«Наша Парафія»

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл.• Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах.• Мал.
• Мф. • Мк. • Лк. • Ін. • Діян.
• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.
• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.
• Одкр.

Глава:  1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 

Глава 1↑

Братам юдеям у Єгипті — радуватися; брати юдеї у Єрусалимі й у всій країні юдейській бажають щасливого миру. ² Нехай благо­діє вам Бог і нехай пом’яне завіт Свій з вірними рабами Своїми: Авраамом, Ісааком і Яковом! ³ Нехай дасть усім вам серце, щоб шанувати Його і виконувати волю Його всім серцем і всією душею! ⁴ Нехай відкриє серце ваше для закону Його і ве­лінь і дарує мир! ⁵ Нехай почують моління ваші і нехай буде милостивий до вас, і нехай не залишить вас під час біди! ⁶ Так нині тут ми молимося за вас.

⁷ У царювання Димитрія, у сто шістдесят дев’ятому році, ми, юдеї, писали до вас у скорботі і страждан­нях, які спіткали нас у ті роки, як ві­­­­дійшов Іасон і співумисники його від святої землі і царства. ⁸ Во­ни спа­лили ворота і пролили невинну кров. Тоді ми молилися Господу і були почуті, і приносили жертву і семидал, і запалювали світильники,­ і по­кладали хліби. ⁹ І нині звершуйте свя­то кущів у місяці Хас­леві.

¹⁰ У сто вісімдесят восьмому році, живучи в Єрусалимі й у Юдеї, і старійшини й Іуда — Аристовулу, учите­леві царя Птоломея, який походить з роду помазаних священиків, і юдеям, які перебувають у Єгипті, — радуватися і бути здоровими. ¹¹ Визволені Богом від великих небезпек, ми урочисто дякуємо Йому, ніби ми є ті, що боролися проти царя, ¹² оскіль­­ки Він вигнав тих, що ополчилися на святий град. ¹³ Бо коли цар пішов­ у Персію і з ним військо, яке здавалося непереможним, вони уражені були у храмі Нанеї через обман, ужи­тий жерцями Нанеї. ¹⁴ Са­ме, коли Антиох, ніби маючи намір з’єднатися з нею, прийшов на те міс­це, а друзі, які були з ним, прийшли­ взяти гро­ші, як посаг, ¹⁵ і жерці На­неї запропонували їх, і Антиох з не­ба­гатьма увійшов усередину храму, — тоді вони зачинили храм, як тільки ввійшов Антиох, ¹⁶ і, відкривши потайний отвір у склепінні, стали кидати каміння, й уразили проводиря і тих, що були з ним, і, розсікши на частини і відрубавши голови, викинули їх до тих, що знаходилися зовні. ¹⁷ В усьому благословенний Бог наш, Який віддав нечестивців. ¹⁸ От­же, маючи намір у двадцять п’ятий день Хаслева святкувати очищення храму, ми знайшли за потріб­не сповістити вас, щоб і ви звершили свя­то­ кущів і вогню, подібно до того, як Не­­ємія, побудувавши храм і жер­товник, приніс жертву. ¹⁹ Бо коли батьки наші відведені були у Персію, тоді благочестиві священики, узявши вогонь з жертовника таємно,­ сховали його у глибині колодязя, який мав безводне дно, і в ньому без­печно зберегли його, оскільки нікому не відоме було це місце.

²⁰ Після ж багатьох років, коли угодно було Богу, Неємія, присланий від Перського царя, послав за цим вогнем нащадків тих священиків, які сховали його. Коли ж оголо­сили нам, що не знайшли вогню, а тільки густу воду, ²¹ тоді він наказав їм, почерпнувши, принести її; і коли потім приготовані були жертви, Неємія наказав священикам ок­ропити цією водою дрова і покладене на них. ²² Коли ж це було зроблено, і настав час, коли засяяло солнце, раніше закрите хмарами, тоді запалився великий вогонь, так що всі здивувалися. ²³ Священики ж, доки горіла жертва, звершували молитву,­ священики і всі; Іонафан починав, а інші приспівували, як і Неємія. ²⁴ Молитва ж була така: «Господи, Гос­поди Боже, Творче усіх, страшний і сильний, і праведний і милос­тивий, єдиний Цар і благодійник, ²⁵ єдиний податель усього, єдиний праведний і всемогутній і вічний, Який визволяє Ізраїля від усякого зла, Який обрав батьків і освятив їх! ²⁶ Прийми жертву цю за весь народ Твій — Ізраїля, і збережи цей наділ Твій, і освяти його; ²⁷ збери розсіяння наше, визволи поневолених язичниками, зглянься на принижених і знехтуваних, і нехай пізнають язичники, що Ти Бог наш; ²⁸ покарай гнобителів і тих, що крив­дять нас з гордовитістю, ²⁹ насади на­род Твій на святому місці Твоєму, як сказав Мойсей». ³⁰ Священики співали при цьому урочисті пісні. ³¹ Коли ж жертва була спалена, Неємія наказав водою, що залишилася, полити вели­кі камені. ³² Як тільки це було зроблено, спалахнуло полум’я, але від світла, що засяяло від жертовника, воно зникло. ³³ Коли ця подія стала відомою, і донесено було цареві пер­сів, що у тім місці, де переселені священики сховали вогонь, виявила­ся вода, якою Неємія і ті, що були з ним, освятили жертви; ³⁴ цар, після­ дослідження справи, відгородив це місце, як священне. ³⁵ І тим, до кого цар благоволив, він роздавав багато­ дарів, які сам одержував. ³⁶ Ті, що бу­ли з Неємією, прозвали це міс­це Не­фтар, що означає: «очищення»; багатьма ж називається воно Нефтай.

Глава 1. [18] 1 Мак. 4, 59. [19] Лев. 6, 9, 12. [29] Втор. 30, 4. 2 Мак. 2, 10. 3 Езд. 1, 30. Неєм. 1, 9.

Глава 2↑

У записах пророка Єремії знаходиться, що він наказав тим, що переселяються, узяти від вогню, як показано, ² і як заповів пророк, давши тим, що переселялися, закон, щоб вони не забували повелінь Господніх і не помилялися думками своїми, дивлячись на золоті і срібні кумири і на прикрасу їх. ³ Говорячи й інше, подібне до цього, він застерігав їх не викидати закону із серця свого. ⁴ Було також у писанні, що цей пророк, за Божественним одкровенням, яке було йому, повелів скинії і ковчегу йти слідом за ним, коли він сходив на гору, з якої Мойсей, зійшовши, бачив насліддя Боже. ⁵ Прийшовши туди, Єремія знайшов житло у печері і вніс туди скинію і ковчег і жертовник кадильний, і загородив вхід. ⁶ Коли потім прийшли деякі з тих, що супроводжували, щоб помітити вхід, то не могли знайти його. ⁷ Коли ж Єремія довідався про це, то, дорікаючи їм, сказав, що це місце залишиться невідомим, доки Бог, змилосердившись, не збере сонм народу. ⁸ І тоді Господь покаже його, і явиться слава Господня і хмара, як явилася при Мойсеєві, як і Соломон просив, щоб особливо святилося­ місце. ⁹ Було сказано і те, як він, спов­нений премудрости, приніс жертву оновлення і звершення храму. ¹⁰ Як Мойсей молився Господу, і зійшов вогонь з неба, і спожив жертву, так і Соломон молився, і вогонь, що зійшов, знищив жертви всепалення. ¹¹ І сказав Мойсей: оскільки жертва за гріх не вжита в їжу, то спожита вогнем. ¹² Точно так і Соломон торжествував вісім днів.

¹³ Оповідається також у записах і пам’ятних книгах Неємії, як він, складаючи бібліотеку, зібрав сказання про царів і пророків і про Давида і листи царів про священні приношення. ¹⁴ Подібним чином і Іуда загублене, з нагоди війни, що була у нас, усе зібрав, і воно є у нас. ¹⁵ Отже, якщо ви маєте у тім потребу, пришліть людей, які вам доставлять. ¹⁶ Маючи намір святкувати очищення, ми писали вам про це; добре зро­бите і ви, якщо будете святкувати ці дні. ¹⁷ Бог же, Який зберіг весь народ Свій і повернув усім спадщину і царство і священство і святилище, ¹⁸ як обіцяв у законі, — уповаємо на Бога, — Він скоро помилує нас і збере від піднебесної у місце святе. ¹⁹ Бо Він визволив нас від великих бід і очистив місце. ²⁰ Про діла ж Іуди Маккавея і братів його і про очищен­ня великого храму й оновлення жер­товника, ²¹ також про війни проти Антиоха Єпифана і проти сина його Евпатора, ²² і про явлення, які були з неба тим, що подвизалися за юдеїв настільки ревно, що, будучи дуже нечисленними, очищали всю країну і переслідували численні натовпи ворогів, ²³ і відтворили славний у всій вселенній храм, і звільнили місто, і відновили закони, що хилилися до руйнування, коли Господь з великою милістю змилосердився над ними; ²⁴ про все це, викладене Іасоном Киринейським у п’яти книгах, ми спробуємо коротко написати в одній книзі. ²⁵ Бо, маючи на увазі безліч чисел і труднощі, які мають місце через велике багатство змісту, для тих, хто бажає зайнятися історичними оповідями, ²⁶ ми потурбувалися дати душевне повчання тим, які бажають читати, полегшення тим, які намагаються утримати в пам’яті, і всім, кому доведеться читати, користь; ²⁷ хоч для нас, які прийняли на себе труд скорочення, це нелегка справа, яка вимагає напруги і пильности, ²⁸ як нелегко буває тому, хто готує бенкет і бажає користи іншим. Але, маючи на увазі подяку багатьох, ми охоче при­ймаємо на себе цей труд, ²⁹ даючи точний виклад подробиць історику і намагаючись іти за прикладами скороченого викладу. ³⁰ Бо як будівнику нового дому належить піклуватися про всю будівлю, а тому, хто повинен зайнятися різьбленням і живописом, слід вишукувати тільки­ потрібне для прикраси, так ми думаємо і про себе. ³¹ Заглиблюватися і говорити про все і досліджувати кожну подробицю — властиво початковому описувачеві історії. ³² То­му ж, хто робить скорочення, має бути надано переслідувати тільки стислість мови й уникати докладних досліджень. ³³ Отже, у зв’язку зі сказаним, почнемо тепер оповідання: бо нерозумно збільшувати передмову до історії, а саму історію скорочувати.

Глава 2. [1] 2 Мак. 1, 19. [2] Посл. Єр. ст. 4–5. [4] Втор. 34, 1. [8] Вих. 40, 34. 3 Цар. 8, 22. [10] Лев. 9, 24. 2 Пар. 5, 14; 6, 3–4; 7, 1. [11] Лев. 10, 16–17. [18] Втор. 30, 4.

Глава 3↑

Коли у святому місті жили ще у повному мирі, і ретельно дотримувалися законів, за благочестям і відразою до зла первосвященика Онії, ² бувало, і самі царі шанували це місце, і прославляли святилище багатими дарами, ³ так що і Селевк, цар Азії, давав зі своїх прибутків на всі витрати, потрібні для жертовного служіння. ⁴ Але якийсь Симон з коліна Веніамінового, поставлений піклувальником храму, ввійшов у суперечку з первосвящеником про порушення законів у місті. ⁵ І оскіль­ки він не міг перемогти Онію, то пішов до Аполлонія, сина Фрасея, який у той час був воєначальником Келе-Сирії і Фінікії, ⁶ й оголосив йому, що єрусалимська скарбниця наповнена незліченними багатствами, так само як незліченна кількість грошей зібрана, і немає у них потреби для приношення жертв, але все це може бути обернене під владу царя. ⁷ Аполлоній же, побачившись з царем, повідомив йому про зазначені багатства, а він, призначивши Іліодора, поставленого над державними справами, послав його і дав наказ вивезти згадані скарби. ⁸ Іліодор негайно вирушив у дорогу, під при­­водом огляду міст Келе-Сирії і Фінікії, а насправді для того, щоб ви­конати волю царя. ⁹ Прибувши ж у Єрусалим і будучи дружньо при­й­ня­тим первосвящеником міста, він сповістив йому про отриману вказів­ку й оголосив, задля чого прийшов, притім запитував: чи дійсно все це так? ¹⁰ Хоча первосвященик показав, що це є довірене на збереження майно вдів і сиріт, ¹¹ і частково Гиркана,­ си­на Товії, мужа дуже знаменитого, а не так, як обмовляв нечестивий Симон, і що всього чотириста талан­тів срібла і двісті золота; ¹² кривдити ж тих, які поклалися на святість міс­ця, на повагу і недоторканність храму, шанованого в усій вселенній, ніяк не слід. ¹³ Але Іліодор, маючи царський наказ, рішуче говорив, що це має бути взяте у царську скарбницю.

¹⁴ Призначивши день, він уві­­й­шов, щоб зробити огляд цього, і відбулося чимале хвилювання в усьому­ міс­ті. ¹⁵ Священики у священних облаченнях, упавши перед жертовником, взивали до неба, щоб Той, Який дав закон про майно, яке довіряється святилищу, у цілості зберіг його тим, що довірили. ¹⁶ Хто дивився на лице первосвященика, відчував душевне потрясіння; бо погляд його і колір обличчя, який змінився, вияв­ляв його душевне знічення. ¹⁷ Його охо­­пив жах і тремтіння тіла, з чого явна була для тих, хто дивився, скор­бота його серця. ¹⁸ Деякі родинами ви­­бігали з домів на всенародне моління, бо випадало священному міс­цю зазнати наруги; ¹⁹ жінки, оперезавши груди веретищами, натовпами ходили по вулицях; усамітнені діви деякі бігли до воріт, інші — на стіни, а деякі дивилися з вікон, ²⁰ усі ж, простягаючи до неба руки, молилися. ²¹ Зворушливо було, як народ натовпами кидався ниць, а сильно знічений первосвященик стояв у очі­куванні. ²² Вони благали Вседер­жи­теля Бога зберегти довірене у ці­­ло­сті тим, що довірили. ²³ А Іліодор виконував те, що було припущенням. ²⁴ Коли ж він із озброєними­ людьми увійшов уже в скарб­ницю, Господь батьків і Владика усякої вла­ди явив велике знамення: всі, хто насмілився увійти з ним, бу­дучи ура­женими страхом сили Божої, прийшли у знемогу і жах, ²⁵ бо явився їм кінь зі страшним вершником, по­критий прекрасним покровом: швид­ко несучись, він уразив Ілі­одора передніми копитами, а той, хто сидів на ньому, здавалося, мав золоте всеозброєння. ²⁶ Явилися йому і ще інші два юнаки, квітучі силою, прекрасні на вигляд, благоліпно одягнені, які, ставши з того й іншого боку, безупинно бичували його, заподіюючи йому багато ран. ²⁷ Коли він раптово упав на землю й обійнятий був великою темрявою, тоді підняли його і поклали на ноші. ²⁸ Того, хто з великим почтом і охоронцями тільки-но увійшов у зазначену скарбницю, винесли як безпомічного, ясно пізнавши всемогутність Божу. ²⁹ Бо­жественною силою він був повалений безмовним і позбавленим усякої надії і порятунку. ³⁰ Вони ж благословляли Господа, Який прославив Свою оселю; і храм, який незадовго перед тим був наповнений страхом і смутком, явленням Господа Вседер­жителя наповнився радістю і веселощами. ³¹ Невдовзі деякі з близьких Іліодора, прийшовши, благали Онію прикликати Всевишнього­ і да­рувати життя тому, хто лежав уже конаючи. ³² Первосвященик, побоюючись, щоб цар не подумав, що юде­ями зроблено яке-небудь зловмишлення проти Іліодора, приніс жертву­ за його порятунок. ³³ Коли ж перво­священик приносив умилостивительну жертву, ті самі юнаки знову явилися Іліодору, прикрашені тим самим одягом, і, ставши, сказали йому: віддай велику подяку первосвященику Онії, бо заради нього Господь дарував тобі життя; ³⁴ ти ж, покараний від Нього, сповіщай усім велику силу Бога. І, сказавши це, вони стали невидимі. ³⁵ Іліодор же, принісши жертву Господу і давши ба­гато обітниць Тому, Хто зберіг йому життя, і подякувавши Онії, повернувся з воїнами до царя, ³⁶ і перед усіма свідчив про діла великого Бо­га, які він бачив своїми очима. ³⁷ Ко­ли ж цар запитав Іліодора, хто був би здатний, щоб ще раз послати в Єрусалим, він відповів: ³⁸ якщо ти маєш якого-небудь ворога і супротивника твого правління, то пошли його туди, і зустрінеш його покараним, якщо тільки залишиться він у живих, бо на місці цьому істинно перебуває сила Божа: ³⁹ Він Сам, Який перебуває на небі, є стражем і заступником того місця, і тих, що приходять зі злим наміром, уражає й умертвляє. ⁴⁰ Ось що стало­ся з Іліодором, і так урятована скарб­ниця храму.

Глава 4↑

А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і бать­­ківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла. ² Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя. ³ Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства: ⁴ тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона, ⁵ вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи­ на увазі користь кожного й усього народу, ⁶ бо він бачив, що без царсь­кого захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не зали­шить свого безумства. ⁷ Але ко­ли по­­мер Селевк, і одержав царство Анти­ох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії, ⁸ пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісім­десят талантів. ⁹ Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілес­них вправ юнаків і писати єрусалим­лян антиохійцями. ¹⁰ Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв. ¹¹ Він відки­нув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.­ ¹² Навмисно під самою фортецею по­будував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку. ¹³ Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика, ¹⁴ так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска. ¹⁵ Ні у що стави­ли вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими. ¹⁶ За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями; ¹⁷ бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як по­казує час, що настає після того. ¹⁸ Ко­ли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там, ¹⁹ тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати: ²⁰ отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден. ²¹ Ко­ли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сход­ження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима. ²² Чудово при­йнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію. ²³ Піс­­ля трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потріб­них справ. ²⁴ Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона. ²⁵ Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра. ²⁶ Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську. ²⁷ Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги, ²⁸ бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем. ²⁹ Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат — Кратита, начальника кіпрян.

³⁰ У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській. ³¹ Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних санов­ників. ³² Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах. ³³ Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце — Дафну, що лежить біля Антиохії. ³⁴ Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його уби­ти Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши­ руку з клятвою, хоч і був у пі­­­­­доз­рі, пе­­­­реконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди. ³⁵ Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших­ народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа. ³⁶ Ко­ли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно. ³⁷ Ан­тиох, ду­шевно засмучений і роз­чулений спів­чуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого, ³⁸ й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити­ вбив­цю; чим Господь і воздав йому заслу­жену кару.

³⁹ Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів. ⁴⁰ Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав без­законне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві. ⁴¹ По­ба­чивши таке насильство Лисимаха,­ одні схопили каміння, інші — товсті кілки, а деякі, хапаючи з зем­лі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха, ⁴² і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого свя­то­татця умертвили біля скарб­ниці. ⁴³ Що­до цього відбувся суд над Менелаєм. ⁴⁴ Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу. ⁴⁵ Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя. ⁴⁶ І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу. ⁴⁷ Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть. ⁴⁸ Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів. ⁴⁹ Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх. ⁵⁰ А Менелай, завдяки користолюбству начальників, ут­римав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.

Глава 5↑

Близько цього часу Антиох по­­чав другий похід у Єгипет. ² Сталося, що над усім містом майже протягом сорока днів являлися у повітрі вершники, які носилися у золотих одежах і на зразок воїнів (були) озброєні списами, ³ і стрункі загони кінноти, і напади і відступи з обох боків, обертання щитів, безліч списів і змахи мечів, кидання стріл і блиск золотого обладунку й усякого роду озброєння. ⁴ Чому всі молилися, щоб це явлення було до блага.

⁵ Коли потім рознеслася неправдива чутка, начебто Антиох помер, Іасон, зібравши не менше тисячі му­жів, зробив раптовий напад на місто, коли вони зійшли на стіну і вреш­ті місто було взяте, Менелай утік у фортецю. ⁶ А Іасон нещадно чинив кровопролиття між своїми спів­гро­ма­дянами, не думаючи про те, що ус­піх проти одноплемінників є най­біль­ше нещастя, і уявляючи одер­жа­­ти­ тро­феї ніби від ворогів, а не одно­пле­­мінних. ⁷ Утім, він не досяг начальства, а кінцем його зловмис­ницт­ва було те, що він з ганьбою, як утікач, знову пішов у країну Аммонитську. ⁸ Кінцем його злісного життя було те, що, звинувачений перед Аретою, володарем Аравійським, він бігав з міста у місто, всіма пересліду­ваний і ненавидимий, як відступник від законів, і зневажений, як ворог батьківщини і співгромадян, був виг­наний у Єгипет. ⁹ Той, який багатьох вигнав з батьківщини, сам загинув на чужій стороні, прийшовши до лакедемонян і сподіваючись, через ро­динне походження, знайти у них при­тулок. ¹⁰ Залишивши багатьох без поховання, він сам залишився неоплаканим, і не удостоєний ні поховання, ні батьківського гробу.­

¹¹ Коли все, що відбулося, дійшло до слуху царя, він подумав, що Юдея відходить від нього, піднявся з Єгипту, розлютившись у душі, і взяв місто озброєною рукою. ¹² Він наказав воїнам нещадно бити усіх, хто трапиться, й умертвляти, хто ста­не ховатися у домах. ¹³ Так звершилося побиття юних і старих, умертв­лення чоловіків, дружин і дітей, заколення дів і немовлят. ¹⁴ Протягом трьох днів загинуло вісімдесят тисяч: сорок тисяч упало від руки вбивць, і не менше убитих було продано. ¹⁵ Але, не задовольнившись цим, він насмілився ввійти у най­святіший на всій землі храм, маючи­ провідником Менелая, цього зрад­ника законів і батьківщини. ¹⁶ Сквер­ними руками приймаючи священні сосуди й інші речі, пожертвувані ін­шими царями на звеличення і славу і честь святого місця, грабуючи не­­­честивими руками, роздавав. ¹⁷ І зве­личився Антиох у своїх думках, не розуміючи, що Господь на короткий час прогнівався за гріхи тих, що жи­ли­ у місті, чому і залишилося без захисту це місце. ¹⁸ Якби вони не були обійняті багатьма гріхами, тоді подібно до Іліодора, посланого царем Селевком оглянути скарбницю, і він, лиш тільки увірвався б, негайно був би покараний і залишив би свою зухвалість. ¹⁹ Але Господь обрав не для місця народ, а для народу­ це місце. ²⁰ Тому і саме місце, ставши причетним до колишніх народних нещасть, прилучилося потім до благодіянь Господа і, бувши залишеним Всемогутнім у гніві, знову, з милосердя верховного Владики, постало в усій славі.

²¹ Отже, Антиох, викравши з храму тисячу вісімсот талантів, поспішно відійшов до Антиохії, у гордовитості серця знаходячи можливим зробити землю судноплавною і море сухопутним. ²² Тим часом він залишив приставників, щоб гнітити народ, у Єрусалимі — Филипа, родом фригійця, норовом же людину ще більш жорстоку, ніж той, що поставив його, ²³ а в Гаризині — Андроника, і зверх того Менелая, який перевершив інших злобою до жителів і мав вороже ставлення до громадян­ юдейських. ²⁴ Він послав винуватця нечестя, Аполлонія, з двадцятьма двома тисячами війська, повелівши всіх дорослих побити, а жінок і дітей продавати. ²⁵ Він же, прийшовши у Єрусалим і удавано зберігаючи­ мир, зволікав до святого дня су­боти і, застигнувши юдеїв під час спокою, повелів своїм людям озброїтися. ²⁶ Усіх, що вийшли на це видовище, він умертвив і, ввірвавшись з військом у місто, побив безліч народу. ²⁷ А Іуда Маккавей, десятий у роді своєму, відійшов у пустелю і жив зі своїми прихильниками у горах за подобою звірів, годуючись травами, щоб не стати причетним до осквернення.

Глава 6↑

Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від зако­нів батьківських і не жити за законами Божими, ² а також осквернити­ храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки меш­канці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. ³ Важким і нестерпним було для народу не­­щастя, що настало. ⁴ Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блуд­ницями, змішувалися з жінками у са­мих священних притворах і вно­си­ли всередину речі недозволені. ⁵ І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. ⁶ Не можна було ні зберігати суботи, ні до­­тримуватися батьківських свят, ні на­віть називатися юдеєм. ⁷ З тяжким­ примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жерт­ви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. ⁸ Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, ⁹ а тих, що не погоджувалися перехо­ди­ти до еллінських звичаїв, убива­ли.­­ Тоді-то можна було бачити справжню біду. ¹⁰ Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. ¹¹ Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захи­щатися з поваги до святости дня.

¹² Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. ¹³ Бо те са­ме, що нечестивцям не дається бага­то часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. ¹⁴ Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь дов­го­терпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, ¹⁵ щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. ¹⁶ Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. ¹⁷ Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді.

¹⁸ Був такий собі Єлеазар, з перших­ книжників, муж, який уже до­сяг­­ старости, але дуже красивої зов­ніш­­­­но­с­ти: його примушували, розкриваючи­ йому рот, їсти свиняче м’ясо. ¹⁹ Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, ²⁰ як належало тим, хто вирішив­ ус­тояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. ²¹ То­ді приставлені до беззаконного жерт­во­приношення, які знали цього му­жа­ з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принес­ти ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, ²² щоб через це уник­нути смерти і за давньою з ними друж­­бою скорис­татися їхнім людино­любством. ²³ Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; ²⁴ бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’янос­то­літній Єлеазар перейшов у язичництво, ²⁵ і самі внаслідок мого лицемірства, заради корот­кого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. ²⁶ Як­що у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. ²⁷ Тому, муж­ньо розлу­чаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, ²⁸ а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі­ закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. ²⁹ Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим вияв­лену до нього доброзичливість змі­ни­­ли на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх бо­жевіллям. ³⁰ Го­туючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страж­дання, а душею охоче терплю їх зі страху пе­ред Ним. ³¹ І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з наро­ду зразок доблести і пам’ятник доб­рочесности.

Глава 6. [12] 3 Езд. 16, 20. [13] Євр. 12, 6–8. [18] Лев. 11, 7. 2 Мак. 7, 1.

Глава 7↑

Трапилося також, що були схоп­­­лені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. ² Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони. ³ Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. ⁴ Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. ⁵ Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, го­ворячи: ⁶ Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться». ⁷ Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? ⁸ Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. ⁹ Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбав­ляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які помер­ли за Його закони, для життя вічного. ¹⁰ Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик — негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, ¹¹ і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. ¹² Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. ¹³ Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. ¹⁴ Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя. ¹⁵ Потім привели і почали мучити п’ятого. ¹⁶ Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу­ над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. ¹⁷ Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. ¹⁸ Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. ¹⁹ Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. ²⁰ Най­більше ж достойна здивування і слав­ної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом од­ного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. ²¹ Сповнена доб­лес­них почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, во­на заохочувала кожного з них вітчизня­ною мовою і говорила їм: ²² я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. ²³ Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. ²⁴ Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощас­ливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. ²⁵ Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. ²⁶ Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. ²⁷ Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. ²⁸ Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. ²⁹ Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милос­ти Божої знову придбала тебе з братами твоїми.

³⁰ Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. ³¹ Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. ³² Ми страждаємо за свої грі­хи. ³³ Якщо для напоумлення і пока­рання нашого живий Господь і про­гнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над ра­бами Сво­їми; ³⁴ ти ж, нечестивий і най­злочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудни­ми надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, ³⁵ бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога. ³⁶ Брати наші, перетерпівши нині ко­роткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Бо­жим понесеш праведне покарання за гордовитість. ³⁷ Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро­ змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, ³⁸ і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Все­мо­гутнього, який праведно спостиг весь рід наш. ³⁹ То­ді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з інши­ми, обурюючись за насміяння. ⁴⁰ Так і цей скінчив життя чистим, ціл­ком поклавшись на Господа. ⁴¹ Піс­­­­ля си­нів померла і мати.

⁴² Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.

Глава 7. [6] Втор. 32, 43.

Глава 8↑

Тим часом Іуда Маккавей і ті, що були з ним, таємно входячи у селища, скликали родичів і, приймаючи тих, що залишилися в юдействі, зібрали до шести тисяч мужів. ² Вони взивали до Господа, щоб Він зглянувся на народ, який усі топчуть, і пожалів храм, осквернений людьми­ нечестивими; ³ щоб помилував розорене місто, близьке до того, щоб зрівнятися з землею, і почув кров, яка волає до Нього; ⁴ щоб згадав про беззаконне погублення безвинних немовлят і про колишні хуління Його імені, й обурився на злих. ⁵ Оточивши­ себе багатьма, Маккавей зробився непереможним для язичників, коли гнів Господа перетворився на милість. ⁶ Раптово нападаючи на міста і селища, він спалював їх, і, займаючи зручні місця, немало переміг ворогів, змушуючи їх утікати; ⁷ переважно він обирав собі на допомогу для таких справ ночі, і чутка про його мужність розносилася всюди.

⁸ Филип, бачачи, що цей муж помалу входить у силу, а частіше буває щасливий у ділах, писав до Птоломея, воєначальника Келе-Сирії і Фінікії, щоб він допоміг ділам царя. ⁹ Він же, негайно обравши Никанора,­ сина Патроклового, одного з пер­ших своїх друзів, послав його, підпо­ряд­кувавши йому не менше двадцяти тисяч чоловік з різних народів, знищити весь рід юдеїв; приєднав до нього і Горгія воєначальника, досвід­ченого у справах військових. ¹⁰ Никанор ухвалив: данину у дві тисячі талантів, яку цар винен був римлянам, поповнити від полонення юдеїв. ¹¹ Тому негайно послав у приморські міста, запрошуючи їх купувати у раби юдеїв і обіцяючи доставляти по дев’яносто полонених за один талант; але не очікував він тієї пом­с­­ти, яка готова була прийти на нього­ від Всемогутнього. ¹² Іуді ж дано було знати про прихід Никанора, і коли він передав тим, що були з ним, про прибуття війська, ¹³ тоді боязкі й ті, що не вірили у воздаяння Боже, розбіглися, залишивши місця свої. ¹⁴ Ін­ші ж продавали все, що залишилося­ у них, і благали Господа визволити їх, проданих нечестивим Никанором раніше битви, ¹⁵ якщо не для них, то заради завітів з батьками їхніми і наречення на них святого і славного імені Його.

¹⁶ Тоді Маккавей зібрав тих, що були з ним, числом шість тисяч мужів, і умовляв їх не страшитися ворогів і не боятися великої кількости язичників, що неправедно йдуть на них, але мужньо битися, ¹⁷ маючи перед очима неправедно нанесену ними образу святому місцю і розо­рення зганьбленого міста і порушення праотецьких настанов. ¹⁸ Бо, — говорив він, — вони надіються на зброю і відважність, а ми надіємося на всемогутнього Бога, Який одним помахом може подолати і тих, що йдуть на нас, і весь світ. ¹⁹ Він розпо­вів їм і про те заступництво, яке одержували їхні предки, і як при Сеннахиримі погублені сто вісімдесят п’ять тисяч мужів, ²⁰ і про битву, що була у Вавилоні проти галатів, як вони прийшли на битву в кількості лише восьми тисяч з чотирма тисячами македонян, і коли македоняни змішалися, то ці вісім тисяч погубили сто двадцять тисяч завдяки допомозі, яка була їм з неба, й одержали велику здобич. ²¹ Такими розповідями зробивши їх без­страшними і готовими померти за закони і батьківщину, він розділив військо на чотири загони, ²² призначивши вождями кожного загону братів своїх: Симона, Йосифа та Іонафана, і підпорядкувавши кожному по тисячі п’ятсот чоловік. ²³ Потім наказав Єлеазару читати священну книгу, і, обнадіявши Божою допомогою, сам прийняв провід над передовим загоном і вступив у битву з Никанором. ²⁴ Оскільки помічником їх був Усемогутній, то вони побили ворогів понад дев’ять тисяч, і ще більшу частину Никанорового війська залишили пораненими і покаліченими, і всіх змусили втікати. ²⁵ Узяли і гроші у тих, що прийшли купувати їх; переслідували їх на значну відстань, і повернулися, будучи зупинені часом. ²⁶ Бо це був день перед суботою; з цієї причини вони і не продовжували гнатися за ними. ²⁷ Зібравши ж за ними зброю і знявши обладунок з ворогів, вони святкували суботу, щиро дякуючи і прославляючи Господа, Який спас їх у той день і Який почав являти їм Своє милосердя. ²⁸ Після суботи, виділивши зі здобичі калікам, удовам і сиротам, інше розділили між собою і дітьми своїми. ²⁹ Закінчивши це, вони встановили громадську молитву, і благали милосердого Гос­пода остаточно примиритися з рабами Своїми. ³⁰ І тоді, як Тимофій і Вакхид напали на них спільно, вони побили понад двадцять тисяч і легко оволоділи високими фортецями; вони розділили дуже багато здобичі рівними частинами між собою й ка­ліками і сиротами і вдовами, ще ж і старійшинами. ³¹ Зібравши після них зброю, ретельно склали все у зручних місцях, іншу ж здобич принесли­ у Єрусалим. ³² Убили і вождя військ Тимофієвих, людину дуже нечестиву, яка заподіяла багато зла юдеям. ³³ Потім, торжествуючи перемогу на батьківщині, вони спалили Каллисфена і деяких інших, які спалили священні ворота й утекли в один дім, так що ці за своє нечестя понесли гідну відплату. ³⁴ А найзлочинніший Никанор, який привів тисячу купців для купівлі юдеїв, ³⁵ за допомогою Божою посоромлений був тими, яких вважав за ніщо, і, скинувши розкішний одяг, під виглядом біглого раба через внутрішні землі прийшов один в Антиохію, вкрай засмучений поразкою війська. ³⁶ Той, який взявся доставити римлянам данину від полонених у Єрусалимі, оголосив, що юдеї мають захисником Бога, і таким чином залишаються неушкод­женими, тому що підкорюються ус­тановленим від Бога законам.

Глава 8. [19] 4 Цар. 19, 35. Сир. 48, 24. Іс. 35, 36. 1 Мак. 7, 41.

Глава 9↑

Близько того ж часу Антиох безславно повертався з меж Пер­сії. ² Бо він увійшов у так званий Пер­сеполь і мав намір пограбувати храм і оволодіти містом. Тому збігся народ, і взялися за зброю, й Антиох, змушений жителями втікати, повинен був із соромом повернутися назад. ³ Коли знаходився він біля Екбатани, донесли йому про те, що трапилося з Никанором і з Тимофієм. ⁴ Запалавши гнівом, він думав зігнати на юдеях зло на тих, що змусили його втікати; тому наказав погоничеві колісниці безперестанно гнати і прискорювати подорож, тоді як небесний суд уже йшов слідом за ним. Бо він сказав із зарозумілістю: кладовищем для юдеїв зроблю Єрусалим, коли прийду туди. ⁵ Але всевидючий Господь, Бог Ізраїлів, уразив його незцілимим і невидимим ударом: як тільки скінчив він ці слова, схопили його нестерпний біль живота і жорстокі внутрішні муки, ⁶ і цілком праведно; бо він багатьма і надзвичайними муками терзав утроби інших. ⁷ Але він ніскільки не залишав своєї гордости, і ще більше сповнювався зарозумілости, дихаючи вогнем люті на юдеїв і наказуючи прискорювати подорож. Тоді сталося, що він упав з колісниці, яка неслася швидко, і тяжким падінням пошкодив усі члени тіла. ⁸ І той, який тільки що думав з гордости, більш ніж людської, повелівати хвилями моря і думав на терезах зважити висоти гір, повалений був на землю, і несений був на ношах, показуючи всім явну силу Божу, ⁹ так що з тіла нечестивця у безлічі випов­зала черва, і ще у живого випадали­ частини тіла від хвороб і страждань; запах же смороду від нього нестерп­ний був у цілому війську. ¹⁰ І того, який незадовго перед тим мріяв тор­катися зірок небесних, ніхто не міг носити через нестерпний сморід. ¹¹ Тепер-то, будучи розтрощеним, по­чав він залишати свою велику гордовитість і приходити до пізнання, коли за покаранням Божим страждання його посилювалися з кожною хвилиною. ¹² Сам не в силах зносити свого смороду, він так говорив: праведно підкорятися Богу, і смертному не слід думати гордовито бути рівним Богу. ¹³ Нечестивець молив Господа, Який вже не милував його, і говорив: ¹⁴ «Святе місто, яке поспішав я зрівняти з землею і зробити кладовищем, оголошую вільним; ¹⁵ юдеїв, яких вирішив не дозволяти ховати, а викидати разом з дітьми їхніми хижим птахам і звірам, зроблю всіх рівними афінянам; ¹⁶ свя­тий храм, який колись пограбував, прикрашу найкращими дарами, священні сосуди поверну всі, і ще у біль­шій кількості, і необхідні для жертов­ витрати буду робити з моїх прибутків; ¹⁷ понад те сам зроблюсь юдеєм,­ і, проходячи по всякому населеному місцю, буду звіщати силу Божу». ¹⁸ Але коли болі ніскіль­ки не зменшувалися, бо прийшов уже на нього праведний суд Божий, він, упав­­ши у відчай, написав до юдеїв лист, який мав значення благання, такого зміс­ту: ¹⁹ «Цар і воєначальник Антиох добрим юдеям-громадянам — багато­ радуватися, і бути здоровими і благоденствувати. ²⁰ Якщо ви здорові­ з дітьми вашими, і справи ваші йдуть за вашим бажанням, то я воздаю Богу найбільшу подяку, покладаючи надію на небо. ²¹ Я ж лежу у хворобі і з любов’ю згадую про вашу шанобливість і прихильність до мене. Повертаючись з меж Персії і зазнавши тяжкої хвороби, я за потрібне вважаю подбати про загальну безпеку всіх. ²² Хоч я не впадаю у відчай і маю повну надію звільнитися від хвороби, ²³ але, знаючи, що і батько мій, коли воював у верхніх країнах, оголосив наступника, ²⁴ щоб, коли станеться що-небудь несподіване, або оголошена буде якась незгода, жителі країни знали, кому надане правління, і не бентежилися; ²⁵ понад те зауважуючи, що навколишні володарі і сусідні з нашою державою спостерігають час і вичікують, який буде кінець, я призначив царем сина мого Антиоха, якого я вже часто під час походів у верхні сатрапії дуже багатьом з вас доручав і представляв; і йому я написав особисто. ²⁶ От­же, переконую вас і прошу, щоб ви, пам’ятаючи мої благодіяння взагалі і зокрема, зберегли вашу теперіш­ню прихильність до мене і до сина мого. ²⁷ Бо я впевнений, що він, ідучи­ за моїм бажанням, буде поводитися з вами милостиво і людинолюбно».

²⁸ Так цей людиновбивця і богохульник, перетерпівши тяжкі страждання, які заподіював іншим, скін­чив життя на чужій стороні у горах найжалюгіднішою смертю. ²⁹ Тіло його привіз Филип, співвихованець його, який, боячись сина Антиохового, відійшов до Птоломея Филопатора в Єгипет.

Глава 9. [5] 2 Пар. 16, 9.

Глава 10↑

Маккавей же і ті, що були з ним, під проводом Господа, знову зайняли храм і місто, ² а побу­довані іноплемінниками на площі жер­товники і капища зруйнували. ³ Очистивши храм, вони спорудили інший жертовник; розпаливши камені і взявши з них вогонь, принесли жертву після дворічної перерви, зробили кадильницю і свічники і предкладення хлібів. ⁴ Влаштувавши все це, вони молили Господа, падаючи ниць, щоб їм не зазнавати біль­ше таких бід; якщо ж коли і згрішать, те нехай покарає Він їх ми­лостиво, не віддаючи богохульним і жорстоким язичникам. ⁵ У той самий день, в який осквернений був храм іноплемінниками, звершилося й очищення храму, у двадцять п’ятий день того самого місяця Хаслева. ⁶ І провели вони у веселощах вісім днів за подобою свята кущів, згадуючи, як незадовго перед тим часом вони проводили свято кущів, подібно до звірів, у горах і печерах. ⁷ Тому вони з жезлами, оповитими плющем, і з квітучими гілками і пальмами підносили хвальні пісні Тому, Який благопоспішив очистити місце Своє. ⁸ І загальним рішенням і вироком визначили — всьому юдейському на­роду святкувати ці дні щорічно. ⁹ Та­ка була кончина Антиоха, прозваного Єпифаном.

¹⁰ Тепер викладемо, що відбувалося за Антиоха Евпатора, сина того нечестивця, обмежуючись лихами воєн. ¹¹ Прийнявши царство, він доручив управління якомусь Лісію, головному воєначальнику Келе-Сирії і Фінікії. ¹² Бо Птоломей, на пріз­висько Макрон, вважав за краще дотримуватися справедливости щодо юдеїв, після несправедливостей, які були стосовно них, і намагався справи з ними закінчувати мирно. ¹³ Тому на нього звели наклеп улюбленці перед Евпатором, і, всюди чуючи наз­ву зрадника за те, що він залишив довірений йому від Филометора Кіпр і перейшов до Антиоха Єпифана, він, не маючи почесної влади, від суму отруїв себе, і так скінчив життя своє.

¹⁴ Горгій же, ставши у тих місцях воєначальником, утримував наймані війська і безупинно підтримував війну проти юдеїв. ¹⁵ Разом з ним і ідумеї, які володіли зручними укріпленнями, тривожили юдеїв, і, приймаючи до себе вигнаних з Єрусали­ма, починали війни. ¹⁶ Ті ж, що були з Маккавеєм, звершуючи моління і благаючи Бога бути помічником їм у війні, кинулися на укріплення ідумеїв. ¹⁷ І, зробивши на них сильний напад, вони оволоділи цими місцями, помстилися всім, хто бився на стінах, умертвляли всіх, хто траплявся назустріч, і побили не менше двадцяти тисяч. ¹⁸ Не менше дев’яти тисяч утекли у дві дуже міцні вежі, зебезпечені всім проти облоги. ¹⁹ Залишивши Симона і Йосифа і ще Закхея з достатньою кількістю людей для облоги їх, Маккавей сам вирушив у такі місця, де він більше потрібен був. ²⁰ А ті, що були із Симо­ном, будучи сріблолюбними, дали де­яким з тих, що знаходилися у вежах, підкупити себе грішми; одержавши сімдесят тисяч драхм, дозволили деяким утекти. ²¹ Коли донесено було Маккавею про те, що сталося, він, зібравши народних вождів, докоряв їм, що вони за срібло продали братів, відпустивши ворогів їхніх. ²² Цих людей, які зробилися зрадниками, він віддав на смерть, і негайно оволо­дів двома вежами. ²³ Маючи постійно успіх у зброї, яка була у руках його, він знищив у цих двох укріпленнях понад двадцять тисяч чоловік.

²⁴ Тимофій же, раніше переможений юдеями, зібрав дуже численне військо з чужоземців, зібрав чимало­ і вершників, що були в Азії, і з’явив­ся в Юдею з наміром завоювати її. ²⁵ При його наближенні ті, що були з Маккавеєм, звернулися у молитві до Бога, посипавши землею голови й оперезавши стегна веретищами. ²⁶ Припадаючи до підніжжя жертов­ника, вони благали Його, щоб Він був милостивим до них, був ворогом ворогам їхнім і супротивником супротивникам, як говорить закон. ²⁷ Звершивши молитву, вони взяли зброю і далеко відійшли від міста; наблизившись же до ворогів, зупинилися. ²⁸ Коли зійшло сонце, ті й інші вступили у битву — одні, в доблесті своїй, маючи запорукою успіху і перемоги пристановище у Господі, інші, — поставивши проводирем битви лють. ²⁹ Коли відбулася завзята битва, то супротивникам явилися з неба п’ять величних мужів на конях із золотими вуздами, і двоє з них були на чолі юдеїв: ³⁰ вони взяли Маккавея у середину до себе і, покриваючи своїм озброєнням, зберігали його неушкодженим, на супротивників же кидали стріли і блискавки, так що вони, змішавшись від осліплення і сповнені страху, са­мі себе уражали. ³¹ Побито було двад­цять тисяч п’ятсот піших і шістсот кінних. ³² Сам Тимофій утік у фортецю, називану Газара, дуже міцну, яка знаходилася під начальством Херея. ³³ Ті, що були з Маккавеєм, весело облягали цю фортецю протягом чотирьох днів. ³⁴ А ті, що знаходилися у фортеці, впевнені у неприступності цього місця, надмірно лихословили і промовляли­ хульні слова. ³⁵ На світанку п’ятого дня двадцять юнаків з тих, що були з Маккавеєм, запалившись гнівом від такого лихослів’я, хоробро кину­лися на стіну і зі звірячою лют­тю уражали кожного, хто траплявся.­ ³⁶ Ін­­­ші також кинулися під час сум’яття на тих, що знаходилися всередині, підпалювали вежі, і, розпаливши багаття, спалювали хульників живи­ми; інші розбивали ворота, і, впус­тив­ши у них решту війська, ово­лоді­ли містом; ³⁷ Тимофія ж, який схо­вався у рові, убили, так само як і брата його Херея, й Аполлофана. ³⁸ Звершивши це, вони з піснями і славослів’ями подякували Господу, Який так багато благодіяв Ізраїлю і дарував їм перемогу.

Глава 10. [24] 1 Мак. 5, 37.

Глава 11↑

Коли минуло дуже небагато­ часу, Лісій, опікун і родич ца­ря, намісник царський, з великим засмученням переносячи те, що сталося, ² зібрав до вісімдесяти тисяч пі­хоти і всю кінноту, і вирушив проти юдеїв з наміром зробити місто їхнє місцем проживання еллінів, ³ храм обкласти податком, подібно до інших язичницьких капищ, а священноначалля зробити щорічно продажним. ⁴ Ніскільки не подумав він про силу Божу, понадіявшись на десятки тисяч піхоти, на тисячі кінноти і на вісімдесят слонів. ⁵ Вступивши в Юдею і наблизившись до Вефсури, місця укріпленого, віддаленого від Єрусалима стадій на п’ять, він обложив його. ⁶ Коли Маккавей і ті, що були з ним, довідалися, що він облягає твердині, то з плачем і сльозами разом з народом благали Господа, щоб Він послав доброго ангела на спасіння Ізраїля. ⁷ Маккавей же, сам перший узявши зброю, переконував інших разом з ним, піддаючи себе небезпекам, допомогти братам; і вони негайно охоче вирушили з ним у похід. ⁸ Коли вони були поблизу Єрусалима, негайно явився­ проводирем їх вершник у білому одя­зі, який потрясав золотою зброєю. ⁹ Усі вони разом подякували милосердному Богу, й укріпилися духом,­ готові знищити не тільки людей, але і лютих звірів і навіть залізні стіни. ¹⁰ Так прийшли вони, під покровом небесного споборника, з милости до них Господа. ¹¹ Як леви, кинулися вони на ворогів, і уразили їх одинадцять тисяч піших і тисячу шістсот кінних, а всіх інших змусили тікати. ¹² Багато хто з них, будучи пораненими, рятувалися роздягненими, і сам Лісій урятувався ганебною втечею. ¹³ Будучи ж досить розумним і розмірковуючи сам із собою над поразкою, яка трапилася з ним, він зрозумів, що євреї непереможні, тому що всемогутній Бог допомагає їм; тому, пославши до них, ¹⁴ запевняв, що він погоджується на всі законні вимоги і переко­нає­­ царя бути їхнім другом. ¹⁵ Маккавей, піклуючись про користь, погодився на все, що пропонував Лісій; бо цар схвалив усе, що запропонував Мак­­ка­­вей Лісію у листі щодо юдеїв. ¹⁶ Лист же, написаний Лісієм до юдеїв, був тако­го змісту: «Лісій народу юдейському — радуватися. ¹⁷ Іоан і Авессалом, вами послані, передавши підписану відповідь, клопотали про те, що було зазначено у ньому. ¹⁸ Отже, про що потрібно було донести царю, я пояснив, і, що можна було прийняти, на те він погодився. ¹⁹ Тому, якщо ви будете зберігати добру прихильність до правління, то і на майбутній час я потурбуюсь допомагати вам для блага. ²⁰ Про под­робиці ж я доручив як вашим, так і моїм посланим переговорити з ва­ми. ²¹ Будьте здорові! Сто сорок вось­мого року, місяця Діоскоринфія, двадцять четвертого дня». ²² Лист же царя був та­кого змісту: «Цар Антиох­ брату Лісію — радуватися. ²³ З того часу, як батько мій відійшов до богів,­ наше бажання те, щоб піддані царст­ва залишалися безтурботними у відправленні справ своїх. ²⁴ Коли ж ми почули, що юдеї не погоджуються­ на почате батьком моїм нововведення еллінських звичаїв, а віддають перевагу власним установленням, і тому просять, щоб дозволено було їм дотримуватися своїх законів; ²⁵ то, бажаючи, щоб і цей народ не був по­турбованим, визначаємо, щоб храм їхній був відновлений і щоб жили вони за звичаєм своїх предків. ²⁶ От­же, ти добре зробиш, якщо пошлеш до них і укладеш мир з ними, щоб вони, знаючи наші наміри, були благодушні і весело продовжували займатися ділами своїми». ²⁷ До на­роду ж лист царя був такий: «Цар Антиох старійшинам юдейським та іншим юдеям — радуватися. ²⁸ Якщо ви здорові, то цього ми і бажаємо: ми також здорові. ²⁹ Менелай оголосив нам, що ви бажаєте сходити до ваших, які у нас. ³⁰ Отже, тим, які будуть приходити до тридцятого дня мі­сяця Ксанфика, готова правиця на запевнення їхньої безпеки: ³¹ юдеї можуть споживати свою їжу і збері­га­­ти­ свої закони, як і раніше, і ніхто з них ніяким чином не буде потурбова­ний за колишні опущення. ³² Я послав до вас Менелая, щоб він заспокоїв вас. ³³ Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксан­фика». ³⁴ Надіслали до них лист і рим­ляни такого змісту: «Квинт Меммій і Тит Манлій, старійшини римські, юдейському народу — радуватися. ³⁵ Що уступив вам Лісій, родич царя, те і ми підтверджуємо. ³⁶ А що визнав він за потрібне доповісти цареві, про те, розсудивши не­гайно, пошліть кого-небудь, щоб ми могли зробити, що для вас потрібно, бо ми вирушаємо в Антиохію. ³⁷ Тому поспішіть, і пошліть кого-небудь, щоб і ми могли знати, якої ви думки. ³⁸ Будьте здорові! Сто сорок восьмого­ року, п’ятнадцятого дня Ксанфика».

Глава 12↑

Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством. ² Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці. ³ Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними чов­ни, ніби не маючи проти них ніякого зла. ⁴ Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік. ⁵ Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним, ⁶ і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив. ⁷ А оскіль­ки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців. ⁸ Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть, ⁹ він напав уночі­ і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне бу­ло в Єрусалимі за двісті сорок стадій.­

¹⁰ Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників. ¹¹ Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм. ¹² Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився уклас­ти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети. ¹³ Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин. ¹⁴ Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова. ¹⁵ Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну. ¹⁶ За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю.

¹⁷ Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами; ¹⁸ але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту. ¹⁹ То­му Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч. ²⁰ Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних. ²¹ Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незруч­на для облоги і недоступна через тіс­ноту всієї місцевості. ²² Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлен­ня Всевидючого: вони кинулися на­втіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів. ²³ Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік. ²⁴ Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити­ його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а де­яких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре. ²⁵ Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцян­ці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів.

²⁶ Потім Іуда пішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік. ²⁷ Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл. ²⁸ Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч. ²⁹ Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій. ³⁰ Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід: ³¹ то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць.

³² Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї. ³³ Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних. ³⁴ Коли вони вступили у битву, сталося, що де­які юдеї впали. ³⁵ Досифей же, один з тих, що були під начальством Ва­кинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису. ³⁶ Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли,­ Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у бит­ві. ³⁷ Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу.

³⁸ Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і ос­кільки наставав сьомий день, то во­ни­­ очистилися за звичаєм і святкували­ суботу. ³⁹ На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях. ⁴⁰ І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали. ⁴¹ Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне, ⁴² і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблес­ний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима,­ що трапилося з вини загиблих. ⁴³ Зро­бивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і бла­гочесно, думаючи про воскресіння; ⁴⁴ бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих. ⁴⁵ Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, угото­вана велика нагорода, — яка свята і благочестива думка! — Тому приніс за по­мерлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха.

Глава 12. [15] Нав. 6, 19. [27] 1 Мак. 5, 46. [40] Втор. 7, 26.

Глава 13↑

У сто сорок дев’ятому році дійшла чутка до тих, що були з Іудою, що Антиох Евпатор іде на Юдею з безліччю війська ² і з ним Лісій, опікун і державний правитель, і в кожного еллінське військо, сто десять тисяч піших, п’ять тисяч триста кінних, двадцять два слони і триста колісниць з косами. ³ Приєднався до них Менелай, з великим облудством спонукуючи Антиоха, не заради спасіння батьківщини, але в надії одержати начальство. ⁴ Але Цар царів викликав гнів Антиоха на злочинця, і коли Лісій пояснив, що Менелай був винуватцем усіх зол, то він наказав відвести його у Берію і за тамошнім звичаєм умертвити. ⁵ У тому місці знаходиться вежа у п’ятдесят ліктів, наповнена попелом; у ній було знаряддя, що оберталося навколо і спускалося у попіл. ⁶ Туди завжди скидають на загибель винного у святотатстві або того, хто перейшов міру інших зол. ⁷ Такою от смертю довелося померти нечестивому Менелаю і не мати поховання у землі, — і дуже справедливо. ⁸ Бо якщо він учинив багато гріхів проти вівтаря Господнього, якого вогонь і попіл були святі, то й одержав смерть у попелі.

⁹ Тим часом цар, який озлобився у своїх задумах, продовжував похід, маючи намір заподіяти юдеям біди гірші за ті, які були за батька його. ¹⁰ Коли довідався про це Іуда, то повелів народу день і ніч закликати Господа, щоб Він і нині, як і колись, явив їм Свою допомогу у небезпеці позбутися закону і батьківщини і святого храму, ¹¹ і щоб народ, який тільки-но трохи заспокоївся, не віддав у поневолення злохульним язич­никам. ¹² Усі одностайно виконали це, і впродовж трьох днів із плачем і постом і колінопреклонінням безперестанно молилися милосердному Господу; тоді Іуда, підбадьоривши їх, наказав їм бути у готовності. ¹³ Залишившись же наодинці зі старійшинами, тримав раду, маючи намір раніше, ніж царське військо ввійде в Юдею і оволодіє містом, вийти і вирішити діло за допомогою Господа. ¹⁴ Віддавши піклування про себе Творцю світу, він переконував тих, що були з ним, боротися мужньо до смерти, за закони, за храм, місто, батьківщину і права громадянські, і розташував військо біля Модина. ¹⁵ Давши тим, що були з ним, умовний знак «Божа перемога», він з обраними сильними юнаками вночі накинувся на царський намет, убив у війську до чотирьох тисяч чоловік і, крім того, найбільшого слона з людьми, які знаходилися на ньому. ¹⁶ Нарешті, наповнивши військо страхом і сум’яттям, вони благополучно відійшли. ¹⁷ Відбулося це вже на світанку дня, заступництвом Господа. ¹⁸ Цар же, на досвіді пізнавши відважність юдеїв, намагався оволодіти місцями за допомогою хитрости. ¹⁹ І приступив він до Вефсури, міцної фортеці юдейської, але був змушений утікати, і потерпів поразку і втрату; ²⁰ Іуда ж надсилав тим, що були у фортеці, все потрібне. ²¹ Такий собі Родок з війська юдейського­ повідомив ворога про цю таємницю, але був знайдений, схоплений і ув’яз­нений. ²² Удруге цар почав пе­ре­говори з жителями Вефсури; дав їм і від них одержав мир, відійшов і повернув проти тих, що були з Іудою, але був переможений. ²³ Довідавшись же, що Филип, залишений в Антиохії правителем, відійшов, він збентежився: став умовляти юдеїв, упо­корився і клявся виконати всі справедливі вимоги, потім прими­рився з ними і приніс жертву, вшанував храм і виявив милості місту, ²⁴ прийняв Маккавея і поставив його воєначальником від Птолемаїди до самого Геррина. ²⁵ Потім пішов він у Птолемаїду: птолемаїдяни невдоволені були договором, обурювалися на умови і хотіли скасувати їх. ²⁶ Увійшов на судилище Лісій, захищався за можливістю, умовив їх, заспокоїв, зробив прихильними і вирушив до Антиохії. Так закінчилася навала і повернення царя.

Глава 14↑

Через три роки дійшла чутка­­­­ до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з силь­ним сухопутним і морським військом ² і, ово­лодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія.

³ Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровіль­но осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, ⁴ у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки,­ які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив. ⁵ Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: ⁶ так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту. ⁷ Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, ⁸ по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. ⁹ Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм: ¹⁰ доки залишається Іуда, не може бути спокою. ¹¹ Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. ¹² Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, при­значивши його воєначальником у Юдею, послав його, ¹³ давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. ¹⁴ То­ді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. ¹⁵ Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. ¹⁶ За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. ¹⁷ Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику по­разку. ¹⁸ Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся ви­рішити справу кровопролиттям; ¹⁹ то­му послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир. ²⁰ Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори ²¹ і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. ²² Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду. ²³ Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ. ²⁴ Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; ²⁵ переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. ²⁶ Алким же, бачачи взаємну їх один до одного­ прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. ²⁷ Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Мак­кавея в Антиохію у кайданах. ²⁸ Ко­ли довідався про це Никанор, то знітився,­ і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. ²⁹ Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю.

³⁰ Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. ³¹ Коли останній довідався, що Іуда майстерно ви­передив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли свяще­ники приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. ³² Коли ж вони з клятвою гово­рили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, ³³ то він, простягнувши правицю на храм, покляв­ся, сказавши: якщо ви не видасте ме­ні Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, роз­копаю жертовник, і збудую тут слав­ний храм Діонису. ³⁴ Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здійма­ючи руки до неба, благали постійно­го Захисника народу нашого і говорили: ³⁵ Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьо­му бути місцем Твого перебування­ між нами. ³⁶ І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні.

³⁷ Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. ³⁸ Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанніс­тю віддавав за юдейство і тіло і ду­шу.­ ³⁹ Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, ⁴⁰ бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. ⁴¹ Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже нака­зано було принести вогню, щоб запа­лити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, ⁴² бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. ⁴³ Але ос­кільки удар виявився від поспіху не­точним, а натовп уже вривався у две­рі, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. ⁴⁴ Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. ⁴⁵ Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяж­кі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. ⁴⁶ Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихан­ня, скінчив таким способом життя.

Глава 14. [33] 1 Мак. 7, 35.

Глава 15↑

Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. ² Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говори­ли: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»; ³ тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день субот­ній?» ⁴ І коли вони відповіли: «є жи­вий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день», ⁵ то він сказав: «а я — господар на землі,­ який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру. ⁶ Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. ⁷ Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одер­жить заступництво від Господа. ⁸ Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. ⁹ Втішаючи їх обітни­цями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. ¹⁰ Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. ¹¹ Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.

¹² Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. ¹³ Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. ¹⁴ І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. ¹⁵ Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: ¹⁶ візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.

¹⁷ Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. ¹⁸ Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. ¹⁹ Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.

²⁰ Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було постав­лене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, — ²¹ Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. ²² У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. ²³ І нині, Господи небес, пошли доб­рого ангела перед нами на страх і трепет ворогам. ²⁴ Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. ²⁵ Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, ²⁶ а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. ²⁷ Рука­ми воюючи, а серцями молячися Бо­гу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. ²⁸ Закінчив­ши діло і радісно повертаючись, во­ни дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. ²⁹ Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. ³⁰ Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора­ і руку з плечем і несли в Єрусалим. ³¹ Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жер­товником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, ³² і, по­казавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, ³³ наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. ³⁴ Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неосквер­неним місце Своє! ³⁵ Голову ж Никанора повісив він на фортеці як ви­диме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. ³⁶ І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, ша­нувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сир­­ською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.

³⁷ Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. ³⁸ Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. ³⁹ Неприємно пити ок­ремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.

Глава 15. [22] 2 Мак. 8, 19.

Опубліковано: 09.09.2013; востаннє змінено: 11.02.2014.