Миколаївська церква (центральна група)1730 рік
]Миколаївська церква у Синяві — надзвичайно гармонійна й романтична, як і назва села. До прибудови недоречної псевдоросійської дзвіниці (кін. ХІХ ст.) вона була цілком симетрична, являючи в плані рівнораменний пластичний хрест. Але й нині цю церкву слід неодмінно оглядати як скульптуру, обходячи навкруги. Поблизу Синяви розташоване красивезне урочище Божі Гори, де, за легендою, у ІІІ ст. готи забили ватажка антів Божа. Тут і донині ростуть сучасники тих дубів, з яких було збудовано храм, і на яких його поставлено. Грубезні колоди-фундаменти укладені прямо на українську землю і за 280 років анітрохи не підгнили. Щоправда, цьому зарадило і традиційне опасання, вочевидь встановлене на оптимальній висоті.
Карнізи храму оздоблено лаконічним різбленим орнаментом, але чомусь не в усіх зрубах. Зате кожний зруб складено з відчутним нахилом стін до центру. Цей поширений в українському зодчестві прийом у синявській церкві стає просто таки хрестоматійним, надзвичайно пожвавлюючи обриси храму, а всередині створюючи ефект значного збільшення висоти.
Від ХVІІІ ст. в інтер’єрі церкви лишилися золочені рами іконостасу і царські врата із наївним іконописом, а також зворушливі народні розписи склепінь бабинця й бічних приділів. Особливо вирізняється Агнець Апокаліпсису, якого можна докладно роздивитися тільки за допомогою оптики.
Церковне обійстя обсаджене старими соснами, на рідкість суголосними із старою церквою, яка увійшла в усі підручники і посібники з традиційного українського храмобудівництва, але, на щастя, не стала мертвим музеєм, а лишилася храмом Бога живого.