Іллінська церква (чернігівська школа)Перша пол. ХІІ ст.
На південному схилі Болдиних гір у Чернігові скромненько притулився старовинний Іллінський монастир із давньоруською красунею — Іллінською церквою. Найдавніша частина монастиря — Антонієві печери з трьома підземними церквами, які почав копати сам основоположник українського чернецтва ще 1063 року. Ці печери зовсім не схожі ані на вітчизняні, ані на іноземні аналоги. Нині тут музей із нечастими службами і кожний охочий може пройти цими унікальними підземеллями. Унікальність видно неозброєним оком: чернігівські печери — найвищі у Європі, до восьми з половиною метрів заввишки! А ще їм притаманна незвичайна акустика із кількасекундною реверберацією, завдяки чому один вправний співак може заступити цілий хор.
Коли саме постала над печерами мурована церква св. пророка Іллі, давні українські літописи не зазначають. Поширена думка, що її звели одразу після канонізації преп. Антонія Печерського, яка сталася 1133 року. Хоч Іллінська церква належить до чернігівської школи, вона є нетиповою спорудою тогочасся, будучи тридільною, однонефною, безстовпною і одноапсидною, ще й з невеликим діаметром підбанника. Тобто візантійська хрестовокупольна система тут уперше сполучається із народною протоукраїнською.
Натомість історія храму — цілком типова. Зазнавши ушкоджень за монгольської навали, храм був відновлений у ХVІ ст., а у 1649 році стараннями полковника Подобайла набув барокових рис. Від первісного давньоруського убрання в церкві не лишилося нічого. Зі старовини зберігся тільки іконостас у стилі рококо 1770-х років, який неквапливі реставратори мучають вже понад 20 років. А ще із церкви походить дивовижна святиня української землі…
…Говоримо про чудотворну Іллінсько-Чернігівську ікону Божої Матері, написану у 1658 році ченцем Іллінського монастиря Геннадієм (в миру Григорієм Дубенським). Через кілька років після її створення, напередодні горезвісної Руїни, що охопила усю Україну, з іконою сталося диво: протягом восьми днів — з 16 по 24 квітня 1662 року — з очей Богоматері текли сльози. Ось як оповідає про цю подію Самійло Величко:
«Плакала тоді Пресвята Діва, жаліючи православних християн-українців…, які через незгоди, руйнування та міжусобиці одні вже смертоносною зброєю вбиті, другі з вітчизни, бідолашні, в полон виведені, треті будуть у полон забрані, а четверті мають у вітчизні голови покласти під проводом несамовитих, властолюбивих і до міжусобиць схильних вождів своїх»…
Про долю оригінального образу сперечаються (хоча найвірогідніше, що він зник під час національно-визвольних змагань 1917 — 1921 рр.). Проте по всій Україні залишилися його чудотворні списки. Тож придивімося, браття і сестри: чи не заплакала Божа Матір ізнову? Чи не час нам, українцям, Її втішити, подолавши вікову ненависть і розбрат, підступи і ворожнечу?..
Це можливо, — треба тільки захотіти. Що й засвідчив ще у ХVІІІ столітті у чудовому духовному вірші святитель Іоан (Максимович):
На це чудо багато людей глядящих,
Із Чернігова граду приходящих,
Марії сльози утирали,
До неї припадали…
Усі фото
