Гуцульська школа
Центральна група. Церква Різдва Пресвятої Богородиці, ХVІІІ ст, смт. Ворохта, Івано-Франківщина
Класична гуцульська церква — хрещата й одноверха. Вона виростає із ріднх Карпатських гір природно і невимушено, як дерево. Можливо, тому й за обрисами гуцульські храми бувають, як і дерева, вельми різними, — то кряжистими й розлогими, то тендітними й стрункими.
Доісторична батьківщина школи ховається на теренах сучасної Франківщини — десь між Коломиєю та Ворохтою. Саме в цьому районі збереглися і найдавніші, і найдосконаліші за пропорціями церкви. Місцеві теслі завжди були віртуозами своєї справи, що, вкупі із горянським консерватизмом, зберегло непошкодженою «ідеологію» школи майже до часів незалежності. Відтак ворог людський пішов іншим шляхом: гуцули стали першими, хто удався до хибних «пам’яткоохоронних» методів. Вже понад півстоліття (ачей й довше!) вони зодягають свої дивовижні дерев’яні храми у незугарну бляшану броню, котра, до речі, не так захищає деревину від стихії, як пришвидшує її гниття. Тож сьогодні побачити гуцульські храми у первісному вигляді, тобто вкритими вишуканою «лускою» гонту, можна дуже зрідка.
Вижницька група. Михайлівська церква, 1938, с. Яблуниця, Чернівецька область
Бічні приділи гуцульських церков зазвичай покриті двоскатними дахами, що утворюють трикутний фронтончик. Та не всі майстри дотримувалися традиції. У ХІХ ст. виникають різні комбінації архітектурних рішень споруд (триверхі тридільні, триверхі хрещаті, п’ятиверхі хрещаті), які значно збагатили творчу палітру центральної групи школи. А на теренах буковинської (східної) Гуцульщини у тому ж часі сформувалася окрема група гуцульських церков, яку ми назвали вижницькою. Іззовні ці архітектурні несподіванки чимось нагадують подільські церкви (вони й вкриті переважно не гонтом, а шалівкою), але, скорше за все, тут має місце звичайна конвергенція.
Ви не повірите, але й у наш час тотального естетичного звиродніння гуцулам інколи вдаються справжні шедеври. Приїжджайте у Карпати і переконайтеся самі.
