Успенський собор1759 – 1775 рр.
Межиріч — село унікальне як за красою місцини і збережених пам’яток, так і за малознаністю. Останньому фактові сильно сприяють тутешні дороги — чисто барокові, помережані ямами, що походять либонь із ХVІІІ століття. Та дарма, ми до Межиріча доїхали і не пошкодували.
Ще здалеку на зеленому схилі гори вимальовується білий кристал собору. Його майже грузинську кристалічність підкреслює нетипове наметове завершя верху — плід зусиль доморощених реставраторів післявоєнного часу. Свою первісну баню, закомари і прибудовану у ХІХ ст. дзвіницю собор втратив під час державного богоборства, у 1928 році.
Ктитором, а, можливо, й зодчим собору (принаймні, автором креслень) був архімандрит Києво-Печерської Лаври Лука Білоус, уродженець Межиріча. За зразок межиріцького храму правив Успенський собор у Охтирці, знищений у 1930-х.
Назовні і всередині храм суворо-аскетичний. Із зовнішнього декору в ньому наявні лише пілястри, карнизи та наличники вікон з лучковими фронтончиками. Усередині храм пишався бароково-рококошним тридільним іконостасом, подібним до іконостасу Іллінської церкви у Чернігові, але він також зник у вирі гонінь на Церкву.
Натомість розкішна, чотирьохсотлітня, шестиметрова в обхваті шовковиця, що зростає при вході до церковної садиби, пережила усі страхіття проминулих віків і вселяє оптимізм навіть у безнадійних песимістів на зразок автора цього опусу.
Усі фото
