Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа Східноподільська школа Поліська школа Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа Буковинська школа Марамороська школа Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д) Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження
Українське бароко Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)
Святодухівська церква Святодухівського монастиря, м. Вільнюс
Литва, м. Вільнюс, вул. Аушрос Варту, 10

Святодухівська церква Святодухівського монастиря
1634 рік

Вільнюська Святодухівська обитель була заснована 1609 року, хоча перша церква постала тут іще у 1597-му, одразу по Унії, — в обхід драконівського закону, який забороняв православним будувати церкви. Та для двох сестер-українок Феодори та Ганни Волович, дружин литовських воєвод, зробили виняток. Сестри і запропонували свій храм вигнаним із Троїцького монастиря православним братчикам, які відкрили при ньому друкарню, богадільню та п’ятикласну братську школу. За рівнем освіти ця школа не поступалася вищим навчальним закладам Європи і стала прообразом київської Могилянки.

Братчики віддячили Свято-Духівському монастиреві з лихвою. Вони передали йому право ставропигії, тобто незалежності від місцевої влади, наданої 1588 року Константинопольським Патріархом Єремією ІІ Віленському православному братству. Слід зазначити, що попри численні політичні буревії місцева влада понад два століття це право поважала. Все скінчилося у 1795 році, коли Литву внаслідок третього розподілу Речі Посполитої загарбала Російська імперія. Нова церковна влада просто проігнорувала скарги братчиків на сваволю адміністрації…

Одначе у ХVІІ ст. тут іще панувала свобода і вільна богословська думка видатних мислителів полонила уми християн. Наприклад, в різний час у монастирі на запрошення братства проповідували такі світочі Української Церкви, як Мелетій Смотрицький та Дмитро Туптало, пізніше святитель Ростовський. Останній приїхав до Вільнюса із далекого Чернігова усього заради двох проповідей. Як же цінували тоді Слово Боже і самі проповідники, і їх слухачі…

Мурований Святодухівський трипрестольний храм було споруджено 1634 року. Піднімаємося сходами притвору і заходимо під високі склепіння. Здається, весь храмовий обшир займає прекрасний бароковий іконостас, наче виконаний давніми майстрами у 3D форматі. Асоціацію підсилюють майстерне різьблення і вишукано-ламані поверхні його ярусів. Головна святиня собору — святі мощі трьох віленських мучеників Антонія, Іоана та Євстафія, що постраждали за Христа від язичників у першій половині ХІV ст. Вони спочивають у дерев’яному киворії, встановленому посередині нави. Ці троє юнаків — найулюбленіші православні святі і Вільнюса, і всієї Литви. Віддавна пошановані вони і в Україні.

На долю святих віленських мучеників випало багато випробувань, і не тільки за життя. Після прийняття Унії і початку гонінь на православних їх мощі переховували загалом понад два століття. Останній сховок влаштував тодішній благочинний монастиря, в майбутньому митрополит Київський Йосип Нелюбович-Тукальський, безкомпромісний борець за незалежність Української Церкви від Москви… А далі трапилася майже детективна історія. Через півтора століття лист Тукальського зі сповіщенням про місце духовного скарбу віднайшов в Патріаршому архіві у Стамбулі-Константинополі один ієромонах. (Як відомо, Київська Митрополія до 1686 року перебувала в юрисдикції Константинопольського Патріархату). Чернець спеціально заїхав до Вільнюса і повідомив про це намісникові обителі. І мощі справді виявили у замурованому склепі під вівтарем Святодухівського храму! Та пройшов довгий час, аж поки «с височайшего соізволєнія» до святині допустили людей…

У 1915 році, під приводом наступу німців під час Першої світової війни, найбільшу православну реліківію Прибалтики забрали до Москви. Серед вільнюсців до цього часу побутують сумні оповіді про прощання зі святими мучениками. Та є й радісні спогади про 26 липня 1946 року, коли мощі святих Антонія, Іоана та Євстафія нарешті повернули із московського музею атеїзму додому. Звісно, безбожна влада прийняла таке рішення не із чоловіколюбства, а з політичних міркувань — за заслуги Православної Церкви у перемозі на гітлерівцями у Другій світовій війні… З тих пір цей день у монастирі став святковим. Та, схоже, святковий настрій панує в обителі завжди. Перебуваючи і на монастирському обійсті, і в храмі, — чуємо від богомольців безхитрісні історії про чудеса і зцілення, отримані по молитвах святих віленських мучеників… Тож прикладаємося до святині і щиро молимося: святі віленські мученики Антоніє, Іоане та Євстафію, моліте Бога за нас і рідну Україну!..

Усі фото

Святодухівська церква Святодухівського монастиря, м. Вільнюс
Бароковий іконостас, ХVІІІ ст.
Киворій-мощовик у наві храму
Мощі святих віленських мучеників -- Антонія, Іоана та Євстафія
Святі віленські мученики: сучасний стінопис на вхідним порталом церкви
Весна у Вільнюсі: Святим Духом все оновлюється...