«Наша Парафія»

 

 

Глава:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16 ПЕРША КНИГА МАККАВЕЙСЬКА*

Глава 1↑

Після того, як Олександр, син Филипа, македонянин, який вийшов із землі Киттим, уразив Дарія, царя Перського і Мідійського, і став царем замість нього спершу над Елладою, — ² він провів багато воєн і оволодів багатьма укріпленими міс­цями, й убивав царів землі. ³ І про­йшов до меж землі й узяв здобич від багатьох народів; і замовкла земля перед ним, і він піднісся, і загордувало серце його. ⁴ Він зібрав дуже сильне військо і панував над областями і народами і володарями, і во­ни зробилися його данниками. ⁵ Піс­ля того він зліг у постіль і, відчувши, що помирає, ⁶ покликав знат­них слуг своїх, які виховувалися з ним від юности, і розділив їм своє царство ще за життя свого.

⁷ Олександр царював дванадцять років і помер. ⁸ І володарювали слуги його кожен у своєму місці. ⁹ І піс­ля смерти його усі вони поклали на себе вінці, а після них і сини їхні протягом багатьох літ; і примножили зло на землі. ¹⁰ І вийшов від них корінь гріха — Антиох Єпифан, син царя Антиоха, який був заручником у Римі, і став царем у сто тридцять сьомому році царства Еллінського.

¹¹ У ті дні вийшли з Ізраїля сини беззаконні і переконували багатьох, говорячи: підемо й укладемо союз з на­родами, які оточують нас, бо з тих пір, як ми відокремилися від них, спіткало нас багато бід. ¹² І добрим здалося це слово в очах їхніх. ¹³ Дея­кі з народу виявили бажання і вирушили до царя; і він дав їм право виконувати установлення язичницькі. ¹⁴ Вони побудували в Єрусалимі училище за звичаєм язичницьким ¹⁵ і встановили у себе необрізання, і відступили від святого завіту, і з’єдналися з язичниками, і продалися, щоб чинити зло.

¹⁶ Коли Антиох побачив, що царство зміцнилося, взявся стати царем над Єгиптом, щоб царювати над двома царствами, ¹⁷ й увійшов він у Єги­пет із сильним ополченням, з колісницями, і слонами, і вершниками, і численними кораблями; ¹⁸ і вступив у битву із Птоломеєм, царем Єгипетським; і убоявся Птоломей від лиця його і кинувся навтіки, і багато упало поранених. ¹⁹ І оволоділи вони укріпленими містами у землі Єгипетській, і узяв він здобич із землі Єгипетської.

²⁰ Після поразки Єгипту Антиох по­­вернувся у сто сорок третьому році і пішов проти Ізраїля, і вступив у Єрусалим із сильним ополченням; ²¹ увійшов у святилище з пихатістю і взяв золотий жертовник, світильник­ і всі сосуди його, ²² і трапезу предкладення, й узливальниці, і ча­ші, і кадильниці золоті, і завісу, і він­ці, і зо­­лоту прикрасу, що була ззовні храму, і все обібрав. ²³ Узяв і срібло, і зо­­лото, і дорогоцінні сосуди, і взяв схо­вані скарби, які відшукав. ²⁴ І, взявши все, вирушив у землю свою і вчинив убивства, і говорив з великою гордовитістю. ²⁵ Тому був великий плач в Ізраїлі, в усіх місцях його. ²⁶ Стогнали начальники і старійшини, знемагали діви і юнаки, і змінилася краса жіноча. ²⁷ Усякий наречений віддавався плачу, і та, що сиділа у шлюбному чертозі, була у скорботі. ²⁸ Затремтіла земля за тих, що жили на ній, і весь дім Якова зодягнувся у сором.

²⁹ Після двох років послав цар на­чальника податей у міста Іуди, і він прийшов у Єрусалим з великим натовпом; ³⁰ підступно говорив їм слова миру, і вони повірили йому; але він раптово напав на місто й уразив його великим ураженням, і погубив безліч народу ізраїльського; ³¹ взяв здобич з міста і спалив його вогнем, і зруйнував доми його і стіни його навколо; ³² і повели у полон дружин і дітей, і оволоділи худобою. ³³ Обгородили місто Давидове великою і міцною стіною і міцними вежами, і зробилося воно для них фортецею. ³⁴ І розташували там народ нечестивий, людей беззаконних, і вони укріпилися у ній; ³⁵ запаслися зброєю і продовольством і, зібравши здобич єрусалимську, склали там, і зробилися великою сіттю. ³⁶ І було це постійною засідкою для святилища і злим дияволом для Ізраїля. ³⁷ Вони проливали невинну кров навколо свя­тилища й оскверняли святилище. ³⁸ Жителі ж Єрусалима розбіглися через них, і він зробився житлом чужих і став чужим для свого роду, і діти його залишили його. ³⁹ Святилище його запустіло, як пустеля, свята його повернулися на плач, суботи його — на ганьбу, честь його — на приниження. ⁴⁰ Мірою слави його збільшилося нечестя його, і висота його обернулася на сум.

⁴¹ Цар Антиох написав усьому цар­ству своєму, щоб усі були одним народом, ⁴² і щоб кожен залишив свій закон. І погодилися всі народи за словом царя. ⁴³ І багато хто з Ізра­ї­ля прийняв ідолослужіння його і приніс жертви ідолам, і осквернив суботу. ⁴⁴ Цар послав через вісників грамоти в Єрусалим і в міста юдейські, щоб вони додержувалися узаконень, чужих для цієї землі, ⁴⁵ і щоб не допускалися всепалення і жерт­во­при­ношення, й узливання у свя­ти­ли­­щі, щоб учинили наругу над суботами і святами, ⁴⁶ і оскверняли святилище і святих, ⁴⁷ щоб будували­ жертовники, храми і капища ідольські, і приносили у жертву свиняче м’ясо і худо­бу нечисту, ⁴⁸ і залишали­ синів своїх необрізаними, й оскверняли душі їхні всякою нечистотою і мерзотою, ⁴⁹ для того, щоб забули закон і змінили всі постанови. ⁵⁰ А якщо хто не зробить за словом царя, нехай буде відданий на смерть. ⁵¹ Згід­но з цим писав він усьому царству своєму і поставив наглядачів над усім народом, і повелів містам юдейським приносити жертви у кожному­ місті. ⁵² І зібралися до них багато хто з народу, усі, хто залишив закон, — і вчинили зло у землі; ⁵³ і змусили Ізраїля ховатися у всякому сховищі його.

⁵⁴ У п’ятнадцятий день Хаслева, сто сорок п’ятого року, влаштували на жертовнику мерзоту запустіння, і в містах юдейських навколо побудували жертовники, ⁵⁵ і перед дверима домів і на вулицях звершували куріння, ⁵⁶ і книги закону, які знаходили, розривали і спалювали на вогні; ⁵⁷ у кого знаходили книгу завіту, і хто дотримувався закону, того, за повелінням царя, віддавали на смерть. ⁵⁸ Таке насильство чинили вони над ізраїльтянами, які приходили кожного місяця у міста. ⁵⁹ І в двадцять п’ятий день місяця, приносячи жертви на жертовнику, який був над вівтарем, ⁶⁰ вони, за даним повелінням, убивали жінок, які обрізували дітей своїх, ⁶¹ а немовлят вішали за шиї їхні, доми їхні грабували і тих, що звершували над ними обрізання, убивали. ⁶² Але багато (*людей) в Ізраїлі залишилися твердими й укріпилися, щоб не їсти нечистого, ⁶³ і готові були померти, щоб не осквернитися їжею і не вчинити наруги над святим завітом, — і помирали. ⁶⁴ І був дуже великий гнів над Ізраїлем.

* Книги Маккавейські перекладені з грець­кої, тому що в єврейському тексті їх немає.

Глава 1. [39] Тов. 2, 6. Ам. 8, 10. [54] 2 Мак. 6, 7.

 

 

Глава 2↑

У ті дні повстав Маттафія, син Іоана, сина Симеонового, священик із синів Іоарива з Єрусалима; жив він у Модині. ² У нього було п’ять синів: Іоан, прозваний Гаддисом, ³ Симон, прозваний Фассі, ⁴ Іуда, про­званий Маккавеєм, ⁵ Єлеазар, наз­ва­ний Авараном, Іонафан, прозваний Апфусом. ⁶ Бачачи богохульства, які відбувалися в Юдеї та Єрусалимі, ⁷ він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище — до рук чужих? ⁸ Храм його зробився, як муж безславний, ⁹ дорогоцінні сосуди його віднесені у полон, немовлята його побиті на вулицях, юнаки його упали від меча ворога. ¹⁰ Який народ не займав царства його і не оволодівав здобутками його? ¹¹ Усі прикраси його забрані; з вільного він зробився рабом. ¹² І ось святині наші, і краса наша, і слава наша спорожніли, і язичники осквернили їх. ¹³ Для чого нам ще жити? ¹⁴ І роздер­ли Маттафія і сини його одяг свій, і одяглися у веретища, і гірко плакали. ¹⁵ І прийшли від царя у місто Модин ті, що примушували до відступництва, щоб приносити жертви. ¹⁶ І багато хто з Ізраїля пристав до них; а Маттафія і сини його устояли. ¹⁷ І відповіли ті, що прийшли від царя, і сказали Маттафії: ти вождь, ти славний і великий у цьому місті і маєш опору в синах і братах. ¹⁸ Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що зали­шилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами. ¹⁹ І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в об­ласті царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його, ²⁰ то я і сини мої і брати мої будемо чинити за завітом батьків наших. ²¹ Помилуй нас Бог, щоб залишити закон і постанови! ²² Не послухаємо ми слів царя, щоб відступити нам від нашого богослужіння праворуч або ліворуч. ²³ Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовни­ку, який був у Модині. ²⁴ Побачивши­ це, Маттафія возревнував, і затремтіли нутрощі його, і запалала лють його за закон, і він, підбігши, убив його біля жертовника. ²⁵ І в той же час убив мужа царського, який примушував приносити жертву, і зруйнував жертовник. ²⁶ І возревнував він за закон, як це зробили Финеєс із Замврієм, сином Салома. ²⁷ І викликнув Маттафія у місті гучним голосом: усякий, хто рев­нує за закон­ і стоїть у завіті, нехай йде слідом за мною! ²⁸ І втік сам і сини його у гори, залишивши все, що мали у місті. ²⁹ Тоді багато (*людей), відданих прав­ді і закону, пішли в пустелю і залишалися там, ³⁰ самі і сини їхні, і дружини їхні, і худоба їхня, тому що примножилися­ біди їхні. ³¹ І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося­ в Єрусалимі, місті Давидовому, що де­­які мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пус­телю. ³² І погналися за ними у ве­­ли­кій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до бит­ви­ проти них у день суботній, ³³ і сказали їм: тепер ще можна; виходь­те і зробіть за словом царя, і залишитеся живими. ³⁴ Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом ца­ря, не осквер­нимо дня суботнього. ³⁵ Тоді поспішили почати битву проти них. ³⁶ Але вони не відповідали їм, ні навіть ка­меня не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх, ³⁷ і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас. ³⁸ Нападали на них по суботах, і по­мерло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ. ³⁹ Коли дізналися про це Маттафія і друзі його, гірко плакали за ними; ⁴⁰ і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язич­никами за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі. ⁴¹ І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо би­тися проти нього, щоб нам не помер­ти всім, як померли брати наші в по­таємних сховищах. ⁴² Тоді зібралося до них багато юдеїв, міцних силою в Ізраїлі, всі вірні закону.­ ⁴³ І всі, що втекли від біди, приєдналися до них і стали підкріпленням для них. ⁴⁴ Так склали вони військо й уражали у гніві своєму нечестивих і у люті своїй мужів беззаконних; інші ж біг­ли для порятунку до язичників. ⁴⁵ І об­­хо­дили навколо Маттафія і друзі його, і руйнували жертовники, ⁴⁶ і безбоязно обрізували необрізаних дітей, скільки знаходили у межах ізраїльських, ⁴⁷ і пе­реслідували синів гордині, і справа успішно йшла у руках їхніх. ⁴⁸ Так захищали вони закон від руки язичників і від руки царів і не дали торжествувати грішникові.

⁴⁹ Наблизилися дні смерти Маттафії, і він сказав синам своїм: нині посилилися гордість і випробування, нині час перевороту і гнів люті. ⁵⁰ Отже, діти, ревнуйте за закон і від­дайте життя ваше за завіт батьків наших. ⁵¹ Згадайте про діла батьків наших, які вони зробили у часи свої, і ви придбаєте велику славу і вічне ім’я. ⁵² Авраам чи не у спокусі зна­йдений був вірним? і це було постав­лено йому у праведність. ⁵³ Йосиф у стисненому становищі своєму зберіг заповідь і зробився володарем Єгип­ту. ⁵⁴ Финеєс, батько наш, за те, що возревнував ревністю, одержав завіт вічного священства. ⁵⁵ Ісус за ви­конання слова став суддею над Ізраїлем. ⁵⁶ Халев за свідчення перед зібранням одержав у спадщину землю. ⁵⁷ Давид за своє милосердя успадкував престіл царства навіки. ⁵⁸ Ілля за велику ревність щодо закону взятий навіть на небо. ⁵⁹ Ананія, Азарія, Мисаїл вірою спаслися від полум’я. ⁶⁰ Даниїл за свою невинність був урятований від щелеп левів. ⁶¹ Отже, пригадуйте від роду до роду, що всі, які надіялися на Нього, не знеможуть. ⁶² Не бійтеся слів чоловіка грішного, бо слава його пе­ретвориться на гній і черву. ⁶³ Сьогодні він підноситься, а завтра не знайдуть його, бо він перетворився на прах свій, і задум його загинув. ⁶⁴ Але ви, діти мої, кріпіться і мужньо стійте у законі, бо через нього ви прославитесь. ⁶⁵ Ось — Симон, брат ваш: знаю, що він — муж ради, слухайтеся його в усі дні; він буде вам замість батька. ⁶⁶ А Іуда Маккавей, міцний силою від юности своєї, нехай буде у вас начальником війська, і буде вести війну з народами. ⁶⁷ Отже, зберіть до себе всіх виконавців закону і мстіться за обра́зи народу вашого; ⁶⁸ віддайте воздаяння язичникам і будьте уважні до повелінь закону. ⁶⁹ І благословив їх і відійшов до батьків своїх. ⁷⁰ Помер же він на сто сорок шостому році; і сини його поховали його у гробі бать­ків своїх у Модині, і весь Ізраїль оп­лакував його гірким плачем.

Глава 2. [26] Чис. 25, 7–8. [52] Бут. 15, 6; 22, 9. Рим. 4, 22. Гал. 3, 6. [53] Бут. 41, 10. Діян. 7, 10. [54] Чис. 25, 7– 8, 12–13. Сир. 45, 28. [55] Чис. 14, 6. Нав. 1, 2. Сир. 46, 1. [56] Чис. 14, 24. Нав. 14, 13. [57] 2 Цар. 2, 4. [58] 4 Цар. 2, 11. [59] Дан. 3, 19, 26. [60] Дан. 6, 22.

 

 

Глава 3↑

І постав замість нього Іуда, на­з­ваний Маккавеєм, син його. ² І до­­­помагали йому всі брати його і всі, які були прихильні до батька його, і вели війну Ізраїля з радістю. ³ Він поширив славу народу свого; він одягався у броню, як велетень, оперізувався військовою зброєю своєю і вів війну, захищаючи ополчення мечем; ⁴ він уподібнювався леву у ділах своїх і був як скимен, що рикає на здобич; ⁵ він переслідував беззаконних, відшукуючи їх, і тих, хто підбурює народ його, спалював. ⁶ І упокорилися беззаконні зі страху перед ним, і всі чинителі беззаконня засмутилися перед ним, і благоуспішним було спасіння рукою його. ⁷ Він засмутив багатьох царів, і звеселив Якова ділами своїми, і пам’ять його довіку у благословенні; ⁸ пройшов по містах Юдеї і знищив у ній нечестивих, і відвернув гнів від Ізраїля, ⁹ і зробився іменитим до останніх меж землі, і зібрав тих, що гинули.

¹⁰ Тоді Аполлоній зібрав язичників і з Самарії численне військо, щоб воювати проти Ізраїля. ¹¹ Іуда дізнав­ся про це і вийшов йому назустріч, і уразив, і убив його; і багато впало уражених, а інші втекли. ¹² І взяв Іуда здобич їх, і взяв меч Аполлонія і воював ним в усі дні.

¹³ І почув Сирон, воєначальник Сирії, що Іуда зібрав навколо себе людей і сонм вірних, що виступають з ним на війну, ¹⁴ і сказав: зроблю собі ім’я і прославлюсь у царстві, і буду битися з Іудою і з тими, які ра­зом з ним і які нехтують слово­ царське. ¹⁵ І вирішив він іти, і пішло з ним сильне полчище нечестивих до­помагати йому і зробити пом­сту на синах Ізраїля. ¹⁶ Коли вони наблизилися до узвишшя Вефорона, Іуда вийшов назустріч їм з небагатьма, ¹⁷ які, коли побачили військо, яке ішло назустріч їм, сказали Іуді: як можемо ми у такій малій кількості битися проти такої сильної безлічі? І ми ж зовсім ослабли, ще не ївши сьогодні. ¹⁸ Але Іуда сказав їм: легко­ і багатьом потрапити у руки небагатьох, і у Бога небесного немає­ різ­ниці, чи багатьма спасти, чи неба­гатьма; ¹⁹ бо не від кількости війська­ буває перемога на війні, але з неба приходить сила. ²⁰ Вони йдуть проти нас у безлічі пихатости і нечестя, щоб знищити нас і дружин наших і дітей наших, щоб пограбувати нас; ²¹ а ми боремося за душі наші і закони наші. ²² Він Сам знищить їх перед лицем нашим; ви ж не страшіться їх. ²³ Переставши говорити, він раптово кинувся на них, і ураже­ний був Сирон і військо його перед ним. ²⁴ І вони переслідували його по спуску Вефорона до самої рівнини; і упало з них до восьмисот мужів, ін­­ші ж утекли у землю Филистимську.­ ²⁵ І напав страх перед Іудою і братами його і боязнь нападати на всіх навколишніх язичників. ²⁶ Ді­йшло і до царя ім’я його, і всі народи розповідали про битви Іуди.

²⁷ Коли ж почув ці слова цар Анти­ох, то запалав гнівом і, пославши, зібрав усі сили царства свого, дуже сильне ополчення; ²⁸ і відкрив скарб­ницю свою і видав військам своїм річ­ну платню, і наказав їм бути гото­­ви­ми на всяку необхідність. ²⁹ Але по­бачив, що виснажилося срібло у скарбницях, а податі країни мізерні через хвилювання і руйнування, які він учинив у землі тій, знищуючи закони, які існували від днів давніх. ³⁰ І почав він побоюватися, що у нього не вистачить, хіба тільки на раз або два, на витрати і подарунки, які раніше роздавав щедрою рукою і перевершив у тім попередніх царів. ³¹ Сильно заклопотаний у душі своїй,­ він зважився йти у Персію і взяти по­даті з країн і зібрати побільше сріб­ла. ³² А діла царські від ріки Євфрату до меж Єгипту­ передав Лісію, чоловікові знаменитому, який походив з роду царського,­ ³³ також і виховання сина свого Антиоха, до його повернення; ³⁴ і передав йому половину війська і слонів, давши йому наказ про все, чого хотів, і про жителів Юдеї та Єрусалима, ³⁵ щоб він послав проти них військо розбити і знищити­ могутність Ізраїля і залишок Єрусалима, і знищити пам’ять їх з місця того, ³⁶ і по­селити у всіх краях їхніх синів іноплемінних і роз­ділити за жеребом землю їхню. ³⁷ Цар же взяв ін­шу­ половину війська і вирушив з Ан­­­тио­хії, престольного міс­та свого, у сто со­­рок сьомому році, і, перейшов­ши рі­­ку Євфрат, пройшов верхні країни.­ ³⁸ Лісій обрав Птоломея, сина До­ри­менового, і Ни­канора і Горгія, му­жів сильних із друзів царя, ³⁹ і послав з ними сорок тисяч мужів і сім тисяч вершни­ків, щоб іти у землю Юдейську і ро­зорити її за словом ца­ря. ⁴⁰ Во­ни вирушили з усім військом своїм і, прийшовши, розташувалися на рівнині біля Еммаума. ⁴¹ Куп­ці цієї країни почули ім’я їх і, узявши дуже багато срібла і золота і слуг, прийшли у стан купувати си­нів Ізраїля у раби; до них приєдналося і військо Сирії і землí іноплемінних.

⁴² Побачили Іуда і брати його, що примножилися біди, і війська розта­шувалися станом у межах їхніх; довідалися і про повеління царя, яке він наказав виконати над народом, щоб погубити і знищити його. ⁴³ І говорили кожен ближньому своєму: під­німемо повалений народ наш і будемо битися за народ наш і за святиню. ⁴⁴ І зібрався сонм, щоб бути готовими до війни і помолитися, і виблагати милости і жалю. ⁴⁵ Єрусалим був безлюдний, як пустеля; не було ні того, хто входить у нього, ні того, хто виходить з нього, із природних жителів його; святилище було потоп­тане, і сини інородних були в укріпленні його; він став житлом язичників; і відняті були веселощі в Якова, і не чутно стало сопілки і цитри. ⁴⁶ Отже, вони зібралися і пішли у Массифу, навпроти Єрусалима, бо місце молитви в ізраїльтян було колись у Массифі. ⁴⁷ І постились у цей день, і поклали на себе верети­ща і попіл на голови свої, і роз­дерли одяг свій, ⁴⁸ розкрили книгу закону з тих, які язичники розшуку­вали, щоб зро­бити на них зображення своїх ідолів, ⁴⁹ і принесли священичі облачення і первородних і десятини; і скликали назореїв, які сповнили дні свої, ⁵⁰ і голосно заволали до неба: що нам робити з ними і куди відвести їх? ⁵¹ Святилище Твоє потоптане й ос­к­вернене, і священики Твої у скорботі­ і приниженні. ⁵² І ось, зібралися проти нас язичники, щоб знищити нас. Ти знаєш, що замишляють вони проти нас. ⁵³ Як можемо ми устояти перед лицем їх, якщо Ти не допоможеш нам? ⁵⁴ І засурмили трубами і викликнули гучним голосом.

⁵⁵ Після цього Іуда поставив вож­дів для народу — тисячоначальників, стоначальників, п’ятдесятиначальників і десятиначальників. ⁵⁶ І сказали тим, які будували доми, заручилися з дружинами, насадили виноградники, і людям боязким, щоб кожен з них, за законом, повернувся у свій дім. ⁵⁷ Тоді рушило ополчення і розта­шувалося станом на півдні від Ем­ма­ума. ⁵⁸ І сказав Іуда: підпережіться­ і будьте мужні і готові на ранок бити­ся з цими язичниками, які зі­­б­ралися проти нас, щоб погубити нас і святиню нашу. ⁵⁹ Бо краще­ нам померти у битві, ніж бачити біди нашого народу і святині. ⁶⁰ А яка буде воля на небі, так нехай сотворить!

Глава 3. [56] Втор. 20, 5. [60] 1 Пар. 19, 13.

 

 

Глава 4↑

І взяв Горгій п’ять тисяч мужів і тисячу добірних вершників, і рушило ополчення вночі, ² щоб напасти на ополчення юдеїв і урази­ти їх раптово, а ті, що жили у фортеці, служили йому провідниками. ³ І почув Іуда і виступив сам і хороб­рі мужи, щоб уразити військо царя в Еммаумі, ⁴ доки сили ворожі були ще на відстані від стану. ⁵ І прийшов Горгій у стан Іуди вночі, і нікого не знайшов, і шукав їх по горах, бо говорив: вони біжать від нас. ⁶ Але удосвіта Іуда з’явився на рівнині з трьома тисячами мужів, та вони не мали ні щитів, ні мечів, як того бажали. ⁷ Коли побачили вони міцне й озброєне ополчення язичників і кінноту, яка оточувала його, навчених для війни, ⁸ Іуда сказав мужам, що були з ним: не бійтеся кількости їх і не страшіться нападу їх. ⁹ Згадайте, як спасені були батьки наші у Червоному морі, коли фараон переслідував їх з військом. ¹⁰ І нині заволаємо до неба; можливо, Він змилосердиться над нами, згадавши завіт з батьками нашими, і знищить нині це ополчення перед лицем нашим; ¹¹ і всі язичники пізнають, що є Визволитель і Спаситель Ізраїля. ¹² Іноплемінники, звівши очі свої, по­бачили, що йдуть проти них, ¹³ і вийшли зі стану на битву, а ті, що були з Іудою, засурмили, ¹⁴ і зійшлися, і розбиті були язичники, і побігли на рівнину, ¹⁵ а всі інші впали від меча; і переслідували їх до Газера і до рів­нин Ідумеї, Азота й Іамнії, і впало з них до трьох тисяч мужів. ¹⁶ І повер­нувся Іуда і військо його від переслідування їх ¹⁷ і сказав народу: не кидайтеся на здобич, бо війна ще чекає на нас; ¹⁸ Горгій і військо його на горі поблизу від нас; станьте тепер проти ворогів наших і бийтеся з ними, а після сміливо візьмете здобич. ¹⁹ Коли ще говорив це Іуда, показався якийсь натовп, який виступав з гори. ²⁰ І побачив він, що їх змусили втікати, і палять табір; бо дим, який піднімався, показував, що́ відбулося. ²¹ Коли вони побачили це, дуже злякалися; побачивши ж і військо Іуди на рівнині, готове до битви,­ ²² всі побігли у землю іноплемінників. ²³ Тоді Іуда повернув на здобич стану, і захопив багато золота і сріб­ла, гіацинтових і багряних одеж, і велике багатство. ²⁴ І, повертаючись, оспівували і благословляли Господа небесного, бо Він благий і повіки милість Його. ²⁵ І було у той день велике спасіння Ізраїлю. ²⁶ Уцілілі ж іноплемінники прийшли до Лісія і сповістили про все, що трапилося. ²⁷ Він, почувши, засумував і засмутився, що не те трапилося­ з Ізраїлем, чого він хотів, і не те ви­йшло, що́ повелів йому цар. ²⁸ І на наступний рік Лісій зібрав шістдесят тисяч­ добірних мужів і п’ять тисяч вершників, щоб перемогти їх. ²⁹ І прийшли вони в Ідумею і розташувалися станом у Вефсурах; а Іуда зустрів їх з десятьма тисячами мужів. ³⁰ Побачивши сильне ополчення, він молився і говорив: благословенний Ти, Спасителю Ізраїля, що скрушив напад сильного рукою раба Твого Давида і віддав поЛк. іноплемінників у руки Іонафана, сина Саулового, і зброєносця його. ³¹ Віддай військо це у руки народу Твого — Ізраїля, і нехай будуть вони посором­лені у силі і кінноті їх; ³² наведи на них страх і знищи зухвалість сили їх; нехай будуть вони приголомшені поразкою своєю; ³³ подолай їх мечем тих, що люблять Тебе, і нехай прославлять Тебе у піснях усі, хто знає ім’я Твоє. ³⁴ І билися вони, й упало з війська Лісія до п’яти тисяч мужів, упали перед ними. ³⁵ Лісій, побачивши втечу війська свого і хоробрість воїнів Іуди, і що вони готові або жити, або померти відваж­но, вирушив до Анти­охії, набрав чужоземців і, збільшивши попереднє військо, думав зно­ву йти в Юдею.

³⁶ Іуда ж і брати його сказали: ось, во­роги наші знищені, зійдімо, щоб очистити й оновити святилище. ³⁷ І зіб­ралося все ополчення і зійшли на гору Сион. ³⁸ І побачили, що святилище спустошене, жертовник осквернений, ворота спалені, і в притворах, як у лісі або на якій-небудь го­рі, повиростали рослини, і сховища зруйновані, ³⁹ і роздерли вони одяг свій, плакали гірким плачем і сипали попіл на свої голови, ⁴⁰ і падали лицем на землю і сурмили вістовими трубами, і волали до неба. ⁴¹ Тоді відрядив Іуда мужів воювати­ проти тих, що знаходились у фор­теці, доки він очистить святилище. ⁴² І об­рав священиків безвадних, рев­нителів закону. ⁴³ Вони очистили свя­­тилище й осквернені камені винесли­ у нечисте місце. ⁴⁴ Потім вони розмір­ковували над оскверненим жер­­­­тов­ником всепалення, як учинити з ним. ⁴⁵ І прийшла їм добра думка зруйнувати його, щоб він коли-небудь не послужив їм на ганьбу, оскіль­ки язич­ники осквернили його; і зруйнували вони жертовник, ⁴⁶ і камені склали на горі храму у пристойному­ місці, поки прийде пророк і дасть від­повідь про них. ⁴⁷ Узяли камені цілі, за законом, і побудували новий жертовник, як і раніше; ⁴⁸ потім побудували святині і внутрішні частини храму й освятили притвори; ⁴⁹ влаш­тували нове священне начиння і вне­сли у храм свічник і вівтар всепалень і фіміам і трапезу; ⁵⁰ і закурили на вівтарі фіміам і запалили світиль­ники на свічнику, й освітили храм; ⁵¹ і поклали на трапезу хлі­би, і розвісили завіси, і закінчили всі діла, які почали.

⁵² У двадцять п’ятий день дев’ятого місяця — це місяць Хаслев — сто сорок восьмого року, встали дуже рано ⁵³ і принесли жертву за законом­ на новозбудованому жертовнику всепалень. ⁵⁴ У той час, у той самий день, в який язичники осквернили жертовник, оновлений він з піснями, з цитрами, гуслями і кимвалами.­ ⁵⁵ І весь народ падав на лице своє, і молилися і возносили подяки до не­ба Благопоспішнику своєму. ⁵⁶ Так звершували відновлення жертовника вісім днів з веселощами, принося­чи всепалення і підносячи жертву спасіння і хвали. ⁵⁷ І прикрасили передню сторону храму золотими вінцями і щитами і відновили ворота і сховища, і зробили для них двері. ⁵⁸ І була дуже велика радість у на­роді, і відвернули ганьбу язичників. ⁵⁹ І встановили Іуда і брати його і все зібрання Ізраїля, щоб дні відновлення жертовника святкувалися з веселощами і радістю у свій час, щороку вісім днів, від двадцятого дня місяця Хаслева. ⁶⁰ У той же час оббудували гору Сион навколо високими стінами і міцними вежами, щоб язичники, прийшовши коли-небудь, не потоптали їх, як зробили це раніше. ⁶¹ І розташував там Іуда військо стерегти гору, і зміцнили для охорони її Вефсуру, щоб народ мав укріплення проти Ідумеї.

Глава 4. [9] Вих. 14, 9, 22. [24] Пс. 105, 1; 117, 1. [30] 1 Цар. 14, 13; 17, 50. [47] Вих. 20, 25. Нав. 8, 31. [51] 2 Мак. 10, 3. [59] 2 Мак. 1, 18. Ін 10, 22.

 

 

Глава 5↑

Коли навколишні народи почули, що побудовано жертовник і відновлено святилище, як раніше, дуже обурилися; ² і наважилися знищити рід Якова, який жив серед них, і почали убивати і знищувати людей у цьому народі. ³ Тоді Іуда ополчився проти синів Ісава в Ідумеї, в Акравимі, оскільки вони тримали в облозі Ізраїля, й уразив їх великим ураженням, і упокорив їх, і взяв здобич їх. ⁴ Згадав він і про злобу синів Веана, які були для народу сіткою і спотиканням, влаштовуючи йому за­сідки на дорогах. ⁵ Хоч вони замк­ну­лися від нього у вежах, але він опол­чився проти них, піддав їх закляттю і спалив вогнем вежі їхні з усіма, хто був у них. ⁶ Потім він пере­йшов до синів Аммона і зустрів силь­не військо і численний народ і Тимофія, провідника їхнього. ⁷ Він мав з ними багато битв, і вони були розбиті перед лицем його; він уразив їх; ⁸ узяв Іазер і селища його і повер­нувся в Юдею. ⁹ Тоді зібралися язич­ники, які жили у Галааді, проти ізраїльтян, що знаходилися в краях їхніх, щоб знищити їх; але вони втек­ли у фортецю Дафему. ¹⁰ І послали листи до Іуди і братів його і сказали:­ зібралися проти нас навколишні язичники, щоб знищити нас, ¹¹ і готуються йти і зробити напад на фор­тецю, в яку ми втекли, і Тимофій на чолі війська їхнього. ¹² Отже, прийди і визволи нас від руки їх, тому що багато з нас загинули; ¹³ і всі брати наші, які були у межах Това, віддані на смерть, а дружин їхніх і дітей їхніх і майно взяли у полон, і погубили там близько тисячі мужів. ¹⁴ Ще читалися ці листи, як ось, прийшли інші вісники з Галилеї у розід­раному одязі з таким повідомленням: ¹⁵ зібралися проти нас із Птолемаїди і з Тира і Сидона, і з усієї Галилеї язичницької, щоб погубити нас. ¹⁶ Коли почули ці слова Іуда і народ, то зібралися великі збори для наради, що зробити для цих братів, які знаходяться у біді і яким загрожує війна від тих язичників? ¹⁷ Тоді Іуда сказав Симону, братові своєму: вибери собі мужів і йди і захисти бра­тів твоїх, які знаходяться у Галилеї; а я та Іонафан, брат мій, піде­мо у Галаад. ¹⁸ І залишив він Йосифа, сина Захарії, та Азарію начальника­ми над народом із залишком війська в Юдеї для охорони. ¹⁹ І дав їм повеління, сказавши: управляйте на­родом цим, але не починайте війни проти язичників до нашого повернення. ²⁰ Симону виділені для походу­ у Галилею три тисячі мужів, Іуді ж — у Галаад вісім тисяч мужів. ²¹ І ви­рушив Симон у Галилею і провів багато битв з язичниками, і розбив язичників. ²² Він переслідував їх до воріт Птолемаїди, і впало з язичників до трьох тисяч чоловіків, і він узяв здобич їхню. ²³ Також узяв він із собою [юдеїв], які знаходилися у Галилеї й Арваттах, з дружинами і дітьми і з усім майном їхнім, і привів у Юдею з великою радістю. ²⁴ А Іуда Маккавей та Іонафан, брат його, перейшли Йордан і звершили триденну путь у пустелі. ²⁵ Їх зустріли навуфеї і прийняли мирно, і розповіли їм усе, що сталося з братами їхніми у Галааді, ²⁶ і що багато з них замк­нені у Васарі й Восорі, в Алемах, Хасфорі, Македі і Карнаїні — усі ці міста укріплені і великі — ²⁷ і в інших містах Галаада знаходяться в облозі, і що завтра призначено напасти на ці укріплення і взяти їх і погубити всіх їх в один день. ²⁸ Тому Іуда зі своїм військом несподівано направив шлях свій у пустелю до Восора і взяв це місто, і вибив усю чоловічу стать вістрям меча, і взяв усю здобич їхню, і спалив його вогнем; ²⁹ а звідти вирушив уночі і йшов до укріплення. ³⁰ Коли наставав ранок, і звели очі, і ось, народ численний, якому числа не було, піднімають драбини і машини, щоб узяти укріплення, і облягають тих, що у ньому. ³¹ Побачив Іуда, що почалася битва і волання міста піднімалося до неба трубами і гучним криком, ³² і сказав воїнам: бийтеся тепер за братів ваших. ³³ Він обійшов ворогів з тилу з трьома загонами, і засурмили трубами і викликнули з молитвою; ³⁴ і дізналося військо Тимофія, що це — Маккавей, і побігли від лиця його, і він уразив їх великою поразкою, і впало їх у цей день до восьми тисяч чоловіків. ³⁵ Тоді повернув він у Масфу й обложив і взяв її, вибив усю чоловічу стать у ній, узяв здобич її і спалив її вогнем; ³⁶ вирушивши звідти, він узяв Хасфон, Макед, Восор та інші міста галаадські.

³⁷ Після цих подій Тимофій зібрав інше військо і розташувався станом перед Рафоном по той бік потоку. ³⁸ І послав Іуда оглянути військо, й оголосили йому і сказали: зібралися­ до них усі навколишні язичники — сила численна, ³⁹ і вони найняли на допомогу собі аравитян і розташувалися станом за потоком, будучи готові йти проти тебе війною. І пішов Іуда назустріч їм. ⁴⁰ Тоді Тимофій сказав своїм воєначальникам, коли Іуда і військо його наближалися до потоку води: якщо він перейде до нас раніше, то ми не в силах будемо устояти проти нього, бо він переможе нас. ⁴¹ Якщо ж він убоїться і розташується станом по той бік потоку, то ми перейдемо до нього і переможемо його. ⁴² Як тільки підійшов Іуда до потоку води, то поставив при потоці народних писарів і наказав їм, сказавши: не залишайте жодної людини у стані, але нехай усі йдуть на битву. ⁴³ І переправився до них перший і весь народ за ним. І знищені були перед лицем його всі язичники, і кинули зброю свою, і втекли у капище, яке було у Карнаїні. ⁴⁴ Тоді взяли вони це місто і спалили вогнем капище з усіма, що знаходилися у ньому; і переможений був Карнаїн, і не міг більше протистояти Іуді. ⁴⁵ І зібрав Іуда всіх ізраїльтян, що знаходилися у Галааді, від малого до великого, і дружин їхніх, і дітей їхніх, і майно, дуже велике ополчення, щоб іти у землю Юдейську. ⁴⁶ І дійшли вони до Ефрона. Це було велике місто, дуже ук­ріплене, на шляху; неможливо було ухилитися від нього ні праворуч, ні ліворуч; потрібно було пройти через нього, ⁴⁷ а жителі замкнулися у ньому і ворота завалили каменями. ⁴⁸ Іуда послав до них з мирною пропозицією: ми пройдемо через землю вашу, щоб іти нам у землю нашу, і ніхто не скривдить вас, тільки ногами нашими пройдемо. Але вони не захотіли відчинити йому. ⁴⁹ Тоді Іуда наказав оголосити в ополченні, щоб кожен озброївся на своєму місці; ⁵⁰ і озброїлися воїни й облягали місто весь той день і всю ніч, і здалося місто у руки його. ⁵¹ І вибив він усю чоловічу стать вістрям меча і до основ зруйнував місто, й узяв здобич його, і пройшов через місто по вбитих. ⁵² І переправилися через Йордан на велику рівнину навпроти Вефсана. ⁵³ І збирав Іуда тих, що залишилися, і підбадьорював народ упродовж усього шляху, доки не прийшли у землю Юдейську. ⁵⁴ І зійшли на гору Сион з веселощами і радістю і принесли всепалення, тому що ніхто не упав з них до самого повернення у мирі.

⁵⁵ У ті дні, коли Іуда та Іонафан знаходилися у Галааді, а Симон, брат його, — у Галилеї перед Птолемаїдою, ⁵⁶ почули Йосиф, син Захарії, та Азарій, воєначальники, про славні воїнські подвиги, звершені ними, ⁵⁷ і сказали: зробимо і ми собі ім’я; підемо воювати з язичниками, які оточують нас. ⁵⁸ Так оголосили вони війську, яке було при них, і пішли на Іамнію. ⁵⁹ І вийшов Горгій з міста і воїни його назустріч їм на битву. ⁶⁰ І, кинувшись навтіки, Йосиф та Азарія були переслідувані до меж Юдеї; і впало у цей день з народу ізраїльського до двох тисяч чоловіків. ⁶¹ І було велике сум’яття у народі ізраїльському, тому що не послухалися Іуди і братів його, мріючи показати хоробрість, ⁶² тоді як вони не були від сімені тих мужів, руці яких надано спасіння Ізраїля. ⁶³ Але муж Іуда і брати його дуже прославилися перед усім Ізраїлем і перед усіма народами, де тільки чути було ім’я їх, — ⁶⁴ і збиралися до них ті, що прийшли привітати.

⁶⁵ Після того вийшли Іуда і брати його і воювали проти синів Ісава у землі, яка лежить на південь, і уразив Хеврон і селища його, і зруйнував укріплення його, і спалив вежі його навколо нього, ⁶⁶ і піднявся, щоб іти у землю іноплемінників, і пройшов Самарію. ⁶⁷ У той час упали у битві священики, які бажали прославитися хоробрістю і безрозсудно вийшли на війну. ⁶⁸ І повернув Іуда на Азот, землю іноплемінників, зруйнував жертовники їхні, спалив вогнем різьблені зображення богів їхніх, узяв здобич міст і повернувся у землю Юдейську.

Глава 5. [37] 2 Мак. 10, 24. [46] 2 Мак. 12, 27. [48] Чис. 21, 22.

 

 

Глава 6↑

Тим часом цар Антиох, проходячи верхні області, почув, що є у Персії місто Елимаїс, який славиться багатством, сріблом і золотом, ² і в ньому — храм, дуже багатий, і є там золоті покрови, броня і зброя, які залишив там Олександр, син Филипа, цар Македонський, — перший, який став царем над еллінами. ³ І він прийшов і намагався взяти це місто і пограбувати його, але не міг, тому що намір його став відомим жителям міста. ⁴ Вони піднялися проти нього війною, і він кинувся навтіки і пішов звідти з великою скорботою, щоб вирушити у Вавилон. ⁵ Тоді прийшов хтось до нього у Персію зі звісткою, що опол­чення, які ходили у землю Іуди, втікають, ⁶ що Лісій ходив із сильним військом попереду всіх, але був уражений юдеями, і вони підсилилися і зброєю, і військом, і багатою здобиччю, яку взяли від уражених ними військ, ⁷ і що вони зруйнували мерзоти, які він спорудив над жертовни­ком у Єрусалимі, а святилище, як і раніше, обнесли високими стінами, також і Вефсуру, місто його. ⁸ Коли цар почув слова ці, сильно злякався і стривожився, упав на постіль і занеміг від суму, що не збулося так, як він бажав. ⁹ І багато днів пробув він там, тому що відновлювався у ньому сильний сум; він думав, що помирає. ¹⁰ І скликав він усіх друзів своїх і сказав їм: відійшов сон від очей моїх, і я занеміг серцем від суму. ¹¹ І сказав я у серці своєму: до якої скорботи дійшов я і до якого великого знічення, в якому знаходжуся тепер! А був я корисним і любленим у володінні моєму. ¹² Тепер же я згадую про ті злодіяння, які я звершив у Єрусалимі, і як узяв усі золоті і срібні сосуди, які знаходилися у ньому, і посилав знищувати тих, що живуть в Юдеї, даремно. ¹³ Тепер я знаю, що за це спіткали мене ці біди, — і ось, я гину від великого суму у чужій землі. ¹⁴ І прикликав він Филипа, одного з друзів своїх, і поставив його правителем над усім царством своїм; ¹⁵ і дав йому вінець і царський одяг свій і перстень, щоб він керував Антиохом, сином його, і виховував його для царювання. ¹⁶ І помер цар Антиох у сто сорок дев’ятому році.

¹⁷ Коли Лісій дізнався, що цар помер, то поставив замість нього на царство сина його, Антиоха, якого виховував у юності його, і назвав його ім’ям Евпатора. ¹⁸ Тим часом ті, що знаходились у фортеці, тіснили Ізраїля навколо святилища і завжди намагалися чинити йому зло, а язичникам служити опорою; ¹⁹ тоді Іуда вирішив вигнати їх і скликав весь народ, щоб обложити їх. ²⁰ Усі зібралися й обложили їх у сто п’ятдесятому році, і спорудив він проти них стрілометальні знаряддя і машини. ²¹ Але деякі з обложених вийшли, і до них пристали деякі з нечестивих ізраїльтян; ²² і пішли вони до царя і сказали: доки ти не вчиниш суду і не помстишся за братів наших? ²³ Ми погодилися служити батькові твоєму і ходити за заповідя­ми його і додержуватися повелінь його; ²⁴ а сини народу нашого обложили укріплення і за те цураються нас, і кого з нас знаходять, умертвляють і майно наше розграбовують, ²⁵ і не на нас тільки простягли вони руку, але і на всі наділи наші. ²⁶ І ось, тепер обложили вони укріплення у Єрусалимі, щоб оволодіти ним, а святилище і Вефсуру зміцнили. ²⁷ Як­що ти не поспішиш випередити їх, то вони зроблять більше цього,­ і тоді ти не в силах будеш утримати їх. ²⁸ По­чувши це, цар розгнівався і зібрав усіх друзів своїх і начальників війська свого і начальників кінноти; ²⁹ прийшли до нього і з інших царств і з морських островів війська­ наймані, ³⁰ так що кількість військ його була: сто тисяч піших, двадцять­ тисяч вершників і тридцять два слони, привчених до війни. ³¹ І пройшли вони через Ідумею і розташувалися станом навпроти Вефсури, і воювали багато днів і спорудили ма­шини; але ті зробили вилазку і спалили їх вогнем і билися мужньо. ³² Після цього Іуда відступив від фор­теці і розташувався станом у Вефсахарі навпроти стану царського. ³³ Цар же, вставши рано-вранці, поспішно вирушив з військом своїм по дорозі до Вефсахари, і приготувалися війська до битви і засурмили трубами. ³⁴ Слонам показували кров винограду і шовковичних ягід, щоб збудити їх до битви, ³⁵ і розділили цих тварин на загони і приставили до кожного слона по тисячі мужів у залізних кольчугах і з мідними шоломами на головах, зверх того по п’ятсот добірних вершників призначено було до кожного слона. ³⁶ Вони ставали завчасно там, де був слон, і куди він ішов, ішли і вони разом, не відстаючи від нього. ³⁷ При­тому на них були міцні дерев’яні вежі, які покривали кожного слона, укріплені на них помочами, і в кожній з них по тридцять два сильних мужа, які воювали на них, і при слоні індієць його. ³⁸ Інших же вершників розставили тут і там — на двох боках ополчення, щоб подавати знаки і підкріплювати у тісних місцях. ³⁹ Коли сонце блиснуло на золотих і мідних щитах, то заблища­ли від них гори і світилися, як вогненні світиль­ники. ⁴⁰ Одна частина царського війська була розтягнута по високих го­рах, а інші — по низинних місцях; і йшли вони твердо і струнко. ⁴¹ І знітилися всі, які чули шум безлічі їх і ходу такого полчища і стукіт зброї, бо військо було дуже велике і сильне. ⁴² І вступив Іуда і військо його у битву, — й упали з ополчення царського шістсот мужів. ⁴³ Тоді Єлеазар, син Саварана, побачив, що один зі слонів покритий бронею царською і перевершував усіх, і здавалося, що на ньому був цар, — ⁴⁴ і він віддав себе, щоб врятувати народ свій і придбати собі вічне ім’я; ⁴⁵ і сміливо ­по­біг до нього­ на середину загону, вража­ючи праворуч і ліворуч, і розступалися від нього і в той, і в інший бік; ⁴⁶ і підбіг він під того слона, ліг під нього й убив його, й упав на нього слон на землю, і він помер там. ⁴⁷ Але, побачивши силу царського ополчення і стрімкість військ, юдеї ухилилися від них. ⁴⁸ Царські ж війська пішли проти них на Єрусалим: цар направив війська на Юдею і на гору Сион. ⁴⁹ І уклав він мир з тими, що були у Вефсурі, які вийшли з міста, бо не було у них продовольства, щоб триматися у ньому в облозі, тому що був субот­ній рік на землі. ⁵⁰ Й оволодів цар Вефсурою і залишив у ній сторожу, щоб стерегти її. ⁵¹ Потім багато днів облягав святилище, і поставив там стрілометальні знаряддя і машини, і вогнеметальні, і каменеметальні і списометальні, щоб кидати стріли і каміння. ⁵² Але й юдеї спорудили машини проти їхніх машин і воювали багато днів; ⁵³ продовольчих же припасів бракувало у сховищах, тому що був сьомий рік, і ті, що шукали в Юдеї безпеки від язичників, спожили залишки запасів; ⁵⁴ і залишилося при святилищі небагато мужів, бо здолав їх голод, і розійшлися кожен у своє місце.

⁵⁵ Почув Лісій, що Филип, якому цар Антиох ще за життя доручив виховувати сина свого, Антиоха, для царювання, ⁵⁶ повернувся з Персії і Мідії і з ним — війська, що ходили з царем, і що він домагається при­йняти на себе діла царства. ⁵⁷ Тому поспішно пішов і сказав цареві, начальникам війська і вельможам: ми щодня терпимо нестачу і продоволь­ства у нас мало, а місце, що обложе­не нами, — міцне, тим часом лежить на нас піклування про царство. ⁵⁸ От­же, подамо правицю цим людям і укладемо з ними мир і з усім народом їхнім, ⁵⁹ і дозволимо їм жи­ти за за­конами їхніми, як колись; бо за свої закони, які ми скасували, вони роз­­дра­тувалися і зробили все це. ⁶⁰ І угод­не було це слово царю і начальникам, — і послав він до них, щоб укласти мир, що вони і прийня­ли; ⁶¹ і клявся їм цар і начальники. Піс­ля цього вони вийшли з ук­ріп­лення. ⁶² І зійшов цар на гору Сион і, оглянувши укріплені місця, зневажив клятву, якою клявся, і повелів зруйнувати стіни навкруги. ⁶³ Потім поспішно вирушив і, повернувшись в Антиохію, він побачив, що Филип володіє містом, вступив з ним у битву і силою взяв місто.

Глава 6. [49] Лев. 25, 4. [53] Лев. 25, 4.

 

 

Глава 7↑

У сто п’ятдесят першому році вийшов з Рима Димитрій, син Селевка, і з небагатьма людьми вві­йшов в одне приморське місто і там став царем. ² Коли ж він входив у царський дім батьків своїх, військо схопило Антиоха і Лісія, щоб привести їх до нього. ³ Це стало відомо йому, і він сказав: не показуйте мені облич їхніх. ⁴ Тоді воїни вбили їх, і сів Димитрій на престолі царства свого. ⁵ І прийшли до нього всі мужі беззаконні і нечестиві з ізраїльтян, і Алким був на чолі їх, домагаючись священства; ⁶ і звинувачували вони перед царем народ, говорячи: погубив Іуда і брати його друзів твоїх, і нас вигнали з землі нашої. ⁷ Отже, пошли тепер мужа, якому ти довіря­єш; нехай він піде і побачить усе руй­нування, яке вони заподіяли нам і країні царя, і нехай покарає їх і всіх, хто допомагає їм. ⁸ Цар обрав Вакхида з друзів царських, який керував по той бік ріки, був великий у царстві і вірний цареві, ⁹ і послав його і нечестивого Алкима, надавши йому священство, і повелів йому вчинити помсту синам Ізраїля. ¹⁰ Во­ни вирушили і прийшли у землю Юдейську з великим військом; і він послав до Іуди і братів його послів з мирною, але підступною пропозицією. ¹¹ Але вони не повірили словам їхнім, тому що бачили, що вони прийшли з великим військом. ¹² До Алкима ж і Вакхида зійшлося зібрання­ книжників шукати справедливости. ¹³ Перші з синів Ізраїлевих були асидеї; вони шукали у них миру, ¹⁴ бо го­ворили: священик від племені Ааро­на прийшов разом з військом і не скривдить нас. ¹⁵ І він говорив з ни­ми мирно і клявся їм, і сказав: ми не зробимо зла вам і друзям вашим. ¹⁶ І вони повірили йому, а він, захопивши з них шістдесят чоловіків, умертвив їх в один день, як сказано у Писанні: ¹⁷ «тіла святих Твоїх і кров їх пролили навколо Єрусалима, і нíкому було поховати їх». ¹⁸ І напав від них страх і жах на весь народ, і говорили: немає у них істини і правди, бо вони порушили постанову і клятву, якою клялися. ¹⁹ Тоді Вакхид відступив від Єрусалима і розташувався станом при Визефі, і, по­славши, упіймав багатьох мужів, які втікали від нього, і декого з народу, заколов і кинув їх у глибокий колодязь.

²⁰ Потім, доручивши країну Алкиму і залишивши з ним військо на допомогу йому, Вакхид вирушив до царя. ²¹ Алким же домагався первосвященства. ²² І зібралися до нього всі, хто підбурював народ свій, і оволоділи землею Юдейською і зробили велику поразку в Ізраїлі. ²³ І побачив Іуда все зло, яке заподіяв Алким зі своїми спільниками синам Ізраїлевим, — більше, ніж язичники; ²⁴ і, обійшовши всі межі Юдеї, вчинив помсту відступникам, — і вони перестали входити у цю країну. ²⁵ Коли ж Алким побачив, що Іуда і ті, що знаходилися з ним, підсилилися, і зрозумів, що не може протистояти їм, повернувся до царя і жорстоко звинувачував їх. ²⁶ Тоді цар послав Никанора, одного зі слав­них вождів своїх, ненависника і воро­га Ізраїля, і наказав йому зни­щити­ цей народ. ²⁷ Никанор, прийшовши в Єрусалим з великим військом, послав до Іуди і братів його підступно зі словами мирними: ²⁸ нехай не буде війни між мною і вами; я ввійду з небагатьма людьми, щоб бачити ли­ця ваші у мирі. ²⁹ І прийшов він до Іуди, і вітали вони один одного мир­но; а тим часом воїни були готові схо­пити Іуду. ³⁰ Іуді стало відомо,­ що він прийшов до нього з підступом, то­­му він убоявся його і не хотів біль­ше бачити лиця його. ³¹ Коли Никанор довідався, що намір його відкрив­ся, виступив проти Іуди на битву біля Хафарсалами. ³² І впало з тих, що були з Никанором, близько п’яти тисяч мужів, а інші втекли у місто Давидове. ³³ Піс­ля того Никанор зійшов на гору Сион; і вийшли зі святилища деякі зі священиків і старійшин народу, щоб мирно вітати його і показати йому все­палення, що приноситься за царя. ³⁴ Але він осміяв їх, наглумився з них й осквернив їх, і говорив зарозуміло, ³⁵ і, покляв­шися, з гнівом сказав: якщо не відданий буде нині Іуда і військо його в мої руки, то, коли повернуся благополучно, спалю дім цей. І пішов з великим гнівом. ³⁶ А священики ввійшли і стали перед лицем жертов­ника і храму, заплакали і сказали: ³⁷ Ти, Господи, обрав дім цей, щоб на ньому нарікалось ім’я Твоє, і щоб він був домом молитви і моління для народу Твого. ³⁸ Зроби помсту чоловікові цьому і війську його, і нехай упадуть вони від меча; згадай злохуління їхні і не дай їм залишатися надалі. ³⁹ І вийшов Никанор з Єрусалима і розташувався станом біля Вефорона, і пристало до нього тут військо сирійське. ⁴⁰ А Іуда з трьома­ тисячами мужів розташувався станом біля Адаси; і помолився Іуда, і сказав: ⁴¹ Господи! коли послані ца­ря Ассирійського вимовляли злохуління, то прийшов ангел Твій і уразив з них сто вісімдесят п’ять тисяч. ⁴² Так знищи нині перед нами це пол­чище, нехай пізнають інші, що вони промовляли хулу на святині Твої, і суди їх за злобою їхньою. ⁴³ І вступи­ли війська у битву в тринадцятий день місяця Адара, і розбите було військо Никанора, і він першим упав у битві. ⁴⁴ Коли ж воїни його побачили, що Никанор упав, то, покидав­ши зброю свою, кинулися навтіки. ⁴⁵ І переслідували їх ізраїльтяни цілий день, від Адаса до самої Газири,­ і сурмили вслід їм вістовими трубами. ⁴⁶ І виходили з усіх навколиш­ніх селищ юдейських і оточували їх, — і вони, обертаючись до тих, що переслідували їх, усі упали від ме­ча, і жод­ного не залишилося з них. ⁴⁷ І взяли юдеї здобич їхню і награбоване ними, і відрубали голову Никанора і праву руку його, яку він простягав гордовито, і принесли і повісили перед Єрусалимом. ⁴⁸ Народ дуже радів­ і провів той день, як день великих веселощів; ⁴⁹ і встановили щорічно святкувати цей день тринадцятого числа Адара. ⁵⁰ І заспокоїлася земля Юдейська на якийсь час.

Глава 7. [17] Пс. 78, 2–3. [26] 2 Мак. 14, 12–13. [35] 2 Мак. 14, 33. [37] 2 Пар. 7, 12. Іс. 56, 7. Лк. 19, 46. [41] 4 Цар. 19, 35. Сир. 48, 24. Іс. 37, 36. 2 Мак. 8, 19–20.

 

 

Глава 8↑

Іуда почув про славу римлян, що вони могутні і сильні і прихильно приймають усіх, хто звертається до них, і хто б не приходив до них, з усіма укладали вони дружбу. ² А що вони могутні і сильні, — розповідали йому про війни їхні, про мужні подвиги, які вони показали над галатами, як вони підкорили їх і зробили данниками; ³ також про те, що зробили вони у країні Іспанській, щоб оволодіти срібними і золо­тими рудниками, які знаходяться там, ⁴ і своєю розсудливістю і твердістю оволоділи всім краєм, хоч той край дуже далеко відлежав від них, також і про царів, які виступали проти­ них від кінців землі, і вони знищили їх і уразили великою поразкою, а інші платять їм щорічно данину; ⁵ вони також розбили на війні і підкорили собі Филипа і Персея, царя Китійського, й інших, що повстали проти них, ⁶ і Антиоха, великого ца­ря Азії, який вийшов проти них на війну зі ста двадцятьма слонами, і з кіннотою, і колісницями, і дуже чис­ленним військом і був розбитий ни­ми; ⁷ вони взяли його живого і змусили платити їм велику данину, — як його, так і наступних після нього царів, — дати заручників­ і допустити розділ, ⁸ а країну Індійську і Мідію, і Лідію й інші з кращих областей його, узявши від нього, віддали цареві Євменію; ⁹ і про те, як елліни намірилися прийти і знищити їх, ¹⁰ але цей намір зробився їм відомим, і вони послали проти них одного воєначальника і воювали проти них, — і багато з них упало уражених, і взяли у полон дружин їхніх і дітей їхніх і пограбували їх, і оволоділи їхньою землею, і зруйнували фортеці їхні, і поневолили їх до цього дня; ¹¹ й інші царства й ост­рови, які будь-коли повставали про­ти них, вони руйнували і поневолювали. ¹² А з друзями своїми і з тими, що довіряли їм, вони зберігали друж­бу; й оволоділи царствами ближніми і дальніми, і всі, які чули ім’я їхнє, боялися їх. ¹³ Якщо захочуть ко­му допомогти і кого поставлять царем, ті царюють, і кого хочуть, зміню­ють, і вони дуже піднеслися; ¹⁴ але, попри все те, ніхто з них не покладав на себе вінця і не одягався у порфиру, щоб величатися нею. ¹⁵ Вони склали у себе раду, і постійно щодня триста двадцять чоловік радяться в усьому, що стосується на­роду і благоустрою його; ¹⁶ і кожного року одній людині довіряють вони начальство над собою і володарювання над усією землею їхньою, і всі слухають одного, і не буває ні заздрости, ні ревнощів між ними.

¹⁷ Тоді обрав Іуда Евполема, сина Іоанового, сина Аккосового, й Іасона, сина Єлеазарового, і послав їх у Рим, щоб укласти з ними дружбу і союз, ¹⁸ і щоб вони зняли з них ярмо, бо вони бачать, що Еллінське царство хоче поневолити Ізраїля. ¹⁹ Отже, вони вирушили у Рим, хоч шлях був дуже довгий, і ввійшли у зібрання ради і, приступивши, сказали: ²⁰ Іуда Маккавей і брати його і весь народ юдейський послали нас до вас, щоб укласти з вами союз і мир, і щоб ви вписали нас у число соратників і друзів ваших. ²¹ І угодне було це слово перед ними. ²² І ось список того послання, яке написали вони у відповідь на мідних дошках і послали в Єрусалим, щоб воно служило для них там пам’ятником миру і союзу: ²³ «благо нехай буде римлянам і народу юдейському на морі й на суші на віки, і меч і ворог нехай будуть далеко від них! ²⁴ Якщо ж настане війна раніше у римлян або у всіх союзників їхніх у всьому володінні їхньому, ²⁵ то народ юдейський повинен зробити їм усім серцем допомогу у війні, як вимагатиме того час; ²⁶ і тим, що воюють, вони не будуть ні давати, ні постачати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів, бо так угодно римлянам; вони повинні виконувати обов’язок свій, нічого не одержуючи. ²⁷ Точно так само, якщо раніше трапиться війна у народу юдейського, римляни від душі будуть допомагати їм у війні, як вимагатиме того час, ²⁸ і тим, що допомагають у війні, не будуть давати ні хліба, ні зброї, ні грошей, ні кораблів: так угодно Риму; вони повинні виконувати свої обов’язки — і без обма­ну». ²⁹ На таких умовах уклали рим­ляни союз з народом юдейським. ³⁰ Якщо ж після цих умов ті й другі захочуть що-небудь додати або змен­шити, нехай зроблять це за їх за­гальним бажанням, і те, що вони додадуть або зменшать, буде мати силу. ³¹ А про те зло, яке робить юдеям цар Димитрій, ми написали йому так: «для чого ти наклав тяжке твоє ярмо на друзів наших і союзників — юдеїв? ³² Якщо вони ще звернуться до нас зі скаргою на тебе, то ми виявимо до них справедливість і будемо воювати проти тебе на морі і на суші».

 

 

Глава 9↑

Коли Димитрій почув, що Никанор і воїни його впали у битві, послав Вакхида й Алкима вдруге у землю Юдейську і праве крило з ними. ² І вирушили вони по дорозі у Галгали і розташувалися станом біля Месалофа, що в Арвилах, і, ово­лодівши ним, погубили безліч людей. ³ У першому місяці сто п’ятдесят дру­гого року розташувалися вони станом біля Єрусалима, ⁴ але знялися і пішли до Вереї з двадцятьма тисячами мужів і двома тисячами кінноти. ⁵ А Іуда розташувався станом біля Елеаса, і три тисячі обраних мужів з ним. ⁶ Але, побачивши безліч війська, яке воно численне, вони дуже настрашилися, і багато хто зі стану його розбігся, і залишилося у них не більше восьмисот мужів. ⁷ Коли побачив Іуда, що розбіглося ополчення його, а війна тривожила його, він засмутився серцем, тому що не мав часу зібрати їх. ⁸ Він засмутився і сказав тим, що залишилися: встаньмо і ходімо на супротивників наших; можливо, ми в силах будемо­ воювати з ними. ⁹ Але вони відхиля­ли його і говорили: ми не в силах, але будемо тепер рятувати життя наше, і потім повернемося з братами нашими і тоді будемо воювати проти них, а тепер нас мало. ¹⁰ Але Іуда сказав: ні, нехай не буде цього зі мною, щоб бігти від них; а якщо прийшла година наша, то помремо мужньо за братів наших і не залиши­мо дорікання на славу нашу. ¹¹ І рушило військо зі стану і стало проти них; і розділилася кіннота на дві частини, а попереду війська йшли пращники і стрільці і всі сильні передові воїни. ¹² Вакхид же знаходив­ся на правому крилі, і наближалися­ загони з обох боків і сурмили трубами. ¹³ Засурмили трубами і ті, що були з Іудою, і заколивалася земля від шуму військ, і була завзята битва­ від ранку до вечора. ¹⁴ Коли побачив Іуда, що Вакхид і найміцніша частина його війська знаходяться на правому боці, то зібралися до нього всі хоробрі серцем, — ¹⁵ і розбили вони праве крило, і вони переслідували їх до гори Азоту. ¹⁶ Коли ті, що знаходилися на лівому крилі, побачили, що праве крило розбите, то повернули слідом за Іудою і тими, що були з ним, з тилу. ¹⁷ І битва була жорстока, і багато впало уражених з того й іншого боку, ¹⁸ впав і Іуда, а інші кинулися навтіки. ¹⁹ І взяли Іонафан і Симон Іуду, брата свого, і поховали його у гробі батьків його у Модині. ²⁰ Й оплакували його і ридали за ним сильно всі ізраїльтяни, і сумували багато днів і говорили: ²¹ як упав сильний, який спасав Ізраїля? ²² Інші ж діла Іуди і битви і мужні подвиги, які звершив він, і велич його не описані, бо їх було дуже багато.

²³ Після смерти ж Іуди в усіх краях ізраїльських з’явилися люди беззаконні, і піднялися всі чинителі неправди. ²⁴ У ті самі дні був дуже сильний голод, і країна пристала до них. ²⁵ І обрав Вакхид нечестивих мужів і поставив їх начальниками країни. ²⁶ Вони розвідували і розшукували друзів Іуди і приводили їх до Вакхида, а він мстився їм і знущався з них. ²⁷ І була велика скорбота в Ізраїлі, якої не бувало з того дня, як не стало у них пророка. ²⁸ Тоді зібралися всі друзі Іуди і сказали Іонафану: ²⁹ відтоді, як помер брат твій Іуда, немає подібного до нього мужа, щоб виступити проти ворогів і Вакхида і проти ненависників нашого народу. ³⁰ Отже, тепер ми тебе обрали — бути нам замість нього на­чальником і вождем, щоб вести війну нашу. ³¹ І прийняв Іонафан у той час провід і став на місце Іуди, брата­ свого. ³² І дізнався про те Вакхид і шу­кав убити його. ³³ Про це довідалися Іонафан і Симон, брат його, і всі, що були з ним, і втекли у пустелю Фекоє і розташувалися станом біля вод озера Асфар. ³⁴ Вакхид, довідавшись про те у день суботній, переправився сам і все військо його за Йордан. ³⁵ А Іонафан відправив брата свого — проводиря народу — і просив друзів своїх, наватеїв, щоб скласти у них великий запас свій. ³⁶ Але вийшли з Мидави сини Іамврі і схопили Іоана і все, що він мав, і пішли. ³⁷ Після цих подій сказали Іонафану і Симону, братові його, що сини Іамврі урочисто справляють знатний шлюб і проводжають з Надавафа з великою пишнотою наречену, дочку одного зі знатних вельмож хананейських. ³⁸ Тоді згадали вони про Іоана, брата свого, і вийшли, і сховалися під покровом гори. ³⁹ Звівши очі свої, вони побачили: ось виклики і велике придане; назустріч вийшов наречений і друзі його і брати його з тимпанами і музикою і з численною зброєю. ⁴⁰ Тоді ті, що бу­ли з Іонафаном, піднялися на них із засідки і побили їх, і багато впало­ уражених, а інші втекли на гору; й узяли вони всю здобич їхню. ⁴¹ І обер­нулося шлюбне торжество на сум, і звук музики їх — на плач. ⁴² Так пом­с­­тилися вони за кров брата свого і повернулися до болотистого місця біля Йордану. ⁴³ І почув про це Вакхид — і в день суботній прийшов до берегів Йордану з великим військом. ⁴⁴ Тоді сказав Іонафан тим, що були з ним: встаньмо тепер і будемо битися за життя наше, бо нині — не те, що вчора і третього дня. ⁴⁵ Ось, ворог і попереду нас і позаду нас, вода Йордану з того і з іншого боку, і болото і ліс, і немає місця, куди ухи­ли­тися. ⁴⁶ Отже, тепер взивайте до ­не­ба, щоб визволитися вам від руки ворогів ваших. ⁴⁷ І почалася битва. І простяг Іонафан руку свою, щоб уразити Вакхида, але той ухилився від нього назад. ⁴⁸ І кинувся Іонафан і ті, що були з ним, у Йордан і перепливли на другий берег, а ті не перейшли за ними Йордану. ⁴⁹ Й упало у Вакхида у той день до тисячі мужів. ⁵⁰ І повернувся він у Єрусалим і побудував у Юдеї міцні міста: фортецю в Єрихоні, й Еммаум і Вефорон, і Вефиль і Фамнафу у Фарафоні, і Тефон з високими стінами, воротами і запорами, ⁵¹ і поставив у них сторо́жу, щоб вороже діяти проти Ізраїля. ⁵² Зміцнив також місто у Вефсурі й Газару і фортецю і залишив у них військо з продовольчими запасами, ⁵³ і взяв у заручники синів вождів країни і помістив їх у Єрусалимській фортеці під вартою.

⁵⁴ У сто п’ятдесят третьому році, у другому місяці, Алким звелів зруйнувати стіну внутрішнього двору храму і зруйнувати діло пророків, і вже почав руйнування. ⁵⁵ Але у той самий час Алким уражений був ударом, і зупинилися наміри його; вуста його зімкнулися, він онімів і не міг більше вимовити жодного слова і заповідати про дім свій. ⁵⁶ І помер Алким у той же час у тяжких муках.­ ⁵⁷ Коли Вакхид довідався, що Алким помер, повернувся до царя; і земля Юдейська два роки залишалася у спокої. ⁵⁸ Тоді всі беззаконники ради­лись і говорили: ось, Іонафан і ті, що знаходяться з ним, живуть безпечно у спокої; приведемо тепер Вак­хида, і він схопить усіх їх в одну ніч. ⁵⁹ Пішли і запропонували йому таку пораду. ⁶⁰ Він зважився йти з ве­ликим військом і послав таємно листи всім союзникам своїм, які знаходилися в Юдеї, щоб вони схопили Іонафана і тих, що знаходяться з ним, але вони не могли, тому що задум їхній став відомим їм. ⁶¹ І впі­ймали вони з мужів країни винуватців цього лиходійства до п’ятдесяти чоловік і убили їх. ⁶² Після цього відійшли Іонафан і Симон і ті, що були з ними, у Вефвасі, що в пустелі,­ і відбудували зруйноване там і укріпили місто. ⁶³ Довідавшись про це, Вакхид зібрав усе військо своє, сповістивши і тих, які знаходилися в Юдеї, ⁶⁴ прийшов і обложив Вефвасі, і воював проти нього багато днів і спорудив машини. ⁶⁵ Іонафан же залишив у місті Симона, брата свого,­ а сам вийшов у країну і вийшов з не­­­­­великою кількістю, ⁶⁶ й уразив Одо­а­аррина і братів його і синів Фасиро­на у наметах їхніх і почав уражати і наступати із силою. ⁶⁷ Тоді і Си­мон і ті, що були з ним, виступили з міста і спалили машини, ⁶⁸ і воювали проти Вакхида, і він був розбитий ними; цим вони сильно засмутили його, тому що задум його і похід залишилися марними. ⁶⁹ Сильно розгнівав­ся­ він на мужів беззаконних, які ­по­ра­ди­ли йому йти в цю країну, і багатьох з них умертвив, і вирішив повернутися у землю свою. ⁷⁰ Довідавшись про це, Іонафан послав до нього старійшин, щоб укласти з ним мир і щоб він віддав полонених. ⁷¹ Він прийняв це і зробив за словами його, і поклявся не робити йому ніякого зла в усі дні життя свого ⁷² і віддав йому полонених, яких раніше взяв у полон у землі Юдейській, і по­вернувся­ у землю свою і не приходив більше у межі їхні. ⁷³ І вгамував­ся меч в Із­раїлі, й оселився Іонафан у Махмасі;­ і почав Іонафан судити народ і знищив нечестивих із середовища Ізраїля.

Глава 9. [21] 2 Цар. 1, 19.

 

 

Глава 10↑

У сто шістдесятому році виступив Олександр, син Антио­ха Єпифана, й оволодів Птолемаїдою: і прийняли його, і він став царювати там. ² Коли почув про це цар Димитрій, зібрав дуже численне військо і вирушив проти нього на війну. ³ І послав Димитрій лист Іонафану з мирною пропозицією, ніби бажаючи звеличити його, ⁴ бо говорив: попередимо укласти з ним мир, перш ніж він укладе з Олександром проти нас: ⁵ тоді він пригадає все зло, яке ми зробили проти нього і братів його і народу його. ⁶ І він дав йому владу набирати військо і готувати зброю, щоб бути союзником його, і повелів віддати йому заручників, які знаходилися у фортеці. ⁷ Іонафан прийшов у Єрусалим і прочитав лис­ти вголос усьому народу і тим, що бу­ли у фортеці; ⁸ і убоялись усі вели­ким страхом, почувши, що цар дав йому владу набирати військо; ⁹ а ті, що були у фортеці, видали Іонафану­ заручників, і він повернув їх батькам їхнім. ¹⁰ І жив Іонафан у Єрусалимі; і почав будувати і відновлюва­ти місто, ¹¹ і сказав виконавцям робіт, щоб вони будували стіни і навколо гори Сион для міцности з чотирикут­них каменів, — і робили так. ¹² Тоді іноплемінники, які були у фортецях, побудованих Вакхидом, утекли: ¹³ ко­­жен залишив своє місце і пішов у свою землю. ¹⁴ Тільки у Вефсурі залишилися деякі з тих, які залишили закон і заповіді, бо це місце служило для них притулком. ¹⁵ І почув цар Олександр про ті обіцянки, які Димитрій послав Іонафану, і розповіли йому про битви і хоробрі под­виги, які звершили Іонафан і брати його, і про труднощі, які перенесли вони. ¹⁶ Тоді він сказав: чи знайдемо ми ще такого чоловіка, як цей? Зробимо ж його нашим другом і союзником. ¹⁷ І написав і послав йому лист у таких словах: ¹⁸ «Цар Олександр братові Іонафану — радуватися. ¹⁹ Почули ми про тебе, що ти — муж, міцний силою і гідний бути на­шим другом. ²⁰ Отже, ми поставляємо тебе нині первосвящеником на­ро­­ду­ твого; і ти будеш називатися дру­гом царя (він послав йому порфиру і золотий вінець), і будеш тримати нашу сторону і зберігати друж­­бу­ з нами». ²¹ І вдягнувся Іонафан у священний одяг у сьомому місяці сто шістдесятого року у свято кущів, і зіб­рав військо і заготував безліч зброї. ²² І почув про це Димитрій і засмутився, і сказав: ²³ що це ми зробили, що Олександр випередив нас укласти дружбу з юдеями для підкріплення себе? ²⁴ Напишу і я їм слова вітання, похвали і обіцянок, щоб були вони на допомогу мені. ²⁵ І послав їм лист у таких словах: «Цар Димитрій народу юдейському — радуватися. ²⁶ Чули ми і раділи, що ви зберігаєте договори наші, перебуваєте у дружбі з нами і не схиляєтеся до ворогів наших. ²⁷ Продовжуйте і нині зберігати вірність нам, — і ми віддамо вам добром за те, що ви робите для нас: ²⁸ зробимо вам багато поступок і дамо вам дари. ²⁹ Нині ж дозволяю вам і звільняю всіх юдеїв від податей і мита з соли і з вінців; ³⁰ і за третю частину насіння і половинну частину плодів з дерев, які належать мені, віднині і надалі я відміняю брати з землі Юдейської і з трьох областей, приєднаних до неї від Самарії і Галилеї, від нинішнього дня і на вічні часи. ³¹ І Єрусалим нехай буде священним і вільним, і краї його, десятини і прибутки його. ³² Надаю і владу над фортецею Єрусалимською і надаю право первосвященикові поставити у ній людей, яких він сам обере, для охорони її; ³³ і всяку людину з юдеїв, узяту в полон із землі Юдейської, в усьому царстві моєму відпускаю на волю задарма: нехай усі будуть вільні від повинностей за себе і за худобу свою. ³⁴ Усі свята і суботи і новомісяччя, і дні встановлені — три дні перед святом і три дні після свята, — усі ці дні нехай будуть днями пільги і волі всім юдеям, які знаходяться у моєму царстві. ³⁵ Ніхто не буде мати права пригноблювати й обтяжувати кого-небудь з них ні в якій справі. ³⁶ І нехай з юдеїв записуються у царські війська до тридцяти тисяч чоловік, — і їм буде даватися платня­ нарівні з усіма військами царськими. ³⁷ І з них нехай поставляються начальниками над великими фортецями царськими, з них же нехай поставляються і над справами царства, що вимагають вірности, і їх приставники і начальники нехай будуть з них же, і нехай вони живуть за своїми законами, як повелів цар у землі Юдейській. ³⁸ І три області, приєднані до Юдеї від країни Самарійської, нехай залишаться при­єднаними до Юдеї, щоб вважатися і бути їм однією і не підлягати іншій владі, крім влади первосвященика. ³⁹ Птолемаїду з округом її я віддаю у дар святилищу в Єрусалимі на ви­трати, потрібні для святилища; ⁴⁰ я ж даю щорічно п’ятнадцять тисяч сик­лів срібла з царських зборів з належ­них місць. ⁴¹ І все інше, чого не віддали ті, що завідують зборами, як у попередні роки, віднині будуть віддавати на роботи храму. ⁴² Понад те п’ять тисяч сиклів срібла, які брали від прибутків святилища з щорічного збору, і ті уступаються, як такі, що належать священикам, які служать. ⁴³ І всі, які втечуть у храм Єрусалимський і в усі межі його з причини повинностей царських і всіх ін­­ших, нехай будуть вільні з усім, що належить їм у царстві моєму. ⁴⁴ І на спорудження й оновлення святилища кошти будуть видаватися зі зборів царських. ⁴⁵ І на побудову стін Єрусалима й укріплення їх навколо — кошти будуть видаватися з прибут­ків царських, а також — на побудову стін у Юдеї». ⁴⁶ Іонафан і народ, вислухавши ці слова, не повірили їм і не прийняли їх, бо згадали про ті великі біди, які наніс Димитрій ізраїльтянам, жорстоко пригнобивши їх, ⁴⁷ і віддали перевагу союзу з Олександром, бо він перший зробив їм мирні пропозиції, — і допомагали йому у війнах в усі дні.

⁴⁸ Цар Олександр зібрав велике військо й ополчився проти Димитрія. ⁴⁹ І вступили два царі у битву, і військо Димитрія кинулося навтіки; Олександр переслідував його, і переміг, ⁵⁰ і дуже наполегливо продовжував битву до самого заходження сонця, — і впав Димитрій у цей день.

⁵¹ Після того Олександр відправив послів до Птоломея, царя Єгипетського, з такими словами: ⁵² «я повернувся у землю царства мого і сів на престолі батьків моїх, прийняв верховну владу, розбив Димитрія і став володарем країни нашої. ⁵³ Я вступив з ним у битву, і він розбитий нами і військо його, і сіли ми на престолі царства його. ⁵⁴ Отже, укладімо тепер дружбу між нами, і ти дай мені дочку твою за дружину, і буду я тобі зятем і дам тобі і їй дари, гідні тебе». ⁵⁵ І відповідав цар Птоломей так: «щасливий день, в який ти повернувся у землю батьків твоїх і сів на престолі царства їх. ⁵⁶ Нині я виконаю для тебе те, про що ти писав, тільки ти вийди до мене у Птолемаїду, щоб нам бачити один одного, і я поріднюся з тобою, як ти сказав». ⁵⁷ І вирушив Птоломей з Єгипту сам і Клеопатра, дочка його, і прибули у Птолемаїду в сто шістдесят другому році. ⁵⁸ Цар Олександр зустрів його, і він видав за нього Клеопатру, дочку свою, і влаштував шлюб її у Птолемаїді, як личить царям, з великою пишнотою. ⁵⁹ Писав також цар Олександр Іонафану, щоб він вийшов до нього назустріч. ⁶⁰ І вирушив Іонафан у Птолемаїду з пишністю, — і відрекомендувався обом царям і обдарував їх і наближених до них сріблом і золотом і багатьма дарами, і придбав благово­ління їх. ⁶¹ І зібралися проти нього мужі зловредні із середовища Ізраїля, мужі беззаконні, щоб обмовити його; але цар не послухав їх. ⁶² І по­велів цар зняти з Іонафана одяг його і одягти його у порфиру, — і зробили так. ⁶³ І посадив його цар із собою і сказав своїм правителям: вийдіть з ним на середину міста і проголосіть, щоб ніхто не смів обмовляти його ні в якій справі і (*щоб) ніхто не турбував його ніякою справою. ⁶⁴ Коли обмовники побачили славу його, як він був проголошуваний і як убраний у порфиру, всі розбіглися. ⁶⁵ Так прославив його цар і вписав його у число перших друзів, і призначив його воєначальником і обласним правителем. ⁶⁶ І повернувся Іонафан у Єрусалим з миром і радістю.

⁶⁷ Але у сто шістдесят п’ятому ро­ці­­ прийшов із Криту Димитрій, син Ди­митрія, у землю батьків своїх. ⁶⁸ По­­­чувши про це, цар Олександр дуже засмутився і повернувся в Антиохію. ⁶⁹ І поставив Димитрій воєначальником Аполлонія, правителя Келе-Сирії,– і він зібрав велике військо і розташувався станом біля Іамнії і послав до первосвященика Іонафана сказати: ⁷⁰ ти тільки один підносишся над нами, я ж був підданий осміянню і посоромленню через тебе. Навіщо ти протистоїш нам у горах? ⁷¹ Якщо ти надієшся на твої військові сили, то зійди до нас на рівнину, і там ми поміряємося, бо зі мною військо міст. ⁷² Запитай і дізнайся, хто я та інші, що допомагають нам, і скажуть тобі: неможливо вам устояти перед лицем нашим, бо двічі втікали батьки твої у землі своїй. ⁷³ І нині ти не можеш устояти проти такої кінноти і такого війська на рівнині, де немає ні каменів, ні ущелин, ні місця для захисту. ⁷⁴ Коли Іонафан вислухав ці слова Аполлонія, то подвигся духом і, обравши десять тисяч мужів, вийшов з Єрусалима, і брат його Симон зійшовся з ним на допомогу йому. ⁷⁵ І розташувався станом біля Іоппії; але не впустили його у місто, тому що в Іоппії була сторо́жа Аполлонія, і во­ни почали воювати проти неї. ⁷⁶ Тоді налякані жителі відчинили йому місто, й Іонафан оволодів Іоппією. ⁷⁷ Почувши про це, Аполлоній узяв три тисячі кінноти і велике військо і пішов до Азота, ніби роблячи перехід, а тим часом пішов на рівнину, тому що мав безліч кінноти і надіявся на неї. ⁷⁸ Іонафан же переслідував його до Азоту, і вступили війська у битву. ⁷⁹ Тим часом Аполлоній залишив тисячу вершників у потайному місці позаду них; ⁸⁰ але Іонафан довідався, що є засідка позаду нього. І обступили військо його і кидали у народ стріли з ранку до вечора, ⁸¹ народ же стояв, як наказав Іонафан; нарешті вершники стомилися. ⁸² Тоді Симон підвів військо­ своє і напав на загін, бо вершники зне­­­могли, — і були розбиті ним і кинулися навтіки. ⁸³ І розсіялися верш­ники по рівнині й утекли в Азот, і увійшли у Бетдагон, капище їхнє, щоб урятуватися. ⁸⁴ Але Іонафан спа­лив Азот і навколишні міста і взяв здобич їх, і капище Дагона з тими, що втекли у нього, спалив вогнем. ⁸⁵ І було полеглих від меча зі спаленими до восьми тисяч мужів. ⁸⁶ Вирушивши звідти, Іонафан розташувався станом навпроти Аскалона; але жителі міста вийшли до нього на­зустріч з великою почестю. ⁸⁷ І повернувся Іонафан з усіма, що були з ним, у Єрусалим, маючи при собі багато здобичі. ⁸⁸ Коли цар Олександр почув про ці події, то знову вшанував Іонафана ⁸⁹ і послав йому золоту пряжку, яка за звичаєм давалася царським родичам, і подарував йому Аккарон і всю область його у спадкоємне володіння.

Глава 10. [30] 1 Мак. 11, 34.

 

 

Глава 11↑

Тим часом цар Єгипетський, зібравши численне військо, як пісок на березі морському, і безліч кораблів, намагався оволодіти царством Олександра хитрістю і приєднати його до свого царства. ² Він прийшов у Сирію з мирними словами, і жителі відчиняли йому міста і виходили назустріч, бо дано було від царя Олександра повеління зустрічати його, тому що він був тестем його. ³ Коли ж Птоломей входив у міста, то залишав військо для сторо́жі у кожному місті. ⁴ Коли наблизився він до Азота, то показали йому спалене капище Дагона, й Азот і навколишні міста зруйновані, і тіла уражені і спалені під час битви, бо склали їх у купи на шляху його, ⁵ і розповіли цареві про все, що зробив Іонафан, скаржачись на нього; але цар промовчав. ⁶ Тоді вийшов Іонафан назустріч царю в Іоппію з пошаною, і вітали один одного і ночували там. ⁷ І йшов Іонафан з царем до ріки, яка називалася Елевфера, і потім повернувся в Єрусалим. ⁸ Цар же Птоломей оволодів містами на морському березі до Селевкії приморської і складав злі задуми проти Олександра. ⁹ І послав послів до царя Димитрія, говорячи: прийди сюди, укладемо між собою союз, і я дам тобі дочку мою, яку має Олександр, і ти будеш царювати у царст­ві батька твого. ¹⁰ Я каюся, що віддав­ йому дочку мою, бо він намагався убити мене. ¹¹ Так обмовляв він його, тому що сам домагався царства його. ¹² І, віднявши у нього дочку свою, віддав її Димитрію, і став чужим для Олександра, і виявилася ворожнеча між ними. ¹³ І ввійшов Птоломей в Антиохію і поклав на свою голову два вінці — Азії та Єгипту. ¹⁴ Цар Олек­сандр знаходився у той час у Кили­кії,­ тому що жителі тих місць відпали від нього. ¹⁵ Почувши про це, Олександр пішов проти нього воювати; тоді Птоломей вивів військо і зустрів його з великою силою, і змусив його втікати. ¹⁶ І втік Олександр в Аравію, щоб сховатися там; цар же Птоломей піднісся. ¹⁷ Завдиїл, аравитянин, зняв голову з Олександ­ра і послав її Птоломею. ¹⁸ Цар же Птоломей на третій день помер, а ті, що залишилися у фортецях, знищені були жителями фортець. ¹⁹ І став царювати Димитрій у сто шістдесят сьомому році.

²⁰ У ті дні зібрав Іонафан юдеїв, щоб завоювати фортецю Єрусалимську, і спорудив перед нею безліч ма­шин. ²¹ Але деякі ненависники народу свого, відступники від закону, пішли до царя і донесли, що Іонафан облягає фортецю. ²² Коли він почув про це, розгнівався і, поспішно зібравшись, вирушив у Птолемаї­ду, і написав Іонафану, щоб він не об­лягав фортеці, а якомога швидше йшов йому назустріч у Птолемаїду, щоб переговорити з ним. ²³ Але Іона­фан, вислухавши це, наказав продовжувати облогу й, обравши зі старійшин ізраїльських і священиків, зважився піддатися небезпеці. ²⁴ Узяв­ши срібла і золота, одягу і багато інших дарів, він пішов до царя у Птолемаїду, і придбав благовоління його. ²⁵ І хоча деякі відступники з того ж народу обмовляли його, ²⁶ але цар учинив з ним так само, як чинили з ним попередники його, і підніс його перед усіма друзями своїми,­ ²⁷ й утвердив за ним первосвященст­во й інші почесні відзнаки, які він мав колись, і зробив його одним з пер­ших друзів своїх. ²⁸ І просив Іона­фан царя звільнити від податей Юдею і три області й Самарію й обіцяв йому триста талантів. ²⁹ Цар по­годився і написав Іонафану про все це лист та­кого змісту: ³⁰ «Цар Димитрій братові Іонафану і народу­ юдейському — радуватися. ³¹ Список листа, який ми писали про вас Ласфену, роди­че­ві нашому, посилаємо і до вас, щоб ви знали. ³² Цар Димит­рій Ласфену батькові — радуватися. ³³ Народу юдей­­­­ському, друзям нашим, що вірно виконують свої обов’язки перед нами, ми розсудили зробити благодіяння за їхню добру прихиль­ність до нас. ³⁴ Отже, ми затверд­жуємо за ними як межі Юдеї, так і три області: Афе­рему, Лідду і Рамафем, які приєднані до Юдеї від Самарії, і все, що належить усім жер­цям їх у Єрусали­мі, за ті царські оброки, які раніше щорічно одержував від них цар з пло­­дів землі і з плодів дерев, ³⁵ і все інше, що належить нам віднині з десятин і данини, що припадає нам, солоні озера і вінцевий збір, що нам належить, усе цілком уступаємо їм. ³⁶ І нічого не буде відмінено з цього від­­нині і назавжди. ³⁷ Отже, потурбуйтеся зробити список з цього, і нехай буде від­даний він Іонафану і покладений на святій горі у призначеному місці».

³⁸ І побачив цар Димитрій, що схилилася земля перед ним і ніщо не противилося йому, і відпустив усі вій­ська свої, кожного у своє місце, крім військ чужоземних, які він най­няв з островів чужих народів, за що всі війська батьків його ненавиділи його. ³⁹ Трифон, один з колишніх прихиль­ників Олександра, бачачи, що всі війська нарікають на Ди­­­мит­рія, вирушив до Емалкуя аравитя­ни­на, який виховував Антиоха, малолітнього сина Олександра; ⁴⁰ і наполягав, щоб він видав його йому, щоб зробити його царем замість нього; і розповів йому про все, що зробив Димитрій, і про неприязнь, яку мають до нього війська його, і пробув там багато днів.

⁴¹ І послав Іонафан до царя Димитрія, щоб він вивів залишених ним у Єрусалимській фортеці і ук­ріпленнях, бо вони нападали на Ізраїля. ⁴² Димитрій послав сказати Іонафану: не тільки це зроблю для тебе і для народу твого, але і вшаную тебе і народ твій великою шаною, як тільки буду мати слушний час. ⁴³ Тепер же ти справедливо вчиниш, якщо надішлеш мені людей на допомогу у війні, бо відійшли від мене усі війська мої. ⁴⁴ І послав до нього Іонафан у Антиохію три ти­ся­чі хоробрих мужів, і прийшли вони до царя, і зрадів цар прибуттю їх. ⁴⁵ Громадяни ж, зібравшись на се­редину міста до ста двадцяти тисяч чоловік, хотіли убити царя. ⁴⁶ Але цар утік у палац, а громадяни зайняли усі вулиці міста і почали облягати його. ⁴⁷ Тоді цар викликав на допомогу юдеїв, і усі вони негайно зібралися біля нього, і раптово розсипалися по місту, й умертвили у той день у місті до ста тисяч, ⁴⁸ і запали­ли місто, і взяли у той день ба­гато здобичі, і врятували царя. ⁴⁹ І побачили громадяни, що юдеї оволоділи містом, як хотіли, і впали духом, і почали волати до царя, благаючи і говорячи: ⁵⁰ прости нас, і нехай юдеї перестануть нападати на нас і на місто. ⁵¹ І склали зброю й уклали мир. І прославились юдеї перед царем і перед усіма у царстві його і повернулися в Єрусалим з великою здобиччю. ⁵² І сів цар Димитрій на престолі царства свого, і заспокоїлася земля перед ним. ⁵³ Але він сказав неправду в усьому, що обіцяв, і зрадив Іонафана і не віддячив за зроблене йому добро і дуже образив його. ⁵⁴ Після того повернув­ся Трифон і з ним Антиох, ще дуже юний; він воцарився і поклав на себе вінець. ⁵⁵ І зібралися до нього усі вій­ська, які розпустив Димитрій, і поча­ли воювати з ним, і він кинувся­ нав­тіки, і був уражений. ⁵⁶ І взяв Три­­фон слонів і оволодів Антиохією. ⁵⁷ І пи­сав юний Антиох Іонафану, говорячи: надаю тобі первосвященство і поставляю тебе над чотирма областями, і ти будеш у числі друзів царських. ⁵⁸ І послав йому золоті сосуди­ і домашнє начиння і надав йому право пити з золотих сосудів і носити порфиру і золоту пряжку, ⁵⁹ а Симона, брата його, поставив воєначальником від области Тирської до меж Єгипту. ⁶⁰ І виступив Іонафан у похід, і проходив по той бік ріки [Йордану] і по містах, і зібралися до нього на допомогу всі сирійські війська; і прийшов він до Аскалона, і зустріли його жителі міста з честю. ⁶¹ Звідти пішов він у Газу; але жителі Гази замкнулися; і обложив він місто, і спалив вогнем передмістя його, і спустошив їх. ⁶² І упрохали жителі Га­зи Іонафана, і він примирився з ними, тільки взяв у заручники синів начальників їхніх і відіслав їх у Єрусалим, і пройшов країну до Дамаска.­

⁶³ І почув Іонафан, що прийшли у Кадис, у Галилеї, воєначальники Димитрія з численним військом, щоб вигнати його із країни. ⁶⁴ Але він пішов назустріч їм, брата ж свого, Симона, залишив у країні. ⁶⁵ І розташував Симон стан свій при Вефсурі, й облягав його багато днів, і замкнув його. ⁶⁶ І просили його про мир, і він погодився, але вигнав їх звідти, й оволодів містом, і поставив у ньому сторо́жу. ⁶⁷ А Іонафан і військо його розташувалися станом біля вод Геннісаретських і ранком стали на рівнині Насор. ⁶⁸ І ось, військо іноплемінників зустрілося з ним на рівнині, залишивши проти нього засідку в горах, саме ж ішло назустріч йому з протилежного боку. ⁶⁹ І вийшли ті, що були у засідці, зі своїх місць, і почали битися: тоді всі, що були з Іонафаном, кинулися нав­тіки, ⁷⁰ і жодного з них не за­ли­ши­ло­ся, крім Маттафії, сина Авес­са­ломо­вого, й Іуди, сина Халфієвого, начальників військових загонів. ⁷¹ І роздер Іонафан одяг свій, і поси­пав землю на голову свою, і молився. ⁷² Потім повернувся, щоб воювати з ними й уразив їх, і вони побігли. ⁷³ Побачивши це, ті що утекли від нього, повернулися до нього, і з ним переслідували їх до Кадиса, до само­го стану їхнього, і там зупинилися. ⁷⁴ У той день упало від іноплемінників до трьох тисяч мужів; і повернув­ся Іонафан у Єрусалим.

Глава 11. [4] 1 Мак. 10, 84. [35] 1 Мак. 10, 29.

 

 

Глава 12↑

Іонафан, бачачи, що час спри­­­­­ятливий для нього, обрав мужів і послав у Рим встановити і відновити дружбу з римлянами, ² і до спартанців і в інші місця послав листи про те саме. ³ І прийшли вони у Рим, і ввійшли у раду, і сказали: «Іонафан первосвященик і народ юдейський послали нас, щоб відновити дружбу з вами і союз, як і раніше». ⁴ І там дали їм листи до місцевих начальників, щоб провели їх у землю Юдейську з миром. ⁵ Ось спи­сок листа, який писав Іонафан спар­танцям: ⁶ «первосвященик Іонафан і народні старійшини і священики й інший народ юдейський братам спар­танцям — радуватися. ⁷ Ще раніше від Дарія [Арея], який царю­вав у вас, прислані були до первосвященика Онії листи, що ви — брати­ наші, як свідчить список. ⁸ І при­й­няв Онія посланого мужа з честю, і одержав листи, в яких ясно говорилося про союз і дружбу. ⁹ Ми ж, хоч і не маємо потреби у них, маючи втіхою священні книги, які у руках наших, ¹⁰ але вирішили послати до вас для відновлення братерства і дружби, щоб не відчужуватися від вас, тому що багато минуло часу піс­ля того, як ви посилали до нас. ¹¹ Ми постійно повсякчас, як у свята,­ так і в інші встановлені дні, згадуємо про вас при жертвоприношеннях наших і молит­вах, як слід і пристойно згадувати братів. ¹² Ми радіємо за вашу славу; ¹³ нас же оточують багато бід і часті війни, бо воювали проти нас навко­лишні царі. ¹⁴ Але ми не хотіли турбу­вати вас та інших­ союзників і друзів­ наших у цих війнах, ¹⁵ бо ми маємо допомогу небесну, яка допомагає нам; ми позбулися­ ворогів наших, і вороги наші втихомирені. ¹⁶ Тепер ми обрали Нумінія, сина Ан­тио­хо­вого, й Антипатра, сина Іасонового, і послали їх до римлян відновити дружбу з ними і колишній союз. ¹⁷ До­ручили їм іти і до вас, вітати вас і вручити вам листи від нас про понов­лення і з вами нашого братерства. ¹⁸ І ви добре зробите, відповівши нам на них».

¹⁹ Ось і список листів, які надіслав Дарій [Арей]: ²⁰ «Цар Спартанський Онії первосвященикові — радуватися. ²¹ Знайдено у писанні про спартанців і юдеїв, що вони — брати і від роду Авраамового. ²² Тепер, ко­ли ми довідалися про це, ви добре зробите, написавши нам про добробут ваш. ²³ Ми ж повідомляємо вам: худоба ваша і майно ваше — на­ші, а що у нас є, те ваше. І ми по­веліли оголосити вам про те».

²⁴ І почув Іонафан, що повер­­ну­ли­ся­­ воєначальники Димитрія з біль­шим військом, ніж колись, щоб вою­вати проти нього, ²⁵ і вийшов з Єрусалима, і зустрів їх у країні Амафитській, і не дав їм часу ввійти у країну його. ²⁶ І послав у стан їхній спостерігачів,­ які, повернувшись, оголосили йому, що вони готуються напасти на них у цю ніч. ²⁷ Тому, коли зайшло сонце,­ Іонафан наказав своїм пильнувати, бути в озброєнні і готуватися до бит­ви всю ніч, і поставив навколо стану­ передових сторожів. ²⁸ І почули вороги, що Іонафан зі своїми приготувався до битви, і злякалися, і затрем­тіли серцем своїм, і, запаливши вог­ні у стані своєму, пішли. ²⁹ Іонафан же і ті, що були з ним, не знали про те до ранку, бо бачили розпалені вогні.­ ³⁰ І погнався Іонафан за ними, але не наздогнав їх, тому що вони перейшли ріку Елевферу. ³¹ Тоді Іонафан обернувся на арабів, називаних заве­деями, уразив їх і взяв здобич їхню. ³² Потім, повернувши, прийшов у Дамаск і пройшов по всій тій країні. ³³ І Симон вийшов, і пройшов до Аскалона і найближчих фортець, і повернувся в Іоппію, й оволодів нею, ³⁴ бо він почув, що [іоппіяни] хочуть здати фортецю військам Димитрія, — і поставив там сторо́жу, щоб охороняти її. ³⁵ І повернувся Іонафан, і скликав старійшин народу, і радився з ними, щоб побудувати фортеці в Юдеї, ³⁶ підвищити стіни Єрусалима і спорудити високу стіну між фор­тецею і містом, щоб відокремити її від міста, так щоб вона була окремо, і не було б у ній ні купівлі, ні продажу. ³⁷ Коли зібралися об­лаш­тувати місто і дійшли до стіни біля потоку зі східного боку, то по­бу­дува­ли так звану Хафенафу. ³⁸ А Симон побудував Адиду в Сефилі, і зміцнив ворота і запори.

³⁹ Тим часом Трифон домагався стати царем Азії і покласти на себе вінець і підняти руку на царя Антиоха, ⁴⁰ але побоювався, як би не перешкодив йому Іонафан і не почав проти нього війну; тому шукав випадку, щоб узяти Іонафана й убити, і, піднявшись, пішов у Вефсан. ⁴¹ І вийшов Іонафан назустріч йому з сорока тисячами обраних мужів, готових до битви, і прийшов у Вефсан. ⁴² Коли Трифон побачив, що Іонафан іде з численним військом, то побоявся підняти на нього руки. ⁴³ І прийняв його з честю, і представив його всім друзям своїм, дав йому подарунки, наказав військам своїм коритися йому, як собі самому. ⁴⁴ Потім сказав Іонафану: для чого ти ут­руднюєш весь цей народ, коли не че­кає на нас війна? ⁴⁵ Отже, відпусти їх тепер у доми їхні, а для себе обери­ небагатьох мужів, які були б з тобою,­ і підемо зі мною у Птолемаїду, і я передам її тобі й інші фортеці й реш­ту військ і всіх, що завідують зборами, і потім повернуся; бо для цього я і перебуваю тут. ⁴⁶ І повірив йому Іонафан, і зробив так, як він сказав,­ і відпустив війська, і вони вирушили у землю Юдейську; ⁴⁷ із собою ж залишив три тисячі мужів, з яких дві тисячі залишив у Галилеї, тисяча ж вирушила з ним. ⁴⁸ Але як тільки увійшов Іонафан у Птолемаїду, птолемаїдяни замкнули ворота, і схопили його, і всіх, хто увійшов з ним, убили мечем. ⁴⁹ Тоді Трифон послав військо і кінноту в Галилею і на велику рівнину, щоб знищити всіх, що були з Іонафаном. ⁵⁰ Але вони, почувши, що Іонафан схоплений і загинув, і ті, що були з ним, підбадьорили один одного, і вийшли­ густим строєм, готові битися. ⁵¹ І по­бачили ті, що переслідували, що йдеться про життя, і повернулися назад. ⁵² А вони всі благополучно прийшли у землю Юдейську й оплакували Іонафана і тих, що були з ним, і були у великому страху, і весь Ізраїль плакав гірким плачем. ⁵³ Тоді всі навколишні народи шукали, як знищити їх, бо говорили: тепер немає у них начальника і поборника; отже, будемо тепер воювати проти них і знищимо із середовища людей пам’ять їх.

 

 

Глава 13↑

Почув Симон, що Трифон зі­б­рав велике військо, щоб іти у землю Юдейську і розорити її. ² І бачачи, що народ у страху і тремтінні, зійшов у Єрусалим і зібрав народ. ³ І, підбадьорюючи їх, говорив їм: самі ви знаєте, скільки я і брати мої і дім батька мого зробили заради цих законів і святині, знаєте війни і гноб­лення, які ми витерпіли. ⁴ Тому і загинули всі брати мої за Ізраїля, і залишився я один. ⁵ І нині нехай не буде того, щоб я став щадити життя моє в усі часи гноблення, бо я не кращий за братів моїх. ⁶ Але буду мститися за народ мій і за святилище, і за дружин і за дітей наших, бо об’єдналися всі народи, щоб знищити нас через неприязнь. ⁷ І запалився дух народу, як тільки почув він та­кі слова; ⁸ і відповіли гучним голо­сом, і сказали: ти — наш вождь замість Іуди та Іонафана, брата твого. ⁹ Веди нашу війну, і що ти скажеш нам, ми все зробимо. ¹⁰ Тоді зібрав він усіх мужів ратних, і поспішив закінчити стіни Єрусалима, і з усіх боків зміцнив його. ¹¹ Потім послав Іонафана, сина Авессаломового, і з ним достатню кількість війська в Іоппію, і він вигнав тих, що були у ній, і залишився там.

¹² Тим часом Трифон піднявся з Птолемаїди з численним військом, щоб увійти у землю Юдейську; з ним був й Іонафан під вартою. ¹³ Симон же розташував стан при Адиді навпроти рівнини. ¹⁴ Коли Трифон довідався, що Симон заступив місце Іонафана, брата свого, і має намір вступити у битву з ним, то послав до нього послів сказати: ¹⁵ за срібло, яке брат твій Іонафан заборгував царській скарбниці за потребами, які він мав, ми затримали його. ¹⁶ Отже, надішли тепер сто талантів срібла і у заручники двох синів його, щоб він, бувши відпущеним, не відійшов від нас, — і ми відпустимо його. ¹⁷ Симон розумів, що вони говорять з ним підступно, але послав срібло і дітей, щоб не викликати великої ненависти народу, ¹⁸ який сказав би: через те, що я не послав йому срібла і дітей, Іонафан загинув. ¹⁹ Отже, послав дітей і сто талантів; але Трифон­ обманув і не відпустив Іонафана. ²⁰ Після цього Трифон пішов, щоб увійти в країну і розорити її, і пішов манівцем на Адару. Але Симон і військо його йшли слідом за ним усюди, куди він йшов. ²¹ Ті ж, що були у фортеці, послали до Трифона послів, щоб спонукати його прийти до них через пустелю і надіслати­ їм продовольчі припаси. ²² І приготував Трифон усю свою кінноту, щоб іти у ту ж ніч, але був дуже великий сніг, і він не пішов через сніг, а, піднявшись, вирушив у Галаад. ²³ Коли ж наблизився до Васками, умертвив Іонафана, і він похований там. ²⁴ І повернувся Трифон і пішов у зем­лю свою. ²⁵ Тоді Симон послав і взяв кістки Іонафана, брата свого, і похо­вав їх у Модині, місті батьків своїх. ²⁶ І оплакував його весь Ізраїль гірким плачем, і сумували за ним ба­гато днів. ²⁷ І спорудив Симон будівлю над гробом батька свого і братів своїх і звів її високою, для благо­видости, з тесаного каменю з передньої і задньої сторони, ²⁸ і поставив на ній сім пірамід, одну навпроти іншої, батькові і матері і чотирьом братам; ²⁹ зробив на них майстерні прикраси, поставивши навколо високі стовпи, а на стовпах повне оз­б­роєння — на вічну пам’ять, і поряд зі зброєю — вирізьблені кораблі, так що вони видимі були всім, хто плаває по морю. ³⁰ Цей надгробний пам’ятник, який зробив він у Модині, стоїть до цього дня.

³¹ Трифон же з підступництвом вирушив у путь з юним царем Антиохом і убив його, ³² і став царем замість нього, і поклав на себе вінець Азії, і зробив велике ураження на землі. ³³ А Симон будував фортеці в Юдеї, зміцнюючи їх високими вежами і великими стінами, воротами і запорами, і складав у фортецях продовольчі запаси. ³⁴ Потім об­рав Симон мужів і послав до царя Димитрія просити, щоб він зробив полегшення країні, бо всі діяння Трифона були грабіжницькі. ³⁵ І послав йому цар Димитрій відповідь на ці слова і написав такий лист: ³⁶ «Цар Димитрій Симону, первосвященикові і другові царів, і старійшинам і народу юдейському — радуватися. ³⁷ Золотий вінець і пальмову­ гілку, послану вами, ми одержали і го­тові укласти з вами повний мир і на­писати тим, що завідують зборами, щоб відпустити вам данину. ³⁸ І все, що ми ухвалили про вас, нехай буде незмінно, і фортеці, які ви побудували, нехай належать вам. ³⁹ Прощаємо вам також ненавмисні провини ваші до цього дня і вінцевий збір, який платити ви зобов’язані, і якщо інше щось стягувалося у Єрусалимі, більш не буде стягуватися. ⁴⁰ І якщо знайдуться з вас здат­ні бути вписаними у число тих, що знаходяться при нас, нехай записуються, і нехай буде між нами мир».

⁴¹ У сто сімдесятому році знято ярмо язичників з Ізраїля; ⁴² і народ Ізраїльський у листуванні й договорах почав писати: «першого року при Симоні, великому первосвященику, вожді і правителеві юдеїв». ⁴³ У цей час Симон зробив напад на Газу, оточив її військом, збудував об­логові машини і присунув їх до міста, розбив одну вежу й оволодів нею. ⁴⁴ А ті, що були на машині, вскочили у місто, і сталося в місті велике сум’яття. ⁴⁵ І зійшли громадяни з дру­жинами і дітьми на стіну, роздер­ши одяг свій, і голосно волали, благаючи Симона дати їм помилування, ⁴⁶ і говорили: вчини з нами не за злими справами нашими, але з милости твоєї. ⁴⁷ І змилосердився над ними Симон, і не воював з ними, а тільки вигнав їх з міста, й очистив­ доми, в яких знаходилися ідоли, і так увійшов у місто зі славослів’ями і благословеннями. ⁴⁸ І викинув з нього все нечисте, й оселив там мужів, які дотримуються закону, й укріпив його, і влаштував у ньому для себе житло. ⁴⁹ Тим же, що були у Єрусалимській фортеці, не дозволяли ні виходити, ні вступати у країну, ні купувати, ні продавати, і вони терпіли сильний голод, і багато хто з них загинув від голоду. ⁵⁰ Тоді воз­звали вони до Симона про мир, і він дав їм його, але вигнав їх звідти й очистив фортецю від оскверніння, ⁵¹ і ввійшов у неї у двадцять третій день другого місяця сто сімдесят першого року зі славослів’ями, паль­мовим віттям, з гуслями, кимвалами і цитрами, із псалмами і піснями, бо знищено великого ворога Ізраїля. ⁵² І встановив кожного року проводити цей день з веселощами, й укріпив гору храму, яка знаходиться поблизу фортеці, й оселився там сам і ті, що були з ним. ⁵³ І побачив Симон, що син його Іоан змужнів, і поставив його начальником над усіма військами, й оселився у Газарі.

 

 

Глава 14↑

У сто сімдесят другому році цар Димитрій зібрав війська свої і вирушив у Мідію, щоб одержати допомогу собі для війни проти Трифона. ² Але Арсак, цар Перський і Мідійський, почувши, що Димитрій прийшов у межі його, послав одного з воєначальників своїх взяти його живого. ³ Той вирушив і розбив військо Димитрія, узяв його, і привів до Арсака, який замкнув його у в’язниці.

⁴ І спочивала земля Юдейська в усі дні Симона; він дбав про благо народу свого, і подобалася їм влада і слава його в усі дні. ⁵ І до всієї своєї­ слави, він узяв ще Іоппію для пристані і відкрив вхід островам морським, ⁶ і поширив межі народу свого, й оволодів тією країною. ⁷ Він набрав безліч полонених і володарював над Газарою і Вефсурою і над фор­­тецею, очистив її від осквернення, і не було тих, хто противився йому. ⁸ Юдеї спокійно обробляли зем­лю свою, і земля давала плоди свої і дерева у полях — плід свій. ⁹ Старці, сидячи на вулицях, усе ра­дилися про користі суспільні, і юнаки одяга­лися у пишний і військовий одяг. ¹⁰ Містам постачав він продовольчі припаси і робив їх місцями укріп­ле­ними, так що славне ім’я його ви­мов­­лялося до країв землі. ¹¹ Він відновив мир у країні, і радувався Ізраїль великою радістю. ¹² І сидів кожен під виноградом своїм і під смоковницею своєю, і ніхто не страшив їх. ¹³ І не залишилося нікого на землі, хто воював би проти них, і царі смирилися у ті дні. ¹⁴ Він підкріплював усіх бідних у на­роді своєму, вимагав виконання за­ко­ну і знищував усякого беззаконни­ка і злодія, ¹⁵ прикрасив святилище і примножив священне начиння.

¹⁶ Коли дійшла чутка до Рима і до Спарти, що Іонафан помер, вони ду­же засмутилися. ¹⁷ Коли ж почули, що Симон, брат його, став замість нього первосвящеником і володарює над країною і містами, які знаходяться у ній, ¹⁸ то написали до нього на мідних дошках, щоб відновити з ним дружбу і союз, укладений ними з братами його Іудою та Іонафаном. ¹⁹ Вони були прочитані в Єрусалимі перед зібранням. ²⁰ Ось список з лис­тів, присланих спартанцями: «Спар­танські начальники і місто — Симону первосвященикові, старійшинам і священикам і всьому народу юдей­ському, братам нашим — радуватися.­ ²¹ Посли, прислані до народу на­шого, розповіли нам про вашу славу і честь, і ми зраділи прибуттю їх ²² і записали сказане ними у народній раді так: Нуминій, син Антиоха, й Антипатр, син Іасона, посли юдейські, прийшли до нас відновити з нами дружбу. ²³ Й угодно було народу прийняти цих мужів з пошаною і внести запис слів їхніх у відкриті народні книги, на пам’ять народу спартанському. А список з цього ми написали для первосвященика Симона».

²⁴ Після того Симон послав Нуминія у Рим з великим золотим щитом, вагою у тисячу мин, щоб укласти з ними союз. ²⁵ Коли почув про це народ, то сказав: яку подяку віддамо ми Симону і синам його? ²⁶ Бо він твердо стояв і брати його і дім батька його, і відбили ворогів Ізраїля, і здобули йому свободу. ²⁷ І написали про те на мідних дошках і виставили їх на стовпах на горі Си­он. Ось список написаного: «У вісімнадцятий день Елула сто сімдесят другого року, — це був третій рік за первосвященика Симона, — ²⁸ у Сарамелі, у великому зібранні священиків і народу і князів народних і старійшин країни, оголошено нам: ²⁹ оскільки багато разів бували війни у цій країні, то Симон, син Маттафії, син синів Іарива, і брати його, піддаючи себе небезпеці, протистали ворогам народу свого, щоб зберегти святилище його і закон, і великою славою прославили народ свій. ³⁰ Іонафан зібрав народ свій і зробився первосвящеником його, але він преставився до народу свого.

³¹ Коли ж вороги їхні вирішили ввійти у країну їхню, щоб розорити країну їхню і простягти руки на святилище їхнє, ³² тоді повстав Симон і воював за народ свій і витратив багато власних грошей, постачаючи хоробрим мужам народу свого зброю і даючи їм платню. ³³ Він укріпив міста Юдеї і Вефсуру на кордонах Юдеї, де колись знаходилася зброя ворогів, і поставив там сторо́жу з юдеїв. ³⁴ Також укріпив Іоппію біля моря і Газару на межах Азота, в якій раніше жили вороги, й оселив там юдеїв, забезпечивши ці місця всім, що потрібно було для відновлення їх. ³⁵ І бачив народ діяння Симона і славу, яку намагався він здобути народу своєму, і поставив його своїм­ начальником і первосвящеником за те, що все це зробив він, і за справед­ливість і вірність, яку він зберігав до племені свого, всіляко намагаючись піднести народ свій. ³⁶ У дні його руками його успішно були виг­нані з країни язичники і ті, що за­­­­­й­ма­­ли місто Давидове у Єрусалимі, які, збу­дувавши собі фортецю, вихо­дили з неї й оскверняли все навколо­ святилища і багато шкодили святині. ³⁷ Він оселив у ній юдеїв і укріпив­ її для безпеки країни і міста і підви­щив стіни Єрусалима. ³⁸ То­му і цар Димитрій затвердив за ним первосвященство, ³⁹ і залічив його до друзів своїх, і вшанував його великою славою. ⁴⁰ Бо він почув, що рим­ляни назвали юдеїв друзями і со­юз­никами і братами і з честю прийняли пос­лів Симона, ⁴¹ що юдеї і священики погодилися, щоб Симон був у них начальником і первосвящеником на­вік, доки постане Пророк вірний, ⁴² щоб він був у них воєначальником і мав піклування про святих і поставляв їх над роботами їхніми і над областю, і над зброєю, і над фортеця­ми, ⁴³ щоб мав піклування про святи­лище, і всі слухалися його, щоб усі договори у країні писалися на його ім’я, і щоб він одягався у порфиру і носив золоті прикраси. ⁴⁴ І нікому з народу і священиків нехай не буде дозволено відмінити що-небудь з цього або суперечити словам його, або без нього скликати зібрання у країні­ й одягатися у порфиру і носити золо­ту пряжку. ⁴⁵ А хто зробить що-небудь проти цього, або відмінить щось із цього, буде винен». ⁴⁶ І погодився весь народ підкоритися Симону і чинити за словами цими. ⁴⁷ Симон прийняв і погодився бути первосвящеником і воєначальником і правителем юдеїв та священиків і бути начальником над усіма. ⁴⁸ І вирішили викарбувати запис цей на мідних дош­ках і поставити їх в огорожі храму на видному місці, ⁴⁹ а списки з них покласти у скарбниці, щоб мав їх Симон і сини його.

 

Глава 15↑

І надіслав Антиох, син царя Ди­­митрія, листи з островів мор­сь­­ких до Симона, великого священика і правителя народу юдейського, і до всього народу. ² Вони були такого змісту: «Цар Антиох Симону,­ первосвященику і правителю народу, і народу юдейському — радуватися. ³ Оскільки люди зловредні оволоділи царством батьків наших, то я хочу повернути царство, щоб відновити його, як воно було ра­ніше. Я набрав численне військо і приготував військові кораблі; ⁴ і хочу про­йти по області, щоб покарати тих, які спустошили область нашу і розо­рили багато міст у царстві. ⁵ Залишаю тепер за тобою всі данини, які уступали тобі царі, що були раніше за мене, й інші дари, які вони ус­ту­пали­ тобі; ⁶ дозволяю тобі карбувати­ свою монету у країні твоїй. ⁷ Єрусалим і свя­тилище нехай будуть вільні; і всю зброю, яку ти заготував,­ і фортеці, по­­будовані тобою, якими ти володієш, нехай залишаються у тебе. ⁸ І всякий борг царський і майбутні царські борги відтепер і назавжди нехай будуть відпущені тобі. ⁹ Коли ж ми оволодіємо царством нашим, тоді вшануємо тебе і народ твій і храм великою честю, щоб слава ваша стала відома по всій землі».­

¹⁰ У сто сімдесят четвертому році вступив Антиох у землю батьків своїх, і зібралися до нього всі війська, так що тих, які залишилися з Трифоном, було небагато. ¹¹ І пересліду­вав його цар Антиох, і він утік у До­ру, яка біля моря; ¹² бо він побачив, що звалилися на нього біди і залишили його війська. ¹³ І прийшов Ан­тиох до Дори і з ним сто двадцять тисяч воїнів і вісім тисяч кінноти ¹⁴ й оточив місто, а кораблі підійшли з моря, і тіснив він місто із суші і моря, і не давав нікому ні вийти, ні ввійти.

¹⁵ Тоді прийшов з Рима Нуминій і ті, що супроводжували його, з листами до царів і країн, в яких було написане таке: ¹⁶ «Левкій, консул Римський, царю Птоломею — радуватися. ¹⁷ Прийшли до нас юдейські пос­ли, друзі наші і союзники, послані від первосвященика Симона і народу юдейського, відновити давню дружбу і союз, ¹⁸ і принесли золотий щит у тисячу мин. ¹⁹ Отже, ми захотіли написати царям і країнам, щоб во­ни не чинили їм зла, і не воювали проти них і міст їхніх і країни їхньої, і не допомагали тим, хто воює проти них. ²⁰ Ми розсудили прийняти від них щит. ²¹ Отже, якщо які зловредні люди втекли до вас із краї­ни­ їхньої, видайте їх перво­свя­ще­нику­ Симону, щоб він покарав їх за за­ко­ном їхнім». ²² Те саме написав він царю Димитрію й Атталу, Аріа­ра­­фі й Арсаку, ²³ і в усі області, і Сампса­мі­ і спартанцям, і в Делос, і в Минд, і в Сикіон, і в Карію, і в Са­­мос, і в Пам­філію, і в Ликію, і в Галикарнасс, і в Родос, і у Фасиліду,­ і в Кос, і в Сиду, і в Арад, і в Гортину, і в Книду, і в Кіпр, і в Киринію. ²⁴ Список з цих листів написали Симону первосвященику.

²⁵ Цар же Антиох обложив Дору вдруге, нападаючи на неї з усіх боків і будуючи машини, і закрив Трифона так, що неможливо було йому ні ввійти, ні вийти. ²⁶ І послав до ньо­го Симон дві тисячі обраних мужів на допомогу йому, і срібло і золото, і достатньо запасів; ²⁷ але він не захотів прийняти це і відкинув усе, в чому раніше домовився з ним, і відчужився від нього. ²⁸ І послав до нього Афиновія, одного з друзів своїх, щоб переговорити з ним і сказати: «Ви володієте Іоппією і Газарою і фортецею Єрусалимською — містами царства мого; ²⁹ ви спустошили межі їх і зробили велике ураження на землі, й оволоділи багатьма місцями у царстві моєму. ³⁰ Отже, віддайте тепер міста, які ви взяли, і данину з тих місць, якими ви володієте поза межами юдейськими. ³¹ Якщо ж не так, то дайте за них п’ятсот талантів срібла, і за спустошення, яке вчинили, і за данину з міст інші п’ятсот талантів; а якщо не дасте, то ми прийдемо і будемо воювати з вами». ³² І прийшов Афиновій, друг царя, у Єрусалим, і коли побачив славу Симона і скарбницю з золотим і срібним начинням і навколишню красу, то здивувався й оголосив йому слова царя. ³³ Симон сказав йому у відповідь: ми ні чужої землі не брали, ні володарювали над чужим, але володіємо спадщиною батьків наших, яку вороги наші одного разу неправедно привласнили собі. ³⁴ Ми ж, вибравши час, знову повернули собі спадщину батьків наших. ³⁵ Що стосується Іоп­пії та Газари, яких ти вимагаєш, то вони самі заподіяли багато зла народу у країні нашій; за них ми дамо сто талантів. На це Афиновій нічого не відповів; ³⁶ але, з досадою повернувшись до царя, розповів йому ці слова і про славу Симона, і про все, що бачив, і цар сильно розгнівався. ³⁷ Трифон же, сівши на корабель, утік в Орфосіаду. ³⁸ Тоді цар, зробивши воєначальником примор­ської країни Кендевея, доручив йому піші і кінні війська ³⁹ і наказав йому йти війною проти Юдеї, наказав йому також побудувати Кедрон і ук­ріпити ворота, і як воювати з народом; сам же цар погнався за Трифоном. ⁴⁰ І при­йшов Кендевей в Іам­­нію, і почав викликати на битву народ і вдиратися в Юдею і брати народ у полон і вбивати; ⁴¹ і побудував Кедрон, і розташував там кінноту і військо, щоб вони, виходячи звідти, об­ходили дороги Юдеї, як наказав йому цар.

 

 

Глава 16↑

І повернувся Іоан із Газари і розповів Симону, батькові ­сво­єму, про те, що робив Кендевей. ² Тоді Симон покликав двох старших синів своїх, Іуду й Іоана, і сказав їм: я і брати мої і дім батька мого воювали проти ворогів Ізраїля від юности до сьогодні і багато разів ус­пішно рятували руками нашими Ізраїля. ³ Але ось, я постарів, а ви з милости Божої перебуваєте у літах зрілих: заступіть місце моє і брата мого, йдіть і воюйте за народ наш, і нехай буде з вами допомога небесна. ⁴ І обрав із країни двадцять тисяч воїнів і вершників, і пішли вони проти Кендевея, і ночували у Модині. ⁵ Вставши ж уранці, вийшли на рівнину, і ось численне військо назустріч їм, піші і кінні, і між ними був потік. ⁶ І рушив проти них сам і народ його, і бачачи, що народ боїться переходити потік, він перейшов перший, і побачили це воїни, і перейшли за ним. ⁷ І розділив він народ, поставивши кінних серед піших; кіннота ж ворогів була дуже численна. ⁸ І засурмили священними трубами; і Кендевей кинувся навтіки і військо його, й упало у них багато поранених, інші ж утекли у фортецю. ⁹ Тоді був поранений Іуда, брат Іоана; але Іоан переслідував їх, доки не прийшов у Кедрон, який він побудував. ¹⁰ І втекли вони у вежі, що знаходилися в області Азота, але він спалив його вогнем, і загинуло їх до двох тисяч мужів; і повернувся він з миром у землю Юдейську.

¹¹ Птоломей же, син Авува, був поставлений воєначальником на рів­нині Єрихонській, і мав багато сріб­ла і золота; ¹² бо він був зятем пер­во­священика. ¹³ І загордилося серце його, і захотів він оволодіти країною, і чинив підступні задуми проти­ Симона і синів його, щоб погубити їх. ¹⁴ Тим часом Симон, відвідуючи міс­та країни і піклуючись про потреби їх, прийшов у Єрихон, сам і Мат­­та­фія й Іуда, сини його, у сто сім­десят сьомому році в одинадцятому місяці,­ — це місяць Сават. ¹⁵ І з підступністю прийняв їх гостинно син Авувів у невеликій фортеці, називаній Док, ним побудованій, і зробив для них великий бенкет, і сховав там людей. ¹⁶ І коли сп’яніли Симон і сини його, тоді встав Птоломей і ті, що були при ньому, взяли зброю свою і вві­йшли до Симона під час бенкету, й убили його і двох синів його і дея­ких зі служителів його. ¹⁷ Так учинив­ він велике віроломство і відплатив за добро злом. ¹⁸ Птоломей написав про це і послав до царя, щоб послав йому військо на допомогу, і він віддасть йому країну їх і міста. ¹⁹ І дея­ких послав у Газару убити Іоана, а тисячоначальникам послав листи, щоб вони прийшли до нього, і він дасть їм сріб­ла і золота і подарунки; ²⁰ а інших послав заволодіти Єрусалимом і горою храму. ²¹ Але хтось, прибігши до Іоана у Газару, сповістив йому, що батько його і брати умертвлені і що Птоломей послав убити і його. ²² Почувши про це, Іоан дуже засмутився і, схопивши чоловіків, які при­йшли погубити його, убив їх, бо довідався, що вони шукали погубити його.

²³ Інші ж діла Іоана і вíйни його і мужні подвиги його, славно звершені, і спорудження стін, ним побудова­них, та інші діяння його, ²⁴ ось, вони описані у книзі днів первосвященст­ва його, з того часу, як став він первосвящеником після батька свого.

 

Опубліковано: 09.09.2013; востаннє змінено: 11.03.2023.