Церква св. мц. Параскеви та дзвіниця1783 рік
Церква як на Рівненський район виглядає незвично. Про волинську школу нагадує хіба вівтар, та й те якось непевно — бо надто вузький. Очевидно, причина такої хатньо-костельної архітектури знову ж таки криється в особі фундаторки: храм було споруджено коштом ревної католички, поміщиці Феофіли Ратомської. Вона ж заповіла своїм нащадкам давати на утримання священика і дяка відповідно по 15 і 7 злотих на рік. Та невдовзі трапилися другий та третій розподіли Польщі, і як склалося із цим заповітом в подальшому — не знаємо.
Милістю Божою у церкві почасти зберігся первісний іконостас з чудовими дияконськими дверима. На жаль, Царські врата і намісні ікони — пізніші.
Попри «прозахідну» архітектуру храму дзвіницю поставили окремо, цілком по-українському. Прикро, але після ремонту 1852 року її другий ярус отримав єпархіальний декор. Та на цьому й окошилося: селяни активно протидіяли русифікації села і краю. Цьому сприяли і місцеві священики, які з ризиком для кар’єри виховували дітей у парафіяльній школі в дусі високого патріотизму. Патріотизм маложитинців не зник і в наступні, найскрутніші для України часи. Майже сотня селян боролися за волю Батьківщини у складі ОУН-УПА. Найгероїчніша сторінка історії Малого Житина була написана кров’ю у 1945 році, коли кілька молодих вояків полягли смертю хоробрих в обороні останньої місцевої криївки…
Тож будьте певні: чудова П’ятницька церква належить УПЦ Київського Патріархату.
Усі фото
