«Наша Парафія»

Всечесні у Христі отці, браття і сестри!

Турбуючись про єдність Церкви, яку роздирають нині стихії світу цього, і маючи піклування про благо нашого народу, ми, члени Освяченого Собору Української Православної Церкви, що зібралися 1-3 листопада цього року в древньому Києві, керовані Духом Святим, мали міркування з питань церковного життя в Україні.

Наша свята Церква завжди, у дні негараздів і в години благоденства, залишалася зі своїм народом. Вже тисячу років, з часів хрещення Руси, існує ця велика єдність Церкви і народу, хоча в цій тисячолітній історії і було чимало протиріч і відхилень від правди.

З часів прийняття християнства Київська митро­полія входила до складу Константинопольського Патріархату.

У 1469 році, у результаті утворення Російської держави і Польсько-Литовського князівства, Київська митрополія була розділена на дві частини: одна з них стала автокефальною Російською Православною Церквою, а друга частина залишилася в складі Константинопольського Патріархату.

У важких історичних умовах, знаходячись під гнітом католицтва і польських королів, але бажаючи спасти православ’я і націю, український народ при Богдані Хмельницькому возз’єднався з братньою Росією, з якою об’єднували його святе православ’я, історія і культура.

Ця політична подія і спричинила возз’єднання Київ­ської митрополії з Московським Патріархатом у 1686 році.

Сьогодні, у нових соціально-політичних умовах, коли Україна стала незалежною державою, Українська Православна Церква піклується про долю своїх вірних чад, про національний мир і чистоту святого православ’я, про єдність українського народу в лоні єдиної Церкви. У зв’язку з цим наш Собор, що представляє єпископат, клір, мирян, монастирі і духовні навчальні заклади, одноголосно ухвалив: звернутися до Святійшого Патріарха Московського і всієї Руси Алексія і до єпископату Російської Православної Церкви з проханням про дарування Українській Православній Церкві повної самос­тійності.

Прохаючи собі статус повної самостійності, Україн­ська Православна Церква цим актом ніяким способом не відособлюється і не порушує древніх канонів православної Церкви. Вона не відокремлюється від Вселенського Православ’я і тим більше від Російської Православної Церкви. У відносинах з усією православною повнотою ми будемо керуватися християнською заповіддю: у Хрис­та нема ні юдея, ні язичника, ні раба, ні вільного, бо всі ми — одне в Христі (Див.: Гал. 3, 28), і зберігати в ній єднання і молитовне спілкування в союзі миру і християнської любові з усіма націями нашої Батьківщини.

Ми закликаємо православних усіх національностей, що проживають в Україні, і насамперед українців і росіян, любити одне одного, як Христос полюбив усіх нас, і вважати Українську Православну Церкву Церквою Христовою, що спасає всяку людину, яка приходить до Бога.

Ми також звертаємося і до усіх, що іменують себе «Українською Автокефальною Православною Церквою», які ухилилися від церковної єдності, із закликом повернутися в лоно святої Української Православної Церкви, тому що розділення вносять спокусу в Церкву і роз’єднання в наш народ, бо сила полягає не в поділі, а в єдності.

Собор Української Православної Церкви вважає своїм священним обов’язком заявити, що богослужбовою мовою, як і раніше, залишається церковнослов’янська, якою протягом тисячоліття чинили богослужіння і молилися наші предки. В Україні існують дві рівноцінні вимови церковнослов’янської мови: східна і західна. У православній Церкві немає ніяких ні канонічних, ні віро­вчительних перешкод для вжитку національних мов у богослужінні. Тому Українська Православна Церква допускає вживання української мови в богослужінні в тих випадках, коли не менше двох третин парафіян бажають цього. Мовами проповіді в Україні є українська і російська, а також інші національні мови. Вирішальний голос у цьому питанні належить пастві і пастирям.

Собор закликає пастирів нашої святої Церкви благоговійно звершувати богослужіння і неліносно проповідувати Слово Боже. Пастирям необхідно частіше згадувати наставлення апостола Петра: «Пасіть Боже стадо, яке у вас, доглядаючи його не примусово, а охоче і боговгодно, не для ганебної користі, а щиро; і не пануючи над спадщиною Божою, а подаючи приклад стадові; і, коли з’явиться Пастиреначальник, ви одержите нев’янучий вінець слави» (I Пет. 5, 2-4).

Віруючим необхідно тісніше об’єднуватися навколо своїх священиків, допомагати їм у пастирських трудах, в організації недільних шкіл, а також у справах милосердя, у реставрації і будівництві святих Божих храмів. Ми також закликаємо паству з належним благоговінням ставитися до своїх священиків і архиєреїв, пам’ятаючи слова священномученика Ігнатія Богоносця: «Де єпископ — там і Церква, де нема єпископа — там нема Церкви». Самочинність, непокора своєму єпископу порушують християнську єдність і є одними із найбільш тяжких гріхів проти Церкви.

Собор закликає Боже благословення на численні обителі, що відкриваються знову, в Україні і на їх насельників, висловлюючи надію, що вони стануть оплотом православ’я і духовними світочами нашої землі.

Церква не повинна втручатися в діяльність полі­тичних партій, і політики не повинні вторгатися у внут­рішнє церковне життя. Стихії світу цього не можуть панувати там, де діє благодать Божа.

Ми, як служителі і проповідники правди і милосердя Божого, відкидаємо шовінізм, сепаратизм і національну ворожнечу. Ми осуджуємо насильство, ненависть, жорстокість, пияцтво, наркоманію та інші пороки, що розтлівають кожну людину окремо і суспільство в цілому.

Ми благословляємо незалежну Україну і закликаємо віруючих усіх віросповідань припинити насильство і релігійну ворожнечу, робити все можливе для створення атмосфери терпимості, громадянської згоди між віруючими усіх віросповідань, їх взаєморозуміння і співробітництва в духовно-моральному і національному відродженні, у добродійній діяльності на благо всього українського народу. Будемо, прислухаючись до наставлянь апостола Павла, намагатися мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа (Див.: Євр. 12, 14).

Закликаємо усіх вас, улюблені браття і сестри, бути вірними чадами Церкви і добрими громадянами нашої Батьківщини, виконувати свій громадянський обов’язок, чесно трудитися на благо України і подавати добрий приклад усім, тому що Господь говорить: «Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5, 16).

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа хай буде з усіма вами.

Амінь.

Опубліковано: 02.12.2014.