Преображенська церква1801 рікта дзвіниця 1882 р.
Преображенська церква у Маринині — одна з наших улюблениць. Недарма ж і діставалися ми сюди із Києва аж двічі — і хочемо ще і ще попри жахливі дороги краю. Григорій Логвин вважає церкву найдосконалішим зразком волинської народної школи (і це свята правда!), але річ не тільки в тому. Ваблять сюди і найдосконаліші краєвиди, серед яких геніальні предки спорудили цей Дім Божий. Туристичні агенти величають тутешню місцину Надслучанською Швейцарією, але подібні банальні метафори не відповідають істині. Це українська Волинь, шановні, — і, маємо надію, лишиться такою до кінця віку.
Церква унікальна не тільки довершеними пропорціями. Це чи не єдиний дерев’яний храм Рівненщини, не обшитий шалівкою — тож маємо рідкісну можливість милуватися потугою зрубів якими вони є. До речі, уперше іззовні церкву пофарбували у 1880-х роках, а усередині (і те не від великого розуму) — тільки у 2000-х! Ось як майстерно були підігнані один до одної дубові бруси!
Але ж і прикро, що дух сучасної руїни (тої, що переважно в головах), дістався і цього віддаленого куточку. Віднедавна маківки на церкві втратили первісну шоломовидну форму і вкрилися псевдопозолотою, що значно спотворило дивовижний образ святині. На цьому тлі навіть промосковська дзвіниця виглядає не так вже й чужорідно. Для цього, власне, і робляться такі «удосконалення» — мовляв, сидіть тихо, «хахлята», ви ж бо один народ самі знаєте, з ким…
Та ми не згоджуємося з архітектурними та іншими деукраїнізаторами. Як раніше не згоджувалися з ними творці Преображенської церкви, спорудженої якраз у трагічному році імперської заборони будівництва українських храмів. А ще раніше не згоджувалися козаки, які під час повстання Наливайка здобули неприступний Губківський замок на протилежному від Маринина березі Случа. Із колишньої твердині відкривається виднокруг такої краси і величі, що перехоплює подих. Але треба дихати далі: роботи навкруги стільки, що вистачить до кінця віку.