Церква преподобної Параскеви Сербської та дзвіниця (могилівська група)1775 рік
…І ось ми знов у Могилеві-Подільському, над осінньо-свинцевими дністровими хвилями… Либонь, в Україні немає іншого місця, де б так наочно і безапеляційно відкривалась одна ненависна імперіалістам та шовіністам істина: жоден прикордонний стовп не здатен позначити межі країни так непохитно, як їх позначають традиційні церкви.
За річкою — Молдова, з її неозорими фруктовими гаями і невеликими дерев’яними храмиками. Та якщо молдовські вишні й хрущі ну геть чисто Шевченкові, то архітектура докорінно інакша. Там і близько немає чогось подібного до кораблика Параскевської церкви, яка несподівано вигулькує з-за повороту непоказної вулички. У сірому збуреному небі пливе аквамариновий силует, порипуючи щоглами і шпангоутами. Тризаломні верхи і фігурні кронштейни під опасанням і справді сповнені поезії стародавніх вітрильників. Єдина данина південно-західному сусідові — не тільки західні, а й південні двері храму (трапецієві, з різьбленням і ктиторським написом) влаштовані не в наві, а в бабинці.
Дуже шкода, що віднедавна старовинні ковані хрести на банях поступилися сучасним, набагато простішим у виконанні. Слово честі, вони були не менш православними, ніж нинішні…
Дубово-ясенева(!) церква ніколи не губилася в забутті. Ось лише короткий список славетних прочан, які молилися під її гарними заломчастими склепіннями: Тарас Шевченко і Михайло Старицький, Олена Пчілка і Климент Квітка, Василь Тропінін і Ференц Ліст, Олександр Пушкін і протоієрей Андрій Власенко… Безперечно, всі вони покидали Могилів в захопленні і від храму, і від монументальної дзвіниці неповторного подільського образу…
Многая і благая літа їм обом!
Усі фото
