Миколаївська церква1753 рік (1741?)
Найвидатніша подія у біографії Миколаївської церкви сталася при її народженні. Виявляється, цей досить скромний храм освятив світоч українського православ’я, великий подвижник духу святитель Іоасаф Білгородський (Горленко) (1705 — 1754).
(До речі, на початок 1750-х рр. Білгородська єпархія нараховувала понад 1000 українських парафій і хворобливому святителю було не просто встигати за працьовитими народними зодчими і селянами, що будували церкви просто ударними темпами). Та навіть якщо відомості про освячення вільшанської церкви не більше ніж благочестивий переказ — маємо поставитися до нього із повагою. Бо протягом останніх 100 років якраз поваги церкві й бракувало.
В 1911- 1913 рр. храм оббудували потворними цегляними притворами. В такому вигляді її і зафіксував Стефан Таранушенко у 1920-х роках (http://savchook.com/books/taranushenko-dereviana-monumentalna-arhitektura/). Під час війни біля церкви розташовувався концтабір, тож на обійсті масово ховали замордованих фашистами в’язнів. Ще пізніше, у 1980-х святиню обшили неоковирними деревоволокнистими листами, а зруби навіщось стягнули так званими «лисицями», що іще більше спаплюжило прекрасний образ храму. Тоді ж стару дзвіницю змінила конструкція неозначеного стилю.
Всередині церкви дивом збереглося кілька стінописів — євангелісти на парусах і Бог-Саваоф на підкупольному перекритті нави. Виглядають вони цілком по-народному, тож атрибуція їх як розписів ХVІІІ ст. викликає певні сумніви. Та навіть якщо вони й пізніші — слава Богу за все!
І взагалі — хіба це не знак особливої Божої милості до церкви — бути збереженою у вогні революцій, воєн і тотального богоборства на тлі сотень і сотень знищених храмів Слобожанщини?
Святителю отче Іоасафе, моли Бога за нас і за свою Україну!