Заключне слово Патріарха Філарета на урочистій академії з нагоди його 70-ліття, яка відбулася у Національній філармонії
Сьогодні всі, хто дбає про Українську державу, впевнені в тому, що в нашій країні повинна бути єдина помісна Українська Православна Церква. Наші переконання ґрунтуються на історичному досвіді: в кожній православній державі існує незалежна православна Церква. Процес становлення своєї помісної православної Церкви пройшли всі країни, в тому числі й Росія. Українська держава не є винятком із загального правила.
Розділена на частини православна Церква в Україні вигідна тільки тим, хто не хоче бачити Україну незалежною державою, хто мріє про «єдіную і нєдєлімую». Цим силам, церковним і політичним, як зовнішнім, так і внутрішнім, вигідне розділене українське православ’я. Вони добре розуміють, що єдина помісна Українська Православна Церква є духовним гарантом незалежності Української держави.
Проти створення єдиної православної Церкви відкрито не виступають навіть наші супротивники, але вони роблять усе можливе, щоб об’єднання православ’я не відбулось. Одні, як-от Патріарх Московський Алексій II, говорять, що Україна ще не доросла до автокефалії, інші — що в Україні взагалі недоцільно мати автокефальну, тобто канонічно незалежну Церкву. Образно кажучи, на думку нашого так званого «старшого брата», ми з вами ще ходимо в коротеньких штанцях. Московія в XV ст. доросла до автокефалії, а Україна і через 1000 років існування в ній християнства нібито не вийшла із дитячого віку.
Нам кажуть, що в Україні нема єдності в питанні автокефалії. А хіба вона може бути, якщо проти єдності працюють численні і церковні, і політичні діячі. Москва хоче виграти час і тому не поспішає сказати остаточне слово, але вона не розуміє, що час працює на Українську Церкву. Кожен рік існування Української держави працює на Київський Патріархат. Ми впевнені, уповаючи на допомогу Божу, що в Україні буде єдина Помісна Православна Церква.
За даними як російських, так і українських дослідницьких джерел, уже сьогодні до Київського Патріархату належить удвічі більше віруючих, ніж до УПЦ Московського Патріархату, хоч остання вдвічі переважає за кількістю зареєстрованих релігійних громад і за кількістю храмів. Диспропорція і несправедливість у розподілі православних храмів і відсутність доступу до національних святинь можуть призвести до загострення релігійної ситуації.
Київський Патріархат виступає проти розпалювання релігійної ворожнечі, бо йому це невигідно, не кажучи вже про християнську мораль. Розпалювання релігійної ворожнечі може загальмувати об’єднання українського православ’я. Тому УПЦ Київського Патріархату — як із загальнохристиянських, так і з тактичних міркувань — намагається дотримуватися миру і злагоди.
Крім православних Церков, в Україні існують Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква та протестантські конфесії, які ми шануємо і поважаємо, бо всі ми разом намагаємося відроджувати духовність і благодійництво в Україні. В той же час нас турбує розповсюдження в Україні тоталітарних сект, які наносять шкоду не тільки традиційним Церквам, а й усьому нашому суспільству. Тоталітарні секти згубно впливають на психіку і здоров’я громадян і руйнують нашу національну культуру і духовність. Державний закон України, не порушуючи свободи совісті і прав людини, повинен захистити наших громадян від негативних явищ і посягання на їхні свободи і права. Ми чекаємо від Верховної Ради прийняття такого закону.
Наближається 2000-ліття Різдва Христового. Ми вдячні Президентові України Леоніду Даниловичу Кучмі за створення Організаційного Комітету з підготовки і проведення цього ювілею. Святкування Різдва Христового повинно надихати всіх християн на надання духовним цінностям пріоритету перед матеріальними. Дух повинен володіти плоттю, а не плоть керувати духом. Від ставлення людства до духовних і матеріальних цінностей залежить розвиток цивілізації у третьому тисячолітті.
Релігійність в Україні стоїть на порівняно високому рівні. Про це свідчать і більш як тисяча побудованих православних храмів, і відтворювані наші національні святині, як-от Михайлівський Золотоверхий монастир і Успенський собор Києво-Печерської лаври та інші історичні храми. Але ми не можемо сказати, що стан духовності в Україні нас задовольняє. Злочинність і корупція, пияцтво і наркоманія не прикрашають Україну, як і інші країни світу. Бог обдарував Україну великими багатствами, а трудівники не отримують зароблену ними платню, пенсіонери не одержують пенсії. На брудні справи гроші є, а на святе діло — на любов до ближнього — грошей нема. Ці факти свідчать не тільки про відсутність духовності, а й про відсутність совісті і співчуття до людського горя. Церкви повинні звертати більше уваги на боротьбу з пороками суспільства, пам’ятаючи слова Христа Спасителя, що «ви є світло для світу, і сіль землі».
В Україні Церква відокремлена від держави, і держава не втручається у внутрішнє життя Церкви. Але держава не може існувати без Церкви, а Церква — без держави. Держава повинна допомагати Церкві, а Церква — державі. Сьогодні Україні потребує не тільки єдності православ’я, але й не меншою мірою — єднання демократичних патріотичних і державницьких сил. Ми отримали від Бога дар — Українську державу. І нам треба берегти цей дар, що випав нашому народові як нагорода за великі страждання впродовж багатовікової історії.
Інтелігенція є мозком нації. Від неї багато в чому залежить розвиток національного і культурного життя народу. Свого часу інтелігенція відвернулася від віри, від Церкви і від Бога. В кінцевому підсумку це призвело до бездуховності і псевдокультури. Сьогодні інтелігенція повертається до Бога, і це дає нам надію, що, керуючись вічними цінностями, джерелом яких є Бог, вона відроджуватиме національну свідомість, почуття патріотизму і буде совістю народу.
На закінчення я хочу ще раз висловити щиру сердечну подяку за те, що ви прийшли привітати мене з сімдесятиліттям від дня народження і за ваші добрі побажання.
Хай милосердний Господь дарує всім нам добре здоров’я, натхнення в творчій праці, благополуччя в усьому і зберігає на многії літа.
