Успенський собор1346 — 1348 рр.
Ми стоїмо біля найдревнішого православного храму Вільнюса — собору Успіння Пресвятої Богородиці, або, за другою назвою, Пречистенського, закладеного у 1346 році за правління Великого князя Литовського Ольгерда Гедиміновича. За переказом, будували храм київські майстри, маючи за взірець Святу Софію Київську, яка на той час стояла в запустінні і окрім кількох тисяч киян була нікому не потрібна… Натомість навколо Київської кафедри протягом ХІV — поч. ХV ст. точилися запеклі суперечки…
Тому потрібний не лише архітектурний, а й історичний екскурс, аби переконатися, що ми маємо рацію, зараховуючи три вільнюські храми до українського спадку.
Після монгольського погрому і занепаду Києва орда в особі спочатку Володимиро-Суздальського, а потім Московського князівства потягла Київську кафедру до себе. Певна річ,цьому активно опиралася зміцніла Литовська держава. В результаті єдина Київська митрополія розділилася. Литовсько-руська «частина» включила єпархії, незалежні від Золотої Орди, а саме Перемиську, Холмську, Володимирську, Луцьку, Турівську, Чернігівську, Полоцьку та Смоленську. Свою Київську кафедру литовці спочатку розмістили у білоруському Новогрудку, а у 1415 році перенесли її до столиці. Після того православні митрополити Київські, Галицькі та всієї Руси перебували у Вільнюсі практично безперервно аж до відродження із руїни стольного Києва, яке сталося вже за часів козаччини.
Придивімося до Пречистенського храму. Він трохи дивний і не дуже схожий на Софію Київську. Це, очевидно, не прорахунок зодчих, а наслідок перебудов і реставрацій. Справді — пізніші романські елементи нашарувалися на первісні готичні та візантійські. Що ж до наметових верхів, то вони взагалі викликають спогади про церкви Закавказзя.
Зайдімо всередину собору і схилімося у молитві. Згадаймо й тих, хто молився тут за упосліджену Україну задовго до нас. 1495 року у Пречистенському храмі було висвячено на Митрополита Київського священномученика Макарія, чиї святі мощі спочивають у київському Володимирському соборі. У квітні 1497 року, на шляху до Києва і своєї стражденної київської пастви, він вирішив відслужити в одному з білоруських сіл Божественну літургію. Та несподівано на село наскочили перекопські татари… Святитель не схотів перервати службу і відмовився ховатися. Слуги не покинули свого владику, мужньо боронилися, проте полягли біля порогу церкви… І тоді розлючені бусурмани вдерлися до храму та замордували незламного духом митрополита прямо перед престолом Божим… Знаменно, що однією з головних причин небезпечної поїздки було бажання святителя допомогти відновленню сплюндрованого Софійського собору… І він таки допоміг, але вже через півтора століття після смерті. По небесних молитвах священномученика Макарія кияни на чолі зі святителем Петром (Могилою) відбудували головний храм української землі. Недовідомі шляхи Господні…
Усі фото
