Микільська церква1732 рік
Церква святого Миколи Чудотворця стоїть на нинішньому майдані від 1914 року. З якої причини її перенесли на нове місце нам невідомо, натомість знаємо, що на той час у селі було два храми. Судячи із нечисленних зображень, Борисоглібська церква (1724) була іще стрункішою і вищою за Микільську. Від зруйнованої комуністичними варварами святині зберігся тільки великий дзвін, який можна побачити у галереї Микільського собору. Так, собору, — настільки величним і довершеним є цей шедевр українського зодчества.
На нашу і не лише нашу думку, Микільський храм із Нового Ропська — один із найпрекрасніших дерев’яних храмів не лише сучасної Росії і колишньої України, а й усього світу. Ім’я його майстра-архітектора загубилося у вирі століть, зате на різьбленому одвірку головного порталу чітко прописано коли і на чиї кошти було зведено церкву. Ясновельможний гетьман Данило Апостол таки мав смак. Показово, що обидва новоропських храми дуже подібні до Преображенського (мурованого) собору із Великих Сорочинців (1732 — 1734), головного осідку володаря напіавтономної України. Цей гетьманський храм-усипальниця до пожежі також був п’ятибанним, — тож ми майже впевнені, що всі три згадані церкви спроектував і спорудив один архітектурний геній.
Микільський собор зберігся у первісних формах. Очевидно, цьому прислужилися і довговічний матеріал (сосна), і якість гетьманського будівництва, і дбайливість парафіян. А ще унікальний замок секирного типу, анітрохи не зіпсований за триста років. До того ж за все житіє дивовижної святині вона не діяла (точніше, була насильницьки закрита) протягом дуже короткого, хоч і страхітливого часу (1937 — 1943). На жаль, саме тоді храм утратив бароковий іконостас, що, подібно до сорочинського, складався із трьох сполучених частин. Про його вишуканий стиль нагадують збережені розписи склепіння нави та металевої обшивки п’ятьох дверей, захованих в обхідній галереї-опасанні. Ті двері — цілком унікальні в усій українській архітектурі. Із глибини віків на нас дивляться свв. Кирило й Мефодій, учителі Слов’янські, св. вмч. Дмитро Солунський, св. рівноапостольний князь Володимир, Хреститель Руси-України… Та найпильніше зазирає в душу прочанина св. Архистратиг Божий Михаїл (зображений на західних дверях храму), провідник богообраного народу по пустелях земних.
Зазирає, немов запитує, — чи ж не пора нарешті покидати ті пустелі і рушати до землі обітованної, до Нового Єрусалима? Ось він, зовсім поруч — варто тільки переступити поріг…