Покровська церква (васильківська група)1761 рік, дзвіниця сер. ХІХ ст.
До скромної церковці у Креничах треба їхати вузенькою вуличкою, на якій непросто розминутися із зустрічним транспортом. Та воно того варто. Попри дату спорудження храм у його творців вийшов на диво архаїчним і затишним. Невисока нава із низьким пласким склепінням і прямокутні зруби наче відсилають споглядача як мінімум у ХVІ століття. Цілком імовірно, церква і направду є реплікою якогось древнього храму. Відтак, хоч ми і віднесли чарівну креничанку до наддніпрянської школи, з таким самим правом її можна було б зарахувати і до школи поліської.
Відомо, що церкву звели за наказом Ксанфії Протанської — ігумені київського Богословського дівочого монастиря (по назві монастирської церкви св. апостола і євангеліста Іоана Богослова на Подолі). Можливо, в Креничах був монастирський скит. Та 1790 року, після так званої секуляризації українських монастирів «паненську» обитель перевели у Золотоношу (згодом вона стала відомою як Красногірська). Відповідно церква в Креничах перетворилася на парафіяльну і дивним чином дожила до нашого часу практично без перебудов.
Гарне зелене обійстя зустрічає дзвіницею у стилі історизм, так само прямокутно-лаконічною. Шкода, але потрапити до храму (і навіть просто за церковну огорожу) можна тільки в неділю, під час Божественної літургії: священик мешкає в Києві, а окремі треби (хрещення, вінчання тощо) в Креничах — не часті події.
Та хто нарешті переступить церквоний поріг — буде винагороджений сповна. Всередині храм не менш архаїчний, ніж іззовні. Таких сволоків, прикрашених різьбленням у вигляді різноманітних розеток — солярних знаків — ми не бачили ніде! «Добре нам тут бути» і так не хочеться покидати унікальну церкву і вертатися у гамірне місто… Одначе втішмося. Відтепер бо знаємо, що зовсім недалечко, за дубовими дверима зі старим-престарим окуттям на нас чекає неймовірний світ , що так невимушено і просто єднає давнину і грядуще Царство Боже…
Усі фото
