Вознесенська церква Пушкарівського Вознесенського монастиря (Т)1762 рік
Пушкарівський монастир, як і більшість монастирів, отримав назву від села, в якому був заснований. Одначе село давно розчинилося в місті, ставши спальним районом Полтави. Стараннями російських самодержців розчинилася й обитель… На сьогодні від неї лишилася лише одна церква, зведена коштом полтавського полковника Івана Черняка. За радянщини храм довго стояв пусткою, зазнаючи ударів часу і стихій, та нарешті у вільній Україні був відновлений — на жаль, не дуже вдало. Євровікна у храмі 1762 року — не просто архітектурна нісенітниця, а естетичний злочин. Та попри таку прикрість класичний тетраконх радує око напрочуд гармонійними пропорціями.
Біля Вознесенського храму похована одна жінка, про яку після Роксолани Л. і Юлії Т. Україна гомоніла й гомонить, либонь, найбільше. Ідеться про дочку генерального судді Василя Кочубея Мотрону, похресницю і останнє кохання гетьмана Мазепи. Про події її юності згадувати не будемо, а просто помолимося біля символічної (справжня давно знищена) могили черниці Пушкарівського монастиря Марії — під таким іменем вона завершила свій земний шлях… Можливо, саме з цієї причини Пушкін назвав її у своїй антиукраїнській поемі «Полтава» не Мотрею, а Марією?
Світ тісний нині, таким він був і 300 років тому. Ну як над могилою Кочубеївни не згадати великого світоча землі української преподобного Паїсія Величковського? Адже він народився в Полтаві майже в одночасся із заснуванням Вознесенського монастиря. Його хрещеним батьком був не хто інший, як рідний брат Мотрі Кочубеївни — Василь Васильович Кочубей. А бабуся, тітка та мати святого були насельницями того ж монастиря…
У кожного своя доля, свій шлях широкий… А у кого й вузький.
Усі фото
