Дерев’яні (Д)Муровані (М)Усі
Наддніпрянська школа Сіверсько-чернігівська школа Слобожансько-полтавська школа
Східноподільська школа Поліська школа Волинська школа Галицька школа Західноподільська школа Бойківська школа Гуцульська школа Лемківська школа Буковинська школа Марамороська школа Берестейська школа Український класицизм (Д) Український історизм (Д) Український модерн (Д) Давньоруські церкви Українське Відродження Українське бароко Український класицизм (М) Український історизм (М) Український модерн (М)
Харківська область, Дергачівський р-н, смт. Вільшани, вул. Миколаївська 3

Миколаївська церква
1753 рік (1741?)

Найвидатніша подія у біографії Миколаївської церкви сталася при її народженні. Виявляється, цей досить скромний храм освятив світоч українського православ’я, великий подвижник духу святитель Іоасаф Білгородський (Горленко) (1705 — 1754).

(До речі, на початок 1750-х рр. Білгородська єпархія нараховувала понад 1000 українських парафій і хворобливому святителю було не просто встигати за працьовитими народними зодчими і селянами, що будували церкви просто ударними темпами). Та навіть якщо відомості про освячення вільшанської церкви не більше ніж благочестивий переказ — маємо поставитися до нього із повагою. Бо протягом останніх 100 років якраз поваги церкві й бракувало.

В 1911- 1913 рр. храм оббудували потворними цегляними притворами. В такому вигляді її і зафіксував Стефан Таранушенко у 1920-х роках (http://savchook.com/books/taranushenko-dereviana-monumentalna-arhitektura/). Під час війни біля церкви розташовувався концтабір, тож на обійсті масово ховали замордованих фашистами в’язнів. Ще пізніше, у 1980-х святиню обшили неоковирними деревоволокнистими листами, а зруби навіщось стягнули так званими «лисицями», що іще більше спаплюжило прекрасний образ храму. Тоді ж стару дзвіницю змінила конструкція неозначеного стилю.
Всередині церкви дивом збереглося кілька стінописів — євангелісти на парусах і Бог-Саваоф на підкупольному перекритті нави. Виглядають вони цілком по-народному, тож атрибуція їх як розписів ХVІІІ ст. викликає певні сумніви. Та навіть якщо вони й пізніші — слава Богу за все!

І взагалі — хіба це не знак особливої Божої милості до церкви — бути збереженою у вогні революцій, воєн і тотального богоборства на тлі сотень і сотень знищених храмів Слобожанщини?

Святителю отче Іоасафе, моли Бога за нас і за свою Україну!

Усі фото