Дзвіниця Михайлівської церкви1790 рік (1730?, 1767?)
Дат побудови багато, а дзвіниця одна. Справді, єдина і неповторна в усій українській архітектурі. Хоча на диво подібна і до давніх подільських дзвіниць, і до наддніпрянських. Згадайте хоча б гравюру зі старою дерев’яною дзвіницею Святої Софії Київської.
І все ж дзвіниця не узагальнено українська, а швидше бойківська. Звісно, не без галицьких рис. В її галицизмі нас намагається переконати і Григорій Логвин у чотиритомнику, і місцевий переказ про буцімто її перенесення із села Ісаї, де дотепер стоїть церква, приналежна до дрогобицької групи галицької школи. Церкви цієї групи дійсно мають багато спільного із чарівними бойківчанками. Наявна на сьогодні Михайлівська церква поблизу дзвіниці збудована 1903 року за проектом В. Нагірного у формах галицько-гуцульського історизму і явно не дотягує естетичного рівня дзвіниці… Але це так, неліричний відступ.
Лірика полягає в тому, що наша героїня — чи не єдина дерев’яна сакральна споруда на Бойківщині, яка уникла, даруйте на слові, оббляхування чи інших архітектурних непристойностей. І це велика втіха для всіх поціновувачів УЦА. Дарма, що ясеницьку дзвіницю стрункою не назвеш, та й висота її невелика — 14 м. Але ж які мальовничі та елегантні галереї-аркади оперізують це теслярське чудо!
Триярусна дзвіниця — складний організм. На першому ярусі міститься комора, де зберігали церковне начинная, старі ікони та мед із церковної пасіки. На другому влаштували каплицю Покрови Богоматері. Третій, власне, і посилає навсібіч дзвінкий заклик до молитви.
І ми чуємо його усюди — від Сяну до Дону.
Усі фото
