22. Вірш молитовний
22. Вірш молитовний 1
Христос, світло людей, стовп вогненний душі Григорія, що блукає пустелею сумного життя, утримай зломисленого фараона і безсоромних приставників; врятуй мене від нев’язкого мулу, і від тяжкого Єгипту, приборкавши ганебними стратами моїх ворогів, і даруй мені гладкий шлях! Якщо ж ворог-переслідник наздожене мене, розсічи для мене Червоне море, щоб перейти мені затверділими водами, поспішаючи в дивну землю, в моє надбання, як обіцяв Ти; 10. зупини широкі ріки, відхили стрімкий спис іноплемінників! Якщо ж зійду в святу землю, славословитиму Тебе невмовкними піснями.
Царю мій Христе, для чого Ти обплутав мене цими тенетами плоті? Для чого ввергнув у життя — у цей холодний і тінистий рів, якщо, як чую, 15. дійсно я бог і Твоє надбання? Утратив я міцність членів, не слухаються коліна; мене розслабив час, розбила хвороба, замучили турботи і друзі, налаштовані до мене недружелюбно. А гріхи не хочуть скоритися, але ще сильніше наступають на мене, і знесиленого, як боязкого зайця або сарну, 20. оточують ці пси, бажаючи вгамувати свій голод. Або зупини нещастя і змилосердься, або прийми мене до Себе після довгочасних подвигів і поклади край скорботам, або блага хмара забуття нехай покриє мої думки!
- У ТСО цей вірш був доданий під № 2 до твору «Плач Григорія про себе самого», однак у «Патрології» Міня він є самостійним твором. — Ред. [↩]