Покровська церква1911 – 1914 рр.Архітектори: Андрій Білогруд, Петро Романов
Покровська церква у Жуклі справляє неоднозначне враження. З одного боку вона захоплює унікальною як для України архітектурою, з другого дивує аж надто зухвалою стилізацією. Навіть місце, в якому вона постала — а-ля Покрова-на-Нерлі, — здається намальованим яким-небудь міріскусніком початку ХХ ст.
Справді, такого незвичного сполучення неоруського і модерново-українського начал годі й шукати деінде. Основний об’єм — цілком традиційний, хрестовокупольний і тринавовий, з відносно невеликою північно-російською главою. Але подивіться лишень на радикально стилізовані вікна-хрести, що схиляють думки у бік ар-деко і конструктивізму, або на псково-новгородську «звонніцу» західного фасаду із несподіваним бароково-хвилеподібним обрисом! А чого варта «галерея» східного фасаду, що являє собою начебто класично-тридільний український храм? Додаткове сум’яття в архітектурну різноголосицю вносять нарочито спрощені романо-давньоруські портали, приліплені до площини стін з цілком дитячою невимушеністю.
Нетривіальний результат — наслідок творчої співпраці трьох непересічних особистостей. Замовник храму — місцевий поміщик Микола Комстадіус, нащадок давнього (від ХІ ст.) шведського роду, що свого часу перейшов на службу Речі Посполитій, а потім і Російській імперії. Натхненник і імовірний автор ідеї храму (чи й навіть його ескізу) — зодчий-дилетант і за сумісництвом великий князь Петро Миколайович Романов. Власне будівничий і співавтор — петербурзький архітектор українського походження Андрій Білогруд, який і втілив у життя такий неординарний проект. Він, очевидно, і обдарував храм усіма згаданими «українізмами». Відомо, що всі троє достойників чудово знали одне одного. Тож недарма при освяченні церкви у 1914 році великому князеві послали вітальну телеграму.
Опорядкувати інтер’єр повною мірою не вдалося — завадила Перша світова війна і подальші події. Судно, що везло із Греції замовлені і виконані там образи для іконостасу, затонуло (чи було потоплене). Церква діяла до 1934 року, коли й була закрита бузувірною владою. Проте зовнішньо в дивовижний спосіб чудово збереглася (включно із надбанними хрестами) і, відновлена вже за незалежності, нині знову збирає на молитву народ Божий. І то цілком справедливо, що в такому прекрасному українському храмі від 2009 року порядкує громада помісної УПЦ. Дай Боже на многії і благії літа!
Усі фото
