Василівська церква1934 рік
Ось що пише про церкву Михайло Сирохман:
«Дерев’яна граційна церква стоїть у ідеальному місці. Майстри вибрали останній виступ височенної гори, що плавно збігає в долину… Церкву видно з усіх боків, вона домінувала в краєвиді вишуканим архітектурним акцентом, аж поки якісь горе-архітектори поряд не спорудили гігантський корпус санаторію, що оптично просто розчавив церкву. Санаторій не добудували і він височіє бетонною пірамідою як пам’ятник радянської епохи.
Церкву будували ті ж майстри, що працювали в Кужбиях (покинуте людьми село Міжгірського району — А.В.), — Михайло Маньо та Петро Глеба, а Ілько Бряник вирізьбив іконостас. Вони ж, очолювані Дмитром Фічоряком, споруджували в 1922 р. і соймівську греко-католицьку церкву, яку спалили за вказівкою місцевої влади в 1960 р. Православна церква збудована повністю в традиційному руслі. На жаль, дахи вже вкриті бляхою, що лишилася від спаленої церкви, ґанок з вишукано різьбленими стовпчиками нині засклено.
Всередині зберігаються вироби місцевих різьбярів — рами, свічники, царські двері, бічний вівтар роботи Ілька Бряника, рами, зроблені Михайлом Трушем, а також різьблені речі роботи Федора Глеби, перенесені з Кужбиїв».
Це написано до 2000 року. Нині справи зовсім кепські: церкву узято ще й у жахливий пластик. Висновок: не затримуючись на дворі, швиденько заходимо до церкви і намагаємося уявити, як у Соймах було гарно до нашестя комуністичних варварів і сучасних невігласів…
Усі фото
