Український класицизм
Український класицизм. Георгіївська церква, поч. ХІХ ст, с. Софіпіль, Київщина
Погоджуємося, назва звучить досить дивно і претензійно. Не для того десь наприкінці ХVІІ століття європейці (переважно італійці з французами) вигадали інтернаціональний класицизм, аби ми зарахували його до набутків українського дерев’яного зодчества. Тим паче із цим не погодяться брати-росіяни, оскільки саме вони накинули українцям цей прекрасний, стримано холодний стиль, панівний на теренах їхньої імперії в останній третині ХVІІІ — першій половині ХІХ століття. (Одначе розкрийте Велику радянську енциклопедію — і знайдете як мінімум кілька «національних» класицизмів, зокрема, французький, італійський, британський, німецький… І, звісно, російський). При всьому при тому усі ці різновиди дійсно об’єднує антична чіткість ліній, рівність площин і ордерність форм. Саме тому будь-який європейський, а особливо пізній російський класицизм є своєрідним антонімом бароко.
Та тільки не в українському дерев’яному храмобудівництві.
Поширена думка, що після загибелі Київської Русі і аж до початку ХХ століття українська культура відставала від світової зміни мистецьких стилів. І правда, хронологічно наш ренесанс існував паралельно з їхнім бароко, а наше бароко — з їхнім класицизмом. Причинами такого «гальмування» називають різні фактори — від об’єктивної бездержавності та руїни до суб’єктивного консерватизму нації. Втім, на наше глибоке переконання, головним «винуватцем» є ніхто інший, як Промисел Божий. Очевидно, Творцеві було угодно, аби українське бароко встигло ототожнинится із народним стилем, а класицизм — ні. Це чітко усвідомлювали «інтернаціоналісти» з Петербургу, які зненавиділи бароко, а надто українське бароко, значно більше, ніж того потребувала проста ротація мистецьких напрямів…
Тому цілком природно, що народні майстри не змогли прийняти присланий згори класицизм без внутрішнього спротиву. Подивіться самі на зібрані нами класицистичні дерев’яні храми, розкидані по всіх теренах Великої України, і зауважте м’якість ліній, похилість площин і розмитість форм.
Так, це — класицизм. Але, принаймні, ніякий не антонім народного стилю…
