Троїцька церква1514 рік
Муровану церкву Пресвятої Тройці на знак подяки Богові за перемогу над московським військом під Оршею спорудив у 1514 р. вікопомний князь Костянтин Федорович Острозький. І хоча звитяжний полководець носив литовські титули (такі як Великий гетьман Литовський, Каштелян Віленський та Воєвода Тракайський), він представляв руську, тобто українську, більшу половину литовської шляхти. Протягом довгів віків церква не раз пере- і добудовувалася, тож в ній тісно переплелися і готичні, і ренесансні, і барокові риси. Та стосовно Троїцького храму архітектура відступає на другий план. Адже церква Острозького постала на місці, пов’язаному із першими і найшанованішими християнськими святими Литви.
Троє юнаків-християн — Антоній, Іоан та Євстафій — служили при дворі князя Ольгерда у першій половині ХІV ст. Князь теж був охрещений, одначе, як виявилося, тільки з політичних міркувань, і дуже скоро повернувся до язичництва. І зажадав того ж від своїх дружинників. Антоній рішуче відмовився зрадити Христа, а от його молодший брат Іоан слабкодухо піддався на вимоги Ольгерда. Одначе, укріплений і словом, і мученицьким подвигом Антонія, Іоан у слушний час також сповідав себе християнином і вже не відступив… Євстафій був наймолодшим у дружині князя, проте мужністю та звитягою перевершував багатьох. Тому із честю витерпів страшні катування — жодного разу не застогнав і навіть обличчям не виявив найменшого страждання. А християнам, які плакали навколо, наостанок сказав таке: «Не плачте, браття, за мною, бачачи, що моє тіло земне роздробляється, бо я сподіваюся одержати від Христа, Господа Бога нашого, тіло нетлінне, що перебуває вічно на Небесах»… Загинули юнаки не одночасно, та по смерті усі були повішені на тому й самому язичницькому дубі…
Подвиг трьох віленських мучеників справив величезне враження і на литовський народ, і на самого Ольгерда, який ізнову став християнином, а наприкінці життя навіть прийняв чернечий постриг. Всі його 12 синів також стали християнами, а вже наприкінці того ж ХІV ст. половина мешканців Вільнюса сповідували православ’я… Певна річ, на той час поганський дуб уже зрубали, і там же спорудили дерев’яну церковцю…
Підійдімо до храму і торкнімося стіни вівтаря. Він точно позначає місце мученицької кончини святих Антонія, Іоана та Євстафія. Нині тут тихо і спокійно, оскільки храм з усіх боків обступають старі дерева і споруди. Це корпуси заснованого навколо Троїцької церкви однойменного монастиря, який уперіод розквіту Великого князівства Литовського відігравав важливу роль у житті Київської митрополії. Недарма аж три Київські митрополити були архімандритами обителі – вікопомний святитель Макарій Київський , Йона ІІ та Сильвестр.
Опікувалися храмом і достойники-миряни. Всередині на стіні збереглася плита з кириличним написом, який повідає, що «тут лежить раб Божий Опанас Федорович Брага, бурмистр міста Віленського», який спочив у далекому 1576-му…
Саме при Троїцькому храмі з 1584 р. сформувалося знамените Віленське Свято-Троїцьке православне братство. Його братчиками були високоповажні воєводи, шляхтичі, купці та ремісники. Була у братства своя школа, богадільня, типографія, лікарня. Та це не дивно: у Литві українці завжди були у повазі. Та й руська, тобто українська мова, протягом усього часу існування Литовського князівства була другою державною мовою.
Вільно звучить наша мова у Вільнюсі і нині. У 2014 році Троїцький храм врочисто відзначив своє 500-ліття. Відзначив по-українськи — адже після радянської руїни церкву повернули українській громаді Вільнюса.
Слава Україні! Та не менша слава — братній Литві.
Усі фото
