Церква Різдва Пресвятої Богородиці1835 рік
Віктор Завада називає церкву «найціннішим зразком класицистичного стилю в архітектурі дерев’яних храмів Українського Полісся». І хоч ми не бачили усіх інших зразків, либонь, можемо погодитися з корифеєм. І місце на невисокому пагорбі, і спокійна блакить стін, і лагідні усімішки двох напівкруглих вікон (професіонали називають їх півциркульними) — усе налаштовує на піднесено-святковий лад. Усередині враження підсилюється. Тут панує симпатичний іконостас з чудовими Царськими вратами та кількома первісними іконами. Простір храму залитий світлом. Морем світла — вікна ж великі і півциркульні!
Хороше, дуже хороше молитися під цим високим склепінням з традиційними ригелями (нехай і не різьбленими). Неабияк збадьорує дух чудова виносна ікона (також первісна) — її кивот пофарбовано у «жовто-блакитні наші кольори».
Тож їдучи Варшавською трасою, не проминайте Лугини. Вам там сподобається.
P.S. А тепер сувора і навіть антиномічна правда життя. Віднедавна церкву узято в жахливий сіруватий пластик, а маківку — в ядучо-золотавий нітрид титану. Навіщо — очевидно, знають тільки настоятель і спонсори. Боїмося, причини надто банальні і належать аж ніяк не до архітектурної сфери: в ремонті не було жодної потреби.
Тож дивіться на наші старі фото і моліться за тих, хто чудово відає, що творить. І до того, як Господь врозумить своїх нерозумних дітей, об’їжджайте Лугини десятою дорогою.
Усі фото
