Українська Церковна Архітектура

Український модерн

І

Спочатку розберемося із термінами та засадами, оскільки у стилю модерн багато визначень — десятки. Це тому, що серед інших естетичних надбань людства він виявився найгнучкішим та найрізноманітнішим. А ще — найбільш національним.

Покровська церква, 1923 – 1928, архітектор Сергій Тимошенко, с. Бронники, Рівненщина

Хоч як дивно, модерн вигадали не українці, а англійці вкупі з бельгійцями. Саме західноєвропейські декаденти — переважно малярі та архітектори — у 1880 — 1890-х роках сформували засади архітектурно-художнього стилю, теоретично призначеного для перемоги над бундючною еклектикою «буржуазного» мистецтва кінця ХІХ століття. Але не так сталося, як гадалося. Окрім пролетарів модерн сподобався усім, і в першу чергу самим буржуа, що й дозволило новому віянню блискавично полонити світ. Від 1893 року (дати спорудження у Брюсселі першого модернового будинку) за якихось двадцять років на планеті не лишилося жодного (!) мало-мальськи поважного міста чи містечка, в якому б не красувався принаймні один зразок стилю. І хоча бунтівна мистецька парость досить скоро набула академічних манер, але до своєї кончини не втратила початкової дитинності.

Це й не дивно. Напевне, від часів античності та Візантії мертвому каменю та сухим фарбам не вдавалося всотувати так багато життя. Максимальне наближення до живої природи, неевклідова геометрія та божественна досконалість форм, — ось, либонь, головні постулати модерну. Відтак він неначе виплеснувся із самого серця людини, яка не бажала жити у пласкому й нудному довкіллі, а воліла докорінним чином піднести і одухотворити своє буття. Тому модерну судилося не лише висловити ностальгію за першозданним Едемом, а й, узявши на озброєння найліпші мистецькі здобутки попередніх віків, стати дороговказом у прекрасне майбутнє Небесного Царства. Зрештою, він зробив усе, аби примусити людину й протягом апокаліптичного ХХ століття будувати доми, саджати дерева й народжувати дітей…

Називали і називають модерн по-різному. У Франції, країнах Бенілюксу, Тунісі та Єгипті — це ар нуво; у Німеччині — югендстиль; в Італії — ліберті; в Іспанії та Латинській Америці — модернізмо; в США — тіффані; у країнах, що мали дотичність до Австро-Угорської імперії (Австрія, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія, Сербія, Болгарія, Румунія, Польща, частково наші Закарпаття, Галичина та Буковина) — сецесія, у Скандинавії та Прибалтиці — національний романтизм. А у Великобританії, Росії та Великій Україні — просто модерн із «національними» прикметниками.

ІІ

Про український модерн (УМ) широкому загалу часів незалежної України відомо до прикрого мало. Більше того, саме існування УМу досі заперечується багатьма «знавцями» українського мистецтва та архітектури…

Терраінкогнітою український модерн став не одразу. Як мінімум до Другої світової війни ігнорувати величезний пласт «малоросійської» культури було неможливо. За різними оцінками на етнічних вітчизняних теренах (від Лемківщини до Кубані) протягом 1902 — 1939 років було зведено понад 500 яскравих та незвичних споруд, сповнених світлого пафосу золотого українського віку, — на жаль, цілком метафізичного з огляду на рідну історію. Але на початку ХХ століття, коли самий час заколихався в очікуванні небачених змін, прийшла пора втілити ідеальну Україну в життя. Найяскравіше цей процес відбувався на культурній ниві.

Попри розмаїття художніх шляхів митці погодилися з постулатом теоретика і корифея українства Опанаса Сластіона: незнищенна лише та національна культура, чиї основи у кожному наступному поколінні піддають вічно новому трактуванню. Цей принцип став першим у переліку сімох архітектурних засад українського модерну, сформульованих митцем. До неодмінних ознак стилю Сластіон включив трапецієві форми вікон та дверей, шатрові башти над будівлями, дахи із заломами, відкриті галереї, аркові пройоми та виті колонки… Ці принципи стали тим наріжним каменем, на якому й було зведено величний Храм українського модерну. Тож закономірно, що національна ідея як предмет творчого переосмислення отримала найвагоміше буття не на папері чи полотні, а у згаданих дивовижних спорудах. Небувалий творчий підйом привів до УМу не тільки професійних зодчих, а й техніків та інженерів, художників і краєзнавців. Створені ними цитаделі духу, попри всю руїну наступних часів, вже понад сто років героїчно утримують фронт української культури…

ІІІ

Одначе пора звузити наші візії.

Так сталося, що церков у стилі українського модерну спорудили небагато — від сили півсотні. Переважну більшість становлять муровані храми, причому на Великій Україні їх можна полічити на пальцях однієї руки. Що стосується дерев’яних церков, то усі відомі нам пам’ятки зосереджені на західноукраїнських теренах — від Свидницього округу (Словаччина) до Волині й Тернопілля. Будували їх головним чином у міжвоєнний період, причому не лише галицькі зодчі, а й вихідці із Поділля та Слобожанщини.

Що ж являє собою стиль українського модерну у сакральній дерев’яній архітектурі? Якщо коротко — це сплав якоїсь узагальненої народної школи і мистецького неспокою ХХ століття. Наявні всі належні канони, але вибагливі вигиби куполів-тюльпанів, стрічкові вікна та зхимеризовані пропорції однозначно свідчать про приналежність храмів до УМу. Подекуди збереглися автентичні модернові інтер’єри, створені з неабиякою сміливістю та фантазією. Наприклад, у Іллінській церкві села Дора на Івано-Франківщині (1930-ті) місцева «ліствиця на небо», тобто іконостас, виконана у вельми тонкій техніці вирізування-випалювання.

Можливо й дотепер по глухих селах та віддалених містечках на нас чекають загублені дерев’яні храми, про унікальність яких невідомо нікому, окрім Самого Творця. Так само можливо, що парафіяни модернових церков, вже внесених у каталоги, не здогадуються, який їм доручено скарб…

Та прийде час — і з Божої ласки та з нашою допомогою все таємне стане явним.