Церква св. мц. ПараскевиХV ст. (перебудована 1753) та дзвіниця, ХVІІІ ст.
Спочатку про загальне. Церква в Олександрівці (разом з чотирма іншими пам’ятками) зарахована більшістю українських істориків архітектури до так званої хустської групи. Як на нас — це явна «натяжка», натягнута за часів УРСР, коли треба було ідеологічно обгрунтувати окремішність подібних церков від закордонних (румунських і мадьярських) аналогів. Холодна війна ХХ ст. скінчилася, причини появи хустської групи призабулися, а посилання на віджилі теорії залишилися. Сподіваємося, простий порівняльний аналіз (в тому числі й за допомогою нашого сайту) переконає громадськість в нашій правоті.
Втім, церкви Хустського району таки вирізняються серед інших. Чим? Якимось домашнім затишком і м’якістю ліній та форм. Та знову ж таки: оскільки подібні характеристики належать до чисто суб’єктивнх категорій, вони ніяк не повинні впливати на систематизацію храмів.
А тепер власне про церкву св. Параскеви. Врівноважені обриси святині чудово вписані в лагідний обрис закарпатських пагорбів і невисоких гір. Дубові зруби храму стоять на потужних підвалинах (певна річ, також дубових) — завдовжки у 9, 2 м і завтовшки у 65 см. Башту прикрашають чотири мініатюрні вежки біля основи шпиля.
Всередині храму відмінно збереглися стінописи 1779 року, виконані майстром Стефаном Теребельським і народними богомазами. Про це ідеться у написі на західній стіні нави. За іконостасом ХVІІІ ст. видно традиційний марамороський престол — великий грибовидний камінь із пласкою поверхнею.
Загальну картину доповнює вишукана дзвіниця із шатровим верхом — цілком суголосна із своєю «господинею» і довкіллям. Немає сумнівів: Олександрівка — саме те місце, де одпочине будь-яке натомлене серце.
Усі фото
