Миколаївська церква1817 рік
Миколаївська церква — яскравий зразок західноподільської школи народної архітектури. Невелика, але містка, невисока, але світла. Дияконник біля південної стіни вівтаря — первісний: у ХІХ столітті поняття про богослужбові потреби розширилося, часто в ущерб естетиці. І хоч ми також безкомпромісні естети, маємо зізнатися: з дияконником служити дійсно зручніше.
Маленький екскурс в історію.
1918 року крихітне село Зелене іще входило до складу неосяжної Австро-Угорської імперії, що якраз конала на полях Першої світової війни. Коли австрійський уряд заплатив разову допомогу вдовам загиблих вояків-зеленян, жінки склали ці гроші й купили на них напрестольне Євангеліє. Сплинув час, і за Польщі у селі збудували нову, більшу церкву, в яку і перенесли зі старої все начиння. І залишився храм стояти пусткою… Тільки прекрасний іконостас у народному стилі свідчив про його славне минуле. Та все ж коли у 1970-х було вирішено перевезти Миколаївську церкву до Музею просто неба у Києві, селяни не хотіли її віддавати. Бо не вірили, що святиню збережуть, і побоювалися, що її просто знищать. Як же вони зраділи, коли дізналися, що храм знову постав у всій красі на своєму новому місці! За часів незалежної України їхня радість намножилася, бо від 1996 року у церкві розпочалися регулярні богослужіння, — під свою опіку її взяла парафія святого Архистратига Михаїла УПЦ КП.
Через десятиліття у відродженому храмі сталося диво. На напрестольному Євангелії оновився металевий оклад — не весь, а тою своєю частиною, яка торкалася престолу. Оновився у вигляді «негатива» — точнісінько як зображення на Туринській плащаниці. Хтозна — чи не згадані вище «вдовині лепти» нагадали про себе через буремні роки? А, можливо, це те саме Євангеліє? Недовідомі шляхи Господні… Святителю отче Миколаю, моли Бога за нас!