«Наша Парафія»

1. Бог і Спаситель наш Ісус Христос, передаючи нам велику тайну благочестя і закликаючи юдеїв і еллінів до пізнання одного і єдиного істинного Бога, Отця Свого, як Сам говорить в одному місці, дякуючи за спасіння тих, які увірували: «Я відкрив ім’я Твоє людям, звершив діло, яке Ти доручив Мені» (Ін. 17: 6, 4), і про нас говорить Отцю: «Отче святий! Якщо і світ Тебе не пізнав, але Я пізнав Тебе, і ці пізнали Тебе» (Ін. 11: 25), справедливо говорить всім нам разом як довершеним про дарування, що подаються їм через Духа: «Тих, що увірували, супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів, говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не зашкодить їм; покладуть руки на хворих, і вони будуть здорові» (Мк. 16: 17-18). Дарування ці спочатку дані нам, апостолам, які мали звіщати Євангеліє всьому творінню, але потім вони подаються необхідно і для тих, що увірували через нас, не для користі тих, що звершують їх, але для навернення невіруючих, щоб тих, кого не переконало слово, переконала сила знамень. Бо знамення не для нас, віруючих, але для невіруючих, як із юдеїв, так і з еллінів; бо виганяти бісів — не наш прибуток, але тих, які очищаються дією Господа, як показує, навчаючи нас, Сам Господь, кажучи: «Тому не радійте, що духи вам коряться; але радійте тому, що імена ваші написані на небесах» (Лк. 10: 20), оскільки те звершується Його силою, а це — нашою добродумністю (в. рос. пер. — «благомыслием») і старанням, очевидно, при Його допомозі. Тому немає необхідності, щоб виганяв бісів або воскрешав мертвих, або говорив на мовах кожний віруючий, але тільки той, хто сподобився дарування для якої-небудь корисної мети, для спасіння невіруючих, які, будучи достойними спасіння, часто переконуються не доказом слів, але дієвістю знамень. Справді, не всі нечестиві навертаються через чудеса. Свідок цьому Сам Бог, Який говорить в законі: «Іншими мовами й іншими устами говоритиму народу цьому, але не увірує» (1 Кор. 14: 21; Іс. 28: 11 -12). Так, ні єгиптяни не повірили Богові, хоча Мойсей звершив стільки знамень і чудес, ні безліч юдеїв не повірили Христу, хоча Він, як Мойсей, лікував у них всяку хворобу і всяку неміч (Втор. 18: 18): їх не переконали ні жезл, перетворений на живого змія, ні рука, уражена проказою, ні Ніл, перетворений у кров, а цих — ні сліпі, яким відкриваються очі, ні кульгаві, які ходять, ні мертві, які воскресли; тому противилися Янній і Ямврій, а тут — Анна і Каяфа. Таким чином, знамення переконують не всіх, але одних добродумних (в рос. пер. — «благомыслящих»), ради яких і благоволить Бог звершувати сили як мудрий Домобудівник, не людською могутністю, але Своїм хотінням. Говоримо це для того, щоб ті, хто отримав відомі дарування, не звеличувалися над тими, що не отримали. А даруваннями називаємо ті дарування, які бувають через знамення; тому що з тих, які увірували в Бога через Христа, немає людини, яка не отримала б дарування духовного. Бо саме звільнення від багатобожного нечестя і вірування Богу Отцю через Христа є вже Божим даруванням, так само як і скинення юдейського покривала (2 Кор. 3: 15-16), і вірування в те, що із благовоління Бога сущий раніше віків Єдинородний в останній час народився від Діви без участі чоловіка, що Він жив як людина без гріха, виконавши всяку законну правду, що, з волі Бога, Бог Слово перетерпів хрест, не зважав на сором, і що Він помер, і похований, і воскрес через три дні, і після воскресіння, перебуваючи з апостолами сорок днів і виконавши всі постанови, вознісся на їхніх очах до Бога, Який послав Його, і Отця. Хто повірив цьому не просто і безрозсудно, але після обговорення і переконання, той отримав дарування від Бога, так само як і той, хто вберігся від всякої єресі. Тому ніхто з тих, які звершують знамення і чудеса, нехай не осуджує нікого з віруючих, які не удостоїлися дару звершувати їх, бо дарування Божі, що даються Ним через Христа, різні: ти отримав це, а він — яке-небудь інше: або слово мудрості, або знання, або розрізнення духів, або передбачення майбутнього, або вміння повчати, або незлобивість, або законне стримання. Так і Мойсей, чоловік Божий, звершуючи в Єгипті знамення, не звеличився над одноплемінниками і, будучи названий богом, не возгордився перед власним пророком Аароном. І Ісус Навин, що був на чолі народу після Мойсея, хоча і зупинив сонце над Гаваоном під час війни з євусеями і місяць над долиною Аялонською, коли не вистачало дня для перемоги (Нав. 10: 12, 13), проте не звеличився над Фінеєсом або Халевом. І Самуїл, який зробив стільки чудесного, не принизив боголюб’язного Давида, обидва ж вони були пророками, і притому той — первосвящеником, а цей — царем. Було колись в Ізраїлі сім тисяч святих, що не вклонили колін перед Ваалом (3 Цар. 19: 18), але чудотворцем між ними був один Ілля і його ученик Єлисей. Проте ні Ілля не знущався над домобудівником Авдієм, який хоча боявся Бога, але знамень не творив, ні Єлисей не зневажив ученика свого, який убоявся ворогів. Так само ні мудрий Даниїл, двічі визволений із пащі левів, ні три отроки, звільнені з вогненної печі, не принизили інших одноплемінників, бо знали, що не своєю силою уникнули небезпек, але кріпостю Божою і знамення звершували, і від бід визволилися. Тому ніхто з вас нехай не звеличується перед братом, хоча б і був пророком, хоча б і чудотворцем, бо якщо дасть Бог, що ніде вже не буде невіруючого, то зайвою буде, нарешті, всяка дієвість знамень. Бо бути благочестивим залежить від добродумності (в рос. пер. — «благомыслия») кожного, а творити чудеса — від сили Того, Ким творяться вони: перше належить нам самим, а друге — Богові, Який діє за сказаними причинами. Тому ні цар нехай не зневажає підлеглих йому воєначальників, ні начальники — підвладних їм; бо якби не було над ким начальствувати, то зайві були б начальники, а якщо не було б воєначальників, то не встояло б царство. Так само і єпископ нехай не звеличується перед дияконами або пресвітерами, ні пресвітери — перед народом, тому що зібрання складаються з тих й інших, бо єпископи і пресвітери є священиками щодо деяких, а миряни є мирянами щодо деяких; і бути християнином залежить від нас, а бути апостолом або єпископом, або кимось іншим не від нас залежить, але від Бога, Який дає дарування. Сказане досі сказане ради тих, які сподобилися отримати дарування або достоїнства.

2. Додаємо ж до слова: не кожний, хто пророкує, преподобний і не всякий, хто виганяє бісів — святий. Так, пророкував і віщун Валаам, син Веорів, хоча був нечестивий (Числ. 23; 24); пророкував і Каяфа, лжеіменний первосвященик (Ін. 11: 51); багато що передрікають і диявол, і біси його, але від цього в них немає й іскри благочестя, бо вони сповнені невіданням через добровільне розбещення. Отже, явно, що ні нечестиві, хоча б і пророкували, не покривають свого нечестя пророцтвом, ні ті, що виганяють бісів, не стають преподобними від того, що біси виходять, бо вони облещують один одного подібно до тих, які показують жарти для сміху і гублять тих, які звертають на них увагу. Але й нечестивий цар не є вже царем, але тираном; і єпископом, сповнений невіданням або злодумністю, не є вже єпископ, але неправдиво носить ім’я це, — не Богом вибраний він, але людьми, як єрусалимські лжепророки Ананія і Самей, і вавилонські Седекія і Ахав (Єр. 28: 1; 29: 22, 31). Але й віщун Валаам поніс покарання за розтління Ізраїля у Веелфегорі, і Каяфа став згодом самовбивцею, і сини Севи, що наважилися виганяти бісів, побиті ними, із соромом втекли (Діян. 19: 14-16), і Ізраїльські та Юдейські царі, що жили нечестиво, понесли усілякі покарання. Явно, що не уникнуть покарання від Бога лжеіменні єпископи і пресвітери. Для них і нині сказано буде: «Ви, священики, що знеславлюєте ім’я Моє» (Мал. 1: 6); віддаємо вас на убивання, як Седекию і Ахава, яких Вавилонський цар, як говорить пророк Єремія (29: 22), пік на вогні. Це ж говоримо не тому, ніби зневажаємо істинні пророцтва, бо знаємо, що вони звершуються у преподобних за натхненням Божим, але для того, щоб приборкати зухвалість гордовитих, і додаємо, що у таких Бог віднімає благодать, бо «гордим Бог противиться, а смиренним же дає благодать» (Притч. 3: 34). Так, Сила і Агав, пророки нашого часу (Діян. 15: 32; 21: 10), не порівнювали себе з апостолами і не порушували меж своїх, хоча і любив їх Бог. Пророкували також і жінки, як в древності Маріам, сестра Мойсея і Аарона, а після неї Девора, а після них Олдама і Юдиф (Вих. 15: 20; Суд. 4: 4; 4 Цар. 22: 14; Юдиф. 8: 1-34), та при Осії, а ця — при Дарії; пророкували також і Матір Господа, і її родичка Єлизавета, і Анна, а у наш час дочки Филипа. Проте вони не звеличувалися над чоловіками, але зберігали свої межі. Тому якщо хто і між вами, чоловік або жінка, стане причасним до якої-небудь такої благодаті, нехай смиренномудрствує, щоб благоволив до нього Бог. Бо «на кого, — говорить Він, — спогляну: тільки на лагідного і мовчазного, і на того, хто трепетить перед словами Моїми» (Іс. 66: 2).

3. На початку розмови ми сказали про дарування, які подає Бог людям за власним хотінням, і про те, як Він викрив поведінку тих, які намагалися говорити неправдиве або були спонукані чужим духом, і про те, що Бог часто і нечестивих використвував для пророцтва і чудотворення. Тепер розмова приводить нас до найголовнішого предмету церковного устрою, щоб ви, поставлені нами в єпископи з волі Христа, дізнавшись від нас і цю постанову, все робили за переданими нами вам заповідях, знаючи, що той, хто слухає нас, слухає Христа, а той, що слухає Христа, слухає Бога і Отця Його, Якому слава на віки. Амінь.

4. Знаходячись разом, ми, дванадцять апостолів Господа, у співприсутності з нами і вибраного сосуда Павла, співапостола нашого, і єпископа Якова, й інших пресвітерів, і семи дияконів, заповідаємо вам такі божественні постанови щодо всього церковного чину.

Перший говорю я, Петро. У єпископа рукопокладати, як попередньо всі ми разом постановили, того, хто непорочний у всьому, вибраний всім народом, як якнайкращий. Коли його наречуть (в рос. пер. — «наименуют») і схвалять, то народ, зібравшись в день Господній з пресвітерством і присутніми єпископами, нехай дасть згоду. Старший серед них нехай запитає пресвітерство і народ, чи той це, кого просять вони в начальника, і коли вони дадуть ствердну відповідь, то знову нехай запитає, чи всі свідчать, що він достойний цього великого і знатного начальствування, чи виконав (в рос. пер. — «исправил») він нележне до благочестя у Бозі, чи дотримав права до людей, чи добре влаштував справи у домі, чи бездоганний у житті. Коли всі разом за істиною, а не за упередженням, як перед Суддею Богом і Христом, в присутності, зрозуміло, і Святого Духа і всіх святих, і службових духів засвідчать, що він такий; то знову утретє, щоб устами два або трьох свідків підтвердилося всяке слово, нехай запитають, чи воістину достойний він священнослужіння, і коли утретє підтвердять, що достойний, то від всіх нехай зажадають знака згоди, а як скоро дадуть його, нехай замовкнуть. Коли настане мовчання, один з перших єпископів, разом з іншими двома, ставши біля жертовника, тим часом, як інші єпископи і пресвітери моляться таємно, а диякони тримають над головою того, хто рукопокладається, розкрите божественне Євангеліє, нехай говорить до Бога:

5. «Сущий, Владико Господи Боже Вседержителю, [Ти] єдиний ненароджений і не маєш царя, завжди сущий і раніше віків сущий, ні в чому не маєш потреби і всякої причини, і буття кращий, єдиний істинний, єдиний премудрий, єдиний сущий вишній, єством невидимий, Якого розум безначальний, єдиний благий і незрівняний, Який все знає раніше їхнього буття, відає сокровенне, неприступний, Який не має владики, Боже і Отче єдинородного Сина Твого, Бога і Спаса нашого, Який створив Ним все, Промислителю, Піклувальнику, Отче щедрот і Боже всякої утіхи, що у вишніх живеш і на смиренних споглядаєш. Ти, Який дав межі Церкви пришестям у плоті Христа Твого під свідком Утішителем через апостолів Твоїх і нас, єпископів, що благодаттю Твоєю предстоїмо, Який від початку наперед обрав ієреїв для піклування про людей Твоїх, Авеля найперше, Сифа і Єноса, і Єноха, і Ноя, і Мелхиседека, і Іова, Який явив Аврама й інших патріархів з вірними Твоїми служителями Мойсеєм і Аароном, і Єлеазаром, і Фінеєсом, Який з-поміж них поставив начальників та ієреїв у скинїї свідчення, Який, Самуїла вибрав у ієрея і пророка, Який святилище Твоє без служби не залишив, Який благоволив прославитися в тих, в кому Ти захотів. Сам і нині ходатайством Христа Твого вилий через нас силу владичного Духа Твого, Який служить улюбленим Отроком Твоїм Ісус[ом] Христом, Якого дарував Він помислом Твоїм святим апостолам Тебе, Вічного Бога. Дай в ім’я Твоє, серцезнавче Боже, рабу Твоєму цьому, якого Ти вибрав в єпископа, пасти святе Твоє стадо і архиієрействувати Тобі, непорочно священнослужачи в ночі і у дні, і, умилостивлюючи лице Твоє, збирати число тих, що спасаються, і приносити Тобі дари святої Твоєї Церкви. Дай йому, Владико Вседержителю, Христом Твоїм причастя Святого Духа, щоб мати владу відпускати гріхи за заповіддю Твоєю, давати клір за повелінням Твоїм, розрішати всякий союз за владою, яку дав Ти апостолам, благодогоджати Тобі в лагідності і серце чисте, незмінне, непорочне, неосоромно приносячи Тобі чисту і безкровну жертву, яку Христос чиноположив, таїнство нового завіту, як пахощі благоухання, святим Отроком Твоїм Ісус[ом] Христом, Богом і Спасом нашим, Яким Тобі слава, честь і шанування у Святому Дусі нині і повсякчас, на віки віків. Після закінчення цього моління решта священиків нехай говорять: «Амінь», а з ними і весь народ. Після молитви один з єпископів нехай дає в руки рукопокладеного жертву.

А на ранок інші єпископи нехай посадять його на належний йому престол, і всі вітають його цілуванням у Господі. Після прочитання ж Закону і Пророків, також наших Послань і Діянь, і Євангелія, рукопокладений нехай вітає церкву, кажучи: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа зі всіма вами», і всі нехай відповідають: «І з духом твоїм»; А після вітання нехай він промовить до народу слова повчання.

6. Коли ж закінчить він учительне слово, — кажу я, Андрій, брат Петра, — нехай всі встануть, а диякон, зійшовши на возвишення [амвон], нехай виголошує: «Щоб ніхто з тих, що слухають1, щоб ніхто з невірних». Коли ж настане тиша, нехай він говорить: «Помоліться, оголошені». І всі віруючі з увагою нехай моляться за них кажучи: «Господи, помилуй». Диякон же нехай виголошує за них, кажучи: «За оголошених всі помолимося Богу, щоб Він, Благий і Чоловіколюбний, милостиво вислухав їхні молитви і призивання і, прийнявши їхнє моління, заступив їх, і дав їм прохання сердець їхніх для корисного, відкрив їм Євангеліє Христа Свого, просвітив їх і наставив, направив їх до богопізнання, навчив їх велінням Своїм і оправданням, вселив у них непорочний і спасительний страх Свій, відкрив вуха сердець їхніх, щоб вони перебували в законі Його день і ніч, утвердив їх у благочесті, з’єднав і причислив їх до святого Свого стада, сподобив їх купелі відродження (в рос. пер. — «бани пакибытия»), одежі нетління, істинного життя, звільнив їх від всякого нечестя і не дав місця на них чужому, очистив їх від всякої скверни плоті і духу, вселився в них і уподібнив Христом Своїм, благословив їхні входи і виходи, і направив на користь їхні починання. Знову усердно за них помолимося, щоб вони, отримавши відпущення гріхів через освячення хрещенням, сподобилися святих таїн і перебування зі святими. Встаньте, оголошені. Миру Божого Христом Його просіть, дня мирного і безгрішного і всього часу життя вашого, християнських вам кончин, милостивого і вірного (в рос. пер. — «милостива и милостивна») Бога, відпущення гріхів. Самі себе єдиному ненародженому Богу Христом Його віддайте. Приклоніться і благословіться. На кожне з цих виголошувань диякона народ, як ми вже сказали, нехай говорить: «Господи, помилуй», і раніше за всіх — отроки. Коли ж оголошені вклоняють голови, рукопокладений єпископ нехай благословить їх таким благословенням: «Боже Вседержителю, ненароджений і неприступний, єдиний істинний Боже, Боже і Отче Христа Твого, єдинородного Сина Твого, Боже Утішителя і Господи всього, Який Христом учеників поставив учителями для навчання благочестю. Сам і нині споглянь на рабів Твоїх, оголошених в Євангелії Христа Твого, і дай їм серце нове і дух правий віднови в утробах їхніх, щоб вони знали і творили волю Твою в серці повному і душі, яка бажає; сподоби їх святого освячення і з’єднай їх зі святою Твоєю Церквою і вчини їх причасниками божественних таїн, Христом, упованням нашим, Який за них помер, Яким Тобі слава і шанування в Святому Дусі на віки. Амінь». Після цього диякон нехай говорить: «Вийдіть, оголошені, в мирі».

7. А коли вони вийдуть, нехай говорить він: «Помоліться, які одержимі духами нечистими. Усердно всі за них помолимося, щоб чоловіколюбець Бог Христом заборонив нечистим і лукавим духам і звільнив рабів Своїх від мучительства чужого. Ти, що заборонив легіону бісів і злоначальнику дияволу, Сам і нині заборони тим, що відступили від благочестя і визволи творіння Свої від дійства його і очисти тих, кого з великою премудрістю сотворив. Знову усердно за них помолимося. Спаси і віднови (в рос. пер. — «возстави») їх, Боже, в силі Твоїй. Приклоніться, одержимі, і благословіться». Єпископ же нехай молиться, кажучи: «Ти, що зв’язав кріпкого і всі сосуди його розірвав, Ти, що дав нам владу наступати на змій і на скорпіонів, і на всю силу ворожу, Ти, що людиновбивственного змія передав зв’язаним нам, як горобця отрокам, Ти, Якого все боїться і тремтить від сили лиця Твого, Ти, що скинув його як блискавку з небес на землю, не у місце скидання, але з честі в безчестя, ради його вільної злодумності, Ти, Якого погляд висушує безодні і покарання розплавляє гори і істина перебуває по вік, Якого хвалять немовлята і благословляють ті, які годуються грудьми, Якого оспівуть і Якому поклоняються ангели, Ти, що споглядаєш на землю і змушуєш (в рос. пер. — «творяй») її трястися, Ти, що доторкаєшся гір, і [вони] димлять, Ти, що забороняєш морю і висушуєш його і всі ріки його спустошуєш, Якому хмари — порох ніг, Ти, що ходиш по морю, як по суші, Єдинородний Боже, великого Отця Сину! Заборони лукавим духам і звільни діла рук Твоїх від дії чужого духа; бо Тобі слава, честь і шанування, і Тобою Отцю Твоєму в Святому Дусі на віки. Амінь». І диякон нехай говорить: «Вийдіть, одержимі».

8. А після їхнього виходу нехай виголошує він: «Помоліться ті, що до просвічення2. Усердно всі вірні за них помолимося, щоб Господь сподобив їх, освячених у смерть Христову, співвоскреснути з Ним і бути причасниками Його Царства і спільниками Його таїн, з’єднав і причислив їх, які спасаються, до Його святої Церкви. Спаси і віднови їх у Твоїй благодаті». Назнаменовані Богу через Христа Його, приклонившись, нехай благословляються від єпископа таким благословенням: «Ти, що святими Твоїми пророками передрік тим, що освячуються, — «Омийтеся, і будете чисті», і Христом дав закон духовного відродження. Сам і нині споглянь на цих, які охрещуються, і благослови їх, і освяти, і приготуй бути достойними Твого духовного дару й істинного усиновлення, Твоїх духовних таїн, причислення до тих, що спасаються, Христом Спасителем нашим, Яким Тобі слава, честь і шанування в Святому Дусі на віки». Амінь. І диякон нехай говорить: «Вийдіть ті, що до просвічення».

9. Після цього нехай виголошує він: «Помоліться ті, що в покаянні. Усердно всі за братів, що в покаянні, помолимося, щоб щедролюбивий Бог показав їм шлях покаяння, прийняв їхнє відречення і сповідання і скоро сокрушив сатану під їхні ноги, і визволив їх від сіті диявола і нападів бісів, і позбавив їх від всякого неподобного слова і всякого недоречного діяння, і лукавого помислу, простив їм всі їхні гріхопадіння, вільні і невільні, і розірвав проти них рукописання, і вписав їх в книгу життя, і очистив їх від всякої скверни плоті і духу, і з’єднав їх, і відновив [їх] в святе Своє стадо. Бо Сам знаєш склад наш. Бо хто похвалиться чистим серцем або хто насмілиться називати себе чистим від гріха? Бо всі ми під єпітиміями. Знову за них усердніше помолимося, бо радість буває на небесах за одного грішника, що кається, щоб, зрікшись всякого діла неподобного, приєднали себе всякого діяння благого, щоб чоловіколюбець Бог, скоро прийнявши їхні теплі моління, милостиво відновив їх в попереднє достоїнство і дав їм радість спасіння і Духом владичним утвердив їх, щоб не похитнулися знову їхні стопи, але щоб сподобилися бути спільниками святих Його святинь і причасниками божественних таїн, щоб, знову ставши достойними усиновлення, отримали життя вічне. Знову усердно всі за них промовимо: «Господи, помилуй. Спаси їх, Боже, і віднови милістю Твоєю. Вставши, Богу Христом Його поклоніться і благословіться». Єпископ нехай молиться так: «Вседержителю, Боже вічний, Владико всього, Творче і Правителю всього, Ти, що Христом явив людину прикрасою світу і закон дав їй вроджений і письмовий, щоб жити їй згідно із законом, як словесним, і як тій, що згрішила, дав Свою благість як спонукання до покаяння. Споглянь на тих, що приклонили Тобі шию душі і тіла, бо не хочеш смерті грішника, але покаяння, щоб навернутися йому від його лукавого шляху, і жити. Ти, що прийняв покаяння ніневитян, Ти, що хочеш, щоб усі люди спаслися і в розум істини прийшли, Ти, що сина, який блудно прожив своє життя, ради покаяння в батьківські обійми прийняв. Сам і нині прийми розкаяння рабів Твоїх, бо немає того, хто не згрішить проти Тебе, бо якщо на беззаконня зважатимеш, Господи, Господи, хто встоїть? Бо у Тебе є очищення, і віднови їх святій Твоїй Церкві в попередньому достоїнстві і честі, Христом, Богом і Спасителем нашим, Яким Тобі слава і поклоніння у Святому Дусі на віки. Амінь». Диякон нехай говорить: «Відійдіть ті, що в покаянні».

10. І додає: «Щоб ніхто з тих, що не можуть,3 нехай не входить. Усі вірні, схилимо коліна. Помолимося Богу Христом Його, всі одностайно Богу Христом Його помолимося. За мир і добробут (в рос. пер. — «благосостоянии») світу і святих Церков помолимося, щоб дав нам Бог всього безперестанний і невід’ємний Свій мир, щоб у повноті оберігав нас, які [живемо] у благочесті доброчесності.

За святу соборну і апостольську Церкву, яка від кінців до кінців, помолимося, щоб охоронив її Господь непохитною і непорушною і зберіг до кінця віку заснованою на камені. І за святу парикію [область], що тут знаходиться, помолимося, щоб сподобив нас Господь всього неослабно прагнути до пренебесного Його уповання і безперестанно віддавати Йому борг моління. За всяке єпископство, що під небесами, яке правдиво навчає слову Твоєї істини, помолимося, і за єпископа нашого Якова, і за парикії [області] його помолимося, за єпископа нашого Климента і парикії [області] помолимося, і за єпископа нашого Еводія і парікїї [області] його помолимося, щоб дарував їх Бог щедрот святим Своїм Церквам здоровими, чесними, довголітніми, і подав їм чесну старість в благочесті і правді. І за пресвітерів наших помолимося, щоб звільнив їх Господь від всякого недоречного і лукавого діла і подав їм пресвітерство здоровим і чесним. За все у Христі дияконство і служіння помолимося, щоб подав їм Господь служіння непорочне. За читців, співців, дівственниць, вдів і сиріт помолимося, за тих, хто в шлюбі і дітонародженні, помолимося, щоб помилував всіх їх Господь. За євнухів, що преподобно4 ходять, помолимося. За тих, хто в стриманні і благоговінні, помолимося. За тих, що плоди приносять в святу церкву і творять убогим милостині помолимося, і за тих, що приносять жертви і начатки Господу Богу нашому, помолимося, щоб воздав їм всеблагий Бог небесними своїми дарами і дав їм в нинішньому [віці] сторицею, в майбутньому ж — життя вічне, і дарував їм замість тимчасового вічне, замість земного небесне. За новопросвіченних братів наших помолимося, щоб Господь утвердив їх і укріпив. За братів наших, які в немочі страждають, помолимося, щоб звільнив їх Господь від всякої хвороби і всякої пошесті і дарував їх святій Своїй Церкві здоровими. За тих, що плавають і подорожують, помолимося. За тих, хто в копальнях (в рос. пер. — «в рудах»), ув’язненнях і темницях, і узах перебувають ради імені Господнього, помолимося. За тих, хто в тяжкому рабстві трудиться, помолимося. За ворогів і тих, що ненавидять нас, помолимося, про тих, що гонять нас ради імені Господнього, помолимося, щоб Господь, приборкавши їхню лють, розсіяв їхній гнів на нас. За зовнішніх і заблудлих помолимося, щоб навернув їх Господь. Пом’янемо немовлят Церкви, щоб Господь, довершив їх у страсі Своєму, привів в міру віку. Один за одного помолимося, щоб оберігав і охороняв нас Господь благодаттю Своєю до кінця і звільнив нас від лукавого і від всіх спокус тих, що чинять беззаконня, і спас у Пренебесне Своє Царство. За всяку душу християнську помолимося. Спаси і віднови нас, Боже, милістю Твоєю. Встанемо. Помолившись усердно, самі себе і один одного Живому Богу Христом Його віддамо. А первосвященик нехай молиться і говорить:

11. Господи Вседержителю, Вишній, що в вишніх живеш, Святий, що у святих перебуваєш, безначальний, єдиноначальний, Ти, що Христом проповідь розуму дав нам для пізнання слави Твоєї й імені Твого, яке явив Він нам для сприйняття. Сам і нині споглянь Ним на овець Твоїх цих і визволи їх від всякого невідання і лукавого дійства, і дай страхом боятися Тебе і любов’ю любити Тебе, і тремтіти від лиця слави Твоєї, будь милостивим до них і вірним, і уважним до їхніх молитов, і збережи їх незмінними, безпорочними, неосормними, нехай будуть святі тілом і душею, не маючи скверни або пороку, або чогось подібного, але нехай будуть непорочними і ніхто з них нехай не буде пошкоджений або недовершений. Захиснику, сильний, справедливий, будь заступником народу Твого цього, який Ти викупав чесною кров’ю Христа Твого, покровителю, помічнику, поборнику, страже, стіно найміцніша, огороже безпечна, бо з руки Твоєї ніхто не може викрасти, бо немає бога іншого, крім Тебе, бо на Тебе уповання наше. Освяти їх в істині Твоїй, бо слово Твоє є істина. Ти, що нічого не робиш марно, не обманюєшся, визволи їх від всякої хвороби і всякої пошесті, від всякого гріхопадіння, від всякої обмови і заблудження, від страху ворожого, від стріли, що летить вдень, від пошесті, що в темряві приходить, і сподоби їх життя вічного в Христі, Єдинородному Синові Твоєму, Богові і Спасителю нашому, Яким Тобі слава і шанування в Святому Дусі нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».

Після цього диякон нехай говорить: «Будьмо уважні», а єпископ нехай вітає церкву і говорить: «Мир Божий зі всіма вами», а народ нехай відповідає: «І з духом твоїм». Диякон нехай скаже всім: «Цілуйте один одного святим цілуванням». І нехай цілують клірики єпископа, миряни чоловіки — чоловіків, жінки — жінок, а діти нехай стануть до амвона, а біля них нехай стоїть інший диякон, щоб вони не чинили безладу, інші ж диякони нехай обходять і дивляться за чоловіками і жінками, щоб не було шуму і щоб ніхто не похитував головою, не шепотів, не дрімав. Диякони ж нехай стоять при дверях чоловіків, а іподиякони — при дверях жінок, щоб під час возношення5 ніхто не виходив і щоб не відчинялися двері, хоча б прийшов хто віруючий. А один іподиякон нехай подає священикам обмивання рук — знак чистоти душ, посвячених Богу.

12. І я, Яків, брат Іоана Зеведеєвого, говорю, щоб диякон відразу говорив: «Щоб ніхто з оглашенних, щоб ніхто з тих, що слухають, щоб ніхто з невірних, щоб ніхто з іновірців. Ті, що сотворили першу молитву, вийдіть; візьміть дітей, матері; щоб ніхто проти кого-небудь, щоб ніхто в лицемірстві; станьмо побожно (в рос. пер. — «прости») до Господа, зі страхом і трепетом стоячи, почнемо приносити. Після звершення цього, диякони нехай приносять єпископові дари до жертовника, а пресвітери нехай стоять праворуч і ліворуч від нього, як ученики, що предстоять учителеві; два ж диякони з того й іншого боку жертовника нехай тримають з тонких шкір або з павичевого пір’я, або з полотна рипіду і тихо відганяють малих літаючих тварин, щоб не потрапили в чаші.

Отже, первосвященик, що молиться про себе, разом зі священиками, зодягнувшись у світлий одяг, стоїть перед жертовником, зробивши рукою знамення хреста на чолі, нехай скаже: «Благодать Вседержителя Бога і любов Господа нашого Ісуса Христа, і причастя Святого Духа нехай буде зі всіма вами». І всі одностайно нехай скажуть: «І з духом твоїм». Первосвященик: «Піднесімо ум» (в рос. пер. — «Горе ум»). Всі: «Піднемли до Господа». Первосвященик: «Дякуємо Господу». Всі: «Достойно і праведно». І первосвященик нехай скаже: «Воістину достойно і праведно перше всього вихваляти Тебе, істинно сущого Бога, що існуєш раніше творіння, з Якого іменується всяке отцівство на небі і на землі, Єдиного ненародженого, Безпочаткового, Який не має царя і владики, потреби чужого, всякого блага подателя, кращого за всяку причину і буття, ніяк ні в чому незмінного, з Якого все, щоб бути, немов з якогось сховища, сталося. Бо Ти єси безпочатковий розум, вічне бачення, ненароджене Слухання, ненавчена премудрість, єдиний єством і єдиний буттям, і вищий за всяке число. Ти, що все з небуття до буття привів єдинородним Твоїм Сином, Якого раніше всіх віків народив хотінням і силою, і благістю безпосередньо, Сина єдинородного, Слово Бога, Премудрість Живу, Первонародженого від всього творіння, Ангела Великої Ради Твоєї, Архієрея Твого, Царя і Господа всякого розумного і чуттєвого єства, Який перше всього, Яким все. Бо Ти, Боже вічний, все Ним сотворив і все Ним удостоюєш належного промислу, бо як Ним буття Ти дав даремно, Ним і благо буття Ти дарував. Боже і Отче єдинородного Сина Твого, Який Ним перше всього сотворив херувимів і серафимів, віки ж і воїнства, сили ж і влади, начала ж і престоли, архангелів же і ангелів, і після всіх них Ти сотворив Ним цей видимий світ і все, що в ньому. Бо Ти Той, Який небо, як шатро, поставив і, як шкіру, простягнув, і землю на нічому заснував одним помислом, Який утвердив твердь, і ніч, і день влаштував; Який вивів світло зі сховищ і, зодягаючи його, наводиш темряву для заспокоєння того, що в світі рухається і живе, Який сонце поклав на початок дню на небесах і місяць на початок ночі, і вигляд зірок на небесах накреслив для хвали величності Твоєї, Який сотворив воду для пиття і очищення, повітря животворче для того, щоб дихати і творити звуки язиком, який б’є повітря, і сприяєш для слухання від нього, так що чуємо, як входить і виходить з нього мова; Який сотворив вогонь для утішення в темряві, для заповнення потреби і для того, щоб грітися нам і освітлюватися від нього; Який велике море від землі відділив і вчинив його придатним для плавання, її ж зробив прохідною для ніг, і те тваринами малими і великими наповнив, а цю наповнив — лагідними і дикими, увінчав різними насадженнями і квітами прикрасив, і насінням збагатив, Який безодню поставив і оплотом великим її обклав, моря, зібрані з солоних вод, огородив вратами піску найдрібнішого (Іов. 38: 8), Який іноді вітрами змітає її до висоти гір, іноді ж розстиляє її як рівнину, й іноді запалює бурею, іноді ж приборкує тишею, щоб плавцям, що простують кораблями, зручною бути для ходу, світ, який постав від Тебе Христом, ріками опоясав і потоками наводнив і джерелами, що завжди течуть, наповнив, горами ж обв’язав для нерухомого і непорушного утвердження землі. Бо Ти наповнив світ Твій і прикрасив його травами благовонними і цілющими, тваринами багатьма і різними, які їдять і працюють, покірливими і дикими, шипіннями гадів, криками різних птахів, колами років, числами місяців і днів, чинами часів, набігами дощових хмар для народження плодів і живлення тварин, вітрів, що дмуть, коли велиш Ти, для рівноваги, розмноження насаджень і трав. І не тільки світ Ти сотворив, але і в ньому жителя світу сотворив Ти, людину, явивши його окрасою світу. Бо Ти сказав Премудрості Твоїй: «Створимо людину за образом Нашим і за подобою, і нехай панує над рибами морськими і птахами небесними». Ради цього і створив Ти її з душі безсмертної і тіла, підвладного руйнованню, ту — з небуття, це ж — із чотирьох стихій, і Ти дав їй у душу словесне розуміння, розрізнення благочестя і нечестя, спостереження за праведним і неправедним, для тіла ж Ти дарував п’ятиподвигоположне чуття і рух для переміщення. Бо Ти, Боже Вседержителю, Христом рай в Едемі на сході насадив, прикрасив всякими насадженнями їстівними, і в нього, як у дорогоцінну оселю, увів Ти її, і, коли творив закон, дав Ти їй вроджений, щоб у собі самій і сама по собі мала насіння богопізнання. Проте, ввівши її в рай насолоди, відкрив Ти їй владу для причащання всього, одне ж тільки споживання заборонив Ти ради уповання на краще, щоб, якщо дотримається заповіді, в нагороду за неї отримала безсмертя. Коли вона зневажила заповідь і спожила забороненого плоду, через облещення змія і за порадою жінки, Ти справедливо вигнав її з раю, але із благості в кінці Ти не знехтував нею, що гинула, бо вона була Твоїм творінням, але, підкоривши їй творіння (тварин), Ти дав їй своїми потами і працями здобувати собі їжу, Сам же все народжував і примножував, і вирощував. На малий же час приспавши, з клятвою в нове буття Ти призвав його, зруйнувавши визначення смерті, життя з воскресіння Ти обітував. І не це тільки, але і від нього до безлічі безчисленного розливши, тих, що перебували в Тобі, Ти прославив, а тих, що відступили від Тебе, — Ти покарав, у Авеля, як преподобного, Ти жертву прийняв, від дару ж братовбивці Каїна, як нечестивого, відвернувся; також і Сифа, і Еноса Ти прийняв, і Єноха Ти помилував. Бо Ти — людей творець і життя податель, і потреб виконавець, і законів податель, і тих, що дотримують їх, винагороджувач, і тих, що порушують їх, месник; Ти, Який великий потоп навів на світ через безлічі нечестивих, і праведного Ноя визволив від потопу в ковчезі з вісьмома душами, Кінець минулого, Початок майбутнього; Ти, Який страшний вогонь на содомське п’ятиграддя запалив і землю плодоносну в сіль через злобу тих, що живуть на ній, перетворив, і преподобного Лота від спалювання визволив; Ти, Який Авраама визволив від спадкового нечестя роду і спадкоємцем миру поставив, і Христа Твого йому явив; Який вибрав Мелхиседека на архієрея для служіння; Який багатостраждального раба Твого Іова переможцем началозлобного змія показав; Який Ісаака сином обітниці сотворив; Який Якова отцем дванадцяти синів дав і від нього в багатство вилив, і до Єгипту сімдесят п’яти душ увів. Ти, Господи, Йосифа не зневажив, але в нагороду за цнотливість ради Тебе Ти дав над єгиптянами начальствувати. Ти, Господи, євреїв, які терпіли гноблення єгиптян, не зневажив, ради обітниць, даних їхнім батькам, але звільнив, покаравши єгиптян. І коли люди розтлили природний закон і стали іноді творіння шанувати як самобутнє, іноді ж, більше, ніж належить, її шанувати і з Тобою, Богом всього, зіставляти, — Ти не попустив їм бути у заблудженні, але, явивши святого раба Твого Мойсея, через нього в допомогу природному писаний Закон Ти дав, і творіння Твоїм ділом Ти показав, багатобожну ж оману Ти вигнав. Аарона і від нього священичою честю Ти прославив, євреїв, що грішили, Ти покарав, тих, що навертаються Ти прийняв, єгиптян десятьма карами Ти покарав; море розділивши, ізраїльтян Ти провів; єгиптян, які наздоганяли, під водою Ти погубив; древом гірку воду Ти зробив солодкою, з каменя гострого воду Ти вилив, з неба манну Ти одощив, з повітря їжу перепелів, стовп вогненний вночі для освітлення і стовп хмарний вдень для охолоджування в спеці Ти дав. Ісуса вождем явивши, сім народів ханаанських ним Ти винищив, Йордан Ти розділив, ріки швидкі Ти висушив (Пс. 73: 15), стіни без знарядь і людських рук Ти зруйнував (Нав. 6). За все Тобі слава, Владико Вседержителю. Тобі поклоняються незчисленні воїнства ангелів, архангелів, престолів, господств, начал, влад, сил, воїнств, віків, херувими і шестикрилі серафими, двома закриваючи ноги, двома ж — голови, а двома літаючи і промовляючи разом з тисячами тисяч архангелів і тьмами тем ангелів, які невпинно і невмовкно виголошують». І весь народ разом нехай скаже: «Свят, свят, свят, Господь Саваоф, повне небо і землю слави Його, благословенний на віки. Амінь».

І ще нехай говорить первосвященик: «Бо Ти Святий воістину і пресвятий, Вишній і превозносимий повіки. Святий же і єдинородний Син Твій, Господь наш і Бог, Ісус Христос, Який, у всьому послуживши Тобі, Богу і Отцю Своєму, в творінні ж різному і промислі властивому, не зневажив роду людського, що гине, але після закону природного, після законного умовляння, після пророчих викриттів і ходатайств ангелів, коли розтлили разом з даним і природний закон і викреслили з пам’яті потоп, спалювання содомське, кари на єгиптян, заколення проти филистимлян, і всі могли трохи не загинути зовсім, Сам, помислом Твоїм, благозволив творець людини стати людиною, законодавець — підзаконним, архиєрей — жертвою, пастир — вівцею, і умилостивив Тебе, Бога і Отця Свого, і примирив зі світом, і всіх від належного гніву звільнив, став від Діви, Бог Слово, що був у плоті, возлюблений Син, первонароджений за все творіння, за наперед сказаними Ним про Себе пророцтвам від сімені Давида і Аврама, коліна Іудиного, і був в утробі Діви, утворюючи всіх, що народжуються, і воплотився безплотний, дочасно народжений в часі народився; поживши преподобно і навчивши закону, всяку хворобу і всяку неміч відігнав від людей, знамення ж і чудеса серед людей створивши, їжі і пиття, і сну причастившись, насичуючи всіх, що потребують їжі, і виконуючи всяке тварне благовоління, явив ім’я Твоє тим, що не знають його, невідання відігнав, благочестя запалив, волю Твою виконав, діло, яке Ти дав Йому, звершив, і, все це виконавши, схоплений був руками беззаконних, священиків і первосвящеників лжеіменних і людей законопорушник, через зраду хворого злобою, і багато від них постраждавши і всяке безчестя перетерпівши, з Твоєї волі відданий був ігемону Пилату і був судимий, Суддя, і осуджений, Спаситель, до хреста прицвяхувавшись Безстрастний, і помер єством Безсмертний, і похований Животворчий, щоб від пристрастей розрішити і від смерті визволити тих, ради яких прийшов, і сокрушити пута диявола, і звільнити людей від омани його, і встав з мертвих на третій день, і, сорок днів провівши з учениками, вознісся на небеса і возсів праворуч Тебе, Бога і Отця Свого. Тому, згадуючи, що Він ради нас перетерпів, дякуємо Тобі, Боже Вседержителю, не скільки винні, але скільки можемо, і виконуємо чиноположення Його. Бо в ту ніч, коли був зраджений, Він взяв хліб святими і непорочними Своїми руками і, звівши очі до Тебе, Бога і Отця Свого, і переломивши, дав ученикам, кажучи: «Це — таїнство Нового Завіту, прийміть від нього, споживайте: це є тіло Моє, що за багатьох ламається на відпущення гріхів». Також і чашу, розчинивши від вина і води і освятивши, дав їм, кажучи: «Пийте від неї всі: це є кров Моя, що за багатьох проливається на відпущення гріхів; це творіть на спомин про Мене; бо кожного разу, коли споживаєте хліб цій і п’єте чашу цю, смерть Мою сповіщаєте, доки не прийду». Споминаючи так Його страждання і смерть, і з мертвих воскресіння, і на небеса вознесіння, і майбутнє Його друге пришестя, в яке [Він] прийде зі славою і силою судити живих і мертвих і віддати кожному по його ділах, приносимо Тобі, Царю і Богу, за Його чиноположенням, хліб цей і чашу цю, дякуючи Тобі Ним за те, що Ти сподобив нас стояти перед Тобою і священствувати Тобі. І молимося Тобі, щоб милостиво споглянув Ти на предложені перед Тобою дари ці, всезадоволений Боже, і благоволив на них на честь Христа Твого і зіслав на жертву цю Духа Твого Святого, свідка страждань Господа Ісуса, щоб явив хліб цей тілом Христа Твого і чашу цю — кров’ю Христа Твого, щоб ті, що причащаються цього, утвердились в благочесті, отримали відпущення гріхів, визволися від диявола і спокус його, сповнилися Духа Святого, були достойними Христа Твого, отримали життя вічне, після примирення їх з Тобою, Владико Вседержителю. Ще молимося Тобі, Господи, і за святу Твою Церкву, від кінців навіть до кінців, яку придбав Ти чесною кров’ю Христа Твого, щоб зберіг її твердою і непохитною до кінця віку, і за всяке єпископство, що правдиво навчає слову істини. Ще благаємо Тебе і за мою, який приносить Тобі, недостойність, і за всяке пресвітерство, за дияконів і за весь клір, щоб всіх умудрив, сповнивши Духа Святого. Ще благаємо Тебе, Господи, за царя і тих, хто в перевазі, і за все воїнство, щоб були мирними до нас, щоб, в тиші й однодумності проводячи весь час нашого життя, ми прославляли Тебе Ісус[ом] Христом, упованням нашим. Ще приносимо Тобі і за всіх, що від віку благодогодили Тобі святих, патріархів, пророків, праведників, апостолів, мучеників, сповідників, єпископів, пресвітерів, дияконів, іподияконів, читців, співців, дівственниць, вдів, народ і всіх, чиї імена знаєш Сам. Ще приносимо Тобі за народ цей, щоб Ти явив їх в похвалу Христа Твого, царське священство, народ святий, за тих, хто в дівстві й непорочності, за вдів Церкви, за тих, хто в чесних шлюбах і дітонародженнях, за немовлят народу Твого, щоб нікого з нас не Ти вчинив відкинутими. Ще молимося Тобі і за місто це і за тих, що живуть в ньому, за тих, хто в немочі, за тих, хто в тяжкому рабстві, за тих, хто в ув’язненнях, за тих, хто у вигнаннях, за тих, що плавають і подорожують, щоб був Ти всім захисником, помічником і заступником. Ще молимо Тебе і за тих, що ненавидять нас і гонять нас ради імені Твого, за зовнішніх і спокушених, щоб навернув Ти їх до блага і приборкав їхню лють. Ще молимо Тебе і за оголошених Церкви, і за одержимих чужими, і за тих, хто в покаянні, братах наших, щоб тих Ти довершив у вірі, а цих — очистив від дійства лукавого, інших же покаяння прийняв, і простив і їм, і нам гріхопадіння наші. Ще приносимо Тобі і за добре поліття (в рос. пер. — «благораствореніє воздухов») і достаток плодів, щоб, незбідніло причащаючись блага, яке від Тебе, ми безперестанно хвалили Тебе, що даєш їжу всякій плоті. Ще молимо Тебе і за тих, хто відсутній через поважну причину, щоб всіх нас зберіг в благочесті, зібрав у Царстві Христа Твого, Бога всякого чуттєвого і розумного єства, Царя нашого, незмінними, непорочними, неганебними. Бо Тобі всяка слава, шанування і подяка, честь і поклоніння, Отцю і Сину, і Святому Духу нині і повсякчас і на безперестанні і безкінечні віки віків. І весь народ нехай говорить: «Амінь».

13. І єпископ нехай скаже: «Мир Божий нехай буде зі всіма вами». І весь народ нехай говорить: «І з духом твоїм». І диякон нехай виголошує знову: «Знову і знову помолимося Богу Христом Його. За принесений Господу Богу дар помолимося, щоб благий Бог прийняв його за ходатайством Христа Свого в наднебесний Свій жертовник як приємні пахощі. За церкву цю і за людей помолимося. За всяке єпископство, за всяке пресвітерство, за всяке у Христі дияконство і служіння, за всяку повноту Церкви помолимося, щоб Господь всіх зберіг і охоронив. За царів і тих, хто [стоїть] вище, помолимося, щоб вони були мирними до нас, щоб тихе і безмовне житіє маючи, стали ми жити у всякому благочесті і чистоті. Святих мучеників пом’янемо, щоб ми сподобилися бути причасниками їхнього подвигу. За тих, хто спочив у вірі, помолимося. За добре полиття (в рос. пер. — «благорастворении воздухов») і дозрівання плодів помолимося. За новопросвічених помолимося, щоб вони утвердилися у вірі. Всі один за одного помолимося. Віднови нас, Боже, в благодаті Твоїй. Вставши, самі себе Богу Христом Його віддамо». І єпископ нехай говорить: «Боже великий і великоіменитий, великий в раді і сильний ділами, Боже і Отче Святого Отрока Твого Ісуса, Спаса нашого. Зглянься на нас і на стадо Твоє це, яке Ти вибрав Ним для слави імені Твого, і, освятивши наші тіло і душу, сподоби, щоб, очистившись від всякої скверни плоті і духа, ми отримали належні блага, і жодного з нас не осуди як недостойного, але будь нам помічником, заступником, захисником Христом Твоїм, з Яким Тобі слава, честь, хвала, славослів’я, подяка, і Святому Духу на віки. Амінь».

І після того, як всі скажуть: «Амінь», диякон нехай говорить: «Будьмо уважні», і єпископ нехай виголошує до народу так: «Святеє святим», і народ нехай відповідає: «Єдин свят, єдин Господь, єдин Ісус Христос, у славу Бога Отця, благословенний на віки. Амінь. Слава в вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління. Осанна Сину Давидову: благословенний, хто йде в ім’я Господнє, Бог Господь і явився нам; осанна в вишніх». Після цього нехай причащається єпископ, потім пресвітери, диякони, іподиякони, читці, співці, аскети, а з-поміж жінок — диякониси, дівственниці, вдови, потім діти, а потім весь народ за порядком, із соромливістю і благоговінням, без шуму. Єпископ же нехай подає приношення, кажучи: «Тіло Христове», а той, що приймає, нехай говорить: «Амінь». Диякон же нехай тримає чашу і, подаючи, нехай говорить: «Кров Христова, чаша життя», а той, що п’є, нехай говорить: «Амінь». Під час же причастя всіх інших нехай говорять тридцять третій псалом, а коли причастяться всі чоловіки і жінки, диякони, узявши залишки, нехай внесуть їх у вівтар.

14. Після закінчення псалмоспівів, диякон нехай говорить: «Ті, що причастилися, чесного тіла і чесної крові Христової, подякуємо Тому, Хто сподобив нас причаститися святих Його таїн, і помолимося, щоб вони нам були не на суд, але на спасіння, на користь душі і тілу, на охорону благочестя, на відпущення гріхів, у життя майбутнього віку. Встанемо. У благодаті Христовій самі себе єдиному ненародженому Богу і Христу Його віддамо».

15. І єпископ нехай дякує: «Владико Боже Вседержителю, Отче Христа Твого, благословенного Отрока, Ти, що слухаєш тих, що з правотою призивають Тебе, Ти, що знаєш прохання тих, що мовчать! Дякуємо Тобі, що Ти сподобив нас причаститися святих таїн, які Ти дарував нам на сповнення благого пізнання, на охорону благочестя, на відпущення гріхів, бо ім’я Христа Твоє назнаменоване на нас і ми з’єднані з Тобою. Ти, що відділив нас від причастя з нечестивими, з’єднай нас з посвяченими Тобі, утверди нас в істині зішестям Святого Духа, невідоме відкрий, те, чого не вистачає, доповни, пізнане укріпи, священиків у службі Твоїй збережи непорочними, царів збережи в мирі, начальників — у правді, повітря в — «благорастворенїї» (слов.), плоди — в достатку, мир — у всесильному промислі, войовничі народи приборкай, спокушених наверни, народ Твій освяти, тих, що в дівстві, охорони, тих, хто в шлюбі, збережи у вірі, тих, хто в непорочності, укріпи, немовлят зрости, новозвершених утверди, тих, хто в оголошенні, настав і яви достойними освячення, і всіх нас збери в Царство Небесне у Христі Ісусі, Господі нашому, з Яким Тобі слава, честь і шанування і Святому Духу на віки. Амінь». І диякон нехай говорить: «Богу Христом Його поклоніться і благословіться». І єпископ нехай молиться, кажучи: «Боже Вседержителю, істинний і незрівняний, що всюди є і всьому присущий, і все наповнюєш, не описаний місцем, не старієш у часі, віками нескінечний, що не спокушуєшся словами, не підлягаєш народженню, не вимагаєш охорони, вищий за тління, не приймає зміни, єством незмінний, живеш у світлі неприступному, єством невидимий, всім словесним єствам, які з добродумністю шукають Тебе, стаєш відомим, від тих, хто в добродумності шукає Тебе, сприйнятливий, Боже Ізраїлю, який істинно бачить, у Христа народу Твого, що увірував. Будучи милостивий, почуй мене ради імені Твого і благослови тих, що вклонили Тобі свої шиї, і дай їм корисне за проханням сердець їхніх, і жодного з них не вчини відкинутим з Царства Твого, але освяти їх, захисти, покрий, заступи, звільни від чужого і всякого ворога, доми їхні збережи, їхні входи і виходи захисти, бо Тобі слава, хвала, величність, шанування, поклоніння і Отроку Твоєму Ісусу, Христу Твоєму, Господу нашому і Богу і Цареві, і Святому Духу нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь». І диякон нехай скаже: «Вийдіть в мирі». Це постановили ми, апостоли, про таїнственну службу вам, єпископам, пресвітерам і дияконам.

16. Про рукопокладання ж пресвітерів постановляю вам, єпископам, я, возлюблений Господом. Рукопокладаючи пресвітера, ти, єпископе, сам поклади на його голову руку, у предстоянні тобі пресвітерства і дияконів, і, молячись, промовляй: «Господи Вседержителю, Боже наш, що Христом все створив і Ним у всьому належно промишляєш. Бо Йому — і сила різне творити, Йому — і сила по-різному промишляти. Бо тому Ти промишляєш, Боже, про безсмертних однією сторожею, про смертних же — переємством, про душу — піклуванням законів, про тіло — виконанням потреби. Тому Сам і нині споглянь на святу Твою Церкву і примнож її, і доповни тих, що предстоять у ній, і дай силу для того, щоб трудитися їм словом і ділом для влаштування народу Твого. Сам і нині споглянь на раба Твого цього, голосом і судом всього кліру відданого для пресвітерства, і наповни його благодаттю Духа і ради, щоб заступати і управляти народом Твоїм з чистим серцем, тим же чином, яким споглянув Ти на народ Твій вибраний, і повелів Мойсеєві вибрати старійшин, яких Ти сповнив Духа. І нині, Господи, подай, незбідніло зберігаючи в нас, Дух благодаті Твоєї, щоб, будучи сповнений дій цілительних і слова повчального, він наставляв в лагідності народ Твій і попрацював Тобі щиро з чистим помислом і бажанням душі, і звершував за народ непорочні священнодійства, Христом Твоїм, з Яким Тобі слава, честь і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь».

17. А про рукопокладання дияконів постановляю я, Филип. Диякона поставляй, єпископе, поклавши на нього руки, у предстоянні тобі всього пресвітерства і дияконів, і, молячись, промовляй:

18. Боже Вседержителю, істинний і у Якому немає неправди, багатий серед всіх, що призивають Тебе в істині, страшний в задумах, мудрий помислом, сильний і великий. Почуй нашу молитву, Господи, і зуваж на наше моління, і яви лице Твоє на раба Твого цього, вибраного Тобі на дияконство, і сповни його Духа Святого і сили, як Ти сповнив Стефана мученика і наслідника страждань Христа Твого, і сподоби його, благоугодно служачи врученим йому служінням, незмінно, непорочно, неосоромно, більшого сподобитися ступеня, за ходатайством єдинородного Сина Твого, з Яким Тобі слава, честь і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь.

19. А про дияконис постановляю я, Варфоломій. Ти, єпископе, поклади на неї руки в предстоянні пресвітерства, дияконів і дияконис і промов:

20. Боже вічний, Отче Господа нашого Ісуса Христа, чоловіка і жони Творче, що сповнив Духом Маріам і Девору, Анну і Олдану, що не відмовив єдинородному Синові Твоєму народитися від жони, і в скинії свідчення, і в храмі вибрав жон вартовими святих врат Твоїх. Сам і нині споглянь на рабу Твою цю, вибрану для служіння, і дай їй Духа Святого, і очисти її від всякої скверни плоті і духа для того, щоб достойно звершувати вручене їй діло на славу Твою і похвалу Христа Твого, з Яким Тобі слава і поклоніння і Святому Духу на віки. Амінь.

21. А про іподияконів постановляю вам, єпископам, я, Фома. Рукопокладаючи іподиякона, ти, єпископе, поклади на нього руки і промов: «Владико Боже, неба і землі, і всього, що в них, Творче, що явив у скинії свідченя стражів, охоронителів святих Твоїх сосудів. Сам і нині споглянь на раба Твого цього, вибраного іподиякона, і дай йому Духа Святого для того, щоб достойно торкатися службових Твоїх сосудів і творити волю Твою завжди, Христом Твоїм, з Яким Тобі слава, честь і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь».

22. А про читців постановляю я, Матфей, я ж і Левій, колись митар. Читця поставляй, покладаючи на нього руку, і, молячись до Бога, промовляй: «Боже вічний, багатий в милості і щедротах, Який склад світу через сотворене явно створив і число вибраних Твоїх зберігаєш! Сам і нині споглянь на раба Твого, якому доручається читати Твої Святі Писання народу Твоєму, і дай йому Духа Святого, Духа пророчого. Ти, що Ездру, раба Твого, на читання законів Твоїх народу Твоєму умудрив, і нині умудри раба Твого, що призивається нами, і дай йому доручене йому діло звершувати неосудно, стати достойним більшого ступеня, Христом, з Яким Тобі слава і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь».

23. А я, Яків Алфеїв, постановляю про сповідників. Сповідник не рукопокладається, бо сповідання є ділом волі і терпіння; але він достойний великої честі пресвітерства, як той, що сповідує ім’я Бога і Христа Його перед народами і царями. Якщо ж потрібно, щоб він був єпископом, то рукопокладається. А якщо який сповідник, не рукопокладений, привласнить собі таке достоїнство, ніби за сповідання, то нехай буде він відлучений і відкинутий, бо він не сповідник, тому що відлинув постанову Христову, і є гіршим за невірного.

24. Я ж постановляю про дівственниць. Дівственниця не рукопокладається, тому що не маємо повеління Господнього; бо цей славний подвиг є ділом волі, не в ганьбу шлюбу, але для вправляння в благочесті.

25. І я, Левій, названий Фаддеєм, постановляю про вдів це: вдовиця не рукопокладається, але якщо вона давно втратила чоловіка і жила цнотливо і бездоганно, і відмінно займалася домашнім, як чесна Юдиф і Анна, то нехай прийметься в сонм вдів. Якщо ж вона втратила чоловіка недавно, то нехай не довіряють їй, але вважають її на якийсь час юною; бо пристрасті нерідко і старіють [разом] з людьми, якщо не приборкуємо їх з великим зусиллям.

26. Я ж ухвалюю про заклинателя. Заклинатель не рукопокладається, бо славний подвиг заклинання є ділом добровільної прихильності і благодаті Божої через Христа зішестям Святого Духа; тому що той, хто отримав дарування зцілень, показується через одкровення від Бога, і благодать, яка в ньому, буває явна всім. Якщо ж потрібно, щоб він був єпископом або пресвітером, або дияконом, то рукопокладається.

27. А я, Симон Каноніт, постановляю, скількома повинен рукопокладатися єпископ. Єпископ нехай рукопокладається трьома або двома єпископами. Якщо ж хто рукопокладеться одним єпископом, то нехай буде вивержений і він, і той, що рукопоклав його. А якщо рукопокластися йому одним єпископом змусить необхідність, через неможливість бути присутнім більшому числу єпископів, під час гоніння або з іншої подібної причини, то нехай надасть він згоду на те більшого числа єпископів.

28. Я ж постановляю про канони. Єпископ благословляє, не благословляється, покладає руку, рукопокладає, приносить [звершує Євхаристію], благословення отримує від єпископів, але аж ніяк не від пресвітерів. Єпископ відлучає всякого клірика, достойного відлучення, за винятком єпископа, бо цього він один не може відлучити. Пресвітер благословляє, не благословляється, благословення приймає від єпископа і співпресвітера, також дає їх співпресвітеру, покладає руку, не рукопокладає, не вивергає, але відлучає нижчих, якщо вони підлягають такому покаранню. Диякон не благословляє, не дає благословення, а отримує його від єпископа і пресвітера, не хрестить, не приносить, але коли принесе єпископ або пресвітер, подає народу, не як священик, але як той, що служить священикам. З інших же кліриків нікому не дозволено робити діло диякона. Диякониса не благословляє, але і нічого не звершує з того, що роблять пресвітери або диякони: вона стереже двері і служить пресвітерам при хрещенні жінок, для благопристойності.

Диякон відлучає іподиякона, читця, співця, дияконису, якщо це буде потрібно, за відсутності пресвітера. Але іподияконові не дозволено відлучати ні читця, ні співця, ні дияконису, ні клірика, ні вірного, бо вони є служителі дияконів.

29. А про воду і єлей постановляю я, Матфій. Воду і єлей нехай благословляє єпископ, а якщо він відсутній, то нехай благословляє пресвітер у предстоянні диякона. Коли ж єпископ присутній, то нехай будуть присутні пресвітер і диякон. А говорить він нехай так: «Господи Саваофе, Боже сил, Творче вод і Подателю єлею, щедрий і чоловіколюбний, що дав воду для пиття і очищення, і єлей, щоб веселити лице у радість веселості. Сам і нині Христом освяти воду цю і єлей в ім’я того, що приніс (або принесла), і дай силу, яка подає здоров’я, виганяє хвороби, відганяє бісів, всякий наговір жене, Христом, упованням нашим, з Яким Тобі слава, честь і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь».

30. Я ж повеліваю ще про начатки і десятину. Всякий начаток приносити єпископу і пресвітерам, і дияконам на прожиток їхній, а всяку десятину приносити на прожиток інших кліриків і дівственниць, і вдів, і гноблених бідністю, бо начатки належать священикам і дияконам, які служать їм.

31. Я ж постановляю про залишки. Благословення, які становлять надлишок в тайнах, диякони, на розсуд єпископа або пресвітерів, нехай розділяють кліру: єпископу чотири частини, пресвітеру три частини, диякону дві частини, а іншим — іподияконам або читцям, або співцям, або дияконисам — одну частину. Бо вшановувати кожного за достоїнством його є ділом прекрасним і угодним перед Богом, тому що Церква є училище не безчинства, але благочиння.

32. І я, Павло, найменший із апостолів, постановляю вам, єпископам і пресвітерам, про канони це: хто вперше приходить до тайни благочестя [до християнської віри], тих нехай приводять диякони до єпископа або пресвітерів, і нехай дослідять причини, чому прийшли вони до слова Господнього, а ті, що привели [їх] нехай свідчать про них, точно дослідивши, що стосується їх. Нехай дослідять також і поведінку, і життя їхнє, і чи раби вони або вільні. І якщо хто буде раб віруючого, то нехай запитають його господаря, чи свідчить про нього, і якщо не свідчить, то нехай буде відкинутим, поки не стане достойним господареві, а якщо свідчить про нього, нехай буде прийнятий. Якщо ж він слуга язичника, то нехай вчиться благо догоджати господареві, щоб не хулилося слово Боже. Знову, якщо має він дружину або дружина — чоловіка, то нехай вчаться задовольнятися один одним, а якщо вони [проживають] не у шлюбі, то нехай вчаться не чинити перелюб, але одружуватися згідно із законом. А якщо господар його, віруючий і знаючий, що він чинить перелюб, не дає йому дружини або дружині чоловіка, то нехай буде відлучений. Хто має біса, той благочестю нехай вчиться, але в спілкування [з віруючими через хрещення] нехай не приймається, доки не очиститься; якщо ж наблизиться смерть, нехай буде прийнятий. Хто утримує блудниць, той або нехай перестане чинити звідництво, або нехай буде відкинутий. Якщо приходить блудниця, то або нехай перестане блудодійствувати, або нехай буде відкинута. Якщо приходить той, хто виготовляє ідолів, то або нехай перестане робити їх, або нехай буде відкинутий. Якщо приходить хто з акторів, чоловік або жінка, або візник, або боєць на мечах, або бігун на іподромі, або начальник ігрищ, або той, що бере участь в олімпійських іграх, або гравець на сопілці, або гравець на гуслях, або гравець на скрипці, або танцівник, або корчемник, то або нехай перестануть займатися цим, або нехай будуть відкинуті. Якщо приходить воїн, то нехай вчиться не кривдити, не обмовляти, але задовольнятися платнею, що дається; якщо покоряється, нехай буде прийнятий, а якщо перечить, нехай буде відкинутий. Мерзотний тілоугодник, розпусний, любострасний, чародій, ворожка, той, що ворожить за зірками, віщун, той, що їсть магічні м’яса, убогий бродяга, шарлатан, той, що робить коромисло у терезах, обливає людей заговореною водою, провіщає за польотом птахів, пояснювач знаків, тлумач за биттям серця, що помічає при зустрічі погляди або ходу, ворожить на курях або ластівках, або голосах або підслуховуваннях, нехай випробовуються упродовж року, бо не можна скоро відстати від злоби; хто перестане займатися цим, ті нехай будуть прийняті, а хто не покоряється, ті нехай будуть відкинуті. Раба, наложниця якого-небудь невіруючого, що злягається з ним одним, нехай буде прийнята, а якщо вона і з іншими чинить розпусту, нехай буде відкинута. Якщо віруючий має наложницею рабу, то нехай перестане мати її наложницею і одружується згідно із законом, якщо ж вільну, то нехай одружується на ній згідно із законом, а якщо не так, нехай буде відкинутий. Хто наслідує еллінські звичаї або юдейські байки, той або нехай залишить це, або нехай буде відкинутий. Хто відданий несамовитості, що буває на видовищі, або ловам, або скачкам на конях, або боям на іграх, той або нехай залишить те, або нехай буде відкинутий. Хто бажає огласитися, нехай оглашається три роки, але якщо хто старанний і має прихильність до діла [хрещення], нехай буде прийнятий, бо цінується не час, але поведінка. Учитель, хоч би і мирянин, якщо він вправний у слові Божому і чистий у поведінці, нехай навчає, бо «всі будуть навчені Богом» (Ін. 6: 45).

Всякий віруючий або віруюча, вставши вранці від сну, раніше ніж почне робити діло, нехай вмиється і помолиться; а якщо буде яке слово повчання, то слову благочестя нехай надасть перевагу над ділом. Віруючий або віруюча, як і в попередньо ми постановили і в посланнях навчили, нехай тримають себе до слуг милостиво.

33. Я, Петро, і я, Павло, постановляємо: раби нехай працюють п’ять днів, а в суботу і в день Господній нехай перебувають в церкві ради навчання благочестя; бо субота, сказали ми, має образ сотворення, а день Господній — воскресіння. У всю велику седмицю [страсну] і в наступну за нею [пасхальну] нехай не працюють раби; тому що та є седмицею страждання, а ця — воскресіння, і належно: Хто постраждав і воскрес і Хто попустив страждати і воскресив. У Вознесіння нехай не працюють, тому що воно — кінець домовлаштування у Христі. У П’ятидесятницю нехай не працюють, тому що тоді прийшов Дух Святий, дарований тим, що увірували у Христа. У свято Різдва Христового нехай не працюють, тому що в цей дана людям несподівана благодать — народження Слова Божого Ісуса Христа від Діви Марії на спасіння світу. У свято Богоявлення нехай не працюють, тому що в цей настало явлення Божества Христового, коли при хрещенні свідчив про Нього Отець, і Утішитель у вигляді голуба показав тим, що стояли, Засвідченого. В день Стефана першомученика і [у дні] інших святих мучеників, що відділи перевагу Христу над життям своїм, нехай не працюють.

34. Молитви звершуйте ви вранці і о третій годині, і о шостій, і о дев’ятій, і увечері, і при співі півнів: вранці, дякуючи, що Господь освітив вас, перевівши ніч і навівши день; о третій годині тому, що тоді Господь прийняв осудження від Пилата; у шосту тому, що тоді Він розіп’ятий; у дев’яту тому, що, коли розпинали Владику, все похитнулося, тремтячи зухвалості нечестивих юдеїв, не зносячи наруги над Господом; увечері, дякуючи, що Він дав нам ніч для заспокоєння від денних трудів; зі співом півня ж тому, що час цей благовіствує прихід дня для творення діл світла. Якщо через невірних неможливо йти до церкви, то ти, єпископе, зроби зібрання в домі, щоб благочестивий не увійшов до церкви нечестивих, бо не місце освячує людину, але людина місце. Якщо ж місце утримують нечестиві, то ти повинен уникати його, тому що воно осквернене ними; бо як преподобні священики освячують, так нечестиві оскверняють. Якщо неможливо зібратися ні в домі, ні в церкві, то нехай співає псалми, читає, молиться кожен у себе один або ж удвох, або утрьох: «Бо де, — говорить Господь, — двоє або троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них» (Мф. 18: 20). З оголошеними нехай не молиться віруючий і вдома; бо несправедливо, щоб освячений осквернявся з неосвяченим. З єретиком нехай не молиться благочестивий і вдома, бо яке спілкування у світла з темрявою? Віруючий або віруюча, що злягаються з рабами, або нехай розлучаться, або нехай будуть відкинуті.

35. І я, Яків, брат Христів по плоті, раб же Його, як Бога Єдинородного, рукопокладений в єпископа Єрусалимського самим Господом і апостолами, говорю таке: коли настане вечір, ти, єпископе, збери церкву, і після того, як скажуть світильний псалом [140-й], диякон нехай виголосить за оголошених і одержимих, і тих, що просвічуються [хрещенням], і тих, що каються, як раніше сказали ми.

36. А після того, як їх відпустить, диякон нехай скаже: «Усі вірні, Господу помолимося». І, виголосивши те, що міститься в першій молитві, нехай скаже: «Спаси і віднови нас, Боже, Христом Твоїм. Вставши, милостей Господа і щедрот Його просимо. Ангела для миру, добрих і корисних, християнських кончин, вечора і ночі мирної і безгрішної, і весь час життя нашого неосудного просимо. Самі себе і один одного Живому Богу Христом Його віддамо.

37. І єпископ, молячись, нехай говорить: «Безначальний Боже і безкінечний, Творче всього Христом і правителю, раніше ж всього Його Боже і Отче, Духа Господи, і мисленного, і чуттєвого Царю, що створив день для діл світла і ніч для заспокоєння немочі нашої, бо «Твій день і Твоя ніч, Ти створив зорю і сонце» (Пс. 73: 16). Сам і нині, Владико чоловіколюбче і всеблагий, милостиво прийми цю нашу вечірню подяку. Ти, що привів нас довготою дня і ввів у початок ночі, збережи нас Христом Твоїм, вечір подай мирним і ніч безгрішною, і сподоби нас життя вічного Христом Твоїм, Яким Тобі слава і честь, і шанування в Святому Дусі на віки. Амінь». І диякон нехай говорить: «Вклоніться до покладання рук». І єпископ нехай говорить: «Боже отців і Господи милості, Ти, що премудрістю Твоєю влаштував людину, словесну тварину, улюблену Богом, від тих, що на землі, і дав їй володарювати над тим, що на землі, і поставив думкою Твоєю начальниками і священиками; тих для утвердження життя, цих же для служіння згідно із законом. Сам і нині прихилися, Господи Вседержителю, і яви лице Своє на людей Твоїх, що вклонили шию серця свого, і благослови їх Христом, Яким Ти осяяв нас світлом розуму і відкрив нам Себе, з Яким Тобі і достойне належить поклоніння від всякого словесного і святого єства, і Духу Утішителю на віки. Амінь». І диякон нехай говорить: «Вийдіть в мирі».

38. Так само вранці диякон, після того, як скажуть утренній псалом [62-й], і відпустить він оголошених, одержимих і тих, що [мають] охреститися, і тих, що каються, і зробить належний виголос, щоб знову не сказати нам того ж, після «Спаси їх, Боже, і віднови в благодаті Твоїй» нехай додає: «Просимо від Господа милостей Його і щедрот, ранку цього і дня мирними і безгрішними, і всього часу мандрування нашого, ангела для миру, християнських кончин, милостивого і вірного Бога. Самі себе і один одного Живому Богу Єдинородним Його віддамо». І єпископ, молячись, нехай говорить: «Боже духів і всякої плоті, незрівняний і всезадоволений, Ти, що дав сонце для володіння вдень, місяць же і зорі для володіння вночі. Сам і нині споглянь на нас милостивими очима і прийми ранкові наші подяки і помилуй нас; бо ми не простягнули рук наших до бога чужого, бо немає серед нас бога нового, але Ти — вічний і безкінечний. Ти, що буття нам Христом подав і благо Ним дарував, Сам і життя вічного сподоби нас Ним, з Яким Тобі слава і честь, і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь». І диякон нехай говорить: «Вклоніться до покладання рук».

39. І єпископ нехай молиться, кажучи: «Боже вірний і істинний, що твориш милість в тисячах і тьмах, що любить Тебе, друже смиренних і убогих заступнику, в Якому всі мають потребу, бо все служить Тобі. Споглянь на людей Твоїх цих, що вклонили Тобі голови свої, і благослови їх благословенням духовним, охорони їх як зіницю ока, збережи їх у благочесті і правді, і сподоби їх життя вічного у Христі Ісусі, возлюбленому Отроку Твоєму, з Яким Тобі слава, честь і шанування, і Святому Духу нині і повсякчас і на віки віків. Амінь». І диякон нехай говорить: «Вийдіть в мирі».

40. А над принесеними начатками нехай дякує єпископ так: «Дякуємо Тобі, Господи Вседержителю, Творче всього і Промислителю, Єдинородним Отроком Твоїм Ісусом Христом, Господом нашим, над принесеними Тобі начатками, не скільки ми винні, але скільки можемо. Бо хто з людей достойно може подякувати Тобі за те, що дав Ти ним для причащання? Боже Авраама й Ісаака, і Якова, і всіх святих, що все вирощуєш Словом Твоїм і повеліваєш землі вирощувати усілякі плоди нам на радість і в їжу; Ти, що дав тим, що не мають розуму і мекають, вологу, травоїдним — траву; і одним — м’ясо, іншим же — насіння; нам же хліб в їжу корисний і властивий, й інше різне, одне для користі, інше ж — для здоров’я, інше ж — для насолоди. За все це препрославлений Ти, за благодіяння до всіх, Христом, Яким Тобі слава, честь і шанування у Святому Дусі на віки. Амінь».

41. За спочилих же у Христі диякон, після виголошування того, що міститься в першій молитві, — щоб знову не сказати нам того ж, — нехай додає і це: «За спочилих у Христі братів наших помолимося, щоб чоловіколюбець Бог, що прийняв душу його, простив йому всякий гріх, вільний і невільний і, як милостивий і вірний, привів його в країну благочестивих, що спочивають на лоні Авраама й Ісаака, та Якова, зі всіма, що від віку благоугодили Йому і сотворили волю Його, звідки відійшли недуга і печаль, і зітхання. Встанемо.

Самі себе і один одного вічному Богу Словом, Яке на початку, віддамо». І єпископ нехай говорить: «Єством безсмертний і безкінечний, від Якого все безсмертне і смертне стало, Ти, що словесну тварину — людину, громадянина світу, смертним за промислом створив і безсмертя обітував, Ти, що Єноху й Іллі випробування смерті прийняти не допустив, Боже Авраама, Боже Ісаака і Боже Якова, бо Ти — Бог не мертвих, але живих, тому що душі всіх у Тебе живуть, і духи праведних — в руці Твоїй, до яких не доторкнеться мука, бо всі освячені під руками Твоїми. Сам і нині споглянь на раба Твого цього, якого Ти вибрав і прийняв в інший уділ, і прости йому, якщо чим вільно або невільно згрішив, і ангелів милостивих постав йому, і осели його на лоні патріархів і пророків, і апостолів, і всіх, що від віку Тобі благоугодили, де немає печалі, недуги і зітхання, але місце благочестивих спокійне і земля праведних Тобі освячена, і тих, що бачать на ній славу Христа Твого, Яким Тобі слава, честь і шанування, подяка і поклоніння у Святому Дусі на віки. Амінь». І диякон нехай говорить: «Вклоніться і благословіться». І єпископ нехай дякує за них, кажучи це: «Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, яке Ти здобував чесною кров’ю Христа Твого, паси їх під правицею Твоєю і покрий їх під крилами Твоїми, і дай їм подвигом добрим трудитися, біг закінчити, віру зберегти незмінно, непорочно, неосоромно, Господом нашим Ісусом Христом, возлюбленим Отроком Твоїм, з Яким Тобі слава, честь і шанування, і Святому Духу на віки. Амінь».

42. Звершуйте ж поминання спочилих у третій день у псалмах, читаннях і молитвах, ради Воскреслого у третій день, і в десятий день, на спомин тих, що тут спочили, і на сороковий — за древнім зразком, — бо так народ ізраїльський оплакував Мойсея, — і роковини, за пам’ять спочилого. І нехай роздають з маєтку його убогим для його поминання.

43. Але це говоримо про благочестивих; а що стосується нечестивих, то хоч би ти дав за них убогим всі блага світу, ніякої не принесеш користі нечестивцеві; бо хто за життя був ворогом Божим, той, явно, ворог же Божий і після кончини, тому що у Бога немає неправди, бо «Господь праведний і возлюбив правду» (Пс. 10: 7); і «це людина, і діло його» (пор.: Сир. 26: 11).

44. Коли ж покличуть вас на їхні пам’яті, то споживайте з благочинністю і страхом Божим, як ті, що можуть і заступатися за тих, що преставилися (померли). Будучи пресвітерами і дияконами Христовими, ви завжди повинні бути тверезі і для себе, і для інших, щоб могли ви напоумляти безчинних. Писання ж говорить: «Які є сильні гнівливі, вина нехай не п’ють, щоб, напившись, не забули мудрості, і правдиво судити не зможуть» (Притч. 31: 4, 5); а пресвітери і диякони, після Бога Вседержителя і возлюбленого Сина Його, достовірно, є сильні Церкви. Говоримо ж це не для того, щоб вони не пили (бо не пити означає ображати сотворене Богом для веселості), але для того, щоб вони не упивалися; бо Писання не сказало: «Не пити вина», але що говорить? — «Не пий вина в пияцтво» (пор.: Сир. 31: 29, 31; Притч. 23: 31); і знову: «Терня виростають в руці п’яниці» (Притч. 26: 9). Говоримо також це не про тих тільки, які в клірі, але і про всякого вірного християнина, на якому наречено ім’я Господа нашого Ісуса Христа; бо і народу сказано: «У кого плач? у кого стогін? у кого горе і сварки? у кого сині очі? у кого марні рани? Чи не у тих, що перебувають у вині і видивляються, де бенкети бувають?» (Притч. 23: 29, 30).

45. Тих, кого гонять за віру і які тікають з міста в місто, пам’ятаючи слова Господа (Мф. 10: 23), приймайте; бо, знаючи, що дух бадьорий, а плоть немічна, вони тікають і дозволяють розкрадати своє майно, щоб зберегти в собі ім’я Христове без відречення. Подавайте їм потрібне, виконуючи заповідь Господню.

46. Це ж всі ми спільно заповідаємо: кожен повинен перебувати в даному йому чині і не переступати меж, бо вони не наші, але Божі. «Той, хто слухає вас, — говорить Господь, — той Мене слухає, і хто слухає Мене, той слухає того, хто послав Мене; і хто відрікається вас, той відрікається від Мене, а той, хто відрікається віл Мене, той, відрікається від того, хто послав Мене» (Лк. 10: 16). Якщо бездушні творіння, наприклад: ніч, день, сонце, місяць, зірки, стихії, часи, місяці, седмиці, дні, години зберігають благочинність і виконують призначення своє, як сказано: «Ти поклав межу, яку не перейдуть» (Пс. 103: 9); і знову про море: «І Я поклав йому межі, поставивши засуви і ворота, і Я сказав йому: до цього дійдеш, і не перейдеш» (Іов. 38: 10, 11); то наскільки більше ви не повинні осмілюватися перетворювати визначене нами вам за помислом Божим? Але оскільки багато і це не вважали за необхідне і насмілюються змішувати чини і змінювати рукопокладання, звершене над кожним, самі привласнюючи собі не дані ним достоїнства і самовладно надаючи собі те, на дар чого не мають вони влади, і тим прогнівляють Бога, як кореяни і цар Озія, які не за достоїнством і без Бога поставили себе в первосвященство, за що перші спалені вогнем, а останній уражений проказою на чолі, дратують і Ісуса Христа, Який постановив, засмучують також і Духа Святого, знищуючи Його свідчення; то, передбачаючи небезпеку, яка чекає тих, що роблять таке, і нехтування в жертвах і подяках від того, що вони нечестиво приносяться тими, ким не належить, і які честь первосвященика, що охоплює наслідування Великому Первосвященику Ісусу Христу, Царю нашому, вважають жартом, справедливо напоумлюємо за необхідністю (бо деякі розбестилися вже внаслідок своєї суєтності) і наступного. Говоримо: Мойсей, раб Божий, з яким розмовляв Бог лицем до лиця, немов би говорив хто з другом своїм, якому сказав Він: «Я знаю тебе більше за всіх» (Вих. 33: 11, 17), з яким розмовляв Він особисто, а не через невідоме або сновидіння, або ангелів, або в загадках (Числ. 12: 8), Мойсей, коли постановляв божественне законопложення, то розмежував, що повинно звершуватися первосвящениками, що священиками, що левитами, кожному призначивши власну і належну його служінню службу, так що, що повелено було звершувати первосвященикам, до того недозволенно було приступати священикам, а що визначене було священикам, до того не повинні були приступати левити, але кожен зберігав наказані служіння, які отримав, а якщо хто насмілювався виступити за межу переданого, то карався смертю. Це довів особливо досвід з Саулом, який, надумавши принести жертву без пророка, накликав на себе і гріх, і невідворотне прокляття первосвященика Самуїла, і не переконав пророка помазати його в царя. Найочевиднішою ж дією довів це Бог тим, що трапилося з Озією, коли відразу покарав його за його беззаконня, і той, що розлютився проти первосвященика, став чужий і царства. А того, що був при нас, ви, звичайно, знаєте. Вам повністю відомо, що ми молитвою і покладанням рук нарекли єпископів і пресвітерів, і дияконів, які відмінністю імен показують і відмінність діл; бо у нас не «охочий наповнював руку» (3 Цар. 13: 33), як в фальшифому неправдивому священстві при телицях за царювання Ієровоама, але той, що призивається Богом. Бо якби не було ніякого закону і розрізнення чинів, то достатньо було б, щоб все звершувалося одним ім’ям. Але, навчившись послідуванню діл від Господа, ми призначили єпископам властиве первосвященику, пресвітерам — властиве священству, а дияконам — властиве служінню при тих і інших, щоб те, що належить до богодогоджання звершувалося чисто.

Бо ні дияконові не дозволенно приносити жертву або хрестити, або звершувати благословення, мале або велике, ні пресвітеру — звершувати рукопокладання; бо несправедливо перетворювати чин, тому що Бог не є Бог безладу, щоб нижчі самовладно присвоювали собі те, що належить вищим, вигадуючи нове законоположення на зло самим собі, не знаючи, що їм важко йти проти рожна. Такі воюють не з нами або єпископами, але з Єпископом всього і Первосвящеником Отця, Христом Ісусом, Господом нашим. Бо боголюб’язним Мойсеєм поставлені первосвященики, священики і левити, а Спасителем нашим ми — тринадцять апостолів, апостолами ж — я, Яків, і я, Климент, і з нами інші, — щоб знову не перераховувати всіх, — спільно ж всіма нами — пресвітери, диякони, іподиякони і читці.

Отже, перший за єством Первосвященик, Єдинородний Христос, не Сам привласнив Собі честь, але поставлений Отцем. Він, ради нас ставши людиною і приносячи Богу і Отцю Своєму духовну жертву, до страждання тільки нам постановив це робити, хоча з нами були й інші з тих, що увірували в Нього, а не так, ніби як скоро увірував хто, то і став вже священиком або отримав первосвящениче достоїнство. Коли ж Він вознісся, ми, приносячи за Його ж установленням чисту і безкровную жертву, вибрали єпископів і пресвітерів, і сім дияконів. З цих один був Стефан, блаженний мученик, що не відстав від нас в прихильності до Бога. Він таке показав благочестя у вірі і любов до Господа нашого Ісуса Христа, що віддав за нього і душу, будучи побитий від вбивць Господа юдеїв каменями. Проте він, такий і такий великий муж, що палав духом, бачив Христа праворуч Бога і небесні двері відкритими, ніде не користувався тим, що не належить до дияконства, або жертву приносив, або покладав на кого-небудь руки, але до кінця дотримав чин дияконства, бо так належало мученику Христовому зберегти благочинність.

Якщо ж деякі посилаються на диякона нашого Филипа і віруючого брата Ананію, з яких той хрестив євнуха, а цей мене, Павла, то вони не розуміють, що ми говоримо. Ми сказали, щоб ніхто не привласнював собі священичого достоїнства сам, але або отримував його від Бога, як Мелхиседек та Іов, або від первосвященика, як Аарон від Мойсея; а Филип і Ананія не самі вибрали себе, але вибрані Первосвящеником Христом, незрівнянним Богом.

Ось що постановили ми вам, єпископи, про канони! Якщо ви перебуватимете в цьому, то спасетеся і матимете мир, а якщо не підкоритеся цьому, то отримаєте покарання і матимете повсякчасну війну між собою, несучи пристойне покарання за непослух. Бог же, єдиний, ненароджений і Творець всього, всіх вас з’єднає миром в Святому Дусі, підготувавши на всяке добре діло незмінними, непорочними, неосоромними, і сподобить вічного життя з нами ходатайством возлюбленого Отрока Свого Ісуса Христа, Бога і Спасителя нашого, з Яким слава Йому, сущому над всім Богу і Отцю, у Святому Дусі Утішителеві, нині і повсякчас і на віки віків! Амінь.

47. [глава — Правила (канони) святих апостолів].

1. Розряд тих, що каються. [↩]
2. Ті, які готуються до Хрещення. [↩]
3. Бути в церкві на Літургії вірних. [↩]
4. Праведно. [↩]
5. Звершення таїнства Євхаристії. [↩]

Опубліковано: 02.09.2013.