Покровська церква та дзвіниця (могилівська група)1700 – 1702 рр.
Покровська церква у Лозовій — красуня, шедевр і «дивовижне творіння, … яке і у геть необізнаного споглядача викликає почуття захвату» (Д. Малаков).
І водночас — найдавніша на Поділлі дерев’яна пам’ятка національного значення, покинута напризволяще усіма найобізнанішими пам’яткоохоронцями та чиновниками краю та всенької України. От і порядкують її самі парафіяни як Бог на душу покладе: ставлять навколо потворні паркани, розкопують підвалини, «дістають» деревину і досить безнадійно чекають милості від ощадливих «спонсорів» та столичних архітекторів.
Яким буде результат — передбачити не складно. І це тим паче прикро, бо церква могла б стати найкоштовнішим каменем у діадемі дерев’яних церков Поділля, занесених (давайте помріємо) у сакраментальний список ЮНЕСКО. І справді, хіба група сіверських церков Менського району Чернігівщини, або подільських Шаргородського та Могилів-Подільського районів Вінничини не гідні найвищої оцінки світового співтовариства, якої не так давно удостоїлися 16 церков Карпатського регіону? Якщо так піде і далі, може статися, що в природі лишаться тільки репліки шедеврів, як-от копія Покровської церкви у етнографічному комплексі «Мамаєва слобода» у Києві, збудована на початку ХХІ ст. (Щоправда, там її чомусь «призначили» наддніпрянською козачкою, а не подоляночкою).
Та що там казати, дивіться самі. І, залежно від темпераменту і рівня оптимізму у крові, захоплюйтеся чи жахайтеся. А краще — якось дійте для порятунку наших дивовижних народних церков.
Усі фото
