Бойківська школа
Представити бойківську школу без використання найвищого ступеню порівняння — річ немислима. Та й для розвитку поетико-метафоричного мислення — це найзручніший об’єкт. Тому дивіться самі і залежно від складу власної душі видобувайте образ за образом.
Справді, комусь бойківські церкви нагадують пагоди, комусь — смереки, комусь — багатоступінчасті космічні кораблі… І це при тому, що генотип і фенотип у них однаковісінький: це завжди тридільні і триверхі храми. Ізсередини бані романтично затемнені, оскільки світло в такі храми потрапляє ізнизу — віконця наявні тільки в нижньому ярусі. Якщо віконця є й вище — це точно не бойківська архітектура. Третя неодмінна ознака школи — багатозаломність. «Найпросунутіші» бойківські церкви мають до п’яти заломів на своїх верхах. А абсолютним чемпіоном української архітектури є церква Різдва Богородиці із села Матків на Львівщині — 6 (шість) заломів! Цей пізніший храм ХІХ ст. суттєво відрізняється від ранніх зразків школи ХVІІ століття. Там відстані між заломами набагато менші і картинка нагадує зібгані міхи акордеона. Але принцип — той самий.
Територіально майже всі бойківські церкви зосереджені на п’ятачку Турківського та Сколівського районів Львівщини, хоча трапляються і на Франківщині, і на Закарпатті, і у Польщі.
Ймовірно, саме з бойківської школи виросла ще одна шедевральна гілка української дерев’яної архітектури — лемківська, але про це у відповідному розділі.