілам, які при всій своїй великій красі не боги, а творіння Бога Творця; 60. не повинна поклонятися ні місяцю, ні сонцю, ні зіркам — цим прикрасам неба, ні самому небу — цьому неосяжному тілу, яке обертається колом, прикрашеному багатьма внутрішніми красотами, цьому безмовно віщаючому і разом гучномовному проповідникові того мистецтва, 65. яке поставило і гармонійно зв’язало цей всесвіт, щоб людина через видиме пізнавала невидиме. Тому що хто бачить чудовий дім, той уявляє собі і того, хто збудував дім; і корабель є безмовний провісник будівельника корабля.
А ти, будівельник богів, батько нових небожителів, 70. ти з ненависними вшановуваннями уже схиляєш коліна і перед безсилими демонами, називаючи їх злими й добрими, тоді як усі вони злі, неприємні доброму творінню, заздрі, бісолюбиві, люті, насолоджуються тілом і жиром жертв, загрузли в нечистотах. Їх після довгочасного панування на землі 75. вигнав Своєю чесною кров’ю Христос — Слово великого Бога, коли в людському образі явився нездоланний Бог. Він припинив злочинні кровопролиття і показав нам розумну жертву, доти таємну і виявлену 80. деяким. І не дивуйся цьому! Часто і я, Христове надбання, тільки-но виголошував високоповажне Ім’я, як демон із шумом тікав далеко, сумуючи і сповідуючи могутність Царя в горніх. Те ж саме відбувалося, коли я зображав у повітрі знамення великого хреста. І таке зображення робилося переможним знаком, 85. як древні руки великославного Мойсея.
Бажав би я зійти на верх високої вежі і промовити вголос усім жителям землі: «Смертні люди! Будівельники того, чого не існує! Чи довго вам 90. зваблюватися й зваблювати неправильними, наяву видимими мріями й без мети блукати по землі? Суємудрі служителі ідолів! Заступниками своїх пристрастей ви придумали поставити непотрібних богів, неправдомовців, людиновбивць, непокірливих, клятвопорушників, хижаків, андрогінів, перелюбників, мужоложників. 95. Дивися, у скільки видів перетворювався найперший з них 1, щоб задовольнити свою розпусту. Він бував волом, лебедем, золотом, змією, чоловіком, ведмедем; приймав на себе всякий вигляд, якого вимагала немічна дитина — нетерплячий Ерот, як запевняють самі творці цих безсилих богів. Але не досить цього; ви й власні пристрасті вшановуєте жертвами, 100. і для кожного пороку є у вас особливий заступник, щоб усякий гріх не тільки залишався непокараним, а навіть шанувався доброю справою, тому що той, хто виявив йому шану, догоджає тим Богові. Розглянь і інше полчище горезвісних помічників — цих іфіфалів рогатих, що не мають шиї, до половини тіла змій, звіроподібних, що поєднують в собі різні члени 105. звірів, гідних сміху чудовиськ!» О, якби вони побачили в себе таких дітей, яких шанують за богів! О, якби зробилися вони такими ж помічниками для своїх друзів або самі зустріли таких же помічників, коли загрожує їм ворог, яких помічників своїм порокам мають у цих богах! 110. Але для чого описувати тобі це докладно і зі священних вуст виливати такі мерзоти? Одне важливіше за все, але це, як цвяхом, скріпляється словом.
Ми за допомогою високих книг і божественних пророків, а наостанок богонатхненних учеників Заступника Христа, у яких розум написаний 115. світлосяйним Духом і які чистим серцем бачили великого Бога (а це єдиний спосіб осягати невидиме Божество), — ми стали знавцями в небесному, освічені Самим Богом і сходимо вище й вище, скільки нам, одноденному творінню, можливо сходити тут до Бога; 120. тому що око і при дуже гострому зорі не легко проникає крізь хмари. Але більше відання буде дане нам згодом; тому що там і нагороджується бажання, що досягає бажаної мети. І ті з вас, які настільки ж стали уважні до нашого вчення, наскільки колись були до ваших байок і згубним вшановуванням, 125. ті трикратно і чотирикратно блаженні смертні, бо не однодумні на зле, але піддали його законному покаранню; і тих, кого ви вшановуєте вівтарями, милозвучними народними гімнами, горезвісними гекатомбами, нерідко вони віддавали в їжу довговічним воронам.
130. Якщо ж вашим богословам (тому що і у вас є, точно є, тлумачі священних пісень) завгодно стверджувати, що хоча все це — порожня пісня, викладена розміреним словом за законами приємного милозвуччя, грайлива байка, однак і в цьому під розкішною видимістю ховається важливіша думка, 135. що вбачається розумними, і має дві сторони, як і дволикий Гермес, який одним лицем дивиться уперед, а другим назад, то зауваж, що й проти цього є в мене незборимий, як думаю, довід. І в наших Писаннях двоякий є зміст, один внутрішній — достославного Духа, а другий зовнішній; 140. обидва ж Божественного накреслення. І один незрозумілий небагатьом, а другий — багатьом на той, думаю, кінець, щоб перевагу мали мудрі або, щоб те, що з труднощами здобувається, твердіше дотримувалося; бо те, що легко здобувається, те неміцне. Втім, у наших Писаннях і саме тіло світле, і одягає собою боговидну душу; це подвійний одяг — 145. багряниця, що просвічується ніжною срібловидністю. Але в нас нічого немає соромного, що закривало б собою Бога. Соромлюся на допомогу Божеству вживати байку. Хто наказує тобі, поспішаючи в Ітаку, плисти повз стрімчаки Сцилли 150. або повз грізну й згубну Харибду, де до закінчення плавання можеш загинути? Хто змушує тебе, ідучи до джерела чистого Божества, зупинятися серед болота, де, поки грузнеш у тину, витече з тебе чистий струмінь?
Зверни увагу й на це мудре слово. Більшість людей злі 155. і без дороговказу схильні до пороку; деякі ж ідуть до досконалості. Зупинити потік для мене важко, а дати йому текти схилом — досить легко. Якщо ж зробиш богів заступниками розпусти, то раніше ніж розумним своїм словом розсієш морок непроникливої байки, ти занапастиш шанувальника байок, що прагне до світла. 160. Але для чого мені інші докази? Хоча ти й настільки розумний, що в стані заперечити іншого, однак впевнишся, якщо можеш, від мого доказу. Коли байки у вашому вченні становлять сутність, то киньте їх додолу. Що за приємність жертвувати своїм надбанням на честь неймовірного сорому і ганьбити Бога — батька і путівника життя? 165. А коли байка не становить сутності, і той, хто любить байкарство, як баби, які забавляються за улюбленими чашами в безсонні ночі, сам собі на очі накладає покривало, то нехай кане це в глибину моря, як і загинуло вже багато чого з таких дурниць. Тому що Христос тримає все до самих меж світу, 170. з’єднавши воєдино Своїми долонями, які колись Він простягнув на преславному хресті.
Якщо ж здається тобі непристойним, що прийшов до мене Бог через непорочну Матір за новими законами дівоцького й безмужнього народження, 175. визволяючи від страждань мене, скинутого гріхом, що Він умер, приєднався до мерців, а потім повстав, то, любителю пристойностей, що віддаєш ушановування чистим богам, народженим від чистих богів, якщо ти не чув раніше, принаймні нині вислухай від мене слово, яке вдихнув мені Христос, мій Бог, істинний у слові.
180. Багато тримаються й такого вчення, що з лона дівочого виросла Божа людина, Котру Дух зробив храмом великого Бога, створюючи чистий храм, тому що Матір є храм Христовий, а Христос є храм Слова. Бо після того, як згубний змій піддав 185. наше єство гіркому злочину, покладено було народженням Божественної людини вилікувати гріх і знищити жахливу державу найбеззаконнішого змія. Для того ця Божа людина пройшла крізь утробу і вшанувала одну половину нашого народження, а іншої не торкнулася, тому що народила безневісна Діва. 190. Але коли Дух створив і обожнив Його в утробі, після сповнення ж часу вивів на світло, тоді прийняв на Себе грубу плоть і наповнив храм чистим Божеством Цар-Слово. Але той і інша, і Божа людина й Цар-Слово, стали для мене єдиним Богом. Тому що смертне не поступилося своїм місцем 195. Безсмертному, що наповнив його. Помер же Він з власної волі, ненадовго поклавши в могилу Своє складене із членів тіло, щоб, вставши після повернення з мертвих, воскресити померлих і привернути їх до Себе, як магніт-камінь притягує тверде залізо. Бо всецілого мене, з усіма людськими властивостями, сприйняв на Себе Христос, 200. прийнявши плоть, народження, мій образ, наругу, гріб, славу, воскресіння.
Так кажу, щоб зупинити нестримне прагнення вашого слова, коли ви, покриті соромом, викликаєте мене на страшну битву і перед собою не бачите безодні бруду, а в мені помічаєте краплі. Але якщо бажаєш знати істинне вчення, прихили слух свій. 205. Знаю, що сказане мною буде неприємне для багатьох, тому що багато хто не має здорового глузду, але, захопившись суєтними думками, знехтували істиною; однак скажу, не приховуючи, безсумнівне вчення, хоча найбільше бажаю срібловидного життя.
Крім мерзенного пороку, 210. немає нічого неблагопристойного; єдина ж досконалість — чеснота. Усе інше займає середину між добром і злом і залежить від нашого волевиявлення: воно благопотрібно для добрих і, навпаки, дуже неблагопристойне для злих. Сюди ж відношу я й таємницю моєї тілесності 215. — те, що з моїми членами з’єднаний безсмертний образ. Не з ненависті Бог створив людину, яка є свідком Його Божества, земний цар і слава небесного Царя. Також не з любові Божої дано людині тяжке народження. Або припини слово, але відмовся, що маєш поняття про Божество. 220. Ти говориш: якщо Христос прийшов у світ не через чисту утробу, то нечистий, бо для нечистого невмістиме чисте. Але припусти, коли хочеш, що народження є щось нечисте. Однак кожному благорозумному відомо таке. До кого торкнеться сонячний промінь, кожному він приносить світло; 225. до чого домішається приємність запашного мира, все те одразу починає духмяніти. Але ні до сонця, ні до мира не доторкаються ніякі скверни. Так Бог, Який пройшов через чисту Матір, не тільки Сам не осквернився в утробі, але і Її очистив. Так і померши, Він зруйнував державу смерті, 230. і не тільки Сам нічого не потерпів від смерті, але і її знищив. Таке моє вчення, а твій неприборканий язик, якщо колись був неприборканий, тепер нехай приборкається!
Тепер мовить мій Христос; але й ти розбуди свій язик для побожного мовлення.
«Прийшла весна, а зима минула, і настала ясна погода. 235. Приступіть же і наситьтеся від Мене безмірним світлом. Чи довго бути вам зв’язаними в темних печерах? Уже час, про який здавна дав вам обітування світлий Дух. Приступіть, спожийте життя, але прийміть і нове очищення!»
Замовкніть, віршотворці! Годі і вам, 240. шалені демони, надихати на найбеззаконніші пісні! Нехай Орфей водить за собою звірів! Нехай аскреянин Гесіод співає своєму Персеєві! Нехай славний Гомер оспівує Трою і нещастя! Нехай Мусей і Лін, що прославилися піснями в далекій давнині, у богів навчаються мірам вірша! 245. А тричі доблесний Ермій 2 і проти волі нехай сприяє моїй пісні, і Сивілла у своїх віршах нехай вшановує хрест! Уражені стрілами великого Божества, хоча й ближче за інших (не заперечую цього) вони підійшли до істини, однак не з Божого натхнення, а тому, що заглядали в наші книги, 250. а самі частково взагалі були позбавлені світла, частково ж ненадовго бачили, що мигнула блискавка і негайно поринула знову в морок.
Тому поступіться мені і нарешті збагніть. Нехай Феб провіщає смерть неіснуючих богів! Отець, не зачатий, безматірний 255. Той, Хто скрушив у мені злу силу, оспівавши останнє (Мф. 26, 30). А кастальське джерело, і Дафна, і ті, що провіщають з допомогою дуба 3, нехай обернуться на порох, не маючи ціни навіть і для дурнів! Нехай упаде єгипетський демон, пустомовний бог, Аммон; нехай упадуть також Вранхіди і гордовитий Епідаврянин; 260. нехай зникнуть і сховані, і видимі очима обряди, і мерзоти знаменитої в прадавніх елевзинської ночі, несамовитий звук фригійських сопілок, що приводить у сказ, і диктейські корибанти, що у всеозброєнні віддаються шаленству, і вакханти, що ходять по горах навколо Семелінового сина, 265. і злі примари нічної Гекати; нехай зникнуть жорстокості в храмі Мітри, нечувані доти оргії, завивання галлейської Кібели, усі мерзенні розпусти, які проводяться на честь запліднюючого Ніла, жалібні мукання Ізіди й Озіриса, 270. сухий пень Серапіс — зі злобливою про нього байкою, відгодований бик Апіс і божевільний Мемфіс, і ти, жалюгідна Лакено, що пізнаєш силу юнаків, які, оточуючи твій жертовник, січуть один одного бичами, і готський Замолксіс, що кидає стріли в юрбу; 275. страшні для чужоземців жертвопринесення у таврів; бог прекрасного Просімна, що обіймає дерев’яного Фала; хтиве торжество і торг на честь Кіприди; Лінд, що супроводжує свої священнодійства сварками! Усе приведене в бездіяльність кров’ю великославного Христа, 280. Котрий разом (що становить найбільше із чудес) і первонароджений, і новонароджений.
Про тебе, Емпедокле, жерло вогнем дихаючої Етни засвідчило, що ти надимався дарма і був смертний; викинувши мідні туфлі легковажного бога, воно знеславило тебе перед усіма смертними, 285. коли ти бажав прославитися своїм нещасним стрибком! Годі складати байки, Геракле, Емпедотіме, Трофонію, і ти, неймовірна гордине марнославного Арістея; ви смертні, а не блаженні, — це видно з ваших страждань; і тільки тим, що ненадовго ховались від погляду людей, також давниною обману, 290. за допомогою своїх байок ви захопили не належну вам славу! Але Христос не малочисельними прославлений вустами: Його слава із часом не знищилася, як дим, що миттєво розсівається в повітрі; тому що негайно падати — це закон для слави тлінної. 295. Але Христос завжди і в усіх славний; слава Його з продовженням років зростатиме безперестанно більше і більше; а колись (у чому я певен) на всю землю вона накладе свої узи, тому що так передбачено, і передвіщене вже йде до свого сповнення. Втім, це надамо волі великого Бога! 300. А я виголошую те, чого навчив мене Христос, Світло моє, показуючи всі основи нашого вчення: Божество, Боже творіння і кормило всього, яким Слово великого Бога постійно приводить в рух світ; і виголошую це коротко, у деякі вірші 305. (такий у мене звичай) помістивши велике слово; все ж інше відсилаю за Гадес.
А ти, найповажніший із друзів, Немесій, прийми цей дар моєї дружби, дар приємніший за інші дари, позичений тільки з моїх надбань і в мене єдиний! Це не пісня милозвучного лебедя, що оплакує свою смерть, 310. коли вітер торкається його старечих крил; це не жалібний спів солов’я, коли зима накладає узи на всіх, а заразом і на співочих птахів, але солодкоспів Христоносних вуст, що налаштовуються Самим Богом. Прийми тепер від мене цей дар за всі благодіяння, 315. якими ти вшанував мою сивину, мою дружбу, мою хворобу і моє крилате слово — цю і твою славу, вшанував (що найдивовижніше й найдорожче) ще раніше, ніж бачив мене своїми очима. Тому що в людей повага завідчується тільки в очі.
Якщо підеш за цими порадам і даси моїм вітрилам вільне плавання, 320. то ти тричі блаженний, що маєш таке керівництво і таку мету. А якщо не скоришся їм, і заздрісник, який не хоче, щоб хоча б одна людина була успішна в усьому, так сильно зачарував тебе своїм лукавим оком; то й тоді нехай супроводжує тебе цей добрий знак Григорія. Можливо, згодом схвалиш моє слово і з малої іскри роздмухаєш у собі високе полум’я. І тоді хто-небудь скаже: «Ось великодушний Немесій, що у каппадокійців тримав справедливі терези правосуддя! Він пішов від нас не з оманливим сріблом і золотом, не зі шляхетними крилатими кіньми, що мають славу, 330. тому що він невразливий був багатством; але замість усього придбав велику і світлу перлину — Христа». А цим багатством (похвалюся цим) мої співвітчизники каппадокійці перевершують усіх. О, якби ти, як тепер записаний у моїх книгах, так разом з нашими був записаний і в книзі небесній!
