Церква Різдва Пресвятої Богородиці (СЄ, ЕК)1784 – 1793 рр.
Церкву зводили як уніатську, відповідно й фундатором її був ополячений українець із білоруського Вітебська — такий собі шляхтич Павло Борейко, чашничий Житомирський. Багато зусиль при будівництві доклав і місцевий парох Томаш (Хома) Сушницький, який старанно збирав кошти по людях.
Монументальний храм вийшов на славу — тож і пережив усі лихоліття, що регулярно накочувалися на край.
Історія святині нетривіальна.У 1795 році церкву перевели на римо-католицтво (в якості поміщицької, тобто приватної), аби уникнути переходу на православ’я, який після остаточного розподілу Польщі став неминучим для парафіяльних храмів. В такому статусі церква перебула до 1869 року, коли була опечатана і навіть замурована (буцімто за малочисельністю римо-католиків), — насправді ж репресована після другого польського повстання.
У 1895 році державна машина остаточно подолала опір поляків: тодішні поміщики (волею чи неволею — точно невідомо) віддали храм православній громаді села. У 1930-х рр. церкву було сплюндровано безбожною владою, та в часі німецької окупації знову відкрито. Відтоді й дотепер — це діюча церква УПЦ Московського Патріархату.
Архітектурно храм поєдав в собі риси європейського бароко і класицизму, проте не без українства у вигляді восьмерика верху і ще чогось невловимого. Та й класичний український ландшафт, в який церкву уписано м’яко і досконало — над усі похвали.
Надзвичайно цінними є темперні розписи інтер’єру храму. Це — чи не єдиний майже повністю збережений витвір відомого ікономаляра епохи пізнього бароко Йозефа Прагтля (за іншою транскрипцією — Прехтля). Вишукано-стриманий колорит доповнює канонічну тематику фресок напрочуд вдало.
Тож поспішайте побачити неповторний храм!
Усі фото
