Миколаївська церква (К)1693 – 1695 рр.
В останню чверть ХVІІ ст. у Глухові розгорнулося активне муроване будівництво. Про його масштаби у 1702 році посвідчив один недоброзичливий, але об’єктивний московит: «В нем (Глухові — А.В.) жителей богатых много, панов; и строения в нем преузорчатые,… церквей каменных много… ; зело лихоманы хохлы затейливы к хоромному строению; в малороссийских городах вряд ли такова города сыскать, — лучше Киева строением и житием».
На жаль, від того «лихоманства» до вільної України дожила лише Миколаївська церква — безперечно, найкрасивіша споруда Глухова. А ще — єдина збережена церква непересічного зодчого Матвія Єфимова, який спорудив її зі своєю артіллю на замовлення глухівського сотника Василя Ялоцького. Величний, майже 40-метровий храм наслідував кращі зразки дерев’яних тризрубних церков.
Постала церква на Радному майдані, на якому відбулося чимало знакових подій української історії. 12 листопада 1708 року під стінами ще зовсім нового храму, під час російсько-шведсько-української війни, російські кати, прочитавши злобну пародію смертного вироку, добряче позбиткувалися з ляльки-опудала «проклятого Ивашки Мазепы — переметчика и вора». Самим блазнюванням не обійшлося. В той же день у призначеному новою столицею Гетьманщини Глухові зовсім не символічно було страчено багатьох захоплених у полон мазепинців на чолі із полковником Чечелем — героєм оборони Батурина. Кілька днів по тому у тій же Миколаївській церкві вустами заляканих малоросійських попів нещасливому Мазепі — найбільшому благодійнику та жертводавцю Церкви за всю історію України — було проголошено анафему… Пізніше, під пильним контролем московських сатрапів, біля Миколаївської церкви обирали останніх українських гетьманів — Івана Скоропадського (1708), Данила Апостола (1727) і Кирила Розумовського (1750). А у 1760 році біля церкви поховали генерального хорунжого Миколу Ханенка, автора знаменитого «Діаруша».
Та не політикою єдиною… 1729 року у Глухові була заснована перша в Україні співацька школа. Попри назву в ній навчали не лише модному партесному співу, рознесеному українськими місіонерами по всіх-усюдах неозорої імперії, а й грі на бандурі та скрипці. А співали учні тої школи саме в хорі Миколаївської церкви! Багато славетних українців пройшли через цей осередок янгольського співу, — зокрема, Григорій Сковорода, який свого часу під псевдонімом «Грицько» написав воістину неперевершену Херувимську пісню (піснеспів із Божественної літургії).
Та найбільшу мистецьку славу Миколаївської церкви і Глухова — всесвітню славу! — склали двоє геніальних композиторів — місцеві уродженці Максим Березовський та Дмитро Бортнянський, котрі нині разом бронзовіють у сквері навпроти Радного майдану. І то не має значення, що із співацької школи вони вилетіли майже пташенятами і вже ніколи не верталися в рідне гніздо: саме на хорах величного храму почався їхній політ у музичних Небесах…
На жаль, у 1871 році святиню бездарно перебудували, розібравши верх над бабинцем і додавши до нього « історичну» дзвіницю. Прекрасний іконостас середини ХVІІІ ст. знищили у 1930-х, коли у Миколаївській церкві влаштували зерносховище. А до життя вона повернулася щойно у 1991 році, разом з усією Україною. Дай же Боже одному з найдовершеніших храмів козацького бароко многії і благії літа!
Усі фото
