«Наша Парафія»

Глава 1 ↑

¹ Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав,
² аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся.
³ А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Божеє Царство казав.
⁴ А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене.
⁵ Іван бо водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!
⁶ А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?
⁷ А Він їм відказав: То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй.
⁸ Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.
⁹ І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей…
¹⁰ А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них,
¹¹ та й сказали: Галілейські мужі, чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!
¹² Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня.
¹³ А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів.
¹⁴ Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його.
¹⁵ Тими ж днями Петро став посеред братів а народу було поіменно до ста двадцяти та й промовив:
¹⁶ Мужі-браття! Належало збутись Писанню тому, що устами Давидовими Дух Святий був прорік про Юду, який показав дорогу для тих, хто Ісуса схопив,
¹⁷ бо він був зарахований з нами, і жереб служіння оцього прийняв.
¹⁸ І він поле набув за заплату злочинства, а впавши сторчма, він тріснув надвоє, і все нутро його вилилось…
¹⁹ І стало відоме це всім, хто замешкує в Єрусалимі, тому й поле те назване їхньою мовою Акелдама, що є: Поле крови.
²⁰ Бо написано в книзі Псалмів: Нехай пусткою стане мешкання його, і нехай пожильця в нім не буде, а також: А служіння його забере нехай інший.
²¹ Отже треба, щоб один із тих мужів, що сходились з нами повсякчас, як Господь Ісус входив і виходив між нами,
²² зачавши від хрищення Іванового аж до дня, коли Він вознісся від нас, щоб той разом із нами був свідком Його воскресення.
²³ І поставили двох: Йосипа, що Варсавою зветься, і що Юстом був названий, та Маттія.
²⁴ А молившись, казали: Ти, Господи, знавче всіх сердець, покажи з двох одного, котрого Ти вибрав,
²⁵ щоб він зайняв місце тієї служби й апостольства, що Юда від нього відпав, щоб іти в своє місце.
²⁶ І дали жеребки їм, і впав жеребок на Маттія, і він зарахований був до одинадцятьох апостолів.

Глава 2 ↑

¹ Коли ж почався день П’ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі.
² І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони.
³ І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів.
⁴ Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.
⁵ Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом.
⁶ А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!…
⁷ Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять?
⁸ Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились?
⁹ Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії,
¹⁰ і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни,
¹¹ юдеї й нововірці, крітяни й араби, усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!
¹² І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: Що ж то статися має?
¹³ А інші казали глузуючи: Вони повпивались вином молодим!
¹⁴ Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх!
¹⁵ Бо не п’яні вони, як ви думаєте, бо третя година дня,
¹⁶ а це те, що пророк Йоіл передрік:
¹⁷ І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.
¹⁸ І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!
¹⁹ І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму.
²⁰ Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний!
²¹ І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім’я, той спасеться.
²² Мужі ізраїльські, послухайте ви оцих слів: Ісуса Назарянина, Мужа, що Його Бог прославив вам силою, і чудами, і тими знаменами, що Бог через Нього вчинив серед вас, як самі ви те знаєте,
²³ Того, що був виданий певною волею та передбаченням Божим, ви руками беззаконників розп’яли та забили.
²⁴ Та Бог воскресив Його, пута смерти усунувши, вона бо тримати Його не могла.
²⁵ Бо каже про Нього Давид: Мав я Господа завсіди перед очима своїми, бо Він по правиці моїй, щоб я не захитався.
²⁶ Тому серце моє звеселилось, і зрадів мій язик, і тіло моє відпочине в надії.
²⁷ Бо не позоставиш Ти в аду моєї душі, і не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
²⁸ Ти дороги життя об’явив мені, Ти мене переповниш утіхою перед обличчям Своїм!
²⁹ Мужі-браття! Нехай буде вільно мені сміло сказати вам про патріярха Давида, що помер і похований, і знаходиться гріб його в нас аж до цього дня.
³⁰ А бувши ж пророком, та відаючи, що Бог клятвою клявся йому посадити на престолі його від плоду його стегон,
³¹ у передбаченні він говорив про Христове воскресення, що не буде зоставлений в аду, ані тіло Його не зазнає зотління.
³² Бог Ісуса Цього воскресив, чого свідки всі ми!
³³ А отож, як правицею Божою був Він вознесений, і обітницю Духа Святого прийняв від Отця, то й злив Він оте, що ви бачите й чуєте.
³⁴ Не зійшов бо на небо Давид, але сам він говорить: Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене,
³⁵ доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!
³⁶ Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!
³⁷ Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття?
³⁸ А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете!
³⁹ Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш.
⁴⁰ І іншими багатьома словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: Рятуйтесь від цього лукавого роду!
⁴¹ Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!
⁴² І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах.
⁴³ І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен.
⁴⁴ А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним.
⁴⁵ І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було.
⁴⁶ І кожного дня перебували вони однодушно у храмі, і, ломлячи хліб по домах, поживу приймали із радістю та в сердечній простоті,
⁴⁷ вихваляючи Бога та маючи ласку в усього народу. І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися.

Глава 3 ↑

¹ А Петро та Іван на дев’яту годину молитви йшли разом у храм.
² І несено там чоловіка одного, що кривий був з утроби своєї матері. Його садовили щоденно в воротях храму, що Красними звалися, просити милостині від тих, хто до храму йшов.
³ Як побачив же він, що Петро та Іван хочуть у храм увійти, став просити в них милостині.
⁴ Петро ж із Іваном поглянув на нього й сказав: Подивися на нас!
⁵ І той подивився на них, сподіваючися щось дістати від них.
⁶ Та промовив Петро: Срібла й золота в мене нема, але що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!
⁷ І, узявши його за правицю, він підвів його. І хвилі тієї зміцнилися ноги й суглобці його!…
⁸ І, зірвавшись, він устав та й ходив, і з ними у храм увійшов, ходячи та підскакуючи, і хвалячи Бога!
⁹ Народ же ввесь бачив, як ходив він та Бога хвалив.
¹⁰ І пізнали його, що це той, що при Красних воротях храму сидів ради милостині. І вони переповнились жахом та подивом із того, що сталось йому!
¹¹ А тому, що тримався він Петра та Івана, увесь народ зачудований збігся до них на той ?анок, який Соломоновим зветься.
¹² І, побачивши це, промовив Петро до народу: Мужі ізраїльські! Чого ви дивуєтесь цим, та чого ви на нас позираєте так, ніби те, що він ходить, ми зробили своєю силою чи благочестям?
¹³ Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив, Ісуса, Якого ви видали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його.
¹⁴ Але ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця.
¹⁵ Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!
¹⁶ І через віру в Ім’я Його вздоровило Ім’я Його того, кого бачите й знаєте. І віра, що від Нього, принесла йому вздоровлення це перед вами всіма.
¹⁷ А тепер, браття, знаю, що вчинили ви це з несвідомости, як і ваші начальники.
¹⁸ А Бог учинив так, як Він провіщав був устами Своїх усіх пророків, щоб терпіти Христові.
¹⁹ Покайтеся ж та наверніться, щоб Він змилувався над вашими гріхами,
²⁰ щоб часи відпочинку прийшли від обличчя Господнього, і щоб послав заповідженого вам Ісуса Христа,
²¹ що Його небо мусить прийняти аж до часу відновлення всього, про що провіщав Бог від віку устами всіх святих пророків Своїх!
²² Бо Мойсей провіщав: Господь Бог вам Пророка підійме від ваших братів, як мене; у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме!
²³ І станеться, що кожна душа, яка не послухала б того Пророка, знищена буде з народу.
²⁴ Так само всі пророки від Самуїла й наступних, скільки їх говорило, також провіщали ці дні.
²⁵ Сини ви пророків і того заповіту, що Бог вашим батькам заповів, промовляючи до Авраама: І в насінні твоїм усі народи землі благословлені будуть!
²⁶ Воскресивши Свого Отрока, Бог послав Його перше до вас, щоб вас поблагословити, щоб кожен із вас відвернувся від злих своїх учинків!

Глава 4 ↑

¹ А коли промовляли вони до народу оце, до них приступили священики, і влада сторожі храму й саддукеї,
² обурюючись, що навчають народ та звіщають в Ісусі воскресіння з мертвих.
³ І руки наклали на них, і до в’язниці всадили до ранку, бо вже вечір настав був.
⁴ І багато-хто з тих, хто слухав слово, увірували; число ж мужів таких було тисяч із п’ять.
⁵ І сталось, що ранком зібралися в Єрусалимі начальники їхні, і старші та книжники,
⁶ і Анна первосвященик, і Кайяфа, і Іван, і Олександер, і скільки було їх із роду первосвященичого.
⁷ І, поставивши їх посередині, запиталися: Якою ви силою чи яким ви ім’ям те робили?
⁸ Тоді Петро, переповнений Духом Святим, промовив до них: Начальники люду та старшини Ізраїлеві!
⁹ Як сьогодні беруть нас на допит про те добродійство недужій людині, як вона вздоровлена,
¹⁰ нехай буде відомо всім вам, і всім людям Ізраїлевим, що Ім’ям Ісуса Христа Назарянина, що Його розп’яли ви, то Його воскресив Бог із мертвих, Ним поставлений він перед вами здоровий!
¹¹ Він камінь, що ви, будівничі, відкинули, але каменем став Він наріжним!
¹² І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
¹³ А бачивши сміливість Петра та Івана, і спостерігши, що то люди обидва невчені та прості, дивувалися, і пізнали їх, що вони з Ісусом були.
¹⁴ Та бачивши, що вздоровлений чоловік стоїть з ними, нічого навпроти сказати не могли.
¹⁵ І, звелівши їм вийти із синедріону, зачали радитися між собою,
¹⁶ говорячи: Що робити нам із цими людьми? Бож усім мешканцям Єрусалиму відомо, що вчинили вони явне чудо, і не можемо того заперечити.
¹⁷ Та щоб більш не поширювалось це в народі, то з погрозою заборонімо їм, щоб нікому з людей вони не говорили про Це Ім’я.
¹⁸ І, закликавши їх, наказали їм не говорити, і взагалі не навчати про Ісусове Ймення.
¹⁹ І відповіли їм Петро та Іван, та й сказали: Розсудіть, чи це справедливе було б перед Богом, щоб слухатись вас більш, як Бога?
²⁰ Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!
²¹ А вони пригрозили їм ще, і відпустили їх, не знайшовши нічого, щоб їх покарати, через людей, бо всі славили Бога за теє, що сталось.
²² Бо років більш сорока мав той чоловік, що на нім відбулося це чудо вздоровлення.
²³ Коли ж їх відпустили, вони до своїх прибули й сповістили, про що первосвященики й старші до них говорили.
²⁴ Вони ж, вислухавши, однодушно свій голос до Бога піднесли й промовили: Владико, що небо, і землю, і море, і все, що в них є, Ти створив!
²⁵ Ти устами Давида, Свого слуги, отця нашого, сказав Духом Святим: Чого люди бунтуються, а народи задумують марне?
²⁶ Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його.
²⁷ Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим,
²⁸ учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося.
²⁹ І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати,
³⁰ коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім’ям Твого Святого Отрока Ісуса.
³¹ Як вони ж помолились, затряслося те місце, де зібрались були, і переповнилися всі Святим Духом, і зачали говорити Слово Боже з сміливістю!
³² А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
³³ І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була!
³⁴ Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили,
³⁵ та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав.
³⁶ Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин,
³⁷ мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів.

Глава 5 ↑

¹ А один чоловік, на ймення Ананій, із своєю дружиною Сапфірою, продав був маєтка,
² та й з відома дружини своєї присвоїв частину з заплати, а якусь там частину приніс та й поклав у ногах у апостолів.
³ І промовив Петро: Ананію, чого сатана твоє серце наповнив, щоб ти Духу Святому неправду сказав та присвоїв із заплати за землю?
⁴ Хіба те, що ти мав, не твоє все було, а продане не в твоїй владі було? Чого ж в серце своє ти цю справу поклав? Ти не людям неправду сказав, але Богові!
⁵ Як Ананій зачув ці слова, то впав та й умер… І обгорнув жах великий усіх, що це чули!
⁶ Юнаки ж повставали, обгорнули його, і винесли та й поховали.
⁷ І сталось, годин через три прийшла й дружина його, про випадок нічого не знавши.
⁸ І промовив до неї Петро: Скажи мені, чи за стільки ви землю оту продали? Вона ж відказала: Так, за стільки.
⁹ До неї ж Петро: Чому це ви змовилися спокушувати Господнього Духа? Он ті входять у двері, що чоловіка твого поховали, і тебе вони винесуть…
¹⁰ І вона зараз упала до ніг його, та й умерла. Як ввійшли ж юнаки, то знайшли її мертвою, і, винісши, біля мужа її поховали.
¹¹ І обгорнув страх великий всю Церкву та всіх, що чули про це…
¹² А руками апостолів стались знамена та чуда великі в народі. І були однодушно всі в Соломоновім ?анку.
¹³ А з сторонніх ніхто приставати не важивсь до них, але люд прославляв їх.
¹⁴ І все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок,
¹⁵ так що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них.
¹⁶ І безліч люду збиралась до Єрусалиму з довколишніх міст, і несли недужих та хворих від духів нечистих, і були вони всі вздоровлювані!
¹⁷ А первосвященик, уставши, та й усі, хто був із ним, хто належав до саддукейської єресі, переповнились заздрощами,
¹⁸ і руки наклали вони на апостолів, і до в’язниці громадської вкинули їх.
¹⁹ Але Ангол Господній вночі відчинив для них двері в’язничні, і, вивівши їх, проказав:
²⁰ Ідіть, і, ставши, говоріть до народу у храмі всі слова цього життя.
²¹ Як це вчули вони, то в храм рано ввійшли і навчали. А первосвященик і ті, хто був із ним, прийшовши, скликали синедріон і всіх старших з Ізраїлевих синів. І послали в в’язницю, щоб їх привели.
²² А служба, прийшовши, не знайшла їх у в’язниці, а вернувшись, сповістила,
²³ говорячи: В’язницю знайшли ми з великою пильністю замкнену, і сторожу, що при дверях стояла; а коли відчинили, то нікого всередині ми не знайшли!
²⁴ Як почули слова ці начальник сторожі храму та первосвященики, не могли зрозуміти вони, що б то сталося.
²⁵ Та прийшовши один, сповістив їх, говорячи: Ось ті мужі, що ви їх до в’язниці всадили були, у храмі стоять та й навчають народ.
²⁶ Пішов тоді старший сторожі зо службою, та й привів їх без насильства, бо боялись народу, щоб їх не побили камінням.
²⁷ Припровадивши ж їх, поставили перед синедріоном. І спитався їх первосвященик, говорячи:
²⁸ Чи ми не заборонили з погрозою вам, щоб про Те Ім’я не навчати? І ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим, і хочете кров Чоловіка Того припровадити на нас…
²⁹ Відповів же Петро та сказали апостоли: Бога повинно слухатися більш, як людей!
³⁰ Бог наших отців воскресив нам Ісуса, Якому ви смерть були заподіяли, повісивши на дереві.
³¹ Його Бог підвищив Своєю правицею на Начальника й Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів.
³² А тих справ Йому свідками ми й Святий Дух, що Його Бог дав тим, хто слухняний Йому.
³³ Як зачули ж оце, запалилися гнівом вони, та й радилися, як їм смерть заподіяти?…
³⁴ І встав у синедріоні один фарисей, Гамаліїл на ймення, учитель Закону, поважаний від усього народу, та й звелів на часинку апостолів вивести.
³⁵ І промовив до них: Мужі ізраїльські! Поміркуйте собі про людей цих, що з ними робити ви маєте.
³⁶ Бо перед цими днями повстав був Тевда та й казав, що великий він хтось, і до нього пристало з чотириста люда. Він забитий, а всі ті, хто слухав його, розпорошились та обернулись в ніщо.
³⁷ Після нього повстав, під час перепису, Галілеянин Юда, та й багато людей потягнув за собою. Загинув і він, а всі ті, хто слухав його, розпорошились.
³⁸ І тепер кажу вам: Відступіться від цих людей, і занехайте їх! Бо коли від людей оця рада чи справа ця буде, розпадеться вона.
³⁹ А коли те від Бога, то того зруйнувати не зможете, щоб випадком не стати і вам богоборцями! І послухались ради його.
⁴⁰ І, покликавши знов апостолів, вибили їх, наказали їм не говорити про Ісусове Ймення, та й їх відпустили.
⁴¹ А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса.
⁴² І щоденно у храмі й домах безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа.

Глава 6 ↑

¹ Тими ж днями, як учнів намножилось, зачали нарікати на євреїв огречені, що в щоденному служінні їхні вдовиці занедбані.
² Тоді ті Дванадцять покликали багатьох учнів та й сказали: Нам не личить покинути Боже Слово, і служити при столах.
³ Отож, браття, виглядіть ізпоміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, їх поставимо на службу оцю.
⁴ А ми перебуватимемо завжди в молитві та в служінні слову.
⁵ І всім людям сподобалося оце слово, і обрали Степана, мужа повного віри та Духа Святого, і Пилипа, і Прохора та Никанора, і Тимона та Пармена, і нововірця Миколу з Антіохії,
⁶ їх поставили перед апостолів, і, помолившись, вони руки поклали на них.
⁷ І росло Слово Боже, і дуже множилося число учнів у Єрусалимі, і дуже багато священиків були слухняні вірі.
⁸ А Степан, повний віри та сили, чинив між народом великі знамена та чуда.
⁹ Тому дехто повстав із синагоги, що зветься лібертинська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікії та з Азії, і зачали сперечатись із Степаном.
¹⁰ Але встояти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив.
¹¹ Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова говорив на Мойсея та Бога.
¹² І людей попідбурювали, і старших та книжників, і, напавши, схопили його, і припровадили в синедріон.
¹³ Також свідків фальшивих поставили, які говорили: Чоловік оцей богозневажні слова безперестань говорить на це святе місце та проти Закону.
¹⁴ Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які передав нам Мойсей.
¹⁵ Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, як лице Ангола!

Глава 7 ↑

¹ Запитав тоді первосвященик: Чи це так?
² Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з’явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані,
³ і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу.
⁴ Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані. А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер.
⁵ Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він.
⁶ І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років.
⁷ Але Я сказав Бог буду судити народ, що його поневолить. Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці.
⁸ І дав Він йому заповіта обрізання. І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.
⁹ А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним,
¹⁰ і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
¹¹ А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки.
¹² Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
¹³ А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід.
¹⁴ Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п’ять душ.
¹⁵ І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
¹⁶ І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.
¹⁷ А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті,
¹⁸ аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа.
¹⁹ Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
²⁰ Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Він годований був у домі батька свойого три місяці.
²¹ А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
²² І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх.
²³ А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
²⁴ Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина.
²⁵ Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони.
²⁶ А наступного дня, як сварились вони, він з’явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите?
²⁷ А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?
²⁸ Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина?
²⁹ І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.
³⁰ А коли сорок років проминуло, то з’явивсь йому Ангол Господній у полум’ї куща огняного в пустині Сінайської гори.
³¹ А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
³² Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів! І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути…
³³ І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
³⁴ Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити. Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.
³⁵ Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з’явився в кущі, послав за старшого й визвольника.
³⁶ Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині.
³⁷ Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте!
³⁸ Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати;
³⁹ що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
⁴⁰ промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського…
⁴¹ І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук.
⁴² Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів?
⁴³ Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм… Через те запроваджу вас аж за Вавилон!
⁴⁴ У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
⁴⁵ °ї наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида.
⁴⁶ Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
⁴⁷ І Соломон збудував Йому дім.
⁴⁸ Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
⁴⁹ Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку?
⁵⁰ Хіба не рука Моя все це створила?…
⁵¹ О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
⁵² Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
⁵³ ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…
⁵⁴ Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього…
⁵⁵ А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
⁵⁶ і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!…
⁵⁷ Та вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!…
⁵⁸ І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом.
⁵⁹ І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!…
⁶⁰ Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив…

Глава 8 ↑

¹ А Савл похваляв його вбивство. І утиск великий постав того дня проти єрусалимської Церкви, і всі, крім апостолів, розпорошилися по краях юдейських та самарійських.
² І поховали Степана мужі побожні, і плакали ревно за ним.
³ А Савл нищив Церкву, вдирався в доми, витягав чоловіків і жінок та давав до в’язниці…
⁴ Ходили тоді розпорошенці, та Боже Слово благовістили.
⁵ Ось Пилип прийшов до самарійського міста, і проповідував їм про Христа.
⁶ А люди вважали на те, що Пилип говорив, і згідно слухали й бачили чуда, які він чинив.
⁷ Із багатьох бо, що мали їх, духи нечисті виходили з криком великим, і багато розслаблених та кривих уздоровилися.
⁸ І радість велика в тім місті була!
⁹ Був один чоловік, на ім’я йому Симон, що до того в цім місті займавсь ворожбитством та дурив самарійський народ, видаючи себе за якогось великого.
¹⁰ Його слухали всі, від найменшого аж до найбільшого, кажучи: Він сила Божа, що зветься велика!
¹¹ Його ж слухалися, бо він їх довший час дивував ворожбитством.
¹² Та коли йняли віри Пилипові, що благовістив про Боже Царство й Ім’я Ісуса Христа, чоловіки й жінки охристилися.
¹³ Увірував навіть сам Симон, і, охристившись, тримався Пилипа; а бачивши чуда й знамена великі, він дуже дивувався.
¹⁴ Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана.
¹⁵ А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли,
¹⁶ бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім’я Господа Ісуса.
¹⁷ Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!
¹⁸ Як побачив же Симон, що через накладання апостольських рук Святий Дух подається, то приніс він їм гроші,
¹⁹ і сказав: Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого покладу свої руки, одержав би Духа Святого!
²⁰ Та промовив до нього Петро: Нехай згине з тобою те срібло твоє, бо ти думав набути дар Божий за гроші!
²¹ У цім ділі нема тобі частки ні уділу, бо серце твоє перед Богом не слушне.
²² Тож покайся за це лихе діло своє, і проси Господа, може прощений буде тобі замір серця твого!
²³ Бо я бачу, що ти пробуваєш у жовчі гіркій та в путах неправди.
²⁴ А Симон озвався й сказав: Помоліться за мене до Господа, щоб мене не спіткало нічого з того, про що ви говорили…
²⁵ А вони ж, засвідчивши, і Слово Господнє звістивши, повернулись до Єрусалиму, і звіщали Євангелію в багатьох самарійських оселях.
²⁶ А Ангол Господній промовив Пилипові, кажучи: Устань та на південь іди, на дорогу, що від Єрусалиму до Гази спускається, порожня вона.
²⁷ І, вставши, пішов він. І ось муж етіопський, скопець, вельможа Кандаки, цариці етіопської, що був над усіма її скарбами, що до Єрусалиму прибув поклонитись,
²⁸ вертався, і, сидючи на повозі своїм, читав пророка Ісаю.
²⁹ А Дух до Пилипа промовив: Підійди, та й пристань до цього повозу.
³⁰ Пилип же підбіг і почув, що той читає пророка Ісаю, та й спитав: Чи розумієш, що ти читаєш?
³¹ А той відказав: Як же можу, як ніхто не напутить мене? І впросив він Пилипа піднятись та сісти з ним.
³² А слово Писання, що його він читав, було це: Як вівцю на заріз Його ведено, і як ягня супроти стрижія безголосе, так Він не відкрив Своїх уст!
³³ У приниженні суд Йому віднятий був, а про рід Його хто розповість? Бо життя Його із землі забирається…
³⁴ Відізвався ж скопець до Пилипа й сказав: Благаю тебе, це про кого говорить пророк? Чи про себе, чи про іншого кого?
³⁵ А Пилип відкрив уста свої, і, зачавши від цього Писання, благовістив про Ісуса йому.
³⁶ І, як шляхом вони їхали, прибули до якоїсь води. І озвався скопець: Ось вода. Що мені заважає христитись?
³⁷ А Пилип відказав: Якщо віруєш із повного серця свого, то можна. А той відповів і сказав: Я вірую, що Ісус Христос то Син Божий!
³⁸ І звелів, щоб повіз спинився. І обидва Пилип та скопець увійшли до води, і охристив він його.
³⁹ А коли вони вийшли з води, Дух Господній Пилипа забрав, і скопець уже більше не бачив його. І він їхав, радіючи, шляхом своїм.
⁴⁰ А Пилип опинився в Азоті, і, переходячи, звіщав Євангелію всім містам, аж поки прийшов у Кесарію.

Глава 9 ↑

¹ А Савл, іще дишучи грізьбою й убивством на учнів Господніх, приступивши до первосвященика,
² попросив від нього листи у Дамаск синагогам, щоб, коли знайде яких чоловіків та жінок, що тієї дороги вони, то зв’язати й привести до Єрусалиму.
³ А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його,
⁴ а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
⁵ А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку!
⁶ А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити!
⁷ А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили.
⁸ Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив… І за руку його повели й привели до Дамаску.
⁹ І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив.
¹⁰ А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи!
¹¹ Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться,
¹² і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий…
¹³ Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм!
¹⁴ І тут має владу від первосвящеників, щоб в’язати усіх, хто кличе Ім’я Твоє.
¹⁵ І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім’я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля.
¹⁶ Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім’я Моє.
¹⁷ І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого!
¹⁸ І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став… І, вставши, охристився,
¹⁹ і, прийнявши поживу, на силах зміцнів.
²⁰ І він зараз зачав у синагогах звіщати про Ісуса, що Він Божий Син,
²¹ І дивом усі дивувалися, хто чув, і говорили: Хіба це не той, що переслідував в Єрусалимі визнавців оцього Ім’я, та й сюди не на те він прибув, щоб отих пов’язати й привести до первосвящеників?
²² А Савл іще більше зміцнявся, і непокоїв юдеїв, що в Дамаску жили, удоводнюючи, що Той то Христос.
²³ А як часу минуло доволі, юдеї змовилися його вбити,
²⁴ та Савлові стала відома їхня змова. А вони день і ніч чатували в воротях, щоб убити його.
²⁵ Тому учні забрали його вночі, та й із муру спустили в коші.
²⁶ А коли він до Єрусалиму прибув, то силкувався пристати до учнів, та його всі лякалися, не вірячи, що він учень.
²⁷ Варнава тоді взяв його та й привів до апостолів, і їм розповів, як дорогою той бачив Господа, і як Він йому промовляв, і як сміливо навчав у Дамаску в Ісусове Ймення.
²⁸ І він із ними входив і виходив до Єрусалиму, і відважно звіщав в Ім’я Господа.
²⁹ Він також розмовляв й сперечався з огреченими, а вони намагалися вбити його.
³⁰ Тому браття, довідавшися, відвели його до Кесарії, і до Тарсу його відіслали.
³¹ А Церква по всій Юдеї, і Галілеї, і Самарії мала мир, будуючись і ходячи в страсі Господньому, і сповнялася втіхою Духа Святого.
³² І сталося, як Петро всіх обходив, то прибув і до святих, що мешкали в Лідді.
³³ Знайшов же він там чоловіка одного, на ймення Еней, що на ліжку лежав вісім років, він розслаблений був.
³⁴ І промовив до нього Петро: Енею, тебе вздоровляє Ісус Христос. Уставай, і постели собі сам! І той зараз устав…
³⁵ І його оглядали усі, хто мешкав у Лідді й Сароні, які навернулися до Господа.
³⁶ А в Йоппії була одна учениця, на ймення Тавіта, що в перекладі Сарною зветься. Вона повна була добрих вчинків та милостині, що чинила.
³⁷ І трапилося тими днями, що вона занедужала й умерла. Обмили ж її й поклали в горниці.
³⁸ А що Лідда лежить недалеко Йоппії, то учні, прочувши, що в ній пробуває Петро, послали до нього двох мужів, що благали: Не гайся прибути до нас!
³⁹ І, вставши Петро, пішов із ними. А коли він прибув, то ввели його в горницю. І обступили його всі вдовиці, плачучи та показуючи йому сукні й плащі, що їх Сарна робила, як із ними була.
⁴⁰ Петро ж із кімнати всіх випровадив, і, ставши навколішки, помолився, і, звернувшись до тіла, промовив: Тавіто, вставай! А вона свої очі розплющила, і сіла, уздрівши Петра…
⁴¹ Він же руку подав їй, і підвів її, і закликав святих і вдовиць, та й поставив живою її.
⁴² А це стало відоме по цілій Йоппії, і багато-хто в Господа ввірували.
⁴³ І сталось, що він багато днів пробув у Йоппії, в одного гарбарника Симона.

Глава 10 ↑

¹ Проживав же один чоловік у Кесарії, на ймення Корнилій, сотник полку, що звавсь Італійським.
² З усім домом своїм він побожний був та богобійний, подавав людям щедру милостиню, і завжди Богові молився.
³ Явно він у видінні, десь коло години дев’ятої дня, бачив Ангола Божого, що до нього зійшов і промовив йому: Корнилію!
⁴ Він поглянув на нього й жахнувся, й сказав: Що, Господи? Той же йому відказав: Молитви твої й твоя милостиня перед Богом згадалися.
⁵ Тепер же пошли до Йоппії людей, та й приклич Симона, що зветься Петром.
⁶ Він гостює в одного гарбарника Симона, що дім має при морі. Він скаже тобі, що ти маєш робити.
⁷ Коли ж Ангол, що йому говорив, відійшов, той закликав двох із своїх слуг домових, і вояка богобійного з тих, що служили при ньому,
⁸ і розповів їм усе та й послав їх в Йоппію.
⁹ А наступного дня, як у дорозі були вони та наближались до міста, Петро вийшов на горницю, щоб помолитись, о годині десь шостій.
¹⁰ І став він голодний, і їсти схотів. Як йому ж готували, захоплення на нього найшло,
¹¹ і бачить він небо відкрите, і якуюсь посудину, що сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалась додолу.
¹² У ній же знаходились чотириногі всілякі, і земне гаддя, і небесні пташки.
¹³ І голос почувся до нього: Устань, заколи, Петре, і їж!
¹⁴ А Петро відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи не їв я нічого огидного чи то нечистого!
¹⁵ І знов голос удруге до нього: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!
¹⁶ І це сталося тричі, і посудина знов була взята на небо.
¹⁷ Як Петро ж у собі бентежився, що б то значило те видіння, що бачив, то ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, спинилися перед ворітьми,
¹⁸ і спиталися, крикнувши: Чи то тут сидить Симон, що зветься Петро?
¹⁹ Як Петро ж над видінням роздумував, Дух промовив до нього: Онде три чоловіки шукають тебе.
²⁰ Але встань і зійди, і піди з ними без жадного сумніву, бо то Я їх послав!
²¹ І зійшовши Петро до тих мужів, промовив: Ось я той, що його ви шукаєте. З якої причини прийшли ви?
²² А вони відказали: Сотник Корнилій, муж праведний та богобійний, слави доброї в усього люду юдейського, святим Анголом був у видінні наставлений, щоб до дому свого покликати тебе та послухати слів твоїх.
²³ Тоді він покликав й гостинно прийняв їх. А другого дня він устав та й із ними пішов; також дехто з братів із Йоппії пішли з ним.
²⁴ І назавтра прийшли вони до Кесарії. А Корнилій чекав їх, рідню й близьких друзів покликавши.
²⁵ А як увіходив Петро, Корнилій зустрінув його, і до ніг йому впав і вклонився.
²⁶ Та Петро його підвів, промовляючи: Устань, бо й сам я людина!
²⁷ І, розмовляючи з ним, увійшов, і знайшов багатьох, що зібралися,
²⁸ і промовив до них: Ви знаєте, що невільно юдеєві приставати й приходити до чужаниці. Та відкрив мені Бог, щоб я жадну людину не мав за огидну чи то за нечисту.
²⁹ Тому я без вагання прибув, як покликано. Тож питаю я вас: З якої причини ви слали по мене?
³⁰ А Корнилій сказав: Четвертого дня аж до цієї години я постив, а о дев’ятій годині молився я в домі своїм. І ото, перед мене став муж у блискучій одежі
³¹ й сказав: Корнилію, почута молитва твоя, і твої милостині перед Богом згадалися.
³² Тож пошли до Йоппії, і приклич Симона, що зветься Петром. Він гостює в гарбарника Симона, у господі край моря, він прийде й розповість тобі.
³³ Я зараз по тебе послав, ти добре зробив, що прийшов. Тож тепер перед Богом ми всі стоїмо, щоб почути все те, що Господь наказав був тобі.
³⁴ А Петро відкрив уста свої та й промовив: Пізнаю я поправді, що не дивиться Бог на обличчя,
³⁵ але в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його й чинить правду.
³⁶ Він слово послав для Ізраїлевих синів, благовістячи мир через Ісуса Христа, що Господь Він усім.
³⁷ Ви знаєте справу, що по всій Юдеї була й зачалась з Галілеї, після хрищення, що Іван проповідував,
³⁸ Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог. І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним.
³⁹ І ми свідки всьому, що Він учинив у Юдейському краї та в Єрусалимі, та вбили Його, на дереві повісивши…
⁴⁰ Але Бог воскресив Його третього дня, і дав Йому, щоб з’явився,
⁴¹ не всьому народові, але наперед Богом вибраним свідкам, нам, що з Ним їли й пили, як воскрес Він із мертвих.
⁴² І Він нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих.
⁴³ Усі пророки свідкують про Нього, що кожен, хто вірує в Нього, одержить прощення гріхів Його Йменням.
⁴⁴ Як Петро говорив ще слова ці, злинув Святий Дух на всіх, хто слухав слова.
⁴⁵ А обрізані віруючі, що з Петром прибули, здивувалися дивом, що дар Духа Святого пролився також на поган!
⁴⁶ Бо чули вони, що мовами різними ті розмовляли та Бога звеличували… Петро тоді відповів:
⁴⁷ Чи хто може заборонити христитись водою оцим, що одержали Духа Святого, як і ми?
⁴⁸ І звелів охриститися їм у Ймення Ісуса Христа. Тоді просили його позостатися в них кілька днів.

Глава 11 ↑

¹ Почули ж апостоли й браття, що в Юдеї були, що й погани прийняли Слово Боже.
² І, як Петро повернувся до Єрусалиму, з ним стали змагатися ті, хто з обрізання,
³ кажучи: Чого ти ходив до людей необрізаних та споживав із ними?
⁴ Петро ж розпочав і їм розповів за порядком, говорячи:
⁵ Був я в місті йоппійськім і молився, і бачив в захопленні видіння: якась посудина сходила, немов простирало велике, яка, за чотири кінці прив’язана, спускалася з неба й підійшла аж до мене.
⁶ Зазирнувши до неї, я поглянув, і побачив там чотириногих землі, і звірів, і гаддя, і небесних пташок.
⁷ І голос почув я, що мені промовляв: Устань, Петре, заколи та й їж!
⁸ А я відказав: Жадним способом, Господи, бо ніколи нічого огидного чи то нечистого в уста мої не ввіходило!
⁹ І відповів мені голос із неба вдруге: Що від Бога очищене, не вважай за огидне того!
¹⁰ І це сталося тричі, і все знов було взяте на небо.
¹¹ І ось три чоловіки, посланці з Кесарії до мене, перед домом, де був я, спинилися зараз.
¹² І сказав мені Дух іти з ними без жадного сумніву. Зо мною ж пішли й оці шестеро браття, і ввійшли ми до дому того чоловіка.
¹³ І він нам розповів, як у домі своїм бачив Ангола, який став і сказав: Пошли до Йоппії, та приклич того Симона, що зветься Петром,
¹⁴ він слова тобі скаже, якими спасешся і ти, і ввесь дім твій.
¹⁵ А як я промовляв, злинув на них Святий Дух, як спочатку й на нас.
¹⁶ І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Іван ось водою христив, ви ж охрищені будете Духом Святим.
¹⁷ Отож, коли Бог дав однаковий дар їм, як і нам, що ввірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я такий, щоб міг заперечити Богові?
¹⁸ І, почувши таке, замовкли вони, і Бога хвалили, говорячи: Отож, і поганам Бог дав покаяння в життя!
¹⁹ А ті, хто розпорошився від переслідування, що знялося було через Степана, перейшли навіть до Фінікії, і Кіпру, і Антіохії, не звістуючи слова нікому, крім юдеїв.
²⁰ А між ними були мужі деякі з Кіпру та з Кірінеї, що до Антіохії прийшли, і промовляли й до греків, благовістячи про Господа Ісуса.
²¹ І Господня рука була з ними; і велике число їх увірувало, і навернулось до Господа!
²² І вістка про них досягла до вух єрусалимської Церкви, і до Антіохії послали Варнаву.
²³ А він, як прийшов і благодать Божу побачив, звеселився, і всіх став просити, щоб серцем рішучим трималися Господа.
²⁴ Бо він добрий був муж, повний Духа Святого та віри. І прилучилось багато народу до Господа!
²⁵ Після того подався Варнава до Тарсу, щоб Савла шукати.
²⁶ А знайшовши, привів в Антіохію. І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш християнами названо учнів.
²⁷ Прибули ж тими днями пророки від Єрусалиму до Антіохії.
²⁸ І встав один з них, на ймення Агав, і Духом прорік, що голод великий у цілому світі настане, як за Клавдія був.
²⁹ Тоді учні, усякий із своєї спроможности, постановили послати допомогу братам, що в Юдеї жили.
³⁰ Що й зробили, через руки Варнави та Савла, пославши до старших.

Глава 12 ↑

¹ А Цар Ірод тоді підніс руки, щоб декого з Церкви гнобити.
² І мечем він стяв Якова, брата Іванового.
³ А бачивши, що подобалося це юдеям, він задумав схопити й Петра. Були ж дні Опрісноків.
⁴ І, схопивши його, посадив до в’язниці, і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб його стерегли, бажаючи вивести людям його по Пасці.
⁵ Отож, у в’язниці Петра стерегли, а Церква ревно молилася Богові за нього.
⁶ А як Ірод хотів його вивести, Петро спав тієї ночі між двома вояками, закутий у два ланцюги, і сторожа пильнувала в’язницю при дверях.
⁷ І ось Ангол Господній з’явився, і в в’язниці засяяло світло. І, доторкнувшись до боку Петрового, він збудив його, кажучи: Мерщій вставай! І ланцюги йому з рук поспадали.
⁸ А Ангол до нього промовив: Підпережися, і взуй сандалі свої. І він так учинив. І каже йому: Зодягнися в плаща свого, та й за мною йди.
⁹ І, вийшовши, він ішов услід за ним, і не знав, чи то правда, що робилось від Ангола, бо думав, що видіння він бачить.
¹⁰ Як сторожу минули вони першу й другу, то прийшли до залізної брами, що до міста веде, і вона відчинилась сама їм. І, вийшовши, пройшли одну вулицю, і відступив Ангол зараз від нього.
¹¹ Сказав же Петро, опритомнівши: Тепер знаю правдиво, що Господь послав Свого Ангола, і видер мене із рук Іродових та від усього чекання народу юдейського.
¹² А зміркувавши, він прийшов до садиби Марії, матері Івана, званого Марком, де багато зібралося й молилося.
¹³ І як Петро в фіртку брами постукав, то вийшла послухати служниця, що звалася Рода,
¹⁴ та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воротях стоїть!…
¹⁵ А вони їй сказали: Чи ти навісна? Та вона запевняла своє, що є так. Вони ж говорили: То Ангол його!
¹⁶ А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися.
¹⁷ Махнувши ж рукою до них, щоб мовчали, він їм розповів, як Господь його вивів із в’язниці. І сказав: Сповістіть про це Якова й браттю. І, вийшовши, він до іншого місця пішов.
¹⁸ Коли ж настав день, поміж вояками зчинилась велика тривога, що то сталось з Петром.
¹⁹ А Ірод, пошукавши його й не знайшовши, віддав варту під суд, і звелів їх стратити. А сам із Юдеї відбув в Кесарію, і там перебував.
²⁰ А Ірод розгніваний був на тирян та сидонян. І вони однодушно до нього прийшли, і вблагали царського постельника Власта, та й миру просили, бо їхня земля годувалась з царської.
²¹ Дня ж призначеного Ірод убрався в одежу царську, і на підвищенні сів та й до них говорив.
²² А натовп кричав: Голос Божий, а не людський!
²³ І Ангол Господній уразив зненацька його, бо він не віддав слави Богові. І черва його з’їла, і він умер…
²⁴ Слово ж Боже росло та помножувалось.
²⁵ А Варнава та Савл, службу виконавши, повернулись із Єрусалиму, узявши з собою Івана, що прозваний Марком.

Глава 13 ↑

¹ А в Антіохії, у тамошній Церкві були ці пророки та вчителі: Варнава й Семен, званий Ніґер, і кірінеянин Луцій, і Манаїл, що був вигодуваний із тетрархом Іродом, та ще Савл.
² Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх!
³ Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили.
⁴ Вони ж, послані бувши від Духа Святого, прийшли в Селевкію, а звідти до Кіпру відплинули.
⁵ Як були ж в Саламіні, то звіщали вони Слово Боже по синагогах юдейських; до послуг же мали й Івана.
⁶ А коли перейшли аж до Пафи ввесь острів, то знайшли ворожбита одного, лжепророка юдеянина, йому на ім’я Варісус.
⁷ Він був при проконсулі Сергії Павлі, чоловіку розумнім. Той закликав Варнаву та Савла, і прагнув послухати Божого Слова.
⁸ Але їм опирався Еліма ворожбит той, бо ім’я його перекладається так, і намагавсь відвернути від віри проконсула.
⁹ Але Савл, що й Павло він, переповнився Духом Святим і на нього споглянув,
¹⁰ і промовив: О сину дияволів, повний всякого підступу та всілякої злости, ти ворогу всякої правди! Чи не перестанеш ти плутати простих Господніх доріг?
¹¹ І тепер ось на тебе Господня рука, ти станеш сліпий, і сонця бачити не будеш до часу! І миттю обняв того морок та темрява, і став він ходити навпомацки та шукати поводатора…
¹² Тоді той проконсул, як побачив, що сталося, увірував, і дивувався науці Господній!
¹³ І, як від Пафа Павло й ті, хто з ним був, відпливли, то вони прибули в Памфілійську Пергію. А Іван, відлучившись від них, повернувся до Єрусалиму.
¹⁴ А вони, пішовши з Пергії, прийшли до Пісідійської Антіохії, і дня суботнього до синагоги ввійшли й посідали.
¹⁵ А по відчитанні Закону й Пророків, старші синагоги послали до них, переказуючи: Мужі-браття, якщо маєте слово потіхи для люду, промовте!
¹⁶ Тоді Павло встав, і давши знака рукою, промовив: Послухайте, мужі ізраїльтяни, та ви, богобійні!
¹⁷ Бог цих Ізраїлевих людей вибрав Собі отців наших, і підвищив народ, як він перебував у єгипетськім краї, і рукою потужною вивів їх із нього,
¹⁸ і літ із сорок Він їх годував у пустині,
¹⁹ а вигубивши сім народів в землі ханаанській, поділив жеребком їхню землю між ними,
²⁰ майже що по чотириста й п’ятидесяти роках. Після того аж до Самуїла пророка Він їм суддів давав.
²¹ А потім забажали царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з Веніяминового племени, на чотири десятки років.
²² А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.
²³ За обітницею, із його насіння підняв Бог Ісуса, як спасіння Ізраїлеві,
²⁴ як Іван перед самим приходом Його усьому народові Ізраїлевому проповідував хрищення на покаяння.
²⁵ А коли свою путь Іван виконав, то він промовляв: Я не Той, за Кого ви мене вважаєте, але йде он за мною, що Йому розв’язати ремінця від узуття Його я недостойний.
²⁶ Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоязний із вас! Для вас було послане слово спасіння цього.
²⁷ Бо мешканці Єрусалиму та їхня старшина Його не пізнали, а пророчі слова які щосуботи читаються вони сповнили присудом,
²⁸ і хоч жадної провини смертельної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його.
²⁹ Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали.
³⁰ Але Бог воскресив Його з мертвих!
³¹ Він з’являвся багато днів тим, що були поприходили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед людьми.
³² І ми благовістимо вам ту обітницю, що дана була нашим отцям,
³³ що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив!
³⁴ А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотління, те так заповів: Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!
³⁵ Тому то й деінде говорить: Не даси Ти Своєму Святому побачити тління!
³⁶ Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тління побачив.
³⁷ Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тління не побачив.
³⁸ Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам.
³⁹ І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдується кожен віруючий.
⁴⁰ Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:
⁴¹ Дивіться, погордющі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я діло роблю за днів ваших, те діло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!
⁴² А як стали виходити вони, то їх прошено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова.
⁴³ А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павлом та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.
⁴⁴ А в наступну суботу зібралося майже все місто послухати Божого Слова.
⁴⁵ Як юдеї ж побачили натовп, то наповнились заздрощів, і стали перечити мові Павла та богозневажати.
⁴⁶ Тоді Павло та Варнава мужньо промовили: До вас перших потрібно було говорить Слово Боже; та коли ви його відкидаєте, а себе вважаєте за недостойних вічного життя, то ось до поган ми звертаємось.
⁴⁷ Бо так заповів нам Господь: Я світлом поставив Тебе для поган, щоб спасінням Ти був аж до краю землі!
⁴⁸ А погани, почувши таке, раділи та Слово Господнє хвалили. І всі ті, хто призначений був в життя вічне, увірували.
⁴⁹ І ширилось Слово Господнє по цілій країні.
⁵⁰ Юдеї ж підбили побожних впливових жінок та значніших у місті, і зняли переслідування на Павла та Варнаву, та й вигнали їх із своєї землі.
⁵¹ Вони ж, обтрусивши із ніг своїх порох на них, подалися в Іконію.
⁵² А учні сповнялися радощів і Духа Святого.

Глава 14 ↑

¹ І трапилось, що в Іконії вкупі ввійшли вони до синагоги юдейської, і промовили так, що безліч юдеїв й огречених увірували.
² Невірні ж юдеї підбурили та роз’ятрили душі поган на братів.
³ Та проте довгий час пробули вони там, промовляючи мужньо про Господа, що свідоцтво давав слову благодаті Своєї, і робив, щоб знамена та чуда чинились їхніми руками.
⁴ А в місті народ поділився, і пристали одні до юдеїв, а інші тримались апостолів.
⁵ Коли ж кинулися ті погани й юдеї з своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити,
⁶ то, дізнавшись про це, вони повтікали до міст лікаонських, до Лістри та Дервії, та в околиці їхні,
⁷ і Євангелію там звіщали.
⁸ А в Лістрі сидів один чоловік, безвладний на ноги, що кривий був з утроби своєї матері, і ніколи ходити не міг.
⁹ Він слухав, як Павло говорив, який пильно на нього споглянув, і побачив, що має він віру вздоровленим бути,
¹⁰ то голосом гучним промовив: Устань просто на ноги свої! А той скочив, і ходити почав…
¹¹ А люди, побачивши, що Павло вчинив, піднесли свій голос, говорячи по-лікаонському: Боги людям вподібнились, та до нас ось зійшли!…
¹² І Варнаву вони звали Зевсом, а Гермесом Павла, бо він провід мав у слові.
¹³ А жрець Зевса, що святиня його перед містом була, припровадив бики та вінки до воріт, та й з народом приносити жертву хотів.
¹⁴ Та коли про це почули апостоли Варнава й Павло, то роздерли одежі свої, та й кинулися між народ, кричачи
¹⁵ та говорячи: Що це робите, люди? Таж і ми такі самі смертельні, подібні вам люди, і благовістимо вам, від оцих ось марнот навернутись до Бога Живого, що створив небо й землю, і море, і все, що в них є.
¹⁶ За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми,
¹⁷ але не зоставив Себе Він без свідчення, добро чинячи: подавав нам із неба дощі та врожайні часи, та наповнював їжею й радощами серця наші.
¹⁸ І, говорячи це, заледве спинили народ не приносити їм жертов.
¹⁹ А з Антіохії та з Іконії посходились юдеї, і, підбуривши натовп, камінням побили Павла, та й за місто геть виволікли, мавши думку, що вмер він…
²⁰ Коли ж учні його оточили, то він устав, та й вернувся до міста. А наступного дня він відбув із Варнавою в Дервію.
²¹ І, як звістили Євангелію тому містові, і учнів багато придбали, вони повернулися в Лістру, та в Іконію, та в Антіохію,
²² душі учнів зміцняючи, просячи перебувати в вірі, та навчаючи, що через великі утиски треба нам входити у Боже Царство.
²³ І рукопоклали їм пресвітерів по Церквах, і помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували.
²⁴ Як вони ж перейшли Пісідію, прибули в Памфілію;
²⁵ і, звістивши Господнє Слово в Пергії, вони в Атталію ввійшли,
²⁶ а звідти поплинули в Антіохію, звідки були благодаті Божій віддані на діло, що його й закінчили.
²⁷ А прибувши та скликавши Церкву, вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними, і що відкрив двері і віри поганам.
²⁸ І перебували вони немалий час із учнями.

Глава 15 ↑

¹ А дехто, що з Юдеї прийшли, навчали братів: Якщо ви не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим, то спастися не можете.
² Коли ж суперечка повстала й чимале змагання в Павла та в Варнави з ними, то постановили, щоб Павло та Варнава, та дехто ще інший із них, пішли в справі цій до апостолів й старших у Єрусалим.
³ Тож вони, відпроваджені Церквою, ішли через Фінікію та Самарію, розповідуючи про поганське навернення, і радість велику чинили всім браттям.
⁴ Коли ж в Єрусалим прибули вони, були прийняті Церквою, та апостолами, та старшими, і вони розповіли, як багато вчинив Бог із ними.
⁵ Але дехто, що ввірували з фарисейської партії, устали й сказали, що потрібно поганів обрізувати й наказати, щоб Закона Мойсеєвого берегли.
⁶ І зібрались апостоли й старші, щоб розглянути справу оцю.
⁷ Як велике ж змагання повстало, Петро встав і промовив до них: Мужі-браття, ви знаєте, що з давнішніх днів вибрав Бог поміж нами мене, щоб погани почули слово Євангелії через уста мої, та й увірували.
⁸ І засвідчив їм Бог Серцезнавець, давши їм Духа Святого, як і нам,
⁹ і між нами та ними різниці Він жадної не вчинив, очистивши вірою їхні серця.
¹⁰ Отож, чого Бога тепер спокушуєте, щоб учням на шию покласти ярмо, якого ані наші отці, ані ми не здолали понести?
¹¹ Та ми віруємо, що спасемося благодаттю Господа Ісуса так само, як і вони.
¹² І вся громада замовкла, і слухали пильно Варнаву й Павла, що розповідали, які то знамена та чуда вчинив через них Бог між поганами!
¹³ Як замовкли ж вони, то Яків озвався й промовив: Мужі-браття, послухайте також мене.
¹⁴ Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поганів для Ймення Свого.
¹⁵ І пророчі слова з цим погоджуються, як написано:
¹⁶ Потому вернуся, і відбудую Давидову скинію занепалу, і відбудую руїни її, і наново поставлю її,
¹⁷ щоб шукали Господа люди зосталі та всі народи, над якими Ім’я Моє кликано, говорить Господь, що чинить це все!
¹⁸ Господеві відвіку відомі всі вчинки Його.
¹⁹ Тому думаю я, щоб не турбувати поган, що до Бога навертаються,
²⁰ але написати до них, щоб стримувались від занечищення ідольського, та від блуду, і задушенини, і від крови.
²¹ Бо своїх проповідників має Мойсей по містах здавендавна, і щосуботи читають його в синагогах.
²² Тоді постановили апостоли й старші з цілою Церквою вибрати мужів із них, і послати до Антіохії з Павлом та Варнавою Юду, що зветься Варсавва, і Силу, мужів проводирів між братами,
²³ написавши своїми руками оце: Апостоли й старші брати до братів, що з поган в Антіохії, і Сирії, і Кілікії: Вітаємо вас!
²⁴ Через те, що ми чули, що деякі з вас, яким ми того не доручували, стурбували наукою вас, і захитали вам душі,
²⁵ то ми постановили однодушно, зібравшися, щоб обраних мужів послати до вас із коханими нашими Варнавою та Павлом,
²⁶ людьми тими, що душі свої віддали за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа.
²⁷ Тож ми Юду та Силу послали, що вияснять усно те саме.
²⁸ Бо зволилось Духові Святому і нам, тягару вже ніякого не накладати на вас, окрім цього необхідного:
²⁹ стримуватися від ідольських жертов та крови, і задушенини, та від блуду. Оберегаючися від того, ви зробите добре. Бувайте здорові!…
³⁰ Посланці ж прийшли в Антіохію, і,зібравши народ, доручили листа.
³¹ А перечитавши, раділи з потішення того.
³² А Юда та Сила, самі бувши пророками, частим словом підбадьорували та зміцняли братів.
³³ А як перебули вони там якийсь час, то брати їх відпустили з миром до тих, хто їх вислав.
³⁴ Але Сила схотів лишитися там, а Юда вернувся до Єрусалиму.
³⁵ А Павло з Варнавою в Антіохії жили, навчаючи та благовістячи разом із іншими багатьома Слово Господнє.
³⁶ А по декількох днях промовив Павло до Варнави: Ходімо знов, і відвідаймо наших братів у кожному місті, де ми провіщали Слово Господнє, як вони пробувають.
³⁷ А Варнава хотів був узяти з собою Івана, що званий був Марком.
³⁸ Та Павло вважав за потрібне не брати з собою того, хто від них відлучився з Памфілії, та з ними на працю не йшов.
³⁹ І повстала незгода, і розлучились вони між собою. Тож Варнава взяв Марка, і поплинув до Кіпру.
⁴⁰ А Павло вибрав Силу й пішов, Божій благодаті братами доручений.
⁴¹ І проходив він Сирію та Кілікію, Церкви зміцнюючи.

Глава 16 ↑

¹ І прибув він у Дервію й Лістру. І ото був там один учень, на ім’я Тимофій, син наверненої однієї юдеянки, а батько був геллен.
² Добре свідоцтво про нього давали брати, що були в Лістрі та в Іконії.
³ Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен.
⁴ Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші.
⁵ А Церкви зміцнювалися в вірі,і щоденно зростали кількістю.
⁶ А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.
⁷ Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
⁸ Обминувши ж Мізію, прибули до Троади.
⁹ І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: Прийди в Македонію, і нам поможи!
¹⁰ Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію.
¹¹ Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя,
¹² звідтіля ж у Филипи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька.
¹³ Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились.
¹⁴ Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
¹⁵ А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть. І змусила нас.
¹⁶ І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм.
¹⁷ Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: Оці люди це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!
¹⁸ І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі вийди з неї! І того часу той вийшов.
¹⁹ А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибуток, схопили Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старших.
²⁰ Коли ж їх привели до начальників, то сказали: Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
²¹ і навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не годиться приймати, ані виконувати.
²² І натовп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх різками сікти.
²³ І, завдавши багато їм ран, посадили в в’язницю, наказавши в’язничному дозорцеві, щоб їх пильно стеріг.
²⁴ Одержавши такого наказа, той їх повкидав до внутрішньої в’язниці, а їхні ноги забив у колоди.
²⁵ А північної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув’язнені слухали їх.
²⁶ І ось нагло повстало велике трясіння землі, аж основи в’язничні були захиталися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайдани з усіх поспадали…
²⁷ Як прокинувся ж сторож в’язничний, і побачив відчинені двері в’язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув’язнені.
²⁸ А Павло скрикнув голосом гучним, говорячи: Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!
²⁹ Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
³⁰ І вивів їх звідти й спитав: Добродії! Що треба робити мені, щоб спастися?
³¹ А вони відказали: Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім.
³² І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
³³ І сторож забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, і охристився негайно він сам та його всі домашні.
³⁴ І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
³⁵ А коли настав день, то прислали начальники слуг поліційних, наказуючи: Відпусти тих людей!
³⁶ І сказав той в’язничний дозорець слова ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. Отож, вийдіть тепер та й з миром ідіть!
³⁷ А Павло відказав їм: Нас, римлян, незасуджених, різками сікли прилюдно, і до в’язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі прийдуть, та й виведуть нас!
³⁸ Ці ж слова поліційні слуги донесли начальникам. А ті налякались, почувши, що римляни вони.
³⁹ І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
⁴⁰ І, вийшовши з в’язниці, прибули вони до Лідії, а з братами побачившись, потішили їх та й пішли.

Глава 17 ↑

¹ Як вони перейшли Амфіполь й Аполлонію, то прийшли до Солуня, де була синагога юдейська.
² І Павло, за звичаєм своїм, до них увійшов, і з ними змагавсь три суботі з Писання,
³ виказуючи та доводячи, що мусів Христос постраждати й воскреснути з мертвих, і що Христос Той Ісус, про Якого я вам проповідую.
⁴ І ввірували дехто з них і до Павла та до Сили пристали, безліч побожних із гелленів та немало з шляхетних жінок.
⁵ А невірні юдеї були запалилися заздрістю, і якихсь негідних людей назбирали на вулицях, учинили збіговисько та й бунтували те місто, а набігши на хату Ясонову, шукали апостолів, щоб до натовпу вивести їх.
⁶ А як їх не знайшли, потягли до начальників міста Ясона та декого з братті, кричачи: Ті, що світ сколотили, і сюди ось вони поприходили!
⁷ А Ясон їх до себе прийняв. Вони всі проти наказів кесаря чинять, говорячи, ніби інший є цар Ісус…
⁸ І вони зворохобили народ та начальників міста, що слухали це.
⁹ Але, узявши поруку з Ясона та з інших, вони їх відпустили.
¹⁰ А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. І, прибувши вони, пішли в синагогу юдейську.
¹¹ Ці були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є.
¹² Тож багато із них тоді ввірували, і з почесних гелленських жінок та немало із мужів.
¹³ Як солунські ж юдеї довідалися, що Павло проповідує Боже Слово й у Верії, прибули вони, і там баламутили та бунтували народ.
¹⁴ Тоді браття негайно Павла відпустили, щоб до моря йшов; а Сила та Тимофій позосталися там.
¹⁵ А ті, що Павла відпроваджували, провели його аж до Атен, а прийнявши наказа про Силу та Тимофія, щоб до нього вернулися якнайшвидше, відбули.
¹⁶ Як Павло ж їх чекав ув Атенах, у ньому кипів його дух, як бачив це місто, повне ідолів.
¹⁷ Тож він розмовляв у синагозі з юдеями та з богобійними, і на ринку щоденно зо стрічними.
¹⁸ А дехто з філософів епікуреїв та стоїків сперечалися з ним. Одні говорили: Що то хоче сказати оцей пустомов? А інші: Здається, він проповідник чужих богів, бо він їм звіщав Євангелію про Ісуса й воскресення.
¹⁹ І, взявши його, повели в ареопаг та й казали: Чи можемо знати, що то є ця наука нова, яку проповідуєш ти?
²⁰ Бо чудне щось вкладаєш до наших вух. Отже хочемо знати, що то значити має?
²¹ А всі атеняни та захожі чужинці нічим іншим радніш не займалися, як аби щось нове говорити чи слухати.
²² Тоді Павло став посередині ареопагу й промовив: Мужі атенські! Із усього я бачу, що ви дуже побожні.
²³ Бо, проходячи та оглядаючи святощі ваші, я знайшов також жертівника, що на ньому написано: Незнаному Богові. Ось Того, Кого навмання ви шануєте, Того я проповідую вам.
²⁴ Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих,
²⁵ і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все.
²⁶ І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх,
²⁷ щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас.
²⁸ Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: Навіть рід ми Його!
²⁹ Отож, бувши Божим тим родом, не повинні ми думати, що Божество подібне до золота, або срібла, чи до каменю, твору мистецтва чи людської вигадки.
³⁰ Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися,
³¹ бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши.
³² Як почули ж вони про воскресення мертвих, то одні насміхатися стали, а інші казали: Про це будемо слухати тебе іншим разом…
³³ Так вийшов Павло з-поміж них.
³⁴ А деякі мужі пристали до нього й увірували, серед них і Діонисій Ареопагіт, і жінка, Дамара ім’ям, та інші із ними.

Глава 18 ↑

¹ Після цього він вийшов з Атен і прибув до Коринту.
² І знайшов він одного юдея, на ймення Акилу, родом із Понту, що недавно прибув із Італії, та Прискиллу, його дружину, бо Клавдій звелів усім юдеям, щоб покинули Рим. І до них він прийшов,
³ а що був він того ж ремесла, то в них позостався та працював; ремесло ж їхнє було виробляти намети.
⁴ І він щосуботи розмову точив у синагозі, переконуючи юдеїв та гелленів.
⁵ А коли прибули Сила та Тимофій з Македонії, Павло слову віддався, і він свідчив юдеям, що Ісус то Христос.
⁶ Як вони ж спротивлялися та богозневажали, то він обтрусив одежу свою та промовив до них: Ваша кров на голову вашу! Я чистий. Відтепер я піду до поган.
⁷ І, вийшовши звідти, він прибув до господи одного, на ім’я Тита Юста, що був богобійний, його ж дім межував із синагогою.
⁸ А Крисп, старший синагоги, увірував в Господа з усім домом своїм; і багато з коринтян, почувши, увірували й охристились.
⁹ Сказав же Павлові Господь у видінні вночі: Не бійся, але говори й не мовчи,
¹⁰ бо з тобою ось Я, і на тебе ніхто не накинеться, щоб тобі заподіяти зло, бо Я маю в цім місті багато людей.
¹¹ І позостався він рік і шість місяців, навчаючи в них Слова Божого.
¹² А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його,
¹³ кажучи: Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!
¹⁴ Як Павло ж хотів уста відкрити, сказав Галліон до юдеїв: О юдеї, якби сталася кривда яка, або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав.
¹⁵ Та коли спір іде про слово та ймення й Закон ваш, то самі доглядайте, я суддею цього бути не хочу.
¹⁶ І прогнав їх від суду.
¹⁷ Тоді всі схопили Состена, начальника над синагогою, та й перед судом його били. Галліон же на те зовсім не зважав.
¹⁸ А Павло, перебувши доволі ще днів, попрощався з братами, і поплинув у Сирію, і з ним Прискилла й Акила; він у Кенхреях обстриг собі голову, бо обітницю дав був.
¹⁹ І прибув він в Ефес, і там їх позоставив, а сам у синагогу ввійшов і розмовляв із юдеями.
²⁰ Як просили ж його довший час позостатися в них, то він не згодився,
²¹ але попрощався й сказав: Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа! І відплив із Ефесу.
²² І, побувши в Кесарії, він піднявся, і, привіт славши Церкві, відбув в Антіохію.
²³ І, пробувши там деякий час, він вибрався в подорож знову, за порядком проходячи через країну галатську та Фріґію, та всіх учнів зміцняючи.
²⁴ Один же юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, красномовець та сильний в Писанні, прибув до Ефесу.
²⁵ Він був навчений дороги Господньої, і, палаючи духом, промовляв і про Господа пильно навчав, знаючи тільки Іванове хрищення.
²⁶ І він сміливо став промовляти в синагозі. Як Акила й Прискилла почули його, то його прийняли, і докладніш розповіли йому про дорогу Господню.
²⁷ А коли він схотів перейти до Ахаї, брати написали до учнів, нагадуючи, щоб його прийняли. А прибувши, помагав він багато тим, хто ввірував благодаттю,
²⁸ бо він переконував пильно юдеїв, Писанням прилюдно доводячи, що Ісус то Христос.

Глава 19 ↑

¹ І сталося, що коли Аполлос перебував у Коринті, то Павло, перейшовши горішні країни, прибув до Ефесу, і деяких учнів знайшов,
² та й спитав їх: Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!
³ І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення.
⁴ І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса.
⁵ Як почули ж оце, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса.
⁶ А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!
⁷ А всіх їх було чоловіка з дванадцять.
⁸ А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи.
⁹ А коли опиралися дехто й не вірували, і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана.
¹⁰ Це ж два роки продовжувалось, так що всі, хто замешкував в Азії, юдеї та геллени, слухали слово про Господа.
¹¹ І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими,
¹² так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них.
¹³ Дехто ж із мандрівних ворожбитів юдейських зачали закликати Ім’я Господа Ісуса над тими, хто мав злих духів, проказуючи: Заклинаємо вас Ісусом, Якого Павло проповідує!
¹⁴ Це ж робили якісь сім синів юдейського первосвященика Скеви.
¹⁵ Відповів же злий дух і сказав їм: Я знаю Ісуса, і знаю Павла, а ви хто такі?
¹⁶ І скочив на них чоловік, що в ньому злий дух був, і, перемігши обох, подужав їх так, що втекли вони з дому нагі та поранені.
¹⁷ І це стало відоме юдеям та гелленам, усім, що в Ефесі замешкують, і острах напав на всіх їх, і славилося Ім’я Господа Ісуса.
¹⁸ І багато-хто з тих, що ввірували, приходили, визнаваючи та відкриваючи вчинки свої.
¹⁹ І багато-хто з тих, що займалися чарами, позносили книги свої та й перед усіма попалили. І злічили ціну їх, і вийшло на срібло п’ятдесят тисяч драхм.
²⁰ Так могуче росло та зміцнялося Божеє Слово!
²¹ А як сповнилось це, Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим, говорячи: Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити.
²² Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії.
²³ І розрух чималий був стався там часу того за Господню дорогу.
²⁴ Бо один золотар, Дмитро на ім’я, що робив срібляні Артемідині храмки, та ремісникам заробіток чималий давав,
²⁵ згромадив він їх і ще інших подібних робітників, та й промовив: Ви знаєте, мужі, що з цього ремесла заробіток ми маємо.
²⁶ І ви бачите й чуєте, що не тільки в Ефесі, але мало не в усій Азії цей Павло збаламутив і відвернув багатенно народу, говорячи, ніби то не боги, що руками пороблені.
²⁷ І не тільки оце нам загрожує, що прийде зайняття в упадок, а й храм богині великої Артеміди в ніщо зарахується, і буде зруйнована й велич тієї, що шанує її ціла Азія та цілий світ.
²⁸ Почувши ж оце, вони переповнились гнівом, та й стали кричати, говорячи: Артеміда ефеська велика!
²⁹ І місто наповнилось заколотом. І кинулися однодушно до видовища, схопивши Павлових супутників Гая та Аристарха, македонян.
³⁰ Як Павло ж хотів у народ увійти, то учні його не пустили.
³¹ Також дехто з азійських начальників, що були йому приятелі, послали до нього й просили, щоб він не вдававсь на видовище.
³² І кожен що інше кричав, бо збори бурхливі були, і багатенно з них навіть не знали, чого ради зібралися.
³³ А з народу взяли Олександра, бо юдеї його висували. І Олександер дав знака рукою, і хотів виправдатися перед народом.
³⁴ А коли розпізнали, що юдеянин він, то злилися всі в один голос, і годин зо дві гукали: Артеміда ефеська велика!
³⁵ А як писар міський заспокоїв народ, то промовив: Мужі ефеські, яка ж то людина не знає, що місто Ефес то храмовий доглядач Артеміди великої й її образу, упалого з неба?
³⁶ Коли ж цьому перечити не можна, то потрібно вам бути спокійними, і не робити необачно нічого.
³⁷ А ви ж привели цих людей, що ані святокрадці, ані вашої богині не зневажили.
³⁸ Отож, як Дмитро та його ремісники мають справу на кого, то суди є на ринку й проконсули, один одного хай позивають.
³⁹ А коли чогось іншого допоминаєтеся, то те вирішиться на законнім зібранні.
⁴⁰ Бо ось є небезпека, що нас за сьогоднішній розрух оскаржити можуть, і немає жадної причини, якою могли б виправдати це зборище. І, промовивши це, розпустив він громаду.

Глава 20 ↑

¹ А як заколот стих, то Павло скликав учнів, і, потішивши та попрощавшись із ними, вибрався йти в Македонію.
² Перейшовши ж ті сторони та підбадьоривши їх довгим словом, прибув до Геллади,
³ і прожив там три місяці. А як він захотів був відплинути в Сирію, то змову на нього вчинили юдеї, тому він узяв думку вертатись через Македонію.
⁴ Разом із ним пішов Сопатер Піррів із Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, і Гай дерв’янин, і Тимофій, а з азійців Тихик та Трохим.
⁵ Вони відбули наперед, і нас дожидали в Троаді.
⁶ А ми відпливли із Филипів по святах Опрісноків, і прибули днів за п’ять у Троаду до них, де сім день прожили.
⁷ А дня першого в тижні, як учні зібралися на ламання хліба, Павло мав промову до них, бо вранці збирався відбути, і затягнув своє слово до півночі.
⁸ А в горниці, де зібралися ми, було багато світел.
⁹ Юнак же один, Євтих на ім’я, сидів на вікні. Його обгорнув міцний сон, бо задовго Павло промовляв, і він сонний хитнувся, і додолу упав із третього поверху, і підняли його мертвого…
¹⁰ Зійшов же Павло та до нього припав, і, обнявши його, проказав: Заспокойтесь, бо душа його в ньому!
¹¹ А вернувшись, він хліб переломив і спожив, і бесіду довго точив, аж до досвітку, потім відбув.
¹² А хлопця живим привели, і зраділи немало.
¹³ А ми наперед пішли до корабля, та в Асс попливли, щоб звідти забрати Павла, бо він так ізвелів, сам бажаючи пішки піти.
¹⁴ А коли він із нами зійшовся в Ассі, ми взяли його та прибули в Мітілену.
¹⁵ І, відплинувши звідти, ми назавтра пристали навпроти Хіосу, а другого дня припливли до Самосу, наступного ж ми прибули до Мілету.
¹⁶ Бо Павло захотів поминути Ефес, щоб йому не баритися в Азії, бо він квапився, коли буде можливе, бути в Єрусалимі на день П’ятдесятниці.
¹⁷ А з Мілету послав до Ефесу, і прикликав пресвітерів Церкви.
¹⁸ І, як до нього вони прибули, він промовив до них: Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами ввесь час перебував,
¹⁹ і служив Господеві з усією покорою, і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови,
²⁰ як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити й навчити вас прилюдно і в домах.
²¹ І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялись, та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа.
²² І ось тепер, побуджений Духом, подаюсь я в Єрусалим, не відаючи, що там трапитись має мені,
²³ тільки Дух Святий в кожному місті засвідчує, кажучи, що кайдани та муки чекають мене…
²⁴ Але я ні про що не турбуюсь, і свого життя не вважаю для себе цінним, аби но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої.
²⁵ І ось я знаю тепер, що обличчя мого більш не будете бачити всі ви, між якими ходив я, проповідуючи Царство Боже…
²⁶ Тому дня сьогоднішнього вам свідкую, що я чистий від крови всіх,
²⁷ бо я не вхилявсь об’являти вам усю волю Божу!
²⁸ Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він.
²⁹ Бо я знаю, що як я відійду, то ввійдуть між вас вовки люті, що отари щадити не будуть…
³⁰ Із вас самих навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою…
³¹ Тому то пильнуйте, пам’ятаючи, що я кожного з вас день і ніч безперестань навчав зо слізьми ось три роки.
³² А тепер доручаю вас Богові та слову благодаті Його, Який має силу будувати та дати спадщину, серед усіх освячених.
³³ Ні срібла, ані золота, ні одежі чиєїсь я не побажав…
³⁴ Самі знаєте, що ці руки мої послужили потребам моїм та отих, хто був зо мною.
³⁵ Я вам усе показав, що, працюючи так, треба поміч давати слабим, та пам’ятати слова Господа Ісуса, бо Він Сам проказав: Блаженніше давати, ніж брати!
³⁶ Проказавши ж оце, він навколішки впав, та й із ними всіма помолився.
³⁷ І знявсь між усіма плач великий, і вони припадали на Павлову шию, і його цілували…
³⁸ А найтяжче вони сумували з-за слова, яке він прорік, що не бачитимуть більш обличчя його. І вони провели його до корабля.

Глава 21 ↑

¹ А як ми розлучилися з ними й відплинули, то дорогою простою в Кос прибули, а другого дня до Родосу, а звідти в Патару.
² І знайшли корабля, що плив у Фінікію, увійшли та й поплинули.
³ А коли показався нам Кіпр, ми лишили ліворуч його та й поплинули в Сирію. І пристали ми в Тирі, бо там корабель вантажа мав скласти.
⁴ І, учнів знайшовши, перебули тут сім день. Вони через Духа казали Павлові, щоб до Єрусалиму не йшов.
⁵ І, як дні побуту скінчилися, то ми вийшли й пішли, а всі нас проводили з дружинами й дітьми аж за місто. І, ставши навколішки, помолились на березі.
⁶ І, попрощавшись один із одним, ми ввійшли в корабель, а вони повернулись додому.
⁷ А ми, закінчивши від Тиру плавбу, пристали до Птолемаїди, і, братів привітавши, один день перебули в них.
⁸ А назавтра в дорогу ми вибрались, і прийшли в Кесарію. І ввійшли до господи благовісника Пилипа, одного з семи, і позосталися в нього.
⁹ Він мав чотири панні дочки, що пророкували.
¹⁰ І коли ми багато днів у них зоставались, то прибув із Юдеї якийсь пророк, Агав на ім’я.
¹¹ І прийшов він до нас, і взяв пояса Павлового, та й зв’язав свої руки та ноги й сказав: Дух Святий так звіщає: Отак зв’яжуть в Єрусалимі юдеї того мужа, що цей пояс його, і видадуть в руки поган…
¹² Як почули ж оце, то благали ми та тамтешні Павла, щоб до Єрусалиму не йшов.
¹³ А Павло відповів: Що робите ви, плачучи та серце мені розриваючи? Бо за Ім’я Господа Ісуса я готовий не тільки зв’язаним бути, а й померти в Єрусалимі!
¹⁴ І не могли ми його вмовити, і замовкли, сказавши: Нехай діється Божая воля!
¹⁵ А після оцих днів приготувались ми, та до Єрусалиму вирушили.
¹⁶ А з нами пішли й деякі учні із Кесарії, ведучи якогось кіпрянина Мнасона, давнього учня, що ми в нього спинитися мали.
¹⁷ А коли ми прийшли в Єрусалим, то брати прийняли нас гостинно.
¹⁸ А другого дня Павло з нами подався до Якова. І всі старші посходились.
¹⁹ Поздоровивши ж їх, розповів він докладно, що Бог через служіння його вчинив між поганами.
²⁰ Як вони ж це почули, то славили Бога, а до нього промовили: Бачиш, брате, скільки тисяч серед юдеїв увірувало, і всі вони ревні оборонці Закону!
²¹ Вони ж чули про тебе, ніби ти всіх юдеїв, що живуть між поганами, навчаєш відступлення від Мойсея, говорячи, щоб дітей не обрізували й не тримались звичаїв.
²² Що ж почати? Люд збереться напевно, бо почують, що прибув ти.
²³ Отже, зроби це, що порадимо тобі. Ми маємо чотирьох мужів, що обітницю склали на себе.
²⁴ Візьми їх, та й із ними очисться, і видатки за них заплати, щоб постригли їм голови. І пізнають усі, що неправда про тебе їм сказане, та й що сам ти Закона пильнуєш.
²⁵ А про тих із поган, що ввірували, ми писали, розсудивши, щоб вони береглися від ідольських жертов та крови й задушенини, та від блуду.
²⁶ Тоді взяв Павло мужів отих, і назавтра очистився з ними, і ввійшов у храм, і звістив про виконання днів очищення, так, аж за кожного з них була жертва принесена.
²⁷ А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали,
²⁸ кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!… А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе!
²⁹ Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм.
³⁰ І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено…
³¹ Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався!
³² І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали.
³³ Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв’язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив?
³⁴ Але кожен що інше викрикував у натовпі. І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці.
³⁵ А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського,
³⁶ бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!
³⁷ А коли Павло входив до фортеці, то тисяцького поспитався: Чи можна мені щось сказати тобі? А той відказав: То ти вмієш по-грецькому?
³⁸ Чи не той ти єгиптянин, що перед цими днями призвів був до бунту, і випровадив до пустині чотири тисячі потаємних убійників?
³⁹ А Павло відказав: Я юдеянин із Тарсу, громадянин відомого міста в Кілікії. Благаю тебе, дозволь мені до народу промовити!
⁴⁰ А коли той дозволив, то Павло став на сходах, і дав знака рукою народові. А як тиша велика настала, промовив єврейською мовою, кажучи:

Глава 22 ↑

¹ Мужі-браття й батьки! Послухайте ось тепер виправдання мого перед вами!
² Як зачули ж вони, що до них він говорить єврейською мовою, то тиша ще більша настала. А він промовляв:
³ Я юдеянин, що родився в кілікійському Тарсі, а вихований у цім місті, у ніг Гамаліїла докладно навчений Закону отців; горливець я Божий, як і всі ви сьогодні.
⁴ Переслідував я аж до смерти цю путь, і в’язав, і до в’язниці вкидав чоловіків і жінок,
⁵ як засвідчить про мене первосвященик та вся старшина. Я від них був узяв навіть листи на братів, і пішов до Дамаску, щоб тамтешніх зв’язати й привести до Єрусалиму на кару.
⁶ І сталося, як у дорозі я був, і наближавсь до Дамаску опівдня, то ось мене нагло осяяло світло велике з неба!
⁷ І я повалився на землю, і голос почув, що мені говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?
⁸ А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він мені відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти…
⁹ А ті, що зо мною були, правда, бачили світло, але не почули вони того голосу, що мені говорив.
¹⁰ А я запитав: Що я, Господи, маю робити? Господь же до мене промовив: Уставай та й іди до Дамаску, а там тобі скажуть про все, що тобі призначено робити.
¹¹ А від ясности світла того невидющим я став… І присутні зо мною за руку мене повели, і до Дамаску прибув я.
¹² А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску,
¹³ до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий! І я хвилі тієї побачив його…
¹⁴ І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
¹⁵ Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!
¹⁶ А тепер чого гаєшся? Уставай й охристися, і обмий гріхи свої, прикликавши Ймення Його!
¹⁷ І сталось, як вернувся я в Єрусалим, і молився у храмі, то в захоплення впав я,
¹⁸ і побачив Його, що до мене сказав: Поспіши, і піди хутчій з Єрусалиму, бо не приймуть свідоцтва твого про Мене…
¹⁹ А я відказав: Самі вони, Господи, знають, що я до в’язниць садовив та бив по синагогах отих, хто вірував у Тебе.
²⁰ А коли лилась кров Твого свідка Степана, то сам я стояв та вбивство його похваляв, і одежу вбивців його сторожив…
²¹ Але Він до мене промовив: Іди, бо пошлю Я далеко тебе, до поган!
²² І аж до слова цього його слухали. Аж ось піднесли вони голос свій, гукаючи: Геть такого з землі, бо жити йому не годиться!…
²³ І як вони верещали, і одежу шпурляли, і кидали порох у повітря,
²⁴ то звелів тисяцький у фортецю його відвести, і звелів бичуванням його допитати, щоб довідатися, з якої причини на нього вони так кричали.
²⁵ І як його розтягли для ремінних бичів, то Павло сказав сотникові, що стояв: Хіба бичувати дозволено вам громадянина римського та ще й незасудженого?
²⁶ Якже сотник це почув, то подався до тисяцького, і завідомив, говорячи: Що хочеш робити? Бож римлянин цей чоловік!
²⁷ Підійшов тоді тисяцький, та й поспитався його: Скажи мені, чи ти римлянин? А він: Так! відказав.
²⁸ Відповів на те тисяцький: За великі гроші громадянство оце я набув… А Павло відказав: А я в нім і родився!
²⁹ І відступили негайно від нього оті, що хотіли допитувати його. І злякався тисяцький, довідавшись, що той римлянин, і що він ізв’язав був його.
³⁰ А другого дня, бажавши довідатись правди, у чому юдеї його оскаржають, він звільнив його та звелів, щоб зібралися первосвященики та ввесь синедріон. І він вивів Павла, і поставив його перед ними.

Глава 23 ↑

¹ І вп’явся очима Павло на той синедріон і промовив: Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлінням!
² Але первосвященик Ананій звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по устах.
³ Тоді промовив до нього Павло: Тебе битиме Бог, ти стіно побілена… Ти ж сидиш, щоб судити мене за Законом, наказуєш бити мене проти Закону?
⁴ А присутні сказали: То ти Божому первосвященикові лихословиш?
⁵ І промовив Павло: Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихослов.
⁶ І Павло, спостерігши, що частина одна саддукеї, а друга фарисеї, покликнув у синедріоні: Мужі-браття, я фарисей, і син фарисея. За надію на воскресення мертвих мене судять!
⁷ Якже він це промовив, колотнеча постала поміж саддукеями та фарисеями, і розділилась юрба.
⁸ Саддукеї бо твердять, що немає воскресення, ані Ангола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.
⁹ І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали сперечатися, кажучи: У чоловікові цьому ми жадного лиха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи Ангол, не противмося Богові.
¹⁰ А коли колотнеча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів воякам увійти та забрати його з-поміж них, і відвести в фортецю.
¹¹ А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й у Римі!
¹² А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву склали, говорячи, що ні їсти, ні пити не будуть, аж доки Павла не заб’ють!
¹³ А тих, що закляття таке поклали, було більш сорока.
¹⁴ І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: Ми клятву склали нічого не їсти, аж поки заб’ємо Павла!
¹⁵ Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він наблизиться, готові забити його…
¹⁶ Як зачув же сестрінець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у фортецю, і Павла завідомив.
¹⁷ Павло ж зараз покликав одного з сотників, та й сказав: Цього юнака запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати.
¹⁸ Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: Павло в’язень покликав мене, і просив запровадити до тебе цього юнака, що має тобі щось сказати.
¹⁹ І взяв тисяцький того за руку, і набік відвів і спитав: Що ти маєш звістити мені?
²⁰ А той розповів: Змову склали юдеї, просити тебе, щоб ти взавтра до синедріону Павла припровадив, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.
²¹ Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву склали ні їсти, ні пити, аж доки його не заб’ють… І тепер он готові вони, і чекають твого приречення.
²² Тоді тисяцький відпустив юнака, наказавши йому не розповідати ані одному, що мені ти це виявив.
²³ І він закликав котрихсь двох із сотників, і наказа: Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотчиків сімдесят, та дві сотні стрільців.
²⁴ Приготуйте також в’ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фелікса.
²⁵ І листа написав він такого ось змісту:
²⁶ Клавдій Лісій намісникові вседостойному Феліксові поздоровлення!
²⁷ Цього мужа, що його юдеї схопили були та хотіли забити, урятувава я, із вояками прийшовши, довідавшися, що він римлянин.
²⁸ І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржали, та й привів був його до їхнього синедріону.
²⁹ Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Закону, і що провини не має він жадної, вартої смерти або ланцюгів.
³⁰ Як донесли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позивальникам, щоб перед тобою сказали, що мають на нього. Будь здоровий!
³¹ Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла, і вночі попровадили в Антипатриду.
³² А другого дня, полишивши кіннотчиків, щоб ішли з ним, у фортецю вони повернулись.
³³ А ті прибули в Кесарію, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.
³⁴ Намісник листа прочитав і спитав, із якого він краю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив:
³⁵ Я тебе переслухаю, як прийдуть і твої позивальники. І звелів стерегти його в Іродовому преторії.

Глава 24 ↑

¹ А по п’яти днях прибув первосвященик Ананій з якимись старшими, та з промовцем якимсь Тертилом, що перед намісником скаржилися на Павла.
² Коли ж він був покликаний, то Тертил оскаржати зачав, промовляючи: Через тебе великий мир маємо ми, і для народу цього добрі речі впроваджено через дбайливість твою,
³ це ми завжди і скрізь визнаємо з подякою щирою, вседостойний наш Феліксе!
⁴ Та щоб довго тебе не турбувати, то благаю тебе, щоб ти коротко вислухав нас зо своєї ласкавости.
⁵ Ми переконались, що цей чоловік то зараза, і що він колотнечу викликує між усіма юдеями в цілому світі, і що він провідник Назорейської єресі.
⁶ Він відважився навіть збезчестити храм, і його ми схопили були, і судити хотіли за нашим Законом.
⁷ Але тисяцький Лісій прибув, і з великим насильством видер його з наших рук,
⁸ а його винувальникам звелів йти до тебе. Ти сам зможеш від нього, розпитавши, дізнатись про все, у чому його ми винуємо.
⁹ Юдеї також прилучились до того, говорячи, що то так.
¹⁰ І як намісник дав знака йому говорити, то Павло відповів: Я знаю, що від літ багатьох ти суддя для народу цього, тому буду сміліш боронитись.
¹¹ Ти можеш довідатися, що нема більш дванадцяти день, як прийшов я до Єрусалиму вклонитися.
¹² І вони ані в храмі, ані в синагогах, ні в місті мене не здибали, щоб я з ким сперечався, або колотнечу в народі здіймав.
¹³ І не можуть вони довести тобі того, у чому тепер оскаржають мене.
¹⁴ Але признаюсь тобі, що в дорозі оцій, яку звуть вони єрессю, я Богові отців служу так, що вірую всьому, що в Законі й у Пророків написане.
¹⁵ І маю надію я в Бозі, чого й самі вони сподіваються, що настане воскресення праведних і неправедних.
¹⁶ І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей.
¹⁷ А по довгих роках я прибув, щоб подати моєму народові милостиню та приноси.
¹⁸ Ось при цьому знайшли мене дехто з юдеїв азійських очищеного в храмі, а не з натовпом чи з колотнечею.
¹⁹ °м належало б ось перед тебе прибути й казати, коли мають вони що на мене.
²⁰ Або самі ці нехай скажуть, чи якусь неправду знайшли на мені, як я в синедріоні стояв,
²¹ крім отого єдиного виразу, що я його крикнув, стоячи серед них: За воскресення мертвих приймаю від вас суд сьогодні!
²² Але Фелікс, дуже добре дорогу цю знавши, відрочив їм справу, говорячи: Розсуджу вашу справу, коли тисяцький Лісій прибуде.
²³ І він сотникові наказав сторожити Павла, але мати полегшу, і не боронити нікому з близьких його, щоб служили йому.
²⁴ А по декількох днях прийшов Фелікс із дружиною своєю Друзіллою, що була юдеянка, і покликав Павла, та слухав від нього про віру в Ісуса Христа.
²⁵ І як розповідав він про праведність, і про здержливість, та про майбутній суд, то Фелікса страх обгорнув, і він відповів: Тепер іди собі, відповідного ж часу покличу тебе!
²⁶ Разом із тим і сподівався він, що дасть Павло грошей йому, тому й часто його прикликав і розмову з ним вів.
²⁷ Як минуло ж два роки, то Фелікс одержав наступника, Порція Феста. А Фелікс бажав догодити юдеям, і в в’язниці Павла залишив.

Глава 25 ↑

¹ А коли прибув Фест до свого намісництва, то він по трьох днях відійшов із Кесарії до Єрусалиму.
² І поскаржилися йому на Павла первосвященики та головніші з юдеїв, і благали його,
³ і ніби милости просили для нього, щоб до Єрусалиму його припровадив, вони змову вчинили, щоб смерть заподіяти йому по дорозі.
⁴ А Фест відповів, що Павла стережуть у Кесарії, і він сам незабаром туди подається.
⁵ Отже, сказав він, хто спроможен із вас, нехай ті вирушають разом зо мною, і коли є неправда яка в чоловікові цьому, нехай оскаржають його.
⁶ І, пробувши в них днів не більше як вісім чи десять, він повернувся до Кесарії. А другого дня він засів на суддевім сидінні, і звелів, щоб привести Павла.
⁷ Як його ж привели, то стали навколо юдеї, що поприходили з Єрусалиму, і Павлу закидали багато тяжких винувачень, що їх не могли довести,
⁸ бо Павло боронився: Я не провинився ні в чім ані проти Закону юдейського, ані проти храму, ані супроти кесаря.
⁹ Тоді Фест, що бажав догодити юдеям, промовив Павлові на відповідь: Чи ти хочеш до Єрусалиму піти, і там суд прийняти від мене про це?
¹⁰ Та Павло відказав: Я стою перед судом кесаревим, де належить мені суд прийняти. Юдеїв нічим я не скривдив, як і ти дуже добре те знаєш.
¹¹ Бо коли допустився я кривди, або гідне смерти вчинив що, то не відмовляюся вмерти. Як нема ж нічого того, у чім вони винуватять мене, то не може ніхто мене видати їм. Відкликаюсь до кесаря!
¹² Тоді Фест, побалакавши з радою, відповідь дав: Ти відкликавсь до кесаря, до кесаря підеш!
¹³ Як минуло ж днів кілька, цар Агріппа й Верніка приїхали до Кесарії, щоб Феста вітати.
¹⁴ А що там багато днів вони пробули, то Фест виклав справу Павлову цареві й промовив: Є один чоловік від Фелікса лишений в’язень,
¹⁵ на якого, як в Єрусалимі я був, первосвященики й старші юдейські принесли скаргу, домагаючись його осуду.
¹⁶ Я їм відповів, що римляни не мають звичаю людину якусь видавати на згубу, поки пізваний перед собою не матиме обвинувачів, і не буде йому дано можности для оборони від закидів.
¹⁷ І як зійшлись вони тут, то я, зволікання не роблячи жадного, сів наступного дня на сидіння суддеве, і звелів привести цього мужа.
¹⁸ І винувальники стали круг нього, проте не вказали вини ані жадної з тих, яких я сподівався.
¹⁹ Та мали вони проти нього якісь суперечки про власне своє марновірство, і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло твердив, що живий Він.
²⁰ І я був непевний у цьому змаганні й спитав, чи не хоче піти він до Єрусалиму, і там суд прийняти про це?
²¹ Через те ж, що Павло заявив, щоб залишений був він на кесарів розсуд, я звелів сторожити його, аж поки його не відправлю до кесаря.
²² А Агріппа промовив до Феста: Хотів би і я цього мужа послухати! Узавтра сказав той почуєш його.
²³ А назавтра Агріппа й Верніка прийшли з превеликою пишнотою, і на залю судову ввійшли разом з тисяцькими та значнішими мужами міста. І як Фест наказав, то Павло був приведений.
²⁴ І сказав до них Фест: О царю Агріппо, та з нами присутні всі мужі! Ви бачите того, що за нього ввесь люд юдейський мені докучав в Єрусалимі та тут, кричачи, що йому не повинно більш жити.
²⁵ Я ж дізнавсь, що нічого, вартого смерти, він не вчинив; а що сам він відкликавсь до Августа, розсудив я послати його.
²⁶ Нічого не маю я певного, що міг би про нього писати до пана. Тому я припровадив його перед вас, а найбільш перед тебе, царю Агріппо, щоб після переслухання мав що писати.
²⁷ Бо здається мені нерозважливим ув’язненого посилати, і не означити обвинувачень на нього.

Глава 26 ↑

¹ А Агріппа сказав до Павла: Дозволяємо тобі говорити про себе самого. Павло тоді простягнув руку, і промовив у своїй обороні:
² О царю Агріппо! Уважаю себе за щасливого, що сьогодні я перед тобою боронитися маю з усього, у чім мене винуватять юдеї,
³ особливо ж тому, що ти знаєш усі юдейські звичаї та суперечки. Тому я прошу мене вислухати терпляче.
⁴ А життя моє змалку, що спочатку точилося в Єрусалимі серед народу мого, знають усі юдеї,
⁵ які відають здавна мене, аби тільки схотіли засвідчити, що я жив фарисеєм за найдокладнішою сектою нашої віри.
⁶ І тепер я стою отут суджений за надію обітниці, що Бог дав її нашим отцям,
⁷ а її виконання чекають побачити наші дванадцять племен, служачи Богові безперестанно вдень та вночі. За цю надію, о царю, мене винуватять юдеї!
⁸ Чому ви вважаєте за неймовірне, що Бог воскрешає померлих?
⁹ Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина,
¹⁰ що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до в’язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх убивали, я голос давав проти них.
¹¹ І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по закордонних містах.
¹² Коли в цих справах я йшов до Дамаску зо владою та припорученням первосвящеників,
¹³ то опівдні, о царю, на дорозі побачив я світло із неба, ясніше від світлости сонця, що осяяло мене та тих, хто разом зо мною йшов!…
¹⁴ І як ми всі повалились на землю, я голос почув, що мені говорив єврейською мовою: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? Трудно тобі бити ногою колючку!
¹⁵ А я запитав: Хто Ти, Господи? А Він відказав: Я Ісус, що Його переслідуєш ти.
¹⁶ Але підведися, і стань на ноги свої. Бо на те Я з’явився тобі, щоб тебе вчинити слугою та свідком того, що ти бачив та що Я відкрию тобі.
¹⁷ Визволяю тебе від твого народу та від поган, до яких Я тебе посилаю,
¹⁸ відкрити їм очі, щоб вони навернулись від темряви в світло та від сатаниної влади до Бога, щоб вірою в Мене отримати їм дарування гріхів і долю з освяченими.
¹⁹ Через це я, о царю Агріппо, не був супротивний видінню небесному,
²⁰ але мешканцям перше Дамаску, потім Єрусалиму й усякого краю юдейського та поганам я проповідував, щоб покаялися й навернулись до Бога, і чинили діла, гідні покаяння.
²¹ Через це юдеї в святині схопили мене та й хотіли роздерти.
²² Але, поміч від Бога одержавши, я стою аж до дня сьогоднішнього та свідкую малому й великому, нічого не розповідаючи, окрім того, що сказали Пророки й Мойсей, що статися має,
²³ що має Христос постраждати, що Він, як перший воскреснувши з мертвих, проповідувати буде світло народові й поганам!
²⁴ Коли ж він боронився отак, то Фест проказав гучним голосом: Дурієш ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму!
²⁵ А Павло: Не дурію сказав, о Фесте достойний, але провіщаю слова правди та щирого розуму.
²⁶ Цар бо знає про це, до нього з відвагою я й промовляю. Бо не гадаю я, щоб із цього щобудь сховалось від нього, бо не в закутку діялось це.
²⁷ Чи віруєш, царю Агріппо, Пророкам? Я знаю, що віруєш.
²⁸ Агріппа ж Павлові: Ти малощо не намовляєш мене, щоб я став християнином…
²⁹ А Павло: Благав би я Бога, щоб чи мало, чи багато, не тільки но ти, але й усі, хто чує сьогодні мене, зробились такими, як і я, крім оцих ланцюгів…
³⁰ І встав цар та намісник, і Верніка та ті, хто з ними сидів.
³¹ І набік вони відійшли, і розмовляли один до одного й казали: Нічого, вартого смерти або ланцюгів, чоловік цей не робить!
³² Агріппа ж до Феста сказав: Міг би бути відпущений цей чоловік, якби не відкликавсь був до кесаря.

Глава 27 ↑

¹ А коли постановлено, щоб відплинули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув’язнених сотникові, Юлієві на ім’я, з полку Августа.
² І посідали ми на корабля адрамітського, що пливсти мав біля місць азійських, та й відчалили. Із нами був Арістарх македонець із Солуня.
³ А другого дня ми пристали в Сидоні. До Павла ж Юлій ставивсь по-людському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
⁴ А вирушивши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри супротивні були.
⁵ Коли ж переплинули море, що біля Кілікії й Памфілії, то ми прибули до Лікійської Міри.
⁶ І там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і всадив нас на нього.
⁷ І днів багато помалу пливли ми, і насилу насупроти Кніду приплинули, а що вітер нас не допускав, попливли ми додолу на Кріт при Салмоні.
⁸ І коли ми насилу минули його, то припливли до одного місця, що зветься Доброю Пристанню, недалеко якого знаходиться місто Ласея.
⁹ А як часу минуло багато, і була вже плавба небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
¹⁰ говорячи їм: О мужі! Я бачу, що буде плавба з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу й корабля, але й для наших душ.
¹¹ Та сотник довіряв більше стерничому та власникові корабля, ніж тому, що Павло говорив.
¹² А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відплинути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітрам із півдня та з півночі.
¹³ А як вітер південний повіяв, то подумали, що бажання вони досягли, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
¹⁴ Але незабаром ударив на них рвачкий вітер, що зветься евроклідон.
¹⁵ А коли корабель був підхоплений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й понеслися.
¹⁶ І наїхали ми на один острівець, що Клавдою зветься, і човна насилу затримати змогли.
¹⁷ Коли ж його витягли, то засобів допомічних добирали й корабля підв’язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітрила, і носилися так.
¹⁸ А коли зачала буря міцно нас кидати, то другого дня стали ми розвантажуватись,
¹⁹ а третього дня корабельне знаряддя ми повикидали власноруч.
²⁰ А коли довгі дні не з’являлось ні сонце, ні зорі, і буря чимала на нас напирала, то останню надію ми втратили, щоб нам урятуватись…
²¹ А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди.
²² А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні одна душа з вас не згине, окрім корабля.
²³ Бо ночі цієї з’явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу,
²⁴ та і прорік: Не бійся, Павле, бо треба тобі перед кесарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе.
²⁵ Тому то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
²⁶ І ми мусимо наткнутись на острів якійсь.
²⁷ А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріятицькому морю, то десь коло півночі стали домислюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
²⁸ І, запустивши оливницю, двадцять сяжнів знайшли. А від’їхавши трохи, запустити оливницю знову, і знайшли сяжнів п’ятнадцять.
²⁹ І боявшись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, ми закинули чотири кітві з корми, і благали, щоб настав день.
³⁰ А коли моряки намагались утекти з корабля, і човна спускали до моря, вдаючи, ніби кітви закинути з носа хочуть,
³¹ то сказав Павло сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете!
³² Тоді вояки перерізали мотузи в човна, і дали йому впасти.
³³ А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: Чотирнадцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
³⁴ Тому то благаю вас їжу прийняти, бо це на рятунок вам буде, бо жадному з вас не спаде з голови й волосина!
³⁵ А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти.
³⁶ Тоді всі піднеслись на дусі, і, стали поживу приймати.
³⁷ А всіх душ нас було в кораблі двісті сімдесят шість.
³⁸ І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
³⁹ А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем.
⁴⁰ Підняли тоді кітви, і повкидали до моря, і порозв’язували поворозки в стерна, і вітрило мале за вітром поставили, та й покерували до берега.
⁴¹ Та ось ми натрапили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілкому: ніс загруз й позоставсь нерухомий, а корма розбивалася силою хвиль…
⁴² Вояки ж були змовилися повбивати в’язнів, щоб котрийсь не поплив і не втік.
⁴³ Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів усім тим, хто пливати вміє, щоб скакали та перші на берег виходили,
⁴⁴ а інші хто на дошках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!

Глава 28 ↑

¹ А коли врятувалися ми, то довідалися, що острів той зветься Меліта.
² Тубільці ж нам виявили надзвичайну людяність, бо вони запалили огонь, ішов бо дощ і був холод, і прийняли нас усіх.
³ Як Павло ж назбирав купу хмизу та й поклав на огонь, змія вискочила через жар, і почепилась на руку йому…
⁴ Як тубільці ж угледіли, що змія почепилась на руку йому, зачали говорити один одному: Либонь цей чоловік душогуб, що йому, від моря врятованому, Помста жити не дозволила!
⁵ Він струснув ту звірюку в огонь, і ніякої шкоди не зазнав!
⁶ А вони сподівалися, що він спухне або впаде мертвий умить. Коли ж довго чекали того та побачили, що ніякого лиха не сталося з ним, думку змінили й казали, що він бог…
⁷ Навкруги ж того місця знаходились, добра начальника острова, на ім’я Публія, він прийняв нас, і три дні ласкаво гостив.
⁸ І сталось, що Публіїв батько лежав, слабий на пропасницю та на червінку. До нього Павло ввійшов і помолився, і, руки на нього поклавши, уздоровив його.
⁹ Якже трапилось це, то й інші на острові, що мали хвороби, приходили та вздоровлялись.
¹⁰ Вони нас вшанували й великими почестями, а як ми від’їжджали, понакладали, чого було треба.
¹¹ А по трьох місяцях ми відпливли на олександрійському кораблі, що мав знака братів Діоскурів, і що на острові він перезимував.
¹² І, як ми допливли в Сіракузи, пробули там три дні.
¹³ А звідти, пливучи понад берегом, прибули ми до Реґії, а що вітер південний повіяв за день, то другого дня прибули в Путеолі,
¹⁴ де знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму.
¹⁵ А звідти брати, прочувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфору та до Тритаверни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав.
¹⁶ А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив.
¹⁷ І сталось, по трьох днях Павло скликав знатніших з юдеїв. Як зійшлися ж вони, він промовив до них: Мужі-браття! Не вчинив я нічого проти люду чи звичаїв отцівських, та проте мене видано з Єрусалиму ув’язненого в руки римлян.
¹⁸ Вони мене вислухали та й хотіли пустити, бож провини смертельної ні однієї в мені не було.
¹⁹ Та юдеї противилися, тому змушений був я відкликатися на суд кесарів, але не для того, щоб народ свій у чомусь оскаржити.
²⁰ Тож із цієї причини покликав я вас, щоб побачити й порозмовляти, бо то за надію Ізраїлеву я обкутий цими кайданами…
²¹ А вони відказали йому: Не одержали ми ні листів із Юдеї про тебе, ані жоден із братів не прийшов, і не звістив, і не казав чого злого про тебе.
²² Але прагнемо ми, щоб почути від тебе, яку думку ти маєш, бо відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються.
²³ А коли вони визначили йому день, то дуже багато прийшло їх до нього в господу. А він їм від ранку до вечора розповідав, та про Божеє Царство свідоцтва давав, і переконував їх про Ісуса Законом Мойсея й Пророками.
²⁴ І одні вірили в те, про що він говорив, а інші не вірили.
²⁵ Вони між собою незгідні були й повиходили, як промовив Павло одне слово, що добре прорік Дух Святий отцям нашим через пророка Ісаю,
²⁶ промовляючи: Піди до народу цього та й скажи: Ви вухом почуєте, та розуміти не будете, дивитися будете оком, але не побачите!
²⁷ Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують на вуха вони, і зажмурили очі свої, щоб якось не побачити очима, і не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!
²⁸ Тож нехай для вас буде відоме, що послано Боже спасіння оце до поган, і почують вони!
²⁹ Як промовив він це, розійшлися юдеї, велику суперечку провадивши поміж собою.
³⁰ І цілих два роки Павло пробув у найнятім домі своїм, і приймав усіх, хто приходив до нього,
³¹ і проповідував він Боже Царство, та з відвагою повною беззаборонно навчав про Господа Ісуса Христа!