Дмитрівська церква та дзвіниця (зарічнянська група)ХVІІІ ст. (1821 р.?)
У Рівненсько-Берестейському прикордонні, в умовному прямокутнику розміром 30 на 70 км збереглося кілька зовсім нетипових для Волині церков, виділених нами в окрему зарічнянську групу. Схоже, й зведені вони були протягом досить короткого часу (в межах 1790-тих — 1820-тих років). Відтак ризикнемо висловити гіпотезу про те, що або їх творці були східняками, або естети-замовники полюбляли висоту і стрімкі архітектурні форми.
На території сучасної України височить лише одна така церква — Дмитрівська у с. Серники. Серед своїх «одногрупниць» вона либонь найнижча і найскромніша. Та скромність прикрашає не лише людину…
Дата спорудження святині достеменно невідома: в різних джерелах вона різна, але Логвин із Слободяном впевнені у ХVІІІ столітті. Таку точку зору опосередковано підтведжують і старі барокові ікони, наявні у храмі.
Натомість місцеві краєзнавці посилаються на архіви, за якими старий храм згорів у 1820-му, а також на цифру, вирізьблену на одвірку — 1821. Якщо так, то Дмитрівська церква — остання суто українська пам’ятка на всіх волинських теренах. Виходячи із такого датування, деякі гарячі голови переконують інтернет, що в такий спосіб народні зодчі зарічнянської групи кинули виклик ненависній Російській імперії. Що ж, хоч тая боротьба була завідомо безнадійною, можливий і такий варіант подій.
Певна річ, остаточно з’ясувати вік Дмитрівської церкви без радіовуглецевого аналізу не вдасться. Але то справа довга… Тож ми тим часом будемо молитися і до св. Димитрія Солунського, і до святителя Миколая (на хорах у бабинці влаштовано його приділ) — аби не була безнадійною наша боротьба із головним ворогом людського роду…
Усі фото
