Фрагменти іконостасу Спасо-Преображенської церкви1780-ті рр.(Нині у Благовіщенській церкві м. Лохвиця)
Справжнє відкриття можна зробити й не виходячи за межі свого кабінету (чи не сповзаючи з дивану – кому як довподоби). Гортаючи сторінки щойно виданої у видавництві Олександра Савчука повної праці Стефана Таранушенка «Дерев’яна монументальна архітектура Лівобережної України» (http://savchook.com/books/taranushenko-dereviana-monumentalna-arhitektura/), ми уперлися в пару до болю знайомих зображень.
Десь ми таке вже бачили! Як же так? Це ж Лохвиця, інтер’єр давним-давно знищеного Спасо-Преображенського храму (1786 р.)! І тут сяйнуло: правильно, ми це бачили також у Лохвиці, але у іншому, Благовіщенському, мурованому храмі 1800 року. Очна ставка підтвердила здогад.
Значить, під час знищення у 1930-х найкрасивішої лохвицької церкви із розкішним (навіть надміру розкішним) рококошним іконостасом хтось урятував і Царські врата, і колонки, і ще кілька чудових деталей. Коли вони були змонтовані на новому місці (найпочеснішому, центральному місці!) – не знаємо, але складаємо найщирішу подяку давно спочилим (а скоріше замордованим у гулагах) безіменним героям.
У бічному приділі Благовіщенського храму ми зауважили ще одні чудові Царські врата ХVІІІ ст., але звідки вони походять – допоки не визначили. Принаймні, точно не зі Спасо-Преображенської церкви: вона була однопрестольною.
Скільки ж їх було по Полтавщині і всій Україні – цих дивовижних іконостасів, ікон та іншого начиння наших найпрекрасніших у світі, майже дощенту знищених дерев’яних храмів!.. Як же нас пограбовано, шановні браття-сестри-українці! І не так матеріально, як духовно. Бо варвари-богоборці відучили таки народ бачити красу і небо в алмазах, та й донині змушують його жити на смітнику культури та історії…
Та, віримо, іще не все втрачено. Приклад із нашим чудовим відкриттям – тому яскраве свідчення.
Усі фото
