Церква св. Іоана Богослова1777 рік та дзвіниця, ХІХ ст.
Запізнилися… Душу обпікає вогнем, коли вдалині, над деревами, вигулькує маківка церкви. Стандартний сучасний хрест і синя металочерепиця не обнадіюють. Але ось він, піщаний путівець крізь напівпрозорий гайок, за яким відкривається справжнє диво. Ні, це не черговий банальний епітет. Авторитетно свідчимо: за досконалістю пропорцій храмові немає рівних в усій УЦА. На жаль, це не стосується пізнішої дзвіниці, яка не може похвалитися співмірністю форм.
«Реставратори» встигли зіпсувати тільки згадану маківку, позбавивши її як фактури, так і вибагливого ковнірчика. Натомість сама церква, хрещата і проста, як істина, допоки тішить вертикальною шалівкою на стінах і старою бляхою на заломах, скріплених ізсередини прегарними ригелями. Скільки іще тішитиме — не знати, оскільки з естетичним чуттям у його нинішніх господарів справи кепські. Це ж треба додуматися поставити котельню із силікатної цегли впритул до вівтаря!.. Втім, навіть таке варварство не позбавило церкву унікальної стрункості і граційності.
Відомо, що збудували диво-храм на кошти місцевого пана Холодовського. А от його геніальні зодчі, як і годиться, лишилися невідомими. Та дарма. Трохи фантазіїї — і ми вже бачимо цих спокійних і зосереджених сіверців, що позирають із високих риштувань на широку заплаву швидкоплинної Десни, на зелені сосни та червонясте верболоззя, на немазані хатини, яких і сьогодні не бракує в Пирогівці…
Чи могли вони уявити, що їх творіння через 250 років хтось називатиме шедевром і дивом з див? Можливо, й могли. А от те, що на початку ХХІ ст. подібні церкви можна буде перелічити на пальцях однієї руки — навряд…
Усі фото
