П’яте оголошувальне повчання
До тих, що готуються в Єрусалимі до просвічення, сказане без приготування, про віру, на слова з Послання до євреїв: «Віра ж є здійснення очікуваного…» та ін. (Євр. 11: 1).
1. Яке достоїнство дарує вам Господь, Який переводить вас зі стану оголошених у стан вірних, апостол Павло цього разу говорить: «Вірний Бог, Яким покликані ви до єднання з Сином Його Ісусом Христом» (1 Кор. 1: 9). Якщо і Бог називається вірним, і ти отримуєш те саме найменування, то отримуєш велике достоїнство. Бо як називають Бога благим, правосудним, Вседержителем і Творцем усього, так називають і вірним. Розсуди ж і ти, на який ступінь достоїнства зійдеш ти, ставши учасником у найменуванні Божому.
2. Отже, постарайтеся тепер знайти між вами мужа вірного по совісті, бо «знайти мужа вірного — велика справа» (Притч. 20: 6). Не переді мною тобі треба відкрити свою совість (бо судимий будеш не людським судом), але чистоту своєї віри ти повинен показати Богові, Який випробовує утроби і серця і знає помисли людські — муж вірний — це дещо велике, він багатший за всякого багача: «У вірного цілий світ багатства» (Притч. 17: 6), яке він зневажає та відкидає. Ті, які багатіють видимими благами і багато придбали їх, бідні душею. Бо чим більше збирають, тим більшим бажанням благ мучаться, яких вони не мають. А муж вірний, що особливо дивно, і в бідності багатий. Бо знаючи, що потрібні для нього один тільки «одяг і їжа, і цим задовольняючись» (1 Тим. 6: 8), він зневажає багатство.
3. Та й не тільки у нас, які носимо ім’я Христове, віра вважається за велике, але і все те, що звершується у світі, навіть людьми, які далекі від Церкви, звершується вірою: вірою шлюбні закони з’єднують осіб віддалених одне від одного, і чужа людина за допомогою віри, яка буває у шлюбних союзах, стає учасником у володінні чужими рабами і багатством. На вірі затверджується і землеробство, бо хто не вірить, що збере плоди, які виросли, той не стане працювати. Вірою керуються мореплавці, коли, довіривши свою долю малому древу, віддають перевагу твердій стихії — землі перед непостійним стремлінням хвиль; вони віддають самих себе невідомим надіям і мають при собі тільки віру, яка для них є надійнішою за будь-який якір. Отже, дуже багато людських справ засновані на вірі, і цьому не одні ми віримо, але вірять і ті, що знаходяться поза Церквою, як я сказав вище. Вони хоч і не приймають Священного Писання, а керуються якимись своїми будь-якими вченнями, втім і їх приймають вірою.
4. До істинної віри закликає вас теперішнє читання, яке показало вам спосіб, як потрібно вам догоджати Богові. Бо апостол говорить, що «без віри догодити Богові неможливо» (Євр. 11: 6). Чи погодиться людина служити Богові, якщо не вірити тому, що Він відплатить їй за це? Чи буде берегти отроковиця дівство або цнотливо жити юнак, якщо не вірить, що чистота вінчається нев’янучим вінцем? Віра є оком, що освітлює всяку совість, вона сповіщає людині відання. Бо пророк говорить: «Якщо не увіруєте, не зрозумієте» (Іс. 7: 9). Віра затуляє уста левів, як це сталося з Даниїлом. Писання говорить про нього: «І виведений був Даниїл з рову, і ніякого ушкодження не виявилося на ньому, тому що він вірував у Бога свого» (Дан. 6: 23). Чи є щось жахливіше від диявола? Проти нього ніякої іншої зброї ми не маємо, окрім віри — цього нематеріального щита проти невидимого ворога. Бо він пускає різноманітні стріли і в пітьмі уражає тих, які не пильнують. І проти того, що ворог наш є невидимим ворогом, ми маємо міцний захист — віру, за словами апостола: «А понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі розпечені стріли лукавого» (Еф. 6: 16). Часто пускає диявол розпечену стрілу похоті до соромного задоволення, але віра, промовивши суд і прохолодивши думку, погашає стрілу.
5. Багато можна говорити про віру, так що цілого дня не вистачить нам для роздумів про неї. Задовільнімося ще одним старозавітним прикладом Авраама, оскільки ми і синами за допомогою його віри стали, він не тільки ділами виправдався, але і вірою. Багато, правда, він і зробив, проте не раніше названий другом Божим, ніж коли увірував, та й усяке його діло звершене вірою. По вірі він залишив своїх батьків. По вірі залишив і батьківщину, і країну, і дім. Тому як він виправдався, так і ти намагайся виправдатися. Вже мертве тіло він мав для дітонародження, оскільки і сам був старий, і дружина його Сарра була старою, і не залишалося ніякої надії на дітонародження. Бог обіцяє старцю дарувати сина. І не зневірився Авраам; бачив він, що тіло його вже мертве, втім, не на слабкість тіла дивився, але на силу Того, Хто обіцяє, бо «вірний Той, Хто обіцяв» (Євр. 11: 11), і, ніби від мертвих тіл, чудесним чином отримав сина. Після того, як отримав його, коли наказано було йому принести сина в жертву, то він, хоч і чув слова: «В Ісаакові наречеться тобі сім’я» (Бут. 21: 12), однак приніс сина свого єдинородного Богові з тією впевненістю, що Бог має силу і «з мертвих воскресити його» (Євр. 11: 19). Зв’язавши сина і поклавши на дрова, своїм волевиявленням вже приніс його в жертву, але через благість Бога, Який замість сина дав йому ягня, знову отримав сина живим. Будучи вірним і в інших випадках, Авраам був запечатаний як праведний чоловік, і прийняв обрізання на запечатання «віри, яку мав під час необрізання» (Рим. 4: 11), і обітницю, що він буде батьком багатьох народів.
6. Розглянемо, чому ж Авраам є батьком багатьох народів. Безперечно, він є батьком юдеїв через плотське спадкоємство. Якщо ж ми будемо дивитися на плотське спадкоємство, то будемо змушені слова Божі визнати помилковими. Бо він по плоті ніяк не батько всім нам, але образ віри його робить нас синами Авраама. Як неймовірним для людей є те, щоб хто-небудь устав з мертвих, таким самим чином неймовірно для них є і те, щоб від умертвлених старців народжувалися діти. Але ми віримо, коли проповідують про Христа, що Він був розп’ятий на древі, помер і воскрес. Отже, за подобою нашої віри віри Авраамової, ми стаємо синами його, і тоді, подібно до нього, ми з вірою приймаємо духовну печать, будучи обрізаними Святим Духом у Хрещенні не обрізанням плоті, але обрізанням серця, як говорить Єремія: «Обріжте для Бога жорстокосердя ваше» (Єр. 4: 4) і як говорить апостол: «Обрізанням Христовим поховані з Ним у хрещенні…» (Кол. 2: 11-12) і т. д.
7. Якщо ми збережемо таку віру, то невинними будемо перед Богом і прикрасимо себе всіма родами чеснот. Бо віра настільки сильна, що надає людям легкість ходити і по морю. Петро був чоловіком подібним до нас, який мав плоть і кров і живився їжею, подібною до нашої, але коли Ісус сказав йому: «Прийди» (Мф. 14: 29), то він з вірою пішов по водах; віра на воді була для нього надійнішою за всякий твердий шлях, і тілесна тяжкість була піднята легкістю віри. Доки вірував він, безпечно йшов по воді. Коли ж засумнівався, тоді почав тонути. Бо як потроху почала слабшати віра, так обтяжувалося і тіло. Впізнавши цю недугу, Лікар душевних хвороб сказав: «Маловіре! Чого ти засумнівався» (Мф. 14: 31)? Петро був підтриманий Ісусом Христом, Який взяв його за руку, після того, як знову увірував, і при керівництві Господа знову таким самим чином пішов по воді. Про це тут само згадує Євангеліє так: «І як увійшли вони в човен», не сказано, що Петро, перепливши, зійшов, але дається знати, що він якусь відстань пройшов до Ісуса, таку саму і на зворотньому шляху пройшовши, й увійшов в судно.
8. Віра має таку силу, що не один лише віруючий спасається, але спасаються і деякі за віру інших. Розслаблений в Капернаумі не був людиною віруючою, але мали віру ті, які принесли його і спустили через покрівлю. А у хворого разом з тілом була хвора і душа. Ти не думай, що я осуджую його; в самому Євангелії сказано: «Побачивши віру» не його, а віру «їхню», сказав «розслабленому: встань» (Мф. 9: 2). Ті, які принесли, увірували, а розслаблений отримав зцілення.
9. У наступному прикладі ще ясніше побачиш, як вірою одних спасаються інші. Лазар помер. Минув день, другий і третій, розривалися його жили, і гнилість руйнувала його тіло. Як чотириденний померлий міг повірити й ублагати за себе Викупителя? Але чого не вистачало у померлого, те було доповнене його рідними сестрами. Коли прийшов Господь, то сестра припала до ніг Його і на питання, «де поклали його», вона відповіла: «Господи, вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі», тоді говорить Господь: «Коли будеш вірувати, побачиш славу Божу» (Ін. 11: 40); ніби так сказав: недостаток віри в мертвому доповни ти. Віра сестер була настільки сильною, що викликала мертвого з пекельних воріт. Таким чином, одні своєю вірою за інших людей могли воскрешати їх із мертвих, а ти, якщо щиро віруєш сам за себе, невже не більше встигнеш? Навіть якщо б і невірним ти був чи маловірним, Господь чоловіколюбний. Він милостиво прийме тебе, що каєшся, тільки скажи і ти щиросердечно: «Вірую, Господи! Допоможи моєму невірству» (Мк. 9: 24). Якщо ж усвідомлюєш себе вірним, проте ж не маєш всієї повноти віри, то тобі потрібно з апостолами сказати Йому: «Господи! Додай нам віри» (Лк. 17: 5). Бо якщо ти сам по собі скількись чогось маєш, то від Нього вже отримаєш в більшій мірі.
10. Слово «віра» одне за своєю назвою, втім поділяється на два роди. До першого роду належить віра, яка навчає, коли душа погоджується на щось. І вона корисна для душі, як говорить Господь: «Хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить» (Ін. 5: 24); і в іншому місці: «Хто вірує в Сина, не буде осуджений, але перейде від смерті до життя» (Ін. 3: 18-36). Велике чоловіколюбство Боже! Праведники не інакше, як через багато років, могли догодити Богові, але те, що вони набули подвигами впродовж багатьох років, те Ісус Христос дарує нині за одну годину. Бо якщо ти увіруєш, що Ісус Христос є Господь, і «Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим. 10: 9) і переселений будеш у рай Тим, Який увів у рай розбійника. І не сумнівайся в можливості цього. Бо Той Самий, Який на цій святий Голгофі спас розбійника, який увірував в одну годину, спасе і тебе, якщо ти увіруєш.
11. Другий рід віри є той, який з благодаті дарується Христом. «Одному дається Духом слово мудрості, іншому — слово знання, Тим Самим Духом; іншому — віра, Тим Самим Духом; іншому — дари зцілення» (1 Кор. 12: 8-9). Отже, ця віра, яка з благодаті дарується Духом Святим, є не тільки тією, яка навчає, а й тією, що діє над людськими силами. Бо хто має цю віру, «скаже горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде» (Мф. 17: 20). Якщо хто по вірі скаже це і буде впевнений, що так і буде, «і не сумніватиметься в серці своїм» (Мк. 11: 23), той отримає благодать. Саме про цю віру сказано: «Якщо ви матимете віру, як зерно гірчичне» (Мф. 17: 20). Бо як зерно гірчичне, мале за своєю величиною, сильне за дією і, будучи посіяне в малому просторі, багато пускає паростків, а коли виростає, то і птахи можуть ховатись, так і віра в душі досить швидко творить величні діла. Бо душа думкою підноситься до Бога і, будучи осяяною вірою Бога, скільки їй можливо, споглядає, обіймає межі світу і раніше кінця віку цього вже бачить суд і обітовану винагороду. Отже, ти зі свого боку май віру в Нього, щоб і від Нього отримати віру, яка діє над людськими силами.
12. Віру ж, як у навчанні, так і в сповіданні, намагайся мати і тримати тільки ту, яка нині сповіщається тобі Церквою і яка утверджена всім Писанням. Оскільки не всі можуть читати Писання, бо одні не вміють, а іншим перешкоджають пізнати їх будь-які заняття, то, щоб невіданням не погубити душі, ми в небагатьох віршах вміщуємо все вчення віри, і бажано, щоб ви при самому читанні запам’ятали його і самі по собі з усією ретельністю повторили, не накреслюючи його на папері, але спогадом накреслювали його на серці, і при вивченні його остерігаючись того, щоб хто-небудь з оголошених не вислухав того, що сповіщено тобі. Бажано, щоб ви це вчення мали настановою впродовж усього життя і, крім цього, ніякого більше не приймали, навіть якщо б і ми самі, змінившись, стали говорити протилежне тому, чого тепер навчаємо, або якби ворожий ангел, преобразившись в ангела світла, хотів звабити тебе. «Коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам» більш того, що прийняли ви нині, «нехай буде анафема» (Гал. 1: 8-9) у вас. Тепер поки від нинішнього читання накреслюй в пам’яті істини віри, а у свій час на кожну з них знайди доказ з Божественного Писання, бо істини віри не так складені, як би хотілося людям, але пристойні місця, що зібрані з усього Священного Писання, складають вчення віри. І як сім’я гірчичне з малого зерна багато пускає паростків, так і ці істини віри в коротких словах вміщують всі відання благочестя, що міститься в Старому Завіті і Новому. Отже, дивіться, браття, тримайтеся передання, яке тепер приймаєте, і напишіть їх на серцях своїх.
13. З благоговінням зберігайте їх, щоб ворог їх не викрав, коли ослабне хто-небудь з вас, щоб який-небудь єретик не перетворив чогось переданого нами. Справа віри покласти срібло на стіл, що ми тепер і зробили. А Бог вимагатиме від вас звіту про цей залог. «Засвідчую, — як говорить апостол, — перед Богом, Який все животворить, і перед Христом Ісусом, Який засвідчив перед Понтієм Пилатом, добре сповідання; берегти цю передану вам віру неоскверненою, до явлення Господа нашого Ісуса Христа» (1 Тим. 5: 21; 6: 13-14). Нині сповіщено тобі про скарб життя; під час Свого явлення Господь стягне залог Свій, «який у свій час відкриє блаженний і єдиний сильний Цар царюючих і Господь пануючих, єдиний, Який має безсмертя і живе у неприступному світлі, Якого ніхто з людей не бачив і бачити не може» (1 Тим. 6: 15-16). Йому слава, честь і держава на віки віків. Амінь.
