Миколаївська церква1777 рік
Питання: чому майже всі наявні волинські церкви належать до ХVІІІ століття? Де поділися давніші храми? Як нам здається, в такій ротації суттєвішу роль відіграли не татари і пожежі, а особливості матеріалу — недовговічного дерева. За відсутності належного догляду храми старіють до «смертельного» стану десь за 250–300 років. А оскільки історичні умови Великої України (на відміну від карпатського регіону) ніколи не сприяли пам’яткоохоронній справі, можна легко визначити початок масового дерев’яного храмобудівництв на Волині і періоди будівельних бумів. Отже, рахуємо: 17–18 ст., 14–15 ст., 11–12 ст… Все сходиться. Саме тоді навернені у християнську віру князі й посполиті мали прикрасити Волинь першими дерев’яними церквами.
Посунувшися в другий бік, отримуємо цифри 20–21. Із двадцяткою все ясно — що встигли у 1920–1930-х, те встигли. А як бути із ХХІ ст., коли навколо розвелося стільки непотрібної всячини на зразок ЮНЕСКО, УТОПІК, «Нашої Парафії» тощо? Радикальні методи (див. с. Розваж Рівненської області та м. Сосницю Чернігівської) не кожному батюшці до снаги: прокуратура не дрімає. Є рішення й дешевше, і безпечніше: вагонка, пластик, ондулін… І людям подобається, і до в’язниці не запроторять, і церква наче ще постоїть… Так, панове?
Так-то воно так, але трошечки не так. Подивіться на церкву із села Півче — і відчуйте це «не так» сповна. Цей храм ми побачили здалеку (бо збудований на красивезній горі), але поки не заїхали на ту гору по карколомному путівцю, не могли повірити одній жіночці, яка вперто запевняла нас, що той храм дерев’яний.
І що цікаво, не до кінця віримо й досі.
Усі фото
